Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ПОНЕДІЛОК, 18 ЧЕРВНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
03.09.2010

ОПТИМІСТ

Анатолій ШЕВЧУК1968 рік. На автотранспортному підприємстві проходять святкові збори з нагоди річниці Жовтневої революції. Директор АТП Борис ФРIМЕР виходить на трибуну з доповіддю, а в залі один молодий чоловік дивиться і думає: «Отак би й мені колись вийти з доповіддю!». Не минуло й 12 років, як на ту ж трибуну, будучи вже директором підприємства, вийшов Анатолій ШЕВЧУК.
Сьогодні голова правління ВАТ «АТП-16808» Анатолій ШЕВЧУК є одним з найвідоміших кам’янчан. Знає його, без перебільшення, і старий, і малий, завдяки допомозі транспортом спортсменам, співакам, танцюристам, іншим мистецьким колективам.
Заслужений працівник автомобільного транспорту України, Почесний громадянин Кам’янця-Подільського. Сім скликань поспіль його було обрано депутатом міської ради, свого часу колеги йому довірили президентство в депутатському клубі. А ще Анатолій ШЕВЧУК має два дні народження: 4 січня - офіційний і 4 листопада - справжній: зареєстрували його лише через 2 місяці.
Ми зустрілися з Анатолієм Васильовичем, зважаючи на ювілейний рік у його роботі, - 30 років тому він очолив автопідприємство. I хоч була дворічна перерва - ШЕВЧУК став потрібен місту на посаді першого заступника міського голови - її можна назвати, швидше, відрядженням, адже душею керівник все одно був з рідним АТП.
- Анатолію Васильовичу, Ви прийшли до АТП двадцятирічним хлопцем. Автомобілі були Вашою мрією з дитинства?
- Хоч я виріс у сім’ї педагогів (батько працював директором сільської школи, мама - вчителькою), мене завжди вабила техніка. Після того, як не склав іспитів до Львівського політеху, приїхав до Кам’янця. Працював на різних роботах, але дуже хотів перейти в автобусний парк. 1967 року друзі допомогли мені влаштуватися в АТП слюсарем-електриком.
Одного разу тодішнього інженера з безпеки руху обрали звільненим головою профкому. З’явилася вакантна посада інженера, і директор автопарку Борис ФРIМЕР запропонував призначити мене. Так я отримав перше службове підвищення.
1980 року, коли місце директора АТП стало вакантним, на нього претендували чотири кандидатури. Тоді Олександр Миколайович ЛЄСОВОЙ сказав міністру транспорту, що з усіх кандидатур «буде цей хлопець», тобто обрав мене.
- Автотранспортне підприємство є одним з ветеранів нашого міста...
- Відлік його існування починається 1946 року. Спочатку це була автотранспортна контора, в якій було 14 авто та 25 співробітників. З кожним роком парк поповнювався новими автомобілями.
1956 року Мінавтошосдор було прийнято рішення розділити автотранспортну контору на два підприємства: одне займалося вантажними перевезеннями, а друге - перевезенням пасажирів.
Автобусно-таксомоторний парк - саме таку назву отримало наше підприємство. 1960 року йому присвоїли індекс 22011 і розмістилося воно на вулиці Ленінської «Iскри» (нині Драй-Хмари). Там було збудовано ремонтні приміщення, мийку та заправку для автомобілів, адмінбудинок.
Пік розвитку нашого підприємства припав на період з 1980-го до 1990 року. 1986 року підприємству присвоїли індекс 16808. Тоді в ньому було 388 одиниць рухомого складу, колектив підприємства нараховував 1140 чоловік. Крім міських, ми обслуговували 53 приміські, 3 міжреспубліканські та 3 міжнародні маршрути. Щодня на лінії працювало не менше 180-200 автобусів, які щоденно перевозили до 100 тисяч пасажирів. Коли розбудовувалося місто, ми щоденно виділяли понад 60 автобусів для перевезення будівельників на зведення підприємств і житла в місті.
Щороку автопідприємство одержувало до 35 одиниць нових автобусів. Наприклад, 1978 року ми отримали тільки 10 автобусів «Iкарус». З їх появою було розпочато будівництво нового підприємства на вулиці Матросова.
- Коли почався спад у роботі підприємства?
