Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА
ПОНЕДІЛОК, 23 КВІТНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
15.12.2017

ЖАРТІВЛИВИЙ КОЗАК ІЗ КОЗОБАСОМ

Кожний його концертний виступ на сцені - це частинка серця Михайла Андрійовича, його щедрої душі, любові й поваги до людей, яку він завжди висловлював через свій суто індивідуальний сценічний образ веселого, кумедного, жартівливого козака разом зі своїм постійним супутником козобасом, залишаючись вірним обраному шляхові, котрий привів його у широкий мистецький світ…

ХАРИЗМУ ВИДНО БУЛО ЩЕ У ШКОЛІ

ЖАРТІВЛИВИЙ КОЗАК ІЗ КОЗОБАСОММихайло СЕМБРАТ народився 21 грудня 1937 р. в Польщі, в с.Боднарка Горлицького повіту Краківського воєводства, в сім’ї репресованих лемків. Батько Михайла, Андрій Трохимович, працював у ремконторі, був обдарованим сільським музикантом, грав на корнеті в духовому оркестрі, а мати, Ганна Григорівна, була колгоспницею.
Михайлик виховувався у селянській родині разом зі старшим братом Степаном i двома молодшими сестрами Ольгою та Іриною. Попри тяжкі життєві обставини і нелегкі дитячі воєнні й післявоєнні роки, всі діти в сім’ї Сембратів, маючи гарні мистецькі та педагогічні здібності, здобули освіту: Степан гарно грав на гітарі, мав чудовий голос, але став талановитим художником, старша сестра Ольга закінчила Чортківське педучилище і працювала вчителем молодших класів, а молодша Ірина навчалася у Дрогобицькому державному педінституті на факультеті іноземних мов і теж присвятила своє життя педагогічній праці. Сестри змалечку володіли неабиякими навичками вишивання. Ольга не розлучилася із цим захопленням i донині, вона - знана майстриня, має прекрасну колекцію своїх робіт.
1946 р., через сумнозвісну трагічну сталінську операцію «Вісла», родину Сембратів примусово переселяють на Харківщину. Та невдовзі, рятуючись від голоду, разом з іншими односельчанами-лемками тікає на Тернопільщину, в порожні села, залишені поляками, яких влада вислала до Польщі. Щоб у майбутньому переселенці могли асимілюватися з місцевим населенням, їх розселяли не більше як три сім’ї в одне село... Таким чином родина опиняється в селі Пiдзамочок Бучацького району Тернопільської області.
Коли Михайло навчався у 9-му класі, сталося так, що шкільному танцювальному гуртку для художнього номера «Матроський танець» потрібен був харизматичний «типаж». Керівник танцювального колективу, зосередивши свій погляд на ньому, запропонував цю роль і запросив на репетицію. Тоді ніхто навіть не міг передбачити, що з цього почнеться відлік тривалого творчого мистецького шляху Михайла Андрійовича.
Перший концертний виступ Михайла перед односельчанами став переломним. Він феєрично впорався з усіма танцювальними рухами і вперше на сцені отримав живі квіти. Цей життєвий момент став для молодого хлопця вирішальним, перевернув весь його внутрішній світ, окреслив власне бачення майбутніх життєвих творчих перспектив у поєднанні з музикою і танцем.
1956 р. перед Михайлом постало питання вибору майбутньої професії. Маючи великий потяг до мистецтва і бажання, щоб у майбутньому бути ближчим до нього, він наступного року вступив на курси до Львівської республіканської школи кіномеханіків.
У жовтні 1957 р. Михайло Сембрат опинився на Далекому Сході, в місті Сахаліні, де проходив військову службу.
Із часом життєві орієнтири Михайлу довелося переглянути і після звільнення в запас він обирає навчання у Борщiвському технікумі механізації сільського господарства (1960-1963 рр.). Під час навчання бере активну участь у худож-ній самодіяльності технікуму, стає активним учасником танцювального колективу «Дністровські зорі». На обласному огляді серед колективів художньої самодіяльності Тернопільської області хлопця помітив керівник танцювального ансамблю «Горлиця» Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту Олександр Ситник і запропонував йому вступати до їхнього навчального закладу. 1963 р., відразу після закінчення технікуму, Михайло вступає до нашого вишу, на факультет фізичного виховання.

