Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

СЕРЕДА, 26 ВЕРЕСНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
03.12.2010

ПІДСТАВЛЯТИ ВІТРУ ГРУДИ

Георгій Васильович ПАНЬКОВМій шкільний учитель фізичного виховання полюбляв жартувати на своїх уроках: «Це Вам не математика, тут думати треба». Як і в кожному гарному жарті, в цьому парадоксальному вислові є певна частка правди. Щоб успішно розв’язати квадратне рівняння, потрібно всього-на-всього знати формулу, закладений у ній алгоритм послідовності дій і тупо його дотримуватися. Ось і все. Не те що у футболі: постійно думаєш, куди найкраще побігти, кому вигідніше віддати пас, у який кут воріт варто пробити… І все ж серед математичних дисциплін, що вивчають у школі, різко виділяється геометрія, де, на відміну від шкільної алгебри, є де розгулятися думці у задачах на доведення, побудову. Та й у задачах на обчислення відшукати ланцюжок застосовуваних теорем не завжди вдавалося з першої спроби. Тож тих, хто успішно розв’язував геометричні задачі, на клас було від сили один чи два. Та й у студентських групах, в яких гартувалися майбутні вчителі математики, таких умільців теж було не набагато більше. Сьогодні наша розповідь про людину, яка за 44 роки плідної роботи в Кам’янець-Подільському педінституті, що нині гордо називається національним університетом, виховала понад три тисячі математиків і фізиків, викладаючи їм саме геометрію. Це Георгій Васильович ПАНЬКОВ.
Уже в самій даті народження було неначе запрограмовано майбутню викладацьку долю Георгія Васильовича - він з’явився на світ 1 вересня 1930 р. Сталося це у знаменитому селі Летава нинішнього Чемеровецького ра-йону. Знаменитому тим, що в лютому 1948 р. золоті зірки Героїв Соціалістичної Праці засяяли одночасно на грудях одинадцятьох летавчан. Недарма влітку того ж року молода художниця Тетяна ЯБЛОНСЬКА, яка, до речі, середню школу закінчила в Кам’янці-Подільському, спеціально приїхала в Летаву, щоб зробити малюнки та зарисовки з натури для свого майбутнього шедевра - картини «Хліб», що нині зберігається у Третьяковській галереї.
 Але повернімося до маленького Георгія. Його батько працював у місцевому колгоспі бригадиром садово-городньої бригади, згодом - садоводом-городником. Мати теж очолювала бригаду - з вирощування тутових шовкопрядів. У довоєнні роки в летавському господарстві вирощували саджанці дерев, які купували колгоспи. Малий Георгій долучився до цієї цікавої та, головне, шляхетної справи. Він навчився вправно робити щеплення на деревах.
У школі Георгію поталанило на вчителів математики. Та й очолював тоді Летавську середню школу математик - Сергій Дорофійович СНІЖИНСЬКИЙ. Він любив експериментувати. І разом із тим привчав учнів чітко обґрунтовувати свої відповіді. Сергій Дорофійович мав фундаментальну математичну підготовку ще з часів царської Росії, був чудовим організатором. А ще директор славився дужим і привабливим голосом співака. Із вдячністю згадує Георгій Васильович і свого вимогливого вчителя математики - Івана Васильовича ТАНАЩУКА. Розповідаючи про шкільні роки, Георгій ПАНЬКОВ відзначає надзвичайно серйозне ставлення тодішніх школярів до навчання:
«Із 20 моїх однокласників 12 вступили до вищих навчальних закладів, решта - до технікумів. Студентами Кам’янець-Подільського педінституту стали 10 чоловік, причому семеро вступило на фізико-математичний факультет. У нашій сім’ї була велика радість: обидва сини одночасно здобули середню освіту, а я ще й отримав срібну медаль. До речі, першу в школі».
Деомид ПАНЬКОВ, на два роки старший від Георгія (народився 16 вересня 1928 р.), теж полюбив зі школи точні науки. Він став інженером, працював конструктором двигунів реактивних літаків у Запоріжжі. Деомиду Васильовичу, як і братові, також близька геометрія. Так, він має низку патентів на креслярські прилади: від 23 жовтня 1980 р. - для перетворення плоских фігур, від 7 травня 1981 р. - на побудову аксонометричних проекцій.
1948 р. 18-річний Георгій ПАНЬКОВ став студентом фізико-математичного факультету 
Одеського університету. Але невдовзі перевівся до Кам’янець-Подільського педінституту. Великий потяг студента до геометрії і, безперечно, його талант запримітив і підтримав викладач нарисної геометрії Віктор САВРОНЬ.
