Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

СЕРЕДА, 12 ГРУДНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
25.02.2011

ЦИБУЛІВСЬКА ЕНЕРГЕТИКА ЧОРНОГО

Борис ЧОРНИЙМіцний не той, хто все вирішує сам, хто переборює всі біди та негаразди з високо піднятою головою, скреготячи зубами та втамовуючи власний біль силою волі. Міцними є ті, які підтримують один одного з усіх боків, метровою стіною стоять проти шквалу життєвих штормів. Вони не впадуть, не знеохотяться. Їхня міць - у єдності. Такою міццю може пишатися багаточисельна цибулівська родина начальника МРЕМ Бориса ЧОРНОГО, який 2 березня відзначатиме 50-літній ювілей.
Наш співрозмовник родом із Зюбрівки - старовинного села на Кам’янеччині, якому близько тисячі років. Знаходиться воно біля Панівців (Верхніх). Спочатку там мешкало понад 60 родин, але через розробку кар’єру людей поступово почали відселяти, і на сьогодні там - десяток дворів. Батько ювіляра Володимир Григорович був будівельником, нагороджений орденом Червоного Прапора. За своє коротке життя (на жаль, він рано помер) доклав рук до зведення майже половини будинків у місті. Мамі Євгенії Володимирівні вже 75. Сьогодні вона мешкає в Цибулівці, звідки сама родом. Там живе і вся велика родина Бориса Володимировича: тітка, дядько, двоюрідний брат і двоюрідні сестри зі своїми сім’ями. Щовихідних наш співрозмовник разом з рідним братом Василем Володимировичем, начальником Кам’янець-Подільського ДЕД, великими сім’ями їдуть у Цибулівку. Збирається їх там, ні мало ні багато, двадцять п’ятеро. Так великою родиною і працюють, і святкують.    
З колективом- Борисе Володимировичу, свій день народження також відзначатимете в Цибулівці?
- Ні. В місті. Але запрошу всю родину. Не робитиму поділу між рідними, друзями, колегами і керівництвом. Врешті, для мене нікого ближчого за рідних немає. Все життя ми міцно тримаємось один за одного. Дехто нам навіть заздрить. Дітей також навчили підтримувати тісні родинні стосунки. В моїх планах - перебратися жити в село, ближче до них. Я там колись жив, одружився на цибулівській дівчині Валі, був у приймах. Звичайно, що особливо тісні стосунки - з рідним братом. Ми рано втратили батька. Довелося самим ставати на ноги, підтримувати один одного. 
- То він Ваш перший порадник?
- Як в яких питаннях. Коли мова йде про сім’ю, то раджуся з Валентиною Петрівною. Хоча рішення, як правило, залишається за мною. Прожили разом 27 років. Виростили дочок. Старша - Віка - подарувала нам онучку Іванку. Сьогодні вона вже першокласниця.
- І який Ви дідусь? Суворий? 
- Та де там!.. Внучка пригорнеться - і дід розтане. 
- Ким працює Ваша дру-жина?
Старша дочка з онучкою- Контролером у РЕМі Кам’янець-Подільського району під керівництвом Георгія ГРУБІ.
- З Георгієