Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ПОНЕДІЛОК, 17 ГРУДНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
30.07.2010

ЙОГО ЛЮБИЛИ ТАЄМНО

Днями 75-річчя відзначив колишній директор Кам’янець-Подільського заводу залізобетонних виробів і конструкцій Леонід МАЗУРЕНКО. Про цього талановитого керівника розповідає його колишній підлеглий Пилип ПАРАГАЙЛО - в минулому начальник економічного відділу цього підприємства.
Леонід МАЗУРЕНКО (у центрі)- Закінчивши учбовий заклад, я був прийнятий на Кам’янець-Подільський завод залізобетонних виробів і конструкцій, що входив до тресту «Кам’янець-Подільськбуд». Тоді велось інтенсивне будівництво наших заводів - кабельного, електронного, цементного, зводилися житлові будинки, школи. Режим роботи - тризмінний. Високою була плинність робочих кадрів, ніяких премій не було, звільнялись один за одним і директори.
Керівництво тресту (керуючий трестом Володимир БРАТАШ) розуміло, що необхідно шукати тямущого директора заводу. I такий керівник знайшовся. Ним став Леонід МАЗУРЕНКО, який виявився дуже талановитим організатором. Детально оглянувши завод, новий директор сказав нам: «Біда Ваша - у відсутності елементарної дисципліни і порядку. Порядок, звичайно, я наведу, обіцяю і премії. Але спочатку пересію Вас через густе сито». I пересіяв. Випадкові люди, безвідповідальні, п’яниці та ті, котрі люблять красти, самі подали заяви на звільнення, а інших він звільнив сам.
Поїхав директор у Міністерство промислового будівництва і відстояв наші розрахункові планові показники (що було зовсім непросто). Якось непомітно для нас покращилася трудова і технологічна дисципліна. Пішли премії, як квартальні, так і місячні. Леонід Григорович із насолодою підписував накази на винагороду і матеріальну допомогу як робітникам, так і IТР. При директорові ніхто з нас не міг сваритися, розказати «жирний» анекдот, чи взяти його по-приятельськи за плече і подякувати йому за те, що він у нас є такий: справедливий, розумний, а де потрібно - рішучий, наш одноліток.
Ми його любили таємно, як можна любити на відстані чарівну та розумну дівчину. А ще ми знали, що наш директор пише чудові ліричні вірші, а у вільний час він брав до рук і баян...
Як тут не згадати слова Володимира ВИСОЦЬКОГО:
Вы обращались с нами строго,
Порою так, что не дыши,
Но ведь за строгостью - так много
Большой и преданной души.
Ви научили нас молчащих
Хотя бы сносно говорить,
Но слов не хватит настоящих,
Щоб Вас за все благодарить!


Повернення до списку