Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ЧЕТВЕР, 13 ГРУДНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
09.04.2010

ЕЛIКСИР МОЛОДОСТI ТА ЩАСТЯ

Безперечно, професію педагога можна зарахувати до числа найважливіших. Окрім того, що ці люди нас навчають, зі знаннями вони нам віддають і часточку себе. Саме за таким принципом діють, працюють і живуть справжні педагоги. I незалежно від того, викладає ця людина сьогодні чи ні, чи перебуває на заслуженому відпочинку, справжній Вчитель - це діагноз. «Хвороба» на все життя.
Галина (по документах, Ганна) ГОНЧАРУКЦією «хворобою» в дитинстві захворіла і Галина (по документах, Ганна) ГОНЧАРУК. Нею активно «хворіла» понад чотири десятки років. Та й нині, коли майже 20 років уже на заслуженому відпочинку, продовжує носити в собі цю «недугу». Але перед тим, як «занедужати» Галині Митрофанівні довелося добряче скуштувати життєвої солі.
Народившись 12 квітня 1930 р. в с.Стукалівка, що на Полтавщині, першим, та чи не найголовнішим, випробуванням для трирічної дівчинки стала проблема, як вижити. Голодний 33-й добряче про-йшовся Полтавщиною, не оминув і їхнього село. Незважаючи на свій дитячий вік, вона добре запам’ятала той період. Назавжди в пам’яті закарбувалася картина, коли під час суперечки з молодшим братом про те, хто буде першим їсти, тягнучи тарілку один до одного, в дитячих ручках залишилися її частинки.
- Їсти дуже хотілося. Довелося їжу збирати зі столу, з підлоги. Якось потрібно було виживати, - зізнається Галина Митрофанівна.
А ще у її пам’яті назавжди збереглася картина, коли тіло її подруги, все опухле, везли на цвинтар...
Зовсім не дитячими випробуваннями зустріли Галину воєнні роки. Батько пішов на фронт. Мати була партизанкою. А їй у неповних 12 років довелося стати повноправною господинею, доглядати за братом, за господарством.
1950 р. Галина закінчила середню школу. Під час випускних іспитів учителі та директор радили їй піти навчатися на вчителя математики. Мовляв, це її. Та дана подрузі обіцянка, разом вступати на природничий факультет переважила всі внутрішні та зовнішні фактори. Двоє подруг вступають до Черкаського педагогічного університету, де навчаються за спеціальністю «Вчитель хімії та біології».
Та, врешті-решт, вступ до цього вишу теж перестав бути бажаним для дівчини з того моменту, коли Галина опинилася у великому місті.
- Коли побачили, які сукні дівчата носять, яка мода, - пригадує ювілярка, - одразу захотіла цю моду творити власними руками. В мене з дитинства був хист до шиття. Була переконана, що шити сучасні модні сукні, спідниці -  це дійсно моє. Навіть загадувала бажання, аби не пройти за конкурсом до педагогічного інституту. Та бажанню не судилося здійснитися.
Після завершення навчання у виші доля розпорядилася так, що Ганна Ми-трофанівна потрапила працювати вчителем до Чорнокозинецької школи. Тоді молода дівчина гадала, що це красиве подільське село над Збручем її затримає на півроку, максимум на рік. Однак таке бажане переконання вкотре продемонструвало правоту твердження, що немає нічого постійнішого за тимчасове.
Саме ця тимчасовість зруйнувалася, коли зійшлися погляди двох молодих людей - Олександра та Галини. Олександр ГОНЧАРУК нещодавно прийшов з армії та на вечорі в Будинку культури вони знайшли один одного. Це був той випадок, коли зійшлися дві половинки одного цілого. Тому з оформленням подружніх стосунків не відкладали.
Згодом Олександру довелося втілювати в життя мрію та настанови викладачів дружини. Він заочно закінчив Кам’янець-Подільський педагогічний інститут за спеціальністю «Вчитель математики». Разом вчителювали, ділилися радістю, проблемами та здобутками.
Галина Митрофанівна уміла постояти за себе. Була гарним педагогом, організатором. З перших днів «вибила» у директора кабінет хімії. Обладнали його з чоловіком. Неодноразові районні та обласні перевірки, семінари та наради підтверджували високу майстерність вчителя Галини ГОНЧАРУК.
Як згадує директор Чорнокозинецької ЗОШ Надія МАРТИНЮК, якій пощастило працювати з Галиною Митрофанівною, вона завжди уміло знаходила ключі до серця дитини.
- Вона була і до сьогодні залишається взірцем для учителя, взірцем наполегливості та професійності. Її учні неодноразово займали призові місця на предметних олімпіадах різних рівнів. Незважаючи на те, що вийшла на заслужений відпочинок у 90-х роках минулого століття, вона і досі продовжує жити школою. Від усього педагогічного колективу хочемо побажати Ганні ГОНЧАРУК здоров’я, радості та довгих років життя, - відзначила Надія Францівна.
Галина ГОНЧАРУКПоруч із вчителюванням Галину Митрофанівну завжди супроводжувало її захоплення, про яке так мріяла, щоб воно стало її професією. Свою першу сукню пошила ще будучи ученицею, але її майстерність кроїти та шити стала неабияк затребуваною і під час роботи вчителем. Змайструвавши власними руками весільну сукню для дочки голови колгоспу, вона на декілька років стала головною кравчинею для наречених села і не тільки.
- Бувало, що доводилося шити дівчатам випускні сукні, костюми, спідниці, блузки. Всього і не перелічити. Ця робота мені приносила неабияке задоволення, - говорить Галина ГОНЧАРУК.
Та, безперечно, найбільшим задоволенням, найбільшим скарбом Галина Митрофанівна вважає своїх дітей. Вона ними дуже пишається. Дочка Людмила працює у Вінниці лікарем-педіатром. Син Iгор спочатку втілив у життя мрію мате-рі - став учителем фізики та математики. Довгий час директорував. А нині він відомий у нашому місті підприємець, власник магазину канцтоварів «Жанна».
Галина ГОНЧАРУК зовсім не схожа на людину, яка незабаром святкуватиме такий поважний ювілей. Головним еліксиром своєї молодості називає любов до чотирьох онуків і праправнучки. До речі, її назвали на честь прабабусі - Ганною.
- У такому віці молодієш, коли всім серцем живеш онуками та правнуками. Віддаєш до краплинки їм усю свою любов, - додає Галина Митрофанівна.
Що тут додати?! Любов завжди була та залишається головним еліксиром молодості, довголіття та щастя.

Автор: 

Повернення до списку