• ДОПОМОЖІТЬ

Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

СУБОТА, 18 СЕРПНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
22.12.2017

СВІЙ ХЛОПЕЦЬ МАКС КІДРУК

Минулого тижня до Кам’янця-Подільського вже вчетверте завітав відомий письменник Макс КІДРУК. До своїх фанів він приїхав не з порожніми руками, а з презентацією нового роману «Не озирайся і мовчи», який увійшов до довгого списку «Книги року ВВС - 2017». Наше місто автор відвідав майже наприкінці свого промотуру, який має на меті охопити сотню міст і містечок. Макс впевнений, що саме завдяки такому божевільному марафону найкраще донести сучасну українську книгу до будь-якого читача. І як би дорого, важко і виснажливо це не було, чоловік уже вибудовує плани на таку ж презентацію наступного нового роману.


Максим Кідрук народився 1 квітня 1984 р. в Рівному. Український письменник, мандрівник, колумніст чоловічого журналу «XXL», співучасник акції «На Зеландію!» разом із Сергієм Притулою. 

Автор першого українського технотрилера «Бот». У його доробку і ролик «Азаров, ай-яй-яй!».
Він побував у понад 30 країнах, загалом видав 8 художніх книг, 5 тревелогів і 1 публіцистичну книгу.


Максим КідрукВечірня кам’янецька зустріч, що відбулася 13 грудня у Галереї мистецтв, для письменника стала третьою за день, утім на втому не було й натяку. Він жваво презентував книгу, прокачуючи мізки кам’янчанам науковими поглядами і термінами, пересипав усе жартами і люб’язно відповідав на запитання читачів та журналістів. Він - свій хлопець для всіх. Молодіжним сленгом говорив про серйозні теми, які зачіпали серця не лише підлітків і молоді, а й людей старшого віку.
- Максе, ти - перший український письменник, який у такий незвичайний спосіб презентує нове творіння. Чи виправдовують результати таку авантюру?
- Цей тур я і моя молода команда називаємо божевільним марафоном. Уперше український автор презентує свій роман у понад сотні міст і містечок України. Ваше місто стало 92 у довгому списку. В січні плануємо відвідати три міста в зоні АТО, а в лютому - гранд-фінал у Києві.
Головна причина нашої авантюри в тому, що і в невеликих містах є чимало культурних, розумних, освічених людей, які хочуть читати сучасну українську літературу.
Пафосні селфі, інтерв’ю, фотографії залів - таке виглядає круто. Але, повірте, це не так романтично, бо важко, складно та дорого. Але без читачів, їхніх відгуків і порад прочитати мене цей марафон не має жодного сенсу.
- Розкажи власне про нову книгу, з якою приїхав. Про що вона, і звідки виникла ідея таке написати?
- Це роман з елементами містики і техно. Ідея книги «Не озирайся і мовчи» виросла з мого бажання написати про паралельний світ, але не в побутовому сенсі, а в тому, як паралельні світи бачить сучасна наука. Втім порушую низку проблем. Це безпричинна агресія підлітків, розрив між поколіннями і втеча школярів від реальності. Дехто називає його підлітковим романом про паралельні світи. Насправді ж він зовсім не підлітковий і точно не про паралельні світи.
Епіграфом до кожного розділу є фрагменти текстів мого улюбленого рок-гурту «Iron Maiden».
І вони влучно відповідають змісту. Не уявляєте, скільки часу і зусиль відібрала ця затія, витратив тижні. Гадав, що всі будуть у захваті, але з-поміж 800 відгуків лише двоє написали, що це прикольно.
Попітнів і над обкладинкою. Всі вже знають мою любов до об’ємних обкладинок, куди аж хочеться руку встромити. Я натрапив на статтю, в якій були зібрані 30 найкращих обкладинок. Зокрема, в деяких текст був домінуючим елементом. Подумав, що це прикольно і хочу щось схоже. Так і вийшла об’ємна обкладинка із текстом.
- Максе, ти - чи не єдиний сучасний письменник, який створює до власних романів ще й буктрейлери. Чим запам’ятався новий до «Не озирайся і мовчи»?
- Він для мене особливий, тому що до нього оригінальний саундтрек. Написав його на моє замовлення товариш із Хмельницького Сашко Шеремета.
Загалом мене тішить еволюційний щабель, на який вдалося піднятися у цій справі. Скажімо, трейлер до «Жорстокого неба» умовно був крутим, але повністю піратським. Коли презентував «Зазирни у мої сни», критики почув більше, ніж до попередніх відео. Він не був крутим, але й не був піратським. Знаю, що межі досконалості немає, і, можливо, через декілька років буктрейлер до «Не озирайся і мовчи» для мене буде вже не таким класним.
- Із дитинства ти мріяв стати письменником, проте вивчився на теплоенергетика, стажувався в Стокгольмі. Коли ж взявся за перо?
- Закінчуючи школу, навіть не затинався сказати батькам, що хочу бути професійним письменником. У найкращому разі вони б посміялися, у найгіршому - дали б підпотиличника. Я навчався у фізико-математичному класі, в мене це гарно виходило, брав участь у багатьох олімпіадах. Тому й пішов на інженерну спеціальність. Із другого курсу цілеспрямовано писав з метою бути опублікованим і стати професійним автором. І ось я тут.
- Що писав, будучи студентом?
- Два романи, які не опубліковані й ніколи не будуть з тієї простої причини, що вони жахливі.
- Чи можна навчити людину писати?
- Письменником стаєш, але можеш цьому навчитися лише сам. Перш ніж ухвалити будь-яке рішення - що поїсти, почитати чи піти сьогодні з друзями відпочити, керуюся простим принципом: чи зробить це мене кращим автором.