Однокурсникам Георгія ПАНЬКОВА запам’ятався такий випадок з їхнього студентського життя. Сталося нещастя: Віктор САВРОНЬ зламав ногу. На заняття його привозили «ГАЗиком» - єдиною тоді інститутською машиною. На занятті Віктор Миколайович сидів, а записи і креслення на дошці під його керівництвом проводив Георгій ПАНЬКОВ. Так вдалося вийти зі скрутної ситуації, адже в інститутській бібліотеці було всього два підручники з нарисної геометрії, а до запровадження всюдисущого Інтернету залишалося ще чимало десятиліть.
Георгій робив успіхи не тільки у вивченні наук. Він був активним учасником хору, драматичного і танцювального гуртків, декламатором і, нарешті, спортсменом широкого профілю - мав аж 13 спортивних розрядів. Він входив до збірної команди інституту з легкої атлетики як бігун і стрибун у висоту, в її складі брав участь у республіканських спортивних змаганнях: 1950 р. - в Харкові, наступного року - в Одесі.
А ще Георгій захопився шахами. У листопаді 1956 р. в місцевому Будинку офіцерів сеанс одночасної гри на 39 дошках провів міжнародний гросмейстер Сало ФЛОР. Він виграв 31 партію, звів унічию шість і програв усього дві. Серед тих, кому вдалося досягти почесної нічиєї зі знаменитим гросмейстером (довоєнним претендентом на матч за звання чемпіона світу), був і Георгій ПАНЬКОВ.
Але ми дещо забігли вперед. У червні 1952 р. відбувся перший випуск педагогічного інституту. Річ у тім, що після війни у місті діяв учительський інститут, і тільки 15 липня 1948 р. його було реорганізовано в педагогічний. Навчання в педінституті тоді тривали чотири роки. До організації випуску, який запам’ятався би на все життя, багато зусиль доклав голова студентського профкому - випускник історичного факультету Володимир КУЛАЄВ. 
В інститутському спортзалі (нині тут розмістився конференц-зал історичного факультету в Старому місті) зібралися всі 176 випускників трьох тодішніх факульте-тів - історичного, філологічного та фізико-математичного. Прибули директор інституту Іван ЗЕЛЕНЮК (ректорів тоді офіційно величали директорами), голови державних комісій, викладачі. Грав духовий оркестр, кружляли у вальсі пари, лунали тости…
Георгія ПАНЬКОВА залишили в інституті викладати геометрію на рідному факультеті. Викладачами Кам’янець-Подільського педінституту стали ще два тодішні випускники - згадуваний уже нами Володимир КУЛАЄВ і ви-пускниця фізмату Людмила ХАРАБОВСЬКА. Георгія та Людмилу багато чого поєднувало. Обоє закінчили середні школи зі срібними медалями (він - у Летаві, вона - в Кам’янці-Подільському), одночасно перевелися з університетів (він - з Одеського, вона - з Київського) на навчання в Кам’янець. Тож не дивно, що Георгій Васильович і Людмила Василівна (як бачимо, і по батькові їх величали однаково) поєднали долі і в щасливому сімейному житті. Виростили двох красенів-синів. Старший Олександр став військовим інженером, служив на знаменитому Байконурі. Молодший Віктор пішов стежиною батьків - закінчив фізмат у рідному місті. Нині він - кандидат фізико-математичних наук, доцент. А ще відомий у місті видавець книг.
Мені пощастило навчатися в Георгія Васильовича, коли в 1970-1974 рр. я був студентом фізмату. Ба більше - Георгій Васильович був куратором моєї групи. Щоправда, за давньою студентською звичкою всі його називали чомусь Геннадієм Васильовичем. Його лекції з геометрії захоплювали не тільки точністю, але й доступністю ви-кладу, вмінням бачити і відчувати аудиторію. На друзки розбивалося уявлення про те, що математика - суха наука.  Георгій Васильович умів до діла процитувати Тараса ШЕВЧЕНКА чи Степана РУДАНСЬКОГО, тонко пожартувати. Уважно слідкував він і за мовою студентів. Назавжди запам’яталося його зауваження щодо наголосу в числівнику «одинадцять» - на третьому, а не на другому складі.
Георгій Васильович ПАНЬКОВГеоргій Васильович ніколи не розпікав студентів за «гріхи», а умів їм дієво допомогти. Так, на першому курсі я полюбляв прогулювати семінарські заняття з історії КПРС, а замість них брати в читальному залі «Педагогічну поему» Антона МАКАРЕНКА. Куратор зумів мене повернути в аудиторію. А пізніше він посприяв мені у ліквідації «хвостів» із креслення та поверненні стипендії. Запам’ятався на все життя і невеличкий епізод на випускному вечорі в кафе «Поділля». Коли я стояв біля відчиненого вікна, Георгій Васильович підійшов і мудро, по-батьківськи зауважив, що вітру завжди потрібно підставляти груди.
