Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

П'ЯТНИЦЯ, 22 ЧЕРВНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
26.11.2010

ЛЕВИЦЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

Леоніда ЗБОРАВСЬКАВипробування б’ють боляче. Слабкого бійця вони ламають і ставлять на коліна. Сильного ж, навпаки, загартовують. Перенісши їх, він стає міцнішим, мудрішим, рішучішим. 
Ще більшої поваги заслуговує боєць-жінка, яка на своїх тендітних плечах перенесла наслідки економічної кризи, рейдерської атаки, людські пересуди. Вийшовши переможницею з нелегкого 2008-го, наша співбесідниця Леоніда ЗБОРАВСЬКА - керуюча відділенням АКБ «Промінвестбанк» - по-іншому оцінює життя людей. 28 листопада Леоніда Пилипівна святкує свій ювілей.

ВИЖИЛИ ЗАРАДИ ВСІХ

- Ситуація, яка склалася два роки тому навколо нашого банку, була складною, - згадує Леоніда Пилипівна. - Проте нам вдалося з неї вийти, дякуючи тому, що 2009 року 75 відсотків акцій нашого банку викупив російський «Зовнішекономбанк». Сьогодні все нормалізувалося. Ми знову видаємо кредити, але кредитуємо тільки корпоративних клієнтів, які мають великі обороти капіталу. Сума кредиту - не менше одного мільйона гривень. Можливо, з нового року будемо працювати над кредитуванням підприємців.
- Леонідо Пилипівно, то можна 
сказати, що довіра до банку повернулася?
- Так. І це можна підтвердити таким прикладом. У період тодішньої паніки люди намагалися забрати з банку всі свої кошти. Звичайно, коли закінчувався термін вкладу, то це робилося без проблем. Але ж тоді забирали гроші і з поточних рахунків. Були дні, коли працювали до дванадцятої ночі. Виходимо з банку, а під дверима вже формується черга на наступний день. Коли ж ситуація ста-білізувалася, то люди, які забирали гроші, знову їх повертали. 
Звичайно, таких оборотів, які були до початку економічної кризи, вже немає. Наприклад, є проблема з поверненням кредитів (бізнесмени не мають тих доходів, які мали раніше). Але така проблема є не лише в нашому банку.
- На Вашу думку, якою має бути політика Нацбанку, щоб діяльність українських банків покращилася?
- Політика Нацбанку була не зовсім вірною ще до початку економічної кризи. Наприклад, дозволяти видачу кредитів у валюті не варто. Скільки разів я особисто переконувала клієнтів не брати валютних кредитів! Багато хто тоді жалкував, що мене не послухав. Один клієнт взяв 5 тисяч доларів. Він мав би повернути, за тодішнім валютним курсом, 25 тисяч гривнями, а натомість йому треба виплатити 40.
- Голова російського «Зовнішекономбанку» Володимир ДМІТРІЄВ свого часу заявив, що Ваш банк увійде в п’ятірку найкращих України. Так і сталося?
- Поки що він у десятці найкращих. Та все ще попереду.
- Леонідо Пилипівно, ситуація, яка склалася з банком 2008-го, Вас загартувала?
- Безперечно. Врешті, я побачила, хто з клієнтів чого вартий. Кажуть, що щурі тікають з корабля, який тоне. Дякуючи Богу та відданим людям, які прийшли на допомогу, ми не потонули.
- А працівники банку теж покидали Ваш корабель?
- Того часу ніхто з людей не розрахувався. Пізніше через певні реформи у банку відбулося невелике скорочення штату. Коли люди працюють, а ти змушена їх звільняти, то це затяжко…

