Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ВІВТОРОК, 20 ЛИСТОПАДА 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
02.11.2018

НЕ ВТРАТИЛА ЛЮБОВІ ДО ЛЮДЕЙ

Робочий день Міли ФУГЕЛО починається із походу в гості: одній підопічній треба поміняти книжку в газконторі, іншій - зібрати документи на субсидію чи порубати дрова на зиму, а ще обробити городи, поприбирати в будинках, де необхідно - підбілити, підфарбувати, покосити траву на подвір’ях, закупити і наготувати їжі, а ще обов’язково допомогти із водними процедурами і завезти на профогляд до лікарні. Ось такі зовсім не легкі обов’язки в тендітної жінки, яка ось уже 16 років, як взяла на себе благородну ношу - роботу соціального працівника. При цьому вона, неначе та запальничка, зігріває одиноких престарілих і людей з інвалідністю увагою, любов’ю, оптимізмом. Неначе батарейка, заряджає всіх навколо активністю, любов’ю до життя і маленької батьківщини.

Міла ФугелоНапередодні Дня працівника соціальної сфери України пропонуємо і нашим читачам майстер-клас позитиву та віри в добро від соціального робітника Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Кам’янець-Подільської РДА Міли Фугело.

Нині під опікою Міли Іванівни 16 мешканців села Гаврилівці Жванецької ОТГ. Серед них шість - з інвалідністю. Чимало є стареньких самотніх, за якими нікому пригледіти, а є й такі, які мають дітей, але ті приїжджають нечасто, тому ці люди ­користуються платними послугами терцентру. До них усіх зі щирою усмішкою зав­жди приходить їхня дорога Мілочка, на яку чекають, як на сонечко, адже зав­жди допоможе і розрадить.

- Найстрашніше, коли люди втрачають жагу до життя, - каже Міла Іванівна. - Працюю зазвичай із людьми, в яких нелегка доля, які на старості залишилися сиротами, а є й такі, які з молодих років позбавлені можливості вільно пересуватися. А все це, ой, як страшно. Не так важко допомагати їм фізично, як розраджувати морально. Насамперед тому, що сама переживаю їхні біди і проблеми, але не маю права на поганий настрій чи сльози, тому замість того, аби сісти і плакати разом з ними, йду і пораюся по господарству, жартую, згадую моменти з їхньої молодості. Людина розуміє, що мені також нелегко, що вона не перша моя підопічна за день, тому домашньої роботи зранку я переробила вже чимало, і йде мені допомагати. Чим і як може, або лише морально, але за роботою ми відволікаємося, переключаємося на інші теми. Ось така у нас виходить працетерапія.

Часто люблю ставити всім у приклад мою подругу-підопічну, якій також часто допомагаю, - Галину Кравецьку. Вона для мене - взірець сили духу. Попри те, що пересувається лише на інвалідному візку, ви ніколи не побачите її з брудною головою. От недавно пофарбувалася, бо треба йти до лікарні. Постійно дбає не лише про себе, власне здоров’я, а й про побут. В її домі завжди прибрано і напалено. Навіть коли мені важко на душі, згадую Галину Михайлівну, її поради, і стає легше, розумію, що не маю права розкисати. Та й навіщо киснути, якщо маємо для життя все необхідне, а чого не маємо, з тим допоможемо одне одному.

Міла Іванівна не надто любить розповідати про себе, а все про людей, з якими працює, про їхні життєві долі, а найголовніше - про їхні успіхи. Каже, що звикла працювати, а не вихвалятися. Все ж добрим словом згадує колег. Каже, що всі 6 соціальних робітників, які працюють у Жванецькій ОТГ, - це одна команда, люди, які готові завжди підтримати не лише підопічних, але й один одного. Члени душевно-зоряної команди - Валентина Стасюк, Ніна Григоришен, Ніла Стефанська, Лариса Лиськова, Людмила Бідюк.

- Наш сільський голова Тетяна КРИВОРУЧКО довгий час працювала в соціальній сфері, тому неабияк розуміє специфіку нашої роботи, - продовжує Міла Фугело. - Вона відчуває, коли треба нас підтримати, коли допомогти, і водночас знає, що від нас вимагати. Мусимо тримати марку. Робота ця дуже специфічна, не кожен її потягне і фізично, і морально. Аби гідно нести таку ношу, треба дуже любити людей, хвилюватися, дбати про них. Просто так відбути, відсидіти робочий день і піти додому - ніяк не вийде. Не дозволять ні совість, ні Тетяна Володимирівна.

Робота соціального працівника в се­лі дуже важка, адже за однією фразою «водні процедури» стоїть клопітка праця. Скажімо, гаряча вода з крана тече не в усіх селян, а в одиноких, які прожи­вають на одну пенсію, чи людей з інвалідністю, й поготів. Тому соціальному працівнику треба наносити, нагріти воду, напалити в приміщенні, а для цього - заздалегідь нарубати дров, а вже тоді орга­нізовувати ванну. Чимало людей не можуть самостійно пересуватися, їх треба під­німати й тягнути на собі. Ви збирали довідки по чиновницьких кабінетах?
А уявіть, як збирати їх за понад десяток односельчан...

Попри все це, наша Міла Іванівна на роботу не скаржиться. Каже, знала, на що йшла. 15 років вона пропрацювала продавцем у рідних Гаврилівцях. Людей усіх знала, з усіма була по-доброму. І коли в селі з’явилася посада соцпрацівника - пішла без вагань. До того ж знайшлася можливість допомагати чоловіку Леоніду Фугелу, який 23 роки пропрацював Рудським сільським головою. Так подружжя довгі роки пліч-о-пліч дбало про благо односельчан. Виховали двох доньок, нині радіють чотирьом онукам. Недавно в їхній родині відзначали потрій­-ний ювілей: 65-річчя Леоніда Галактіоновича, 60-річчя Міли Іванівни і 40-річчя їхнього подружнього життя. У селі їх називають ідеальним сімейством, ставлять у приклад. Адже за стільки років роботи з людьми не втратили любові до них.


Автор:  Вікторія КОЖЕВНІКОВА

Повернення до списку