Випускники фізмату, які працювали у школах Хмельницької області, часто мали нагоду поспілкуватися з улюбленим викладачем на курсах підвищення кваліфікації - або в Кам’янці при педінституті, або в Хмельницькому - в обласному інституті удосконалення вчителів. 37 років Георгій Васильович паралельно з працею в інституті викладав на таких курсах. Не обходилися без нього й обласні олімпіади з математики, де Георгій Васильович був членом журі. Тож не дивно, що його офіційно було визнано відмінником народної освіти.
Чимало колишніх студентів Георгія ПАНЬКОВА стали відомими вченими. Серед них - 
лауреати державних премій України, доктори фізико-математичних наук, професори Дмитро МАРТИНЮК і Юрій ТЕПЛІНСЬКИЙ.
З 1995 р. Георгій Васильович працював у приватному ліцеї «Антей». За гарні успіхи своїх учнів на математичних олімпіадах (зокрема всеукраїнських) його відзначив Соросівський фонд.
Кожний, кому випала нагода поспілкуватися з Георгієм ПАНЬКОВИМ, відзначає його як надзвичайно цікавого співрозмовника. 
Розповідає Анатолій ГАВРИЩУК, редактор газети «Студентський меридіан»:
«Щомісяця ми з Георгієм Васильовичем чергуємо на дачі. Той вечір цікавий і незвичайний. Ми ведемо мову про художню літературу, фольклорне багатство нашого народу, час від часу заводимо пісню, згадуємо цікаві випадки із життя університету, викладачів, сперечаємося. Так спливає ніч». 
А свій нарис про колегу в першому томі «Університету в особах» Анатолій Петрович завершує так:
«Георгій ПАНЬКОВ вважає, що передусім потрібно добре знати свою рідну мову, літературу, історію Батьківщини та рідного краю, шанувати батьків і людей, любити працю, спорт, усе людяне. А вже потім знайти себе в улюбленій справі і бути вірним їй усе життя».
Ось що згадує про Георгія Васильовича Олег МАНЖУЛОВСЬКИЙ, випускник 1959 р.: 
«Є рідкісна категорія людей, в яких закохуєшся з першого погляду. Для нас, першокурсників фізмату 1954 р., стали і залишилися саме такими «...на всю оставшуюся жизнь» Людмила Василівна ХАРАБЕВСЬКА і Георгій Васильович ПАНЬКОВ. Вони приваблювали спочатку зовнішністю - спокійні, лагідні, розсудливі, симпатичні, добропорядні та доброзичливі. Потім ми зрозуміли рідкісну духовність цих людей. Вони стали для нас рідними вчителями, завжди розуміючими нас. Людмила Василівна, на жаль, відійшла у вічність, залишивши у великому смутку Георгія Васильовича. 
Геометрія - важка наука. Потрібно мати особливе просторове уявлення, що дано далеко не кожному.
Геометрія ПАНЬКОВА - це казка. Ми вимірювали коло, накреслене викладачем від руки, з циркулем і лінійкою, і завжди переконувалися: радіус співпадав з точністю до міліметра.
Навіть найважча задача ставала простою, доступною, зрозумілою після креслення Георгія Васильовича. А скільки часу, терпіння було потрачено на консультацію для кожного студента!
Моє перше знайомство з любителем древньої та мудрої гри відбулося 1953 р. в шаховому павільйоні парку ім.Леніна. Раз за разом досить швидко програвав симпатичному чорнявому шахісту, який вів себе на рідкість толерантно.
На вступному іспиті до педінституту з математики (ми здавали в той час 8 іспитів) не знав, як зробити (навіть не мав уявлення, як до неї доступитись) основну задачу. За спиною зупинилася постать знайомого шахіста, взяла ручку із чорнилом, на чернетці зробила малюнок, і все стало ясно. Так Георгій Васильович зробив вагомий внесок у мій вступ на фізмат.
Наш геометр, учитель-наставник, умів знайти спільну мову з будь-яким студентом, досить часто приходив до нас у гуртожиток поспілкуватися, пограти в шахи.
Не так просто було вмовити Георгія Васильовича розповісти про себе -  заважала природна скромність. Нещодавно цій славній людині виповнилося 80!
Світлий розум, любов до людей, книг, шахів, щира повага до кожного випускника, легка ностальгія за минулим, величезний такт у спілкуванні характеризують романтика ПАНЬКОВА.
Людмила Василівна та Георгій Васильович допомогли нам стати схожими на справжніх вчителів-вихователів, полюбити свою досить нелегку професію, взяти у них найкращі людські якості.
Ми, випускники далекого 59-го, вдячні Всевишньому, що дав нам радість спілкуватися, зустріти на життєвій ниві прекрасну людину.
Щасти Вам, наш вельмишановний вчителю, у всьому! Здоров’я Вам на багато-багато років!»


Автор:  Олег БУДЗЕЙ
Кількість коментарів:  1

Повернення до списку