Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

СУБОТА, 15 ГРУДНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
17.12.2010

А ВИ ЗНАЄТЕ, ДЕ І КОЛИ ПОКАЗУВАТИ ЛІВУ П’ЯТУ?

ДУБИЦЬКИЙЩе донедавна свято День дипломатичної служби мало опосередковане відношення до нашого регіону. Жодного посольства чи консульства, відсутність вишів, де би навчали цьому фаху, та й самих кам’янчан, які би працювали у дипломатичних представництвах, не було. Все змінилося з приходом на роботу в райдержадміністрацію заступника голови РДА Віталія ДУБИЦЬКОГО, адже до цього він працював у Міністерстві закордонних справ України, а також здобув дві вищі дипломатичні освіти. Про тонкощі дипломатичного фаху, про далекий Близький Схід та як сьогодні працюється без дипломатичних візитів і прийомів - у нашій розмові з ним. 
- Віталію В’ячеславовичу, вступ до Інституту міжнародних відносин - це мрія чи данина моді? 
- Безумовно, це дуже рання мрія. Ще з третього класу думав про кар’єру дипломата. Читав про цю професію багато книг і статей. Тому після закінчення школи в мене не було жодного іншого бажання, як навчатися за цим фахом. Вступив до національного університету ім.Т.Шевченка в Інститут міжнародних відносин на факультет «Міжнародні економічні відносини». 
Називати це даниною моді я би не став. Дійсно, раніше дипломатична служба та навчання на відповідному факультеті вважалися престижними. Головним чином це відбувалося через можливість бути за кордоном. Сьогодні подорожувати може кожен. Та й про яку престижність можна говорити, коли заробітна плата, на яку може претендувати випускник Інституту міжнародних відносин, працюючи в Міністерстві закордонних справ, складає півтори тисячі гривень. Тому сюди аж ніяк не стоїть черга із молоді - так званих «мажорів». 
- Вас можна назвати двічі дипломованим дипломатом. Спочатку здобули диплом фахівця з міжнародних економічних відносин, а після - з міжнародного приватного права. 
ДУБИЦЬКИЙ- Вважаю, що без юридичної освіти важко працювати на будь-якій посаді, тим більше в дипломатичному корпусі. Міжнародна правова освіта допомагає у співпраці із закордонними партнерами. Головним чином своє навчання та діяльність спрямовував на формування дипломатичних відносин із країнами Близького Сходу.
- Вибір східного напрямку - це інша ментальність, інша релігія. З іншого боку, Близький Схід для нашої дипломатії ніколи не був близьким. Зов­нішніми стратегічними партнерами у нас фігурують Європа, США та Росія, але аж ніяк не країни цього регіону. 
- На моє переконання, дорога до євроінтеграції, про яку ми багато говоримо, лежить через Близький Схід. Чому? Будемо відверті: сьогодні в Європі нас не дуже чекають. Та й нам немає чого запропонувати Старому світу. Окрім, звичайно, сировини, ми нічого не виробляємо з того, що цікавило би наших західних партнерів. Інша річ - Росія та країни Близького Сходу. Останні - велика перспектива для нас як для держави. Принаймні до нас там ставляться з повагою, чого не скажеш про Європу, де щодо України існує пересторога та скептицизм. 
Таке позитивне ставлення з боку арабського світу нам передалося у спадок від Радянського Союзу, тому було би вкрай нерозумно його втрачати чи нехтувати ним. З ними ми вже маємо неабиякі напрацювання в освіті, військовій співпраці, медицині тощо. Також потрібно пам’ятати, що сьогодні Близький Схід - дуже заможний регіон. Ці країни, особливо країни Перської затоки, ни­ні намагаються диверсифікувати свої доходи, отримані від продажу нафти та газу. Вони розуміють, що потрібно розвивати інші галузі, інвестувати кошти за кордон. Тобто мова йде про кошти, інвестиції, які так потрібні нашій країні.
