Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

П'ЯТНИЦЯ, 22 ЧЕРВНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
25.11.2016

ВІДДАНІСТЬ МУЗІ КЛІО

Через три дні, 28 листопада, докторові історичних наук, професорові, заслуженому працівникові освіти України Олександрові Завальнюку виповниться 65 років. Доля Олександра Михайловича нерозривно пов’язана з Кам’янець-Подільським національним університетом ім.Івана Огієнка. Цей виш (тоді ще педінститут) він закінчив у червні 1972 р., в ньому з жовтня 1979 р. почав працювати асистентом, здобув авторитет серед студентів і колег, унаслідок чого був деканом історичного факультету (з 1993 р.), а далі, в 2001-2012 рр., ректором навчального закладу - педагогічного університету, який під його керівництвом після низки трансформацій набув сучасного статусу.

БАТЬКИ

Олександр ЗавальнюкОлександр Завальнюк народився 28 листопада 1951 р. в м.Сміла на Черкащині в сім’ї фронтовика-військовослужбовця. Його батько - Михайло Опанасович, окрім виконання військових обов’язків, здобував освіту у старших класах вечірньої середньої школи. Попри тогочасні життєві труднощі, навчався дуже добре: лише одна четвірка стала на перешкоді отримання золотої медалі. Природжений організатор - він відзначався високою самодисципліною, що межувала із суворістю, вимогливістю, цілеспрямованістю, працелюбністю й нестримною жадобою до збагачення власних знань. У Смілі зустрів своє кохання - чарівну дівчину Ольгу, з якою невдовзі одружився. Вона мала м’який характер, випромінювала доброту й щирість, була життєрадісною, завжди готовою прийти на допомогу, кожному, хто її потребував, гостинною й вмілою господинею. Попри це могла й наполягти на своєму. Як, наприклад, потай охрестила Сашка, котрому було близько двох років.
Демобілізувавшись 1954 р. з армії, старшина Михайло Опанасович перебрався зі сім’єю в Подільський край, поближче до рідних Шустівців. Працював в Орининському військкоматі, але швидко переконався, що це не його призначення. Осівши в Підпилип’ї, вступив на заочне відділення фізико-математичного факультету Кам’янець-Подільського педінституту. Обравши престижну тоді професію педагога, став учителем місцевої школи. 1957 р. Михайла Завальнюка призначили тимчасовим виконувачем обов’язків директора школи (цікаво, що з таким формулюванням керував нею до 1985 р.). 1956 року в Сашка з’явилася сестричка Світланка.

ШКОЛЯР

Становлення засад моральних принципів і світоглядних уявлень Олександра Завальнюка проходило під визначальним впливом двох чинників. По-перше, це своєрідний пуританізм устоїв життя сім’ї, притаманний сільській інтелігенції 1950-1960-х рр., коли панував культ чесності, порядності, скромності, вимогливості, працелюбності, самопожертви й потягу до знань. По-друге, це дух атмосфери шкільного колективу (через брак власного житла родині доводилося мешкати у шкільному приміщенні).
Сашко 1958 р. став учнем місцевої школи. Навчався блискуче. Ріс емоційним, енергійним, допитливим і товариським. Правда, як «вчительська (директорська) дитина», мусів в усьому слугувати «зразком», тому доводилося контролювати свої вчинки, відмовляти собі в типових для того часу пустощах у школі й поза нею. Правда, не завжди виходило так, як це хотілося батькам...
Сашка спіткало велике горе - 1962 р. померла мати. Біль від цієї трагічної втрати в серці Олександра Михайловича щемить до сьогодні. Згодом батько одружився з Ольгою Пилипівною - вчителькою української мови та літератури, котра мала сина Валерія від першого шлюбу. На щастя для Сашка, вона виявилася напрочуд чуйною й мудрою жінкою, котра, проживши до цього нелегке життя, дуже тактовно намагалася стати хлопчикові та його сестричці справжньою матір’ю. І домоглася успіху. Інтелігентна за духом, добра, дуже працьовита, вольова й водночас поступлива, спромоглася зберегти, а в чомусь й збагатити попередню атмосферу в сім’ї. А її залюбленість українською літературою, мовою й культурою мала помітний вплив на формування духовного світу Олександра - підлітка і юнака, розвиток у нього поетично-образного сприймання світу.
Закінчивши восьмирічку, Сашко 1966 р. пішов до дев’ятого класу Приворотської школи, в якій і далі навчався на «відмінно». Багато читав; легко давалися предмети як природничо-математичного циклу, так і гуманітарного. Все ж переважав потяг до останніх, особливо історії. Тому, закінчивши 1968 р. із золотою медаллю школу, без особливих вагань подав документи на історичний факультет Кам’янець-Подільського педінституту. Успішно подолавши екзаменаційні випробування, став студентом першого курсу, чим особливо пишався.

СТУДЕНТ

Одна з прикметних рис тогочасного студентства полягала у перевазі в його середовищі не випускників шкіл, а стажистів (котрі вже мали за спиною щонайменше два роки роботи) і демобілізованих із лав армії вояків. Проте, дякуючи ерудиції, товариськості, доброті й принциповості, Олександр Завальнюк швидко завойовує в однокурсників авторитет й обирається комсоргом академічної групи. Як згадував його однокурсник і близький товариш Іван Рибак, а нині колега в рідному виші, вже на першому курсі «кинулося в очі, що наші старші однокурсники, які пройшли армійську службу, якось по-дружньому, без традиційної зверхності, ставилися до хлопчини, якого вони називали Сашком. У той же час як до нас, вчорашніх десятикласників, ставилися як до «салаг» і полюбляли командувати тоном, який не міг викликати будь-яких заперечень».
Олександр Завальнюк товаришував також із Русланом Постоловським, Геннадієм Бондаренком, Михайлом Михайлюком. «У вервечці сотень постатей, з якими мене пов’язують далекі студентські роки і викликають теплий спогад, на одному з чільних місць - мій ровесник - однокурсник Віталій Бабляк», - написав Олександр Завальнюк у спогаді про головного редактора «Подолянина».
Образ юнака буде неповним, якщо не згадати, що він захоплювався поезією (писав вірші), володів вишуканим естетичним смаком, витонченими манерами поведінки. В нього виразно проявлялися риси типу людей, яких називають логіко-сенсорними екстравертами: володіння швидким, ясним і тверезим розумом, уміння логічно й розумно діяти, естетизм, працелюбність, пунктуальність, добросовісність, відповідальність, комунікабельність, емоційність, високорозвинутий мотив самоактуалізації й самореалізації.
Дякуючи професійній гідності, ліберально-демократичним настроям і високим моральним якостям декана факультету, доцента Анатолія Копилова, завідувачів кафедр професора Леоніда Коваленка й доцента Іона Винокура, викладачів - доцентів Петра Щербини, Петра Лаптіна й інших, на факультеті утворилася сприятлива духовна атмосфера, що дозволяла проявлятися яскравим особистостям з-поміж студентського загалу, насамперед у сфері наукової творчості. Мабуть, це було щасливою посмішкою долі, що, навчаючись на другому курсі, здібний студент записався до гуртка доцента Щербини - улюбленця студентів, надзвичайно обдарованої особистості з оригінальним, у чомусь навіть парадоксальним мисленням, щирої вдачі й, що особливо важливо, вільнолюбної й незалежної у судженнях. Він ніколи не нав’язував гуртківцям і дипломникам власних поглядів, давав максимум свободи (можливий у тогочасних реаліях) для наукового пошуку й висловлення власних міркувань, суворо вимагаючи лише одного - відштовхуватися від всебічного аналізу джерел. Пройшовши гарний фаховий вишкіл (Щербина де-факто стояв не на марксистських, а на позитивістських методологічних засадах пізнання минулого), Олександр Завальнюк спромігся засвоїти основне - повагу й увагу до джерела, до історичного факту. Копітка праця над темою «Колокол» Герцена і буржуазні реформи 1860-х рр. у Росії» принесла перші творчі здобутки. Робота, надіслана ним на Всесоюзний конкурс студентських наукових праць, одержала диплом першого ступеня. А дипломна робота не лише була оцінена на «відмінно», а й відзначена державною екзаменаційною комісією як одна з найкращих.
Помітний вплив на формування особистості Завальнюка мало спілкування з «батьком» історичного факультету, талановитим ученим - учнем видатного історика Олександра Оглоблина (про що стало відомо тільки нині) - засновником першої наукової школи у тодішньому педінституті, Людиною з великої літери, доктором історичних наук, професором Леонідом Коваленком. За щиру любов до України та повагу до її минулого зазнавав «неприємностей», а відтак змушений був кілька разів змінювати місце роботи. Саме під час спілкування з ним Олександр Завальнюк уперше отримав правдиві відомості («дід Леонід», як люблячи називали його між собою викладачі й студенти, умів кількома реченнями передати сутність події чи процесу) про діяльність Центральної Ради, насильницьку колективізацію, голод 1932-1933 та 1947 рр., масові репресії тощо. Вони стали тим маленьким чистим джерельцем історичної Правди, яке і в наступні роки не дозволяло замулитись ідеологією тоталітаризму професійному потягу науковця до з’ясування об’єктивної Істини.