ДЕЩО З БІОГРАФІЧНОГО

- Вас можна назвати аксакалом банківської справи, бо, напевно, в місті не знайдеться жодного банкіра, який би мав такий досвід роботи. Хто ж посприяв тому, що Ви обрали саме цей хліб? 
- Напевно, мама. Вона працювала бухгалтером на лісоторговельній базі. Малою часто прибігала до неї на роботу. Мені там усе подобалося, особливо запах паперу. Народилася я в селі Левада Городоцького району. Коли мені було 8 років, ми з батьками переїхали на станцію Дунаївці. Батько - Пилип Францович - був завідувачем пилорами. Коли мені виповнилося тринадцять, він помер. Маю старшу сестру Валентину, яка сьогодні мешкає у Василькові під Києвом. 
Після закінчення школи я вступила до Київського інституту народного господарства на планово-економічний факультет, спеціальність «Планування народного господарства». Закінчила його 1981-го року. Приїхала до Кам’янця та відразу ж приступила до роботи у цьому банку. Спочатку він мав назву «Будбанк». Ми мали справу з будівельними організаціями міста, фінансували будівництво. Я працювала економістом,  потім - старшим економістом, пізніше - начальником відділу. 1992 року банк дещо змінив свій профіль і був зареєстрований як «Промінвестбанк». Мене було призначено заступником керуючого банку, 1993-го декілька місяців виконувала обов’язки керуючого «Промінвестбанку», а 1994 року стала керуючим. 
- Леонідо Пилипівно, Ваше ім’я з грецької перекладається як «син лева» або «подібний до лева». Ваші батьки хотіли сина?
- Не знаю, про це мені ніхто не розказував. А ім’я вибрав тато. Він був католиком, а в католиків таке ім’я досить поширене. Може, сьогодні воно дещо дивне, але в моєму класі було аж четверо дівчаток із таким іменем.

…І З ОСОБИСТОГО

Леоніда ЗБОРАВСЬКА- Сім’я для Вас - це…
- Все. Нічого важливішого не існує. Сім’я у мене невеличка: я, чоловік і 13-літня донечка Марина, учениця школи №9. Чоловік Петро Володимирович працює зі мною в банку - начальником господарського відділу.  
- То хто вдома господар?
- У нас - демократія. Намагаємося 
удвох приймати рішення. Хоча мої лідерські якості і вдома проявляються, бо деколи чоловік каже: «Скільки можна командувати?!».
- Що потрібно для того, аби сім’ю зберегти, коли дружина - начальник?
- Жінка не повинна всього брати у власні руки, вона має іноді поступатися чоловікові, щоб він не відчував себе підкаблучником. 
- Хто з Вас обох більше часу проводить біля плити?
- Звичайно, я. Моя коронна страва - голубці. Хоча Петро також уміє смачно готувати. Наприклад, його борщ не гірший за мій. 
- Які особисті риси не подобаються?
- Дуже переживаю, коли доводиться звільняти працівників, а змінити нічого не можу, тому що це рішення правління банку. Відчуття того, що змушена робити комусь боляче, відбивається на власному здоров’ї.
- Що цінуєте в людях?
- Чесність. Мої підлеглі знають, що краще зізнатися в якихось прогріхах, аніж збрехати.
- Як відпочиваєте від балансів, кредитів і рахунків?
- Люблю вишивати рушники, серветки. Дочка теж вишиває і нитками, і бісером. Вона народилася в березні, можливо, тому - досить романтична натура. Їй подобається і вишивати, і грати на різних інструментах, і танцювати. 
- Леонідо Пилипівно, якого дарунка чекаєте від життя?
- Хіба є щось цінніше за здоров’я? Хочеться, щоб і дитина, і чоловік, та й я - усі були здорові. Хочу, щоби дочка обрала професію, яка була б для неї задоволенням, а не тягарем.
- Ваша робота для Вас тягар чи задоволення?
- Два роки тому думала: що я собі ви-брала, як із цього всього вийти?.. Та, врешті, коли ситуація владналася, подивилася на все з іншого боку. Проблеми то з’являються, то зникають. Головне - мати правильний погляд на них, не жаліти себе, а шукати вихід.
- У Вашому кабінеті немає нічого зайвого, відчувається стриманість і навіть мінімалізм. Ви така ж стримана у житті?
- Та ні, я швидше запальна. А щодо кабінету, то я справді не люблю зайвих речей, які б відволікали від роботи. 
- На стіні - пейзаж пізньої осені. Це Ваша улюблена пора року?
- Так, я ж у цю пору народилася. Восени мені подобається період перших заморозків, коли вранці з’являється сонце і під його промінням небо має таку голубінь, якої не побачиш в іншу пору року. 
P.S. Під час нашої розмови Леоніда Пилипівна, зітхнувши, сказала: «Коли ми були малими, то дерева здавалися великими, а час - довгим. Коли ж виросли, то дерева стали нижчими, а час - коротшим». Втім життя може нас приємно здивувати. Вже зовсім не діти, ми можемо по-дитячому щиро відчувати радість, задоволення від того, що маємо, та вміння дарувати щастя тим, хто поруч із нами. Залишилося лише усвідомити, що кожному з нас це під силу. Тоді ще обов’язково знайдуться високі дерева, а короткий час вимірюватиметься у межах вічності.    
Світлана ФЕДОРИШИНА, «ПОДОЛЯНИН».


Повернення до списку