Наведу один із прикладів. Міністр економіки Оману залишив у Білорусі своїх коштів у вигляді інвестицій у сумі 3 мільярди доларів. З’ясувалося, що йому там сподобався один із бізнес-проектів. Тому цілком логічним буде запитання: хіба ми не можемо запропонувати подібних проектів у нас, аби не просити грошей у МВФ?!
- Складно знаходити порозуміння з представниками країн Близького Сходу?
- Набагато простіше, коли є відповідний рівень підготовки. Недаремно кажуть, що Схід - справа тонка. В них протокол дуже сильний, витриманий. Додаймо сюди культурну, релігійну відмінність. Деколи наші люди цього не розуміють і поводять себе зухвало, що в майбутньому негативно відображається на взаєминах. Наведу лише один із багатьох прикладів. На Сході вважається зневагою, коли ти до свого співрозмовника повертаєш ліву п’яту... Якось під час зустрічі з шейхом Саудівської Аравії один із міністрів нашого Кабміну заклав ліву ногу на праву, тому якраз вийшло так, що ліва нога була повернута до гостя з Аравії. Спочатку шейх відвернувся, потім декілька разів зробив натяк, а згодом попросив завершити зустріч.
ДУБИЦЬКИЙ- Англійська, італійська, арабська, іспанська. Вас можна назвати поліглотом? 
- Посилено вивчати іноземні мови почав зі школи. Саме там на більш-менш гарному рівні здобув знання з англійської, а вже під час навчання одна іноземна мова потягнула іншу. До речі, кожна наступна мова дається набагато легше за попередню. Як виняток із правила, можу назвати хіба що арабську мову. За своєю склад-ністю вона конкурує з китайською та угорською. Її важкість починається від написання справа наліво та закінчується відсутністю голосних букв. Правда, писати арабською навчився дуже швидко, - за декілька тижнів. У нас був гарний викладач - марокканець. У його педагогічному арсеналі був такий метод, як кидання крейдою. Деякі студенти не витримували та залишали навчання. Щоправда, одна справа - навчитися писати арабською, інша - зрозуміти, що саме написано. Там інакша будова речення. Лише синонімів до слова «верблюд», наприклад, більше тисячі. Мова цікава, рідкісна та водночас перспективна. 
- Щодо ведення зовнішніх відносин, то ми всю цю дипломатичну кухню успадкували від Радянського Союзу чи створили власний, автентичний, дипломатичний продукт?
- Насправді більшість із дипломатичних напрацювань нам залишилася все ж таки з радянських часів. Тут слід відзначити, що радянська дипломатія була однією з найпотужніших у світі, тому не скористатися її здобутками було би нерозумно. Звичайно, в ході становлення держави були і власні напрацювання. Загалом протокольна частина - дуже цікава річ.
- У чому ж її цікавість?
- Особливо запам’ятовуються проколи. Пам’ятаю, якось ми проводили зустріч іноземної делегації в аеропорту «Бориспіль», яку очолював віце-прем’єр-міністр. Перед зустріччю виявилося, що один із флагштоків коротший за інший на метр. Керівник українського департаменту протоколу вирішує, що на коротший флагшток потрібно повісити наш прапор, мовляв, усе-таки гос-тям - найкраще. Коли віце-прем’єр-міністр спустився з трапа, то несподівано під час вітання з нашими посадовцями почав висловлювати глибокі співчуття. Наші ж не зрозуміли, що відбувається, і починають уточнювати, що сталося в країні. Лише після прямого запитання гостю почули відповідь: «А у Вас прапор був приспущений».
Існує багато проколів і недоречностей, які зумовлені невихованістю та відсутністю знань. До іншої категорії курйозів і ляпів я би відніс ті, що трапляються через зловживання нашими чиновниками алкогольних напоїв. Після таких випадків дипломатам доводиться червоніти та впродовж довгого часу виправляти ситуацію. 
