Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

 


   

ВІВТОРОК, 19 ВЕРЕСНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
24.02.2017

ПЕДАГОГ НА ВСЕ ЖИТТЯ

Привітна, скромна, трохи сентиментальна і надзвичайно шанована багатьма кам’янчанами людина. Зінаїді БУРДЕНЮК, яка понад 40 років працювала у школах міста вчителем української мови й літератури та має звання відмінника народної освіти, 1 березня виповнюється 85 років. Здавалося б, у такому віці вже далеко позаду залишаються найважливіші миті, головні життєві досягнення й дорогі серцю людські стосунки. Однак у Зінаїди Іларіонівни по-іншому. Гідно прожиті роки залишили в її житті людей, для котрих вона досі є авторитетом, другом і улюбленою вчителькою, про яку не забувають навіть крізь десятиліття. Саме в таких педагогів є чому повчитися.

Зінаїдa БУРДЕНЮК

Гортаючи старі фотографії, пані Зінаїда з теплою усмішкою пригадує найсокровенніше - школу, якій присвятила велику частину життя, улюблений предмет, котрий викладала, колег і, звичайно, своїх школярів.
- Багато учнів уже більше як 20 років поспіль щоразу приїжджають до мене в гості у день народження. Пам’ятають мене, навідуються, допомагають і підтримують. Подивіться, скільки маю гарних картин. То від них подарунки. Вони приходять - я їх усіх цілую, а коли йдуть - цілують мене. Так ми звикли, - сміється Зінаїда Бурденюк.
Родом жінка із села Тарасівка, середню школу закінчувала в Баговиці.
- У нашому селі школи не було, а баговицька після війни не працювала. Але учні з Кульчіївців і Демшина, які також хотіли навчатися, зібралися й дуже просили відкрити навчальний заклад. Я мріяла стати вчителькою, надзвичайно любила історію. Та коли подавала документи до Кам’янець-Подільського педінституту, працівниця приймальної комісії сказала: «Вступайте на факультет української мови та літератури». Їй я вдячна досі, бо обожнюю предмет, який усе життя викладала.
Спочатку Зінаїда Іларіонівна вчителювала в Панівцях, а згодом почала працювати в Кам’янці-Подільському, де жила із сім’єю. Близько 16 років викладала у четвертій школі, а потім перейшла у щойно відкриту дванадцяту. За плечима у кам’янчанки багато відкритих уроків, декілька з яких вона проводила і для вчителів області. Була також секретарем виборчої дільниці, головою профспілки школи та головою трудового колективу. Активного й авторитетного педагога Зінаїду Бурденюк готували до присвоєн-ня звання «Заслужений вчитель України», але в 60 років вона змушена була піти на пенсію, аби доглядати старенького батька.
- Пригадую, як ходили з учнями на практику. Нас вивозили на поля в різні села - Колибаївку, Дерев’яне. Я ніколи не стояла осторонь, копала й сапала разом із ними, бо вважаю, що вчитель своїми вчинками і поведінкою повинен показувати хороший приклад. Мені було дуже легко спілкуватися з дітьми. Часто їздили в Севастополь, Сімферополь, Київ, Одесу. За путівкою мені довелося побувати навіть у Болгарії, Румунії, Німеччині, Фінляндії.
Як каже Зінаїда Іларіонівна, їй дивно, що сьогодні дитині, котра навчається в школі, наймають репетитора. Адже свого часу вона сама щодня приходила до школи за 30 хвилин до початку уроків, аби проводити консультації з учнями, яким важко давалася тема.
- Я не була суворою вчителькою, але учні мене слухали. Якось мені треба було залишити дітей під час уроку, дала самостійну роботу. А вони, аби мене не підвести, без жодного шуму просиділи урок і навіть не вийшли на перерву. Аж їхній класний керівник здивувалася. Я дуже любила той клас. У ньому, до речі, навчався Олексій Процков, якого сьогодні в місті знають як працівника санепідстанції. Коли йшла на пенсію, учні так плакали. Та і я сама тоді розплакалася, як от зараз. Бачите, яка на сльози швидка, - збентежилася Зінаїда Іларіонівна.
Я постійно була класним керівником. За шкільними партами пам’ятаю багатьох кам’янчан, яких сьогодні добре знають у місті. Це начальник міськуправління освіти і науки Світлана Старченко, лікар-отоларинголог Андрій Тесляк, полковники міліції Анатолій Бідюк, Олег Лабатий, Юрій Білик, полковник у відставці Андрій Савицький, також Галина Макарова, котра викладала українську мову в дванадцятій школі, психолог у поліклініці Тоня Бабій. В останньому класі, який я вела, навчалися брати Ігор та Олег Нестеруки. Приємно, що учні не забувають мене, в потрібну хвилину підтримують. Ось нещодавно зателефонувала Людмила Нечаєва, яка теж постійно підставляє плече, й каже: «Зінаїдо Іларіонівно, нічого не готуйте, Ваш ювілей святкуватимемо в кафе! Всі наші приїдуть». Це надзвичайно приємно. Якось мене запитали: «У Вас стільки дзвінків у день народження. Невже Вас так любили учні?». А я кажу: «Я їх любила».
Пригадався випадок, коли я, вже будучи на пенсії, прийшла до лікарні, а Андрій Тесляк провів мене до лікаря і з такою гордістю сказав: «Це - моя вчителька». Стільки часу минуло, а я не можу забути тих слів.
До ювілею Зінаїда Бурденюк чекає приїзду не лише своїх учнів, але й великої родини, адже має двох доньок, п’ятьох внуків та вісьмох правнуків.
- Донька Таїсія живе в Кам’янці, працює хіміком-технологом на заводі, а Наталя - вчителька молодших класів у Росії. Старший онук Сергій Пастухов - завідувач травматологічного відділення міської лікарні, внучка Оксана - лікар у Чернігові, Леся - кандидат економічних наук, живе в Києві, Тетяна вчителює в Пскові, а Ірина працює там головним бухгалтером на митниці.
Надзвичайно любить Зінаїда Іларіонівна українську мову, яку викладала. Каже, як змінювалися керівники країни, так змінювалися й пріоритети щодо мов. Години української у школі скорочували, а потім знову додавали.
- Часто змінювався і правопис. Запам’ятаєш так, а вже по-іншому. Не розумію, навіщо всі ці зміни?! - дивується вчителька. - Сьогодні їй болить і питання української мови в країні, й військовий конфлікт на сході. За всіма подіями 85-річна Зінаїда Іларіонівна уважно слідкує і надзвичайно мріє, аби у країні скінчилася війна.


Автор:  Тетяна ДИКА

Повернення до списку