- З початку 90-х. Зокрема, 1995 року перевозилося лише 34,4 відсотка пасажирів від тих, що були перевезені 1990 року. За 10 років рухомий склад підприємства зменшився на 45 відсотків.
Став погіршуватися фінансовий стан. Постало питання, як далі працювати, щоб вийти з економічної кризи. В цей час розпочалася приватизація державних підприємств. I наказом Фонду держмайна від 27 грудня 1995 року було створено ВАТ «АТП-16808», а мене обрано головою його правління. Останній подарунок міста - 1999 року виділено нам 2 автобуси марки ЛАЗ.
- Минуло 15 років з того часу, як Кам’янець-Подільське автопідприємство стало відкритим акціонерним. Чи змінилася його доля?
- Без оновлення рухомого складу далі не просунешся. Ми приватизували своє підприємство, одержали сертифікати на гнилі автобуси (які через декілька років розлетяться). А коли автопарк ще працював, нам не дали змоги тоді заробити та купити нові автобуси. Зрештою, без оновлення було втрачено конкурентоспроможність. Держава більше не допомагала, за роки незалежності ніхто автобусів не купував. При Радянському Союзі автобуси купували за рахунок прибутку, отриманого за вантажні перевезення - ми входили в систему Мінтрансу. За умови закупівлі автобусів державою, підприємство могло забезпечити свою нормальну життєдіяльність. Звичайно, враховуючи те, що завжди дотувалися пасажирські перевезення: якщо собівартість проїзду була 30 копійок, а ми возили за 15, то отримували від держави компенсацію.
- Автобусний парк підприємства давно оновлювався?
- З тієї техніки, що була в нас раніше, вже майже нічого не залишилося, тому взяли 10 «Еталонів». Чотири роки тому ми зробили серйозний крок, щоб поліпшити долю підприємства та взяли 15 автобусів ПАЗ у лізинг.
2009-го ми закінчили виплату за автобуси ПАЗ і за один автобус марки «Еталон». До жовтня 2010 року ми повинні розрахуватися за останні автобуси, але у зв’язку з дуже важким фінансовим станом наше підприємство не в змозі вчасно погасити заборгованість.
Ми перестали бути єдиними на приміських маршрутах, перевезення перестали бути рентабельними. З року в рік ставало більше приватників. Місцева влада все частіше на конкурсах віддавала кращі міські та приміські маршрути їм.
Наше підприємство на сьогодні обслуговує 5 міських маршрутів, 9 приміських, 10 міжобласних, 5 внутрішньообласних та один міжнародний маршрут. Працювати стає все важче. Собівартість проїзду вища за вартість квитка, а все дорожчає не по днях, а по годинах. Дизпальне було 3 - стало майже 7 гривень, газ також дорожчає на очах. 60 відсотків доходів підприємства йде на паливно-мастильні матеріали. А ще зарплата, запчастини... Акумулятор, котрий коштував три роки тому 500 гривень, нині коштує 1500.
- Підприємство зазнало значних скорочень?
- У порівнянні з періодом розквіту підприємства, співробітників залишилося в 5 разів менше. У нас, на жаль, найнижча зарплата в місті та не завжди можемо її вчасно виплатити. Залишилося 200 чоловік, але ми нікого не звільняли - хтось пішов на пенсію, хтось подався до приватників.
Конкурс за конкурсом наступали приватники. Багато хто придбав автобуси, і наші водії подалися туди на роботу. Вважалося модним певний час запроваджувати та заохочувати приватний транспорт, мовляв, ніяких монополій, і в результаті таких дій було завалено систему автомобільного транспорту в країні. В тому числі й у місті.
Взагалі, автотранспортна галузь України перебуває в глибокій кризі, а спеціалізовані АТП, які свого часу забезпечували перевезення пасажирів практично з кожного села, нині, на жаль, знаходяться на межі банкрутства.
- Які зміни повинні відбутися в місті чи в державі, щоб Ваше підприємство використало шанс покращити життя?