В ОДНОМУ КАДРІ З ЄВСТИГНЄЄВИМ

ЖАРТІВЛИВИЙ КОЗАК ІЗ КОЗОБАСОМУже в ті юнацькі студентські роки Михайло вирізнявся неабияким театральним обдаруванням, тому був запрошений на кінопроби в епізодичній ролі художнього фільму «Співробітник ЧК», який знімала кіностудія «Мосфільм». Зйомки відбувалися спершу в Кам’янцi, але для завершення роботи його забрали до Москви. Працювати довелося з такими відомими акторами, як Валентина Малявiна, Євген Євстигнєєв, Олег Єфремов, Олександр Дем’яненко.
Саме тоді йому несподівано запропонували перевестися на навчання в Москву, до театрального інституту iм.Луначарського. Але, через особисту невизначеність, нерішучість, а також бідність сім’ї, він не міг собі цього дозволити. То був 1963 р. Згодом, через багато років, Михайло Андрійович про цей випадок дуже пошкодує: «О! Тепер би я ліктя вкусив! Я би по смiттярках собі хліба шукав, але вчився б! А тоді мені було 20 років, i не було кому підказати». Трохи пізніше молодий актор спробує себе у зйомках таких відомих кінострічок, як «Стара фортеця» та «Тримайся, козаче!».

ВІД «ГОРЛИЦІ» ДО «ПОДІЛЬСЬКОГО КОЛОСА»

Ще будучи студентом, Михайло самотужки організував танцювальний ансамбль. І 1964 р. в інститутському огляді художньої самодіяльності фізкультурний факультет несподівано посів перше місце, випередивши одвічних суперників - факультет підготовки вчителів молодших класів. I саме тоді вперше визріла думка: запропонувати об’єднати всі танцювальні гуртки і створити єдиний колектив. Так i зробили. До керівництва запросили Юрія Климчука, керівника хмельницького ансамблю танцю «Веселка». Він приїжджав займати ся з ансамблем щосуботи і щонеділі, а решту днів студенти працювали самостійно.
Так починалося зародження відомого в майбутньому народного танцювального ансамблю Кам’янець-Подільського педінституту «Горлиця», в організації якого не останню роль зіграв Михайло Андрійович. Юрій Климчук працював із колективом до 1967 р. Того року відзначали 50-рiччя Великої Жовтневої революції, до Києва їздили звітувати творчі колективи Хмельниччини, серед них і «Горлиця».
Це була перша перемога «Горлицi». Для Михайла Сембрата робота в такому колективі була копіткою і трудомісткою, але разом із тим дуже цікавою і по-справжньому творчою. Адже зібралися однодумці, яких цікавила не лише ідея створення колективу як такого, а, насамперед, оригінальної самобутньої танцювальної програми, яка б грунтувалася на автентичних подільських народних танцях і музиці. У цьому проекті брали участь Юрій Климчук, Олександр Ситник, Михайло Сембрат, а пізніше - Володимир С’єдін, Олексій Бец, за суттєвої підтримки ректорів педінституту різних часів Івана Зеленюка, Івана Іваха, Анатолія Копилова і, звичайно, організатора художньої самодіяльності інституту Тамари Кидалової.
1966 р. ректор Кам’янець-Подільського державного сiльськогосподарського інституту Семен Сербін запросив студента ІV курсу педінституту Михайла Сембрата керівником танцювального колективу «Подільський колос», який якраз готувався до огляду самодіяльних колективів сiльгоспвишiв України та Молдавiї. У місті Дубляни Львівської області серед 17 українських танцювальних колективів на огляді колектив під керівництвом Михайла Сембрата виборов перше місце. Це був перший вагомий успіх молодого керівника, перше творче визнання його фаховості. Відтоді все і почалося: поїздки, концерти, гастролі. Двічі Михайло Андрійович перетинав екватор, із концертами побував у 29 країнах світу.
Після закінчення педінституту був запрошений на роботу викладачем кафедри фізичного виховання сільськогосподарського інституту, де поєднував педагогічну роботу з творчою, керуючи танцювальним колективом «Подільський колос».
1967 р. Михайло Андрійович одружився зі студенткою сільгоспінституту Ніною. Через рік у молодого подружжя народилася донька Ірина, яка нині мешкає із сім’єю в Києві, а 1974 р. ще одна - Наталія, яка мешкає у Львові. Доньки подарували дідусеві з бабусею двох онуків: Сашка та Аліну. Творчі художні здібності родини Сембратів перейняли внучка Аліна (вона навчається у львівській художній школі) та онук Сашко (у Києві займається хореографією і опановує гру на гітарі).

