Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

НЕДІЛЯ, 23 ВЕРЕСНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
29.10.2010

МИКОЛА КИРИК: «НЕ ЛЮБЛЮ БЕЗХРЕБЕТНИХ ЛЮДЕЙ»

Гімназія (колишня ЗОШ №14) користується чималим авторитетом у місті. Є у цьому заслуга і її директора - Миколи КИРИКА. 14 років Микола Михайлович очолює дружний колектив гімназії. Доброзичливий, приязний, толерантний, насправді цей чоловік має залізні нерви, міцний характер і ще безліч гарних рис, за які його вже багато років визнають своїм головою всі директори навчальних закладів міста. А крім того, він ще й член президії Асоціації керівників шкіл та Асоціації відроджених гімназій України.
У дитинстві Микола Михайлович мріяв стати слідчим, та шкільний вчитель історії переконав хлопця у тому, що він має неабиякі здібності до історичної науки. Отож, дякуючи КИРИКОВОМУ наставнику, ми сьогодні маємо на одного гарного вчителя  історії, педага та директора більше і... на одного міліціонера менше. 
Микола КИРИК народився 31 жовтня 1960 р. в с.Нігин. 1978 р. закінчив Нігинську середню школу та вступив на історичний факультет Кам’янець-Подільського педінституту. Після ІІІ курсу 
одружився з однокурсницею Людмилою ІВАСЮК, дружба з якою за два роки переросла у палке кохання. Сьогодні Людмила Вікторівна - завідувач ДНЗ №21. Подружжя разом уже 29 років. У любові виховали двох синів: старший - Андрій - сьогодні викладає в гімназії інформатику та основи здоров’я, молодший - Сергій - головний економіст відділу мікро- та малого бізнесу Центрального комерційного макрорегіону ПАТ «Укрсоцбанку» м.Хмельницький. 
1982 р., закінчивши інститут, Микола КИРИК за направленням працював у Йосипівській середній школі Фрунзівського району Одеської області: рік вчителем і два роки директором. 1985 р. повернувся до Кам’янця і був призначений директором Боришковецької неповної середньої школи. Через два роки у Миколи Михайловича стався перший серйозний конфлікт із начальством. Тоді до школи вирішили брати шестирічок, а Микола Михайлович відмовився, оскільки для них не було створено належних умов. Йому заявили, що він не розуміє політики партії, а він натомість посеред навчального року написав заяву на звільнення.
Знайшов собі у Кам’янці роботу в екскурсбюро. Та це було не зовсім те, чим хотілося займатися, тому через півроку влаштувався вихователем у СПТУ №6. Вчительська зарплата на початку 90-х була дуже маленькою, тому Микола Михайлович залишає СПТУ та йде працювати учнем фрезерувальника на завод дереворізального інструменту ім.Петровського, з часом стає фрезерувальником ІІІ-IV розряду. Тут зарплата вчетверо більша, з’явилася змога нарешті придбати меблі у квартиру, але абсолютного вдоволення життям Микола КИРИК не відчуває, його тягне у школу. 
Через рік Микола Михайлович влаштовується на роботу до ліцею №18 звільненим класним керівником. Коли директором ліцею стає Валентина МИКОЛАЙЧУК, вона запрошує Миколу КИРИКА  на посаду заступника з науково-методичної роботи. 
1996 р. помирає директор гімназії №14 Василь ЮРОВСЬКИЙ і Миколу Михайловича за-прошують на його місце. Він не сподівався на це, тому що якраз перед тим мав черговий конфлікт із владою (на мітингу зачитав петицію від колективу ліцею з вимогою, щоб міський голова Анатолій КУЧЕР подав у відставку), та начальник управління освіти і науки Володимир ТЮРІН запевнив, що це було спільне рішення: його та Анатолія КУЧЕРА. Мер, мабуть, вирішив, що краще таких людей, як Микола КИРИК, тримати ближче до себе. Директором гімназії Микола Михайлович працює і нині.
- Миколо Михайловичу, важко, мабуть, було ставати на місце такого авторитетного керівника, як ЮРОВСЬКИЙ? 
- Звичайно, легше стати директором у своєму колективі, в новому - важко. Всі спочатку сприймають тебе насторожено. У мене не раз, мабуть, за спиною лунало: «Це не ЮРОВСЬКИЙ!». Та нічого, вже 14 років ми гарно співпрацюємо з колективом, п’ять разів завойовували перші місця на міських змаганнях серед шкіл нового типу, є постійними лідерами серед гімназій області. 
- Ваші конфлікти з начальством - це свідчення бунтівного характеру?
