Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА
П'ЯТНИЦЯ, 15 ГРУДНЯ 2017 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
21.07.2017

ЕКОНОМІЧНИЙ НАЦІОНАЛІСТ

«Володимир Ілліч - дуже скромна людина. Він не любить публічності й завжди на перший план ставить колектив. Коли дізнався, що планується стаття, був дуже проти. Взагалі він не любить святкувати свої дні народження. Найкраще для нього - зійти цього дня на Говерлу. Це людина, дружбою з якою я пишаюся», - так про голову правління ПАТ «Гіпсовик» Володимира ПОСТОВОГО розповів його заступник і друг Іван Атаман. І виявився абсолютно правий - у ювілейному інтерв’ю з нагоди 60-річчя Володимир Ілліч погодився розмовляти виключно про роботу, ну, і трохи про політику.

«БУДЬ-ЯКА КРИЗА - ЦЕ НОВІ МОЖЛИВОСТІ»

Володимир Постовий- Володимире Іллічу, Вас без перебільшення можна назвати людиною, котра живе роботою. Наскільки тернистим був шлях відродження і розвитку виробництва, якому присвятили майже тридцять років життя? 
- Через місяць після того, як «Гіпсовик» у квітні 1997 року оголосили банкрутом, було обрано нове правління. При зміні форми власності підприємства, яке 1995 року стало акціонерним товариством, розпалася система капітального будівництва. Ми залишилися сам на сам зі своїми проблемами, і почалася робота в нових реаліях вільного ринку. 
За 20 років підприємство пройшло низку етапів, які допомогли уникнути банкрутства, стабілізувати роботу, розвиватися. 
Перший важливий етап - у жовтні 1997 року нам вдалося взяти позику в Українському інноваційному фонді. Тоді його очолював Ярослав Ващук. Ми захистили свій проект і отримали близько 340 тисяч доларів безвідсоткової інвестиції на відкриття цеху високоміцного гіпсу на базі застарілого виробництва - цеху керамічної плитки. Другий етап розпочався після ухвалення нової редакції закону про банкрутство. Була впроваджена норма, що дозволяла провести процедуру санації підприємства (оздоровлення) керівником цього ж підприємства. Ми були першими в області й серед перших в Україні, хто скористався цією можливістю, уклали мирову угоду, 
списали велику суму штрафів, пені та на 5 років реструктуризували борги. 
Звичайно, без підтримки авторитетних людей самотужки цю процедуру ми б не пройшли. На той час податкову інспекцію очолював Григорій Горшунов. Без перебільшення можу сказати, що він нам допоміг. 
Наступний етап - поява акціонерів - виробників сухих будівельних сумішей «Полірем» (м.Київ) під керівництвом Юрія Галагана. За короткий термін ми відкрили виробництво сухих будівельних сумішей. 
2007 року, завдяки співпраці з тодішнім керівником Хмельницького відділення «Укргазбанку» Валентином Хібовським та його заступником Едуардом Тришневським, котрі відкрили нам перспективи кредитної лінії Світо-вого банку в напрямку спрямування на експортоорієнтованість українських підприємств, ми отримали близько 2 мільйонів доларів під невеликі відсотки на 8 років. 
Закупили обладнання, виконали технічні роботи і відкрили два нові кар’єри - вапняку і доломіту. Четвертий етап - прихід нових акціонерів - кишинівського товариства «Супратен». Серйозна команда, лідери виробництва сухих будівельних сумішей у Молдові надали нам потужний імпульс розвитку. 
Сьогоднішня робота підприємства - заслуга нашого колективу, правління, котре зуміло вчасно зорієнтуватися в умовах нових викликів і тих людей, котрі нам допомагали. 
Без головного інженера Миколи Мендерецького (на той час), начальника Кудринецького гіпсового виробництва Івана Атамана, головного енергетика Анатолія Ринди, головного механіка Олександра Михайлика, енергетика Кудринецького гіпсового цеху Петра Царенка, інженера-технолога Кудринецького гіпсового цеху Марії Муляр, нашого будівельника В’ячеслава Підлісного і багатьох інших «Гіпсовика» не було б. 