«БЕРІТЬ «КОЗУ» І ОБІЙДІТЬ ІЗ НЕЮ ВЕСЬ СВІТ!»

ЖАРТІВЛИВИЙ КОЗАК ІЗ КОЗОБАСОМКоли в Кам’янець-Подільському державному педагогічному інституті був створений ансамбль троїстої музики, туди запросили і Михайла Сембрата. Фольклорна тематика ансамблю вплинула на формування його індивідуальної манери виконання та вдосконалення сценічного образу українського козака-жартівника. Новизна його майстерної акторської гри відображала тонкі душевні нюанси в ліричних творах і яскраві жваві танцювальні рухи у запальних, динамічних народно-інструментальних композиціях. До них він завжди додавав специфічні власні жартівливі прийоми звуковидобування з вигуками (наприклад, удари паличкою по тарілці з пудрою), ритмо-ударні та шумові ефекти (гра на бугаю) з обов’язковими танцювальними рухами, невеличкі запальні танцювальні композиції, які доповнювалися ансамблевим співом народних пісень троїстими музиками:
«Половина саду цвіте, половина в’яне, Колись ходив до дівчини, а тепер немає…».
Переосмислення автентично-національних фольклорних джерел Михайлом Сембратом і їх відтворення відбувається через призму власного бачення стилю харизматичного образу «жартівливого козака з козобасом». Той образ козака з веселими, дотепними витівками, сценічними жартами, який він створив протягом тривалого перебування на сцені, не міг не подобатися глядачам.
Характерно, що жодної своєї витівки він наперед не планує. Імпровізація кожного виступу залежить від настрою, творчого запалу, певних непередбачуваних обставин, у яких він завжди знаходить певне логічне продовження. Його характерні танцювальні рухи, зміна міміки на обличчі, певні вигуки тільки підсилювали сприймання музичних композицій троїстих музик. Майстерність вільної сценічної імпровізації - рідкісне обдарування, яке не кожному під силу, адже тут треба мати особливий талант. І Михайло Андрійович саме таким особливим талантом, творчим хистом вирізнявся серед інших учасників колективу. На сцену він ніс легкість, невимушеність, усмішку, жарт і повну свободу виконання, адже розумів, що глядач, який сидить у залі, повинен отримати найщиріші враження.
Інша вiзитівка Михайла Андрійовича - його незмінний козобас: український народний музичний інструмент, з яким артист навіки поріднився. Згадує слова майстрів Мельнице-Подільської фабрики, які його виготовили: «Беріть, пане Михайле, свою «козу» і обійдіть із нею весь світ!». Слова майстрів виявилися пророчими: Сембрат зі своїм музичним інструментом демонстрував майстерність у багатьох країнах Європи, Африки, Азії, Південної Америки, де завжди Сембратів козобас витинав веселого гопака чи польку-подолянку. А ще він в ансамблі народної музики опанував гру на лірі (в народі називається «реля») та бугая (бербениці).
Сембрат суворо дотримується реалізму в сценічних костюмах. Дуже до них прискіпливий, i їхнім підбором займається особисто. Його козацька сорочка, всупереч стереотипу про вишиванки, пошита з грубого лляного полотна й не має жодних прикрас.
За своє довге творче життя Михайло Андрійович брав участь у понад тисячі концертів різних рівнів. Йому доводилося виступати і бути поряд на сцені з народними артистами СРСР Дмитром Гнатюком, Володимиром Дальським, Павлом Вірським, Мирославом Вантухом, Михайлом Водяним, народними артистами України Анатолієм Паламаренком, Борисом Шарварком.
Михайло Андрійович багато виступав у нашому місті, на Співочому полі у Хмельницькому, в багатьох населених пунктах області, на полях i фермах. Часто доводилося виступати i на головній сцені нашої держави - знаменитого Палацу культури «Україна». А коли наші троїсті музики гідно крокували вулицями різних міст Європи, з гордістю пропагуючи рідне українське народно-інструментальне мистецтво, то перехожі з цікавістю слухали, геть забувши, що кудись поспішали.