СТАНОВЛЕННЯ

Далі було вчителювання на Рівненщині, служба в армії, робота вихователем піонерського табору, а з серпня 1974 р. - вчителем історії та географії Орининської середньої школи-інтернату.
Учительська робота подобалась Олександрові Михайловичу, а відтак він швидко опанував таємниці педагогічної професії, здобував заслужені повагу й авторитет серед колег та учнів.
І все ж хотілося реалізувати себе у сфері науки, оскільки відчував внутрішній потяг до інтелектуальної творчості. Так зародилась мрія про аспірантуру. Вступити до неї у ті часи вчителеві, до того ж непартійному, по суті було неможливо. На щастя для нього, це потаємне бажання знайшло підтримку з боку колишнього декана, а тоді уже проректора з наукової роботи, Анатолія Копилова, котрий проводив цілеспрямований курс на підготовку власних науково-педагогічних кадрів. За його безпосереднього сприяння вдалося досягти домовленості з ректором Київського педінституту про виділення місця в аспірантурі, до якої восени 1976 р. Завальнюк і вступив.
У жовтні 1979 р., відразу ж після закінчення аспірантури, тепер уже ректор Кам’янець-Подільського педінституту Анатолій Копилов запросив Олександра Завальнюка на роботу на посаду асистента кафедри історії СРСР й УРСР. Невдовзі після успішного захисту дисертації обирається (у червні 1981 р.) на посаду старшого викладача.
Відбулися істотні зміни в особистому житті: 1980 р. Олександр одружився з коханою дівчиною Ольгою. У щасливій сім’ї народилося дві доньки: 1981 р. - Олеся, 1984 р. - Оксана.

СЬОГОДЕННЯ

Подальший науковий і педагогічний шлях Олександра Михайловича достатньо висвітлено в літературі. Тож за браком місця на газетних шпальтах детальніше висвітлимо діяльність Завальнюка після того, як у червні 2012 р. завершився другий термін його роботи на посаді ректора університету.
Нині Олександр Завальнюк - професор кафедри історії України. Викладає новітню історію України, спецкурс із проблем становлення національної освіти в добу Української революції (1917-1921 рр.), науковий спецсемінар «Актуальні питання історії України», розробив відповідні лекційні курси, навчально-методичні матеріали для проведення семінарських занять. Керує педагогічною практикою, підготовкою кількох десятків дипломних і магістерських робіт, науковим гуртком, підготовкою студентських наукових статей. Працює на курсах підвищення кваліфікації, бере участь у підготовці майбутніх учителів історії, які вже мають одну вищу освіту. 2013 р. пройшов підвищення кваліфікації в Інституті історії України НАН України. 30 серпня 2016 р. обрано заступником голови вченої ради університету.
За останні 4 з половиною роки опублікував 160 наукових і науково-методичних праць (загальна кількість - понад 700), зокрема - три монографії (у співавторстві), два навчальні посібники, дві брошури, 12 збірників документів і матеріалів. Узяв участь у 65 міжнародних, всеукраїнських, регіональних, міських і університетських наукових конференціях, круглих столах.
Керує науковою школою. За цей час підготував доктора історичних наук, консультував двох докторантів, сприяв у завершенні кількох дисертаційних робіт. Офіційно опонував 4 докторські та 2 кандидатські дисертації, прорецензував 3 докторські та 12 кандидатських робіт, 10 монографій, 6 посібників, 8 книг, узяв участь у обговоренні 10 кандидатських дисертацій. Зробив офіційні відгуки на автореферати 20 докторських і кандидатських робіт.
Очолює редколегії двох наукових фахових збірників статей (забезпечив вихід у світ 5 об’ємних томів). З 2012 р. входить до складу групи вчених-архівістів області, яка видала понад 10 документальних збірників з історії краю. Член редколегії науково-довідкового видання «Реабілітовані історією. Хмельницька область» (узяв участь у підготовці 5 томів), присвяченого пам’яті жертв політичних репресій.
У 2013-2016 рр. - голова спецради із захисту кандидатських дисертацій з історії України. 2014 р. очолив науковий рейтинг учених університету. 2016 р. став переможцем ХІ обласного конкурсу науково-дослідних робіт у галузі гуманітарних наук.
У жовтні 2015 р. завершив п’ятирічну депутатську каденцію в Хмельницькій облраді. Далі працює в президії правління Національної спілки краєзнавців України і редколегії журналу «Краєзнавство», керує осередком Українського історичного товариства Михайла Грушевського. Очолює університетську науково-експертну комісію з перейменування топонімічних назв у нашому місті.
З великим болем сім’я Завальнюка сприйняла територіальні втрати й війну на сході України. Старший зять Віктор - учасник АТО, молодший Мирослав - учасник бойових дій.
2013 р. втретє став дідусем. Разом із дружиною Ольгою Йосипівною надає дітям і внукам посильну матеріальну та моральну підтримку, дбає про зміцнення їхньої віри у мирне, європейське майбутнє України.
У 2013-2016 рр. став лауреатом Всеукраїнської премії ім.Героя України Михайла Сікорського (за вагомий внесок у дослідження і збереження культурної спадщини України) та лауреатом обласної премії ім.історика Пилипа Клименка (за великий внесок у публікацію джерел з історії Поділля).
Про працю і здобутки Олександра Завальнюка за цей час опубліковано 12 статей у різних наукових і науково-довідкових виданнях, ученими Кам’янця-Подільського, Хмельницького і Києва випущено змістовну книгу «У пошуках історичної правди».
Як бачимо, відданість Завальнюка музі Кліо, котра, як відомо, є покровителькою історії, дає і, сподіваємося, ще довго даватиме плідні результати.

Олександр КОМАРНІЦЬКИЙ,
голова міської організації Національної спілки краєзнавців України.


Повернення до списку