- Я - не бунтівник, але справедливість і принциповість вважаю основними своїми рисами. Якщо зневажатимуться мої принципи, завжди готовий піти. Я сам дуже поважаю принципових людей, навіть якщо їхні принципи не збігаються з моїми. Не люблю безхребетних людей, які гнуться за вітром і міняють свої погляди. Такі ніколи не будуть моїми друзями. 
- Серед Ваших друзів багато директорів?
- Я - голова ради директорів навчальних закладів Кам’янця-Подільського, тому всіх директорів люблю та поважаю. Але серед них є друзі та є товариші. Я дружу з В’ячеславом НІКОЛАЙЧУКОМ (НВК №16), Валентиною МИКОЛАЙЧУК (колишній директор ліцею), Антоном НАЙЧУКОМ (колишній директор ЗОШ №6, а тепер кандидат наук, доцент кафедри соціології К-ПНУ), Олегом ЛАВРУСЕВИЧЕМ (ЗОШ №7), Олегом КИРИКОМ (ЗОШ №2), Валерієм КІШКОМ (НВК №13), Оленою КУЗЕМОЮ (ЗОШ №6), Тетяною ТАНСЬКОЮ (СЗОШ №5). Ми, директори, маємо свою збірну команду з футболу, нам дуже подобається грати з працівниками управління освіти і науки. Це один зі способів зблизити людей. Також частенько вибираємося на екскурсії. Були у Вінниці, Умані, Ужгороді, весною плануємо поїхати на Шацькі озера. Це не просто подорожі, ми їдемо з метою обміну до-
свідом.
- Як можна охарактеризувати Ваш метод керівництва?
- Ліберальний. Мій попередник Василь ЮРОВСЬКИЙ був досить жорстким керівником, і, коли в школу прийшов я, мене часто з ним порівнювали. Та я ніколи не хотів копіювати когось. Кожна людина має залишатися сама собою. Коли колектив зрозуміє, що в тебе є хребет, і ти не гнешся у всі боки, що ти принциповий і справедливий, ставишся до людей так, як хотів би, щоб вони ставилися до тебе, ти рано чи пізно завоюєш у людей авторитет.
- Кажуть, що директор має бути, у першу чергу, господарником.
- У першу чергу, він має бути людиною. Господарство в мене не забирає багато часу, напевно, тому, що добре працює мій заступник із господарської роботи. Взагалі, у мене п’ятеро заступників, і ми розуміємо один одного з півслова, тому успіхи та невдачі ділимо порівну. Про такий колектив, як у нашій гімназії, мріє кожен директор. 
- Вчителі часто лякають учнів директором, як якоюсь Бабою Ягою. Вас це не засмучує?
- У нашій гімназії лякають, швидше, завучами (сміється). До директора - це вже у крайньому випадку. Я рідко кричу, не читаю моралей. У мій кабінет учні потрапляють більше через радісні події: вручення грамот, нагород, поділитися радісними новинами.
- Як Ви ставитеся до розмов про те, що гімназія - це елітний заклад у плані «елітності» батьків Ваших учнів?
- Це міф. Якщо проаналізувати елітність складу батьків наших дітей і дітей інших шкіл, то ми, можливо, і не ввійдемо до першої трійки.
- Чим гімназія відрізняється від інших шкіл міста?
- У нас два профілі - економічний і суспільно-гуманітарний, обов’язкове вивчення двох іноземних мов. Ми не маємо своєї початкової школи. На жаль, останнім часом нівелювалося саме поняття гімназії чи ліцею - навчальні програми, які нам надаються Міністерством освіти і науки, не особливо відрізняються від програм загальноосвітніх шкіл. На початку 90-х, коли освіту потрібно було витягнути з прірви, відкрили гімназії та ліцеї. Ми зі своїм завданням впоралися. Як приклад, наша гімназія, за результатами ЗНО 2010 року, зайняла ІІІ місце в області. Маємо 100-відсотковий вступ у виші, з них 75 відсотків - на держзамовлення.
- Миколо Михайловичу, хто у Вашій сім’ї директор?
- Ще коли ми з Людмилою Вікторівною одружувалися, домовилися, що в нашій сім’ї має бути 50 на 50. Я можу спокійно допомогти дружині по господарству, приготувати їжу, і це у мене дуже добре виходить. Я навіть якось казав, що, коли вийду на пенсію, влаштуюся до якогось ресторану шеф-кухарем. 
- Чи всі свої мрії Ви втілили в життя, чи всі плани реалізували?
- Ще два роки тому сказав би, що не всі. А сьогодні… Я - абсолютно щаслива людина. Немає нічого, за чим би я шкодував. Кар’єра - це не головне у житті, гроші - не самоціль. Маю багато друзів, гарну дружину, котра мене у всьому розуміє, хороших дітей, якими можу пишатися. Ще б дочекатися внуків…


Автор: 

Повернення до списку