- Міська влада підтримує і підприємство, і мене особисто. Але тієї підтримки, яка б могла врятувати підприємство, вони просто не можуть надати. I про комунальний транспорт можна думати лише при міському бюджеті, в 10 разів більшому. Щоб купити 30 автобусів типу «Еталон», потрібно 6-6,5 мільйона гривень. Але не питання купи-
ти - питання, як їх експлуатувати. Це щодня 50 літрів солярки на кожний. Скільки вона коштує, кожен знає. I навіть придбавши для міста автобуси, ніхто не зможе на них стільки заробити, щоб покрити кредити.
Фактично нормальної законодавчої бази для транспорту немає. Якщо би була, то приватники, які не мають права здійснювати такої серйозної та відповідальної діяльності, як пасажирські перевезення, не їздили би на маршрутах. Повинно бути вироблено чітку потребу в кількості маршрутів у місті, відслідковано реальні пасажиропотоки. Щоб не було ні простою, ні з’їздів з маршрутів. Законодавець має це все врегулювати. Колись же ми маємо жити, як цивілізовані люди. Є достатньо країн, де кредити для придбання міських автобусів мають ставку 5-7 відсотків, а в нас - 20-25! Ну хто здатен витримати?
- Анатолію Васильовичу, а що Ви думаєте про тролейбус?
- У зв’язку з тим, що автобуси вважаються конкурентами тролейбусів, у наш бік лунали несправедливі звинувачення щодо супротиву будівництву тролейбусної лінії. Але це неправда. Мало хто знає, що свого часу, коли пішла мова про відновлення будівництва лінії, я, Анатолій ШЕВЧУК, замовив документацію в Харкові і автопідприємство розрахувалося за неї. В Харкові нам реанімували документацію, колись розроблену цементним заводом.
Йшлося про об’єднання підприємств з таким розрахунком, що на базі нашого АТП розміститься і тролейбусний парк, як це зроблено в Кіровограді. Але все одно потрібні були кошти, яких не було. А на сьогодні капіталовкладення не виправдають існування тролейбуса. При таких цінах на електроенергію це вже не дешевий, хоч і екологічно чистий вид транспорту. Лише одна покришка на тролейбус коштує 3,5 тисячі гривень. Маючи кошти, краще закупити чи нашому, чи якомусь іншому підприємству автобуси та їх експлуатувати. При нормальних графіках 50 автобусів «Еталон» повністю забезпечать потреби міста. Згадується приклад колишнього КАТП (а тепер КП «Спецкомунтранс»), яке було, так би мовити, на межі. Але за допомогою міста, яке вклало кошти, та з ентузіазмом керівника Сергія ГЖЕБОВСЬКОГО гарно підняли це комунальне підприємство.
Зізнаюся Вам, яким би я не був, як би не хотів, - без підтримки важко впоратися з покращенням життя автопідприємства. Прикро і те, що час втрачається і при такому ставленні в державі до автотранспорту. Настане момент, що автобуси куплять, а їздити на них не буде кому. Яскравий прик-лад - наша автошкола. Щоб покращити фінансовий стан, на базі підприємства відкрито автошколу із підготовки водіїв. Так ось ми в рік не можемо набрати дві групи по 30 чоловік для навчання на водіїв категорії «D». 
З них лише п’ятеро здатні насправді працювати.
- Ви були депутатом сімох скликань. Чи будете балотуватися знову?
- Життя міста, його проблеми завжди мені були близькі. Намагаюся бути корисним кам’янчанам. Тому планую балотуватися.
- Від якої політичної сили?
- Як і на попередніх виборах, від Партії промисловців і підприємців України. Пропонували й інші варіанти, але не вважаю для себе доречними політичні переходи. На жаль, наша партія в міський парламент 2006 року не пройшла. А перед президент-ськими виборами Партія промисловців і підприємців об’єдналася в блок з Партією регіонів. Я брав участь цього року у двох з’їздах ПППУ, один з них був з автотранспортниками. Тоді, виступаючи перед моїми колегами, Віктор ЯНУКОВИЧ сказав, що зробить усе, щоб автомобільний транспорт встав із колін. Сподіваюся, що і до нас черга дійде.
- За мажоритарним округом чи за партійними списками підете?
- За мажоритарним округом, і в тому сподіваюся на підтримку своїх людей. Балотуватимусь на окрузі, де знаходяться будинки, побудовані нашим підприєм-
ством для своїх працівників, Хмельницькому шосе, 65, 67. Будинок на 150 квартир ми віддали людям, коли вже все навкруги розвалювалося. Його збудували за кошти нашого підприємства та за безпосередньої участі колективу. Якщо люди правильно все розуміють, то підтримають. Якщо вже вони не підтримають, то хто ж?