«ЗА ПОСТОВИМ ТЮРМА ПЛАЧЕ», - СКАЗАВ ЯДУХА

- Розкажіть про найважчий день Постового як керівника «Гіпсовика». 
- Це був не день, а період. 
2010 року мене обрали депута-том Хмельницької облради від «Свободи». Саме в ці роки нас почали «душити» перевірками контролюючі органи: їх було більше як 30 на рік. Якби не події Революції Гідності - нас би знищили. Методика системи була простою. Жоден дозвільний документ для нас позитивно не проходив у жодній з інстанцій. Де-факто підприємство ще було, а де-юре - зникало. За два дні до подій лютого 2014 року нам анулювали ліцензію по Гринчуцькому кременевому кар’єру. Така ж доля готувалась і для інших наших кар’єрів. Наслідки відчутні досі. Гринчуцький кар’єр працював, як і «Гіпсовик», із 1929 року. Тепер починаємо все з нуля - зобов’язані знову купувати геологічну інформацію про це родовище. Було порушено баланс, правонаступність. Важкий період, не хотілося би до нього повертатися. Кажуть, що економіка і політика мають існувати окремо, але ми на собі відчули їхній взаємозв’язок. Повний «безпрєдєл»… 
При особистих зустрічах голова ОДА Василь Ядуха опускав очі, намагався втекти від розмови. Для «Гіпсовика» в нього ніколи не було часу. Я йому казав, що ми не філія Донецької області, не можна вбивати промисловість такими надуманими перепонами. 
Держава може розвиватися, коли підприємництво розвивається, а коли підприємець стає заручником політичних ситуацій, то ніхто від цього не виграє. На одній із сесій обласної ради Ядуха на весь загал заявив: «За Постовим тюрма плаче!». З одного боку, це могло бути емоційним висловлюванням, а з іншого - вказівкою до дій із вуст керівника області. А правоохоронці та інші контролюючі органи саме так і сприймали такі випади - як спонукання до дій. 

ВАЖЛИВО ЗНАТИ, ЧОГО НЕ РОБИТИ

- Які історичні постаті або талановиті менеджери сучасності для Вас є взірцями? 
- На мій економічний світогляд значний вплив мали праці видатного українського економіста, першого міністра фінансів УНР в уряді Винниченка (1917-1918) Михайла Туган-Барановського. Його наукові теорії визнані світом і актуальні досі. Наприклад, у Франції на основі його «теорії періодичних криз» було створено постійний комітет для передбачення промислових криз. Він був учителем для Джона Кейнса і на півстоліття випередив Абрагама Маслоу в розробці теорії людських потреб і змістовної мотивації працівників. Мені імпонує його бачення соціальних ідеалів, до яких відносив «не соціальну рівність, а соціальну волю». Чи не перший з-поміж учених економістів почав говорити про інноваційність. 
Ще один його вислів: «Попит на товари створюється самим виробництвом, і жодних зовнішніх обмежень розширеного відтворення, крім браку продуктивних сил, не існує. Якщо тільки запас продуктивних сил досить великий, завжди можна розширити виробництво і знайти застосування для нового капіталу». Це ж про сучасний Китай один до одного, а для українських реалій хіба не злободенно? Всіх нас хвилює відтік 
робочої сили, відкриті «шлюзи» спричиняють витік продуктивних сил з України, а великий український економіст попереджав про це ще 100 років тому. 
Сучасний економіст, розробки якого ми взяли за основу побудови стратегії нашого підприємства, - Майкл Юджин Портер. Американський учений, володар семи почесних докторських ступенів, фахівець у галузі економічної конкуренції наголошує, що стратегія підприємства - це не інвестиції, не маркетинг, не менеджмент, хоча здається, що це найважливіше. Перше питання побудови стратегії за Портером - визначитися з відповіддю на запитання: «Чого не потрібно робити?». І це правильно. 
Декілька років тому була оманлива перспектива виробництва дрібносепарованих продуктів. Багато хто пішов цим шляхом, витративши мільйони, а виявилось, що цей шлях був згубним. 
Як керівник, управлінець, менеджер, постійно самовдосконалююся, читаю бізнес-літературу. При нагоді навчаємося колективом. 

БУТИ СВОБОДІВЦЕМ - ПРОБЛЕМА ПЕРМАНЕНТНА

- Ваші політичні вподобання стабільні багато років. Як прийшли до цього? 
- Правозорієнтованим я був завжди. В молоді роки, пам’ятаю, мені боліло те, що в одному з найпрестижніших вищих навчальних закладів країни - Київському політехнічному інституті - викладання здійснювалося російською мовою. Здавалось би, столиця України, а української майже не чути… За своє життя лише під час служби у ВМФ Радянського Союзу був вимушений спілкуватися російською. Але й там теж були моменти, пов’язані з національним питанням. До відкритого протистояння не доходило, але в екіпажі деякі речі підкреслювалися, в нас був своєрідний «союз» із естонцями. Так ми самоідентифікувалися. Історична тяглість доводить, що в Україні завжди був «правий борт». І була б це СНПУ чи «Свобода», рано чи пізно опинився б у лавах націоналістів. 
У СНПУ, «Свободі» я більше як 20 років, член Політради СНПУ, при мені сталася трансформація СНПУ в «Свободу». Особливого місця в партії не займаю, хоча можна сказати, що я - ветеран. Партійна специфіка передбачає публічність. А в мене до публічності немає схильності, і не бачу необхідності себе змінювати. Світоглядні речі втілюю в економічній площині. 
Є таке поняття, як економічний націоналізм, про який останнім часом точиться багато розмов. Гарно звучить, але в глобальній економіці так просто такі терміни не працюють. Економікою гратися взагалі не можна, це не періодичні вибори, це робота, а нею потрібно займатися щодня. 
- Чи не заважає політична приналежність роботі? 
- Бути свободівцем - це проблема. Перманентна. Завжди знайдуться ті, кому це не подобається. Погоджуюся з висловом видатного американського економіста, автора праці «Економічний спосіб мислення» Пола Хейне: «Немає такої країни, де все може бути досягнуто за допомогою законів, або де політичні інститути можуть замінити собою здоровий глузд». Вважаю, що «Свобода» - це і як політичний інститут, і як носій здорового глузду. Не може вічно відчувати себе гостем у себе вдома титульна нація. А виглядає, що постійно саме так виходить. 
Я не ідеалізую нашу політичну силу, але їй притаманний здоровий глузд. Найголовніший глузд - згадати, що ми у себе вдома. 
Їдеш на Закарпаття - і часто в магазинах тобі угорською відповідають, що тебе не розуміють. А в румунських селах? Вони свою окремішність самоідентифікують, у них усе нормально, але ж вони на нашій землі. Чим це закінчується, ми вже бачимо. «Свобода» акцентує увагу на цих проблемах. Можливо, інколи не так, як комусь подобається, але вона про це постійно наголошує. Нині свободівців судять, звинувачують, але, може, потрібно побачити справжніх винуватців. За роки незалежності «Свобода» - єдина партія, члени якої пролили кров за Україну в мирний час. Вдумайтеся: 19 - у Небесній сотні, 123 поранені за період Революції Гідності, більше як тисяча свободівців - учасники московсько-української війни, понад  30 полягли у боях за Україну, 96 - зазнали поранень різної тяжкості. 
- Три набільші цінності Вашого життя?
- Становлення нашої Держави, робота на підприємстві з моїм колективом та сім’я, родинні цінності. 