ДУБИЦЬКИЙ...Одного разу в Дамаску було влаштовано дипломатичний прийом. У складі нашої делегації були промисловці та народні депутати. В сирійській кухні є національна страва каббанія - свіжий м’ясний фарш, який маститься на кусок лавашу та змащується олією і цибулею. Цю страву сирійці вважають найкращою закускою... Один наш нардеп після хорошої дози віскі підійшов до столу, закачав рукави та почав ліпити з цього фаршу котлети. Наліпивши їх декілька та поклавши на спеціальну тацю, покликав офіціанта: «Піди підсмаж!». Можете уявити, наскільки така поведінка шокувала всіх присутніх. Воно начебто і смішно, але… 
- Якраз тут і виникає дещо риторичне запитання: за цим «сміхом» наша держава втрачає і так зіпсований міжнародний авторитет?! 
- І справді втрачаємо. Якщо охарактеризувати одним словом, то втрачаємо багато. І дипломатам після таких проколів доводиться ще довго вибачатися та виправдовуватися за поведінку наших чиновників. Взагалі, Схід до протокольних моментів ставиться дуже педантично. Інколи такі недолугі витівки можуть перекреслити роки напрацювань, зірвати важливі візити, підписання договорів тощо.
- Віталію В’ячеславовичу, як огородити нашу країну від чиновників, які виставляють її на посміх? 
- Кажуть, що найкращим лікарем є час. Вважаю, що лише люди нової генерації зможуть гідно представляти нашу державу, працювати, дотримуючись усіх норм західного чи східного життя. Не можу пригадати жодного випадку, коли би учасником подібного інциденту стала молода людина, тим більше працівник МЗС. 
- З іншого боку, як бути з «мажорами»?
- Якщо такого «мажора» і запхають працювати на роботу в МЗС, то без внутрішнього бажання, знань і навичок він не пробуде там і тижня. Не все так легко, як здається на перший погляд. Це не життя із глянцевого журналу. На заробітну плату в МЗС не купиш «Майбах» чи «Порше», тебе тут не чекають захмарні перспективи тощо. Навпаки, твоя перспектива - це ненормований робочий день і заробітна плата на початках півтори тисячі гривень. Таке зацікавить «мажорів»?! 
- Як Ви оцінюєте нинішню зовнішню політику держави?
- З приходом на посаду міністра закордонних справ пана ГРИЩЕНКА справи у зовнішніх відносинах йдуть на покращення, встановлюються нові контакти. Костянтин Іванович - фаховий дипломат. Людина, котра пройшла всі ланки дипломатичної роботи та знає цю справу досконало. Ми мали приклади, коли МЗС очолювали люди, далекі від цієї справи. Наслідки багатьом відомі. 
- Які ж риси притаманні дипломатичним працівникам?
- Виваженість і стриманість. 
- Ви плануєте повернутися на дипломатичну службу?
- Who knows?! У перекладі з англійської - «Хто знає?!». Можливо, адже робота в дипломатичній службі мені подобається. Там у мене залишилося багато знайомих і зв’язків. Це вже стало більше ніж просто роботою. Й сьогодні товариші телефонують і щоразу запитують: «Коли повертаєшся?». Є запрошення працювати за кордоном. Але є й інший бік медалі: я задоволений тим, що працюю в райдержадміністрації. Зізнаюся, спочатку було важко - потрібно було вникнути, зрозуміти специфіку роботи. Тепер же маю певні напрацювання, плани, як і чим допомогти жителям району. Якщо відверто, то подумки сьогодні я більше тут, ніж там. 
- На теперішній роботі доводиться часто застосовувати дипломатичні навики та знання?
- Дипломатія особливо стає в пригоді, коли спілкуєшся з людьми. Не секрет, що багато жителів села скептично налаштовані до будь-якої влади. Часто доводиться чути вислови на кшталт «та ми вас на вилах винесемо!». Тут стають у пригоді дипломатичні уміння. Приємно, коли наприкінці нашої розмови тобі вже не пропонують приміряти вила, а запрошують приїхати ще раз. 



Автор: 

Повернення до списку