- Анатолію Васильовичу, чому Ви декілька місяців тому вийшли зі складу міськвиконкому?
- До влади прийшла нова партія, звичайно, їхні представники претендували на місце членів виконкому. I, щоб не було якихось труднощів, я сказав міському голові Анатолію НЕСТЕРУКУ, що сам напишу заяву, адже політика - це і компроміс.
Нехай молоді люди попрацюють. Мені, крім депутатської діяльності, вже довелося активно попрацювати у виконавчій владі - на посаді першого заступника міського голови. Можу з гордістю сказати кам’янчанам, що за порівняно невеликий термін зробив дуже великий внесок в оновлення нашого древнього міста. Найголовніші об’єкти, за які я відповідав, - вулиця Князів Коріатовичів, проспект Грушевського, два мости - Замковий і Новопланівський, а також реконструкція вокзальної площі. Всі пам’ятають, як ці об’єкти один за одним здавалися в експлуатацію. Вважаю, що впорався з усіма масштабними завданнями.
...Напевне, не треба згадувати неприємної розмови з одним із політиків, котрий здивовано мене перепитав після виборів 2006 року: «Чому Ви розраховуєте на роботу при владі? Ви ж не були у виборчому штабі». Ви-явилося, що працювати вночі, щоб зробили дорогу, не так важливо, як клеїти листівки. Але, може, того й не пишіть...
- Кого Ви бачите в кріслі мера?
- Iншої кандидатури, як Анатолій НЕСТЕРУК, на посаді міського голови не бачу. Вважаю, що більшість кам’янчан поділяє мою думку. Сьогодні не слід інших претендентів виплекувати, а уклінно просити Анатолія Макаровича, щоб не відмовився. Нова людина в кризовій ситуації не зможе впоратися з містом. Лише використовуючи досвід такого керівника і політика, ми можемо розраховувати на стабільність. I він з його командою в десять разів більше би зробив, якби були кошти. А поки - навколо криза, стоять підприємства і немає відрахувань до бюджету.
- Який, на Вашу думку, варіант помирив би пільговиків і перевізників?
- Держава сама не компенсує задекларованого пільгового проїзду, але і міста не можуть. Найкращий варіант - додати кошти на проїзд до пенсій, і ніхто б не стояв з протягнутою рукою та не просив віддати відпрацьованого, та й люди б не плакали. А гроші хтось використає на проїзд, хтось - на ліки тощо.
- Нещодавно «ПОДОЛЯНИН» писав про Вашу допомогу мотоболістам у поїздці до Вознесенська. Ви - уболівальник?
- I не просто уболівальник. Не готовий нині назвати, якого саме року, але перший секретар міськкому партії Володимир КОЗЛОВ і секретар міськкому партії Алла БУДАНЦЕВА запропонували допомогти мотоболу: чи надати приміщення на старій території АТП, чи побудувати нове.
Я зголосився і тепер без зайвої скромності скажу, що «побудував мотобол»: перше приміщення на мотобольному стадіоні було зведено за нашим проектом і за кошти автобусного парку. Тоді ми не були бідні. Щоправда, будували за рахунок своєї господарської діяльності в той самий час, коли будували новий корпус АТП, тому і жодних документальних закріплень не зробили.
Завжди допомагав мотоболу, ми навіть «Iкарус» безкоштовно передали мотобольній команді. Згодом автобус після тривалої експлуатації нам повернули. А от приміщення так і залишилось у спадок мотоболістам.
Втім нині, коли відроджується мотобол, ми продовжуємо допомагати чим можемо. У даний час створюється Благодійний фонд «Кам’янецький мотобол», і я обов’язково зроблю свій особистий внесок. Більше того, мені запропонували очолити спостережну раду фонду.
Обов’язково піду на гру чемпіонату України за участю нашої команди, котра через два тижні відбудеться в Кам’янці.
- Загалом, який настрій?
- Оптимістичний. Сподіваюся на перемогу. У всіх сенсах цього слова!





Автор:  Ольга МІРКОТАН

Повернення до списку