ІЛОНА МАСКА В НАС БИ ЗАЇЗДИЛИ

- Які три поради могли б дати українським підприємцям? 
- Насправді, чи можу я бути порадником? Я - простий керівник підприємства. Єдине, що своїм досвідом можу підтвердити сентенцію про те, що «незнання небезпек породжує героїв». Ті, хто йде в бізнес, не повинні знати до кінця всіх небезпек і загроз. Якщо будуть знати наперед - навряд чи підуть. Нещодавно, виступаючи на черговому засіданні Союзу промисловців та підприємців, я зазначив, що перша особа - керівник підприємства - несе кримінальну відповідальність за сімома статтями Кримінального кодексу! Крім цього, саме керівник підприємства зобов’язаний забезпечувати взаємозв’язок із багатьма вертикалями влади: від центральних органів до силових структур і природних монополістів. Ось так. Хіба це сприяє розвитку підприємництва? 
Чи може в нас з’явитися свій Стів Джобс, Ілон Маск? Мабуть, ні, його заїздять. Не доросли ми ще до країни вільного підприємництва. 
Нещодавно Законом України №1726 внесено зміни до основних засад державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, офіційно заборонено доводити контролюючим органам планові показники зі штрафних санкцій. А досі доведення таких показників було неписаним правилом… 
У часи мого студентства професії інженерів, конструкторів вважалися престижними. Я б хотів, аби мода на машинобудування, проектування, технологічні речі повернулася. 
От навіщо нам у Китаї купувати шпінгалети, якщо ми можемо їх самі виготовляти. Це так складно? 
У світі з’явилися нові тренди: 3G-економіка, 4G-економіка. На заводах концерну «Siemens» верстати виробляють верстати. Економіка, наука, техніка нестримно рухаються вперед. Хіба там чиновник може на весь загал безпідставно заявити, що за керівником підприємства «тюрма плаче»? Не роблять там такого ні депутати, ні політики, ні чиновники. Не можна таким бавитися. Економіка - це серйозно. Економіка - життя країни… 

Ірина ШЕЛЕПНИЦЬКА, спец. для «Подолянина».
ІЗ ДОСЬЄ «ПОДОЛЯНИНА» 

Володимир Постовий народився 24 липня 1957 р. в м.Лисичанськ на Донеччині. Мати - технік-гірнича, батько - шахтар. Коли Володимиру виповнилося 5 років, родина переїхала у Карпати, в місто Ворохту. На початку 70-х - до Кам’янця-Подільського, ближче до батьків мами. Тут закінчив на відмінно середню школу №10. Військову службу проходив у морському флоті. 
Після закінчення Київського політехнічного інституту працював на заводі «Кам’янець-Подільськкабель». У вересні 1990 р. молодого інженера-механіка переводять до «Гіпсовика» начальником цеху з випуску товарів народного споживання. Займає різні посади на підприємстві: заступник головного інженера, керівник виробничо-технічного відділу, головний інженер. 
28 травня 1997 р. на зборах акціонерів був обраний головою правління ПАТ «Гіпсовик». 
У середині 2000-х підприємство визнають найкращим роботодавцем. За угодами соціального партнерства постійно надається допомога 24 громадам району. 
Знаний меценат весь час підтримує соціальні, культурні та спортивно-патріотичні проекти земляків, надає допомогу ветеранам, дітям із сільських громад. 
Із початку конфлікту на сході країни українські військові та добровольчі формування отримали допомогу від підприємства, яке очолює Постовий, загальною вартістю близько мільйона гривень. 
2016 р. нагороджений медаллю Міноборони «За сприяння Збройним cилам України». 
2017 р. Українською православною церквою Київського патріархату нагороджений медаллю «За жертовність і любов до України». 
Депутат Хмельницької обласної ради 2010-2015 рр. 
Одружений. Дружина Наталія Іларіонівна - директор Кам’янець-Подільського міського центру зайнятості. 
Має доньку Оксану, сина Ярослава і двох онуків - першокласника Іллю і дворічного Іванка.

Повернення до списку