- Хто твій перший читач?
- Дружина Тетяна, за сумісництвом вона ще й критик. Батьки не читають текст, доки він не вийде друком. Є знайомі «ріди», які багато читають і готові давати зауваження, не бояться критикувати і допомагають зробити текст кращим.
- Як ставишся до критики?
- Абсолютно нормально. Насправді відсутність критики є тривожним сигналом, бо означає, що тебе читають у певних маргінальних колах або ті, хто тобою анітрохи не переймається. Нещодавно на сайті «ВВС Україна» на мене вийшла критична стаття Сергія Алушкіна. Перше, що зробив, - поширив її у своїй офіційній спільноті. Чому? Людина, яка вперше зайшла на мою сторінку і не знає, хто такий Кідрук, має бачити не лише позитивні відгуки, а й критику. Це підштовхне її взяти книгу, прочитати і скласти власне враження.
- Кажуть, Макс Кідрук - затятий «рідер». Скільки книг читаєш за рік, і чи є такі, які відкладаєш на потім?
- Мета - це сотня, але все залежить від обсягу. Втім 80-100 книг на рік вважаю нормою. Дочитати книгу - це велика відповідальність, і ще більша - відкласти, якщо вона не сподобалася. Тому завжди намагаюся дочитати до кінця.
- Неодноразово доводилося чути від прихильників Кідрука, що він настільки реалістично пише, що, навіть не будучи в пустелі Атакама, відчуваєш пісок на зубах. Чи не зверталися режисери, щоб екранізувати твої романи?
- Зверталися щодо «Бота», але лише на рівні балачок. Нині ведуться перемовини про «Зазирни у мої сни». Щойно справа зрушиться з місця, обов’язково повідомлю про це в соцмережах.
- До речі, чи з’явиться «Бот-3» і коли?
- Звісно, але треба почекати.
- Максе, ти об’їздив чи не весь світ. Які країни вразили?
- Я поділяю світ не на країни, а на місця. Найбільше запам’ятався острів Пасхи. Це єдине місце, куди б я повернувся із великим задоволенням.
- Як затятий мандрівник, що б ти порадив тим, хто вагається, вирушати в мандри чи ні?
- Не буду нічого радити. Все просто: ти або любиш мандрувати, або ні. Будь-яка подорож - це стрес, навантаження. Ти втомлюєшся, ризикуєш, мусиш постійно думати головою, відповідати за кожне рішення і покладатися лише на себе. Повірте, це нелегко.
- У першій публіцистичній книзі «Небратні» ти аналізуєш більш ніж 400-річну історію українсько-російського протистояння. Чи плануєш ще щось писати у цьому контексті?
- Книгу замовило польське видавництво, що займалося перекладом «Бота» для того, аби устами очевидця донести інформацію про події в Україні. Задум зародився під час презентацій польського перекладу технотрилера «Бот», коли я несподівано виявив, що навіть поляки не до кінця уявляють, що відбувається на сході України, що вже казати про інші країни. Скажімо, навіть європейці, які знають, що конфлікт на сході - це не громадянська війна, а війна між Україною і Росією, не можуть зрозуміти, чому так сталося. Нібито була дружба, і тут починаються не просто якісь дипломатичні проблеми, а повномасштабна війна. Ця книга не про нинішній конфлікт, а про 400-літню історію відносин між російськими та українськими народами. Я вважаю, що безглуздо писати книгу про війну, яка ще не закінчилася. «Небратні» є своєрідною відповіддю російській пропаганді у Європі та орієнтована переважно на європейського читача, але цікава і українцям. Перший наклад вийшов 9500 примірників. Знаю, що вже закінчився другий додрук.
- Що надихає Макса Кідрука?
- Ніщо. Це запитання для професійного автора взагалі не повинно звучати, бо під ним ніби криється, яким чином ви примушуєте себе писати. Я завжди кажу: якщо не хочете писати, то краще не пишіть.
- Улюблений алкоголь?
- Односолодовий віскі «Writers Tears» (письменницькі сльози).
- Чи є хобі, що приносить задоволення?
- Збираю холодну зброю, модельки літачків і дуже люблю американський футбол.
- Максе, ти анонсував промотур на підтримку нового роману «Де немає бога». Про що він?
- Це вже буде не фантастичний роман, а реалістична історія. Я натрапив на інформацію про катастрофу рейсу 901 авіакомпанії «Air New Zealand», що сталася 28 листопада 1979 року. Компанія започаткувала розважальні рейси до Антарктиди. Квитки були скажено дорогими. Але це не врятувало пасажирів від катастрофи. Загинули всі...
Я не хочу, аби ви подумали, що Кідрук пише черговий роман про авіакатастрофу. Я почав міркувати: а якби трагедія сталася в іншому місці, частина пасажирів вижила, то вони б опинилися в найнеприступнішому та найагресивнішому середовищі на планеті Земля. Люди змушені були б почати боротьбу за виживання. У книзі йтиметься про сімох уцілілих пасажирів. Цей роман буде моєю спробою збагнути, що є первинним - мораль чи релігія, що є такого всередині нас, що робить людьми, що втримує нас і не перетворює на тварин в місцях, де, образно кажучи, немає Бога.
Я довго не міг збагнути, як усе це прив’язати до України. Поки несподівано для себе не натрапив на це місце на планеті Земля. Хай як важко в це повірити, але ще агресивніше і недоступніше ніж Антарктида. Воно значно ближче до України і чудово лягає в контекст України. Але я не скажу, що це за місце. Натомість чекатиму на вас уже наступного року на презентацію роману «Де немає бога».  


Автор:  Вікторія КОЖЕВНІКОВА / Галина МИХАЛЬСЬКА

Повернення до списку