Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ЧЕТВЕР, 21 ЧЕРВНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
11.11.2016

ЕНЕРГЕТИК ДЛЯ БЕРЕГИНІ

«Наша лікарка», «гаврилівська легенда», «місцевий діагност» або просто «берегиня». Саме так мешканці села Гаврилівці називають свою фельдшерку Людмилу ДУБІНСЬКУ. Цьогоріч вона відзначає 55-ту річницю роботи у місцевому ФАПі. Працює жінка і сьогодні, а прийшла сюди пишнокосою, дзвінкоголосою, запальною 22-річною дівчиною.

Людмила Дубінська

Хоча мала диплом фельдшера Чернівецького медичного технікуму, все ж пішла на посаду акушерки, бо вакансії за спеціальністю не було. Погоджувалася на будь-яку роботу, аби повернутися в рідні Гаврилівці, де минуло дитинство, закінчила школу, жила мати.
Народилася дівчина 1939 р. в інтелігентній родині: батько був директором школи (загинув під час війни), мама - вчителем. У важкі та страшні повоєнні роки й мріяти не могла, щоб вчитися на лікаря, але медиком хотіла бути з дитинства, навіть у найпотаємніших мріях не уявляла себе ніким іншим. Коли ще до війни до родини приходив фельдшер - у дівчинки було справжнє свято, адже мала можливість подивитися на шприц. Він здавався їй чимось величним і бездоганним. А всі проблеми вмить зникали, коли випадала нагода ще й потримати його в руках...
Завдяки сприянню та активній позиції Людмили Володимирівни, 1962 р. в Гаврилівцях відкрили сільський пологовий будинок. Звозила вона сюди необхідне обладнання з усіх-усюд. До речі, заклад переобладнали із колишнього клубу, на сцені якого наша героїня змолоду і танцювала, і співала, і навіть вірші декламувала. А в зрілому віці у цих стінах заспівала вже по-новому.
З її допомогою народилися більше як тридцять діток, досі пам’ятає кожного. Першим на світ приймала Олександра Богачика.
Недовго працював пологовий - три роки. Потім надійшла команда «зверху» - закрити.
- Бог милував мене, у діток і породіль, яких я обслуговувала, не було жодних патологій, малюки народжувалися здоровими, - розповідає Людмила Дубінська. - Пологи приймали двоє: я і санітарка. Бувало й таке, що породілля кричить, а санітарка тікає, бо не може слухати...
Після закриття пологового будинку пані Людмила перейшла на посаду фельдшера. І розпочалася круговерть: маніпуляцій, симптомів і діагнозів. Триває цей безперервний процес і досі. По консультації, поради і рецепти йдуть як дорослі, так і малі.
- Усе моє життя минуло у ФАПі, тут і застала старість. З одними пацієнтами ми разом гралися, вчилися в школі, інші - мої діти, онуки, правнуки. Знаю кожного. Раніше працювалося важче, - ділиться Людмила Володимирівна, - бо населення в селі було дві з половиною тисячі осіб. Дуже багато діток, усіх треба оглянути, зважити, поміряти, визначити діагноз та призначити лікування. До кожного потрібно знайти підхід. Зі старшими пацієнтами легше, бо вони знають, що болить, і можуть про це сказати.
Нині всього сімсот сорок п’ять місцевих мешканців, роботи значно менше, але від цього зовсім не радісно. Населення старіє, найчастіше пацієнти приходять із поширеними діагнозами: остеохондроз, радикуліт, артроз, гіпертонія, стенокардія.
На контролі в мене кожна людина. Після того, як призначу лікування, ввечері обов’язково передзвоню, запитаю, чи стало легше, який перебіг хвороби. А нещодавно за три дні обходила все село, заходила хата в хату - скликала людей, аби пройшли рентгенобстеження. На щастя, чимало місцевих мене послухали: прийшли 130 осіб.
Пацієнти пані Людмили дивуються її вмінню влучно ставити діагнози. Жартома називають її людиною-рентгеном, бо все знає і бачить.
Особливої уваги заслуговує приміщення ФАПу. Тут як зовні, так і всередині все настільки чисто, охайно і зі смаком, що дивуєшся, як Людмила Володимирівна встигає за всім слідкувати.
- Одразу все так не було. Скільки нервів пішло, як багато сліз виплакала, аби зробити всю цю красу. На головні ремонтні роботи і будматеріали мені виділили кошти із районного бюджету. Але самій також довелося підшпакльовувати, білити, фарбувати. Зате сьогодні кажу: все, що зробила, - для села, для гаврилівчан, аби пам’ятали мене і згадували добрим словом.
Односельці досі пригадують, як пані Людмила змолоду і у зрілому віці співала й танцювала. Неодноразово виходила на сцену і з чоловіком Миколою. Разом вони таких пісень затягували, що всі заслуховувалися. Виховали і двох дітей: доньку Віолетту й сина Анатолія.
Людмила Володимирівна щотижня буває в місцевому храмі, щоразу витримує весь піст. Молодші люди дивуються її силі волі й терпінню. Якщо людина на своєму місці, то в неї все вдається.
Про Людмилу Володимирівну дуже гарно відгукуються не лише односельчани, але й керівництво району, колеги і начальники. Свідчення цьому - стоси грамот, звання відмінника охорони здоров’я, фельдшера вищої категорії, внесення її імені до Книги трудової слави. П’ять разів прізвище Дубінська вказували на районній Дошці пошани. Але найбільше пишається тим, що все життя має можливість допомагати людям.
- Бог завжди давав мені розум і сили діагностувати хвороби, призначати правильне лікування, вчасно відправляти по консультації, обстеження і лікування до спеціалістів. За роки роботи найбільше боялася своїми діями принести людям біду. На щастя, не нашкодила нікому. Всі, кому допомогла, приходять із добрим словом, а це той найпотужніший енергетик, який дає сили жити і працювати на благо інших.

Вікторія КОЖЕВНІКОВА. 


Повернення до списку