«УКРАЇНУ НІ НА ЩО НЕ ПРОМІНЯЮ!»

Як на сцені, так і у житті Михайло Сембрат натхненний патріотичними почуттями, думками, щирими помислами про свою найріднішу Україну в найвищому розумінні цих понять. Завжди після тривалих багаторазових закордонних гастрольних поїздок, повертаючись в Україну, ступаючи на рідну землю, він ставав на коліна і, тричі перехрестившись, цілував її.
Родичі Михайла Андрійовича з Америки, Канади, Європи, котрі емігрували туди у сталінські часи, не раз йому пропонували перебратися до них на постійне проживання. Багато пропозицій такого змісту надходило і під час гастролей. Але відповідь була завжди одна: «Україну ні на що не проміняю!».
За свій довгий творчий шлях Михайло Сембрат побував із гастрольними поїздками у складі танцювальних колективів «Горлиця», «Веселка», ансамблю троїстих музик Кам’янець-Подільського педагогічного і сільськогосподарського інститутів у Нідерландах (1976); на Всесвітньому студентському фестивалі у Москвi та Гаванi (1979); на ХХII Олімпійських іграх у Москвi (1980); на Міжнародному фестивалі країн Варшавського договору (Берлін, Прага та Брно); у країнах Африки (1984); на VI фестивалі етнографічних ансамблів Союзу в Батумі (1985); на Всеукраїнському фестивалі «Весняні усмішки» (1980, 1983); на Днях культури України в Польській Народній Республіці; творчих концертах мiст-побратимiв Хмельницького, Тамбова та Сiлiстри (1979).
За своє життя Сембрат виступав у складі багатьох творчих колективів, та рідними для нього завжди були народний танцювальний колектив «Горлиця» й ансамбль троїстих музик Кам’янець-Подільського педагогічного інституту.
«Гей, грай, вигравай веселі співаночки, Бо ми будем танцювати «Подільські гуляночки!» - такими словами, які виголошував на сцені Михайло Сембрат, завжди починалися виступи народного танцювального колективу «Горлиця» та ансамблю троїстих музик, із такими ж словами він розпочинав власні 50-, 60-, 70-річні ювілейні святкування на сцені разом із найкращими друзями по мистецькому ремеслу. Таким його знає весь світ.
Рішенням сесії Кам’янець-Подільської міськради 2005 р. Михайло Сембрат за творчі досягнення та особливі заслуги перед громадою міста нагороджений відзнакою міськради «Честь і шана».

Іван МАРИНІН, 
професор кафедри музичного мистецтва К-ПНУ ім.Івана Огієнка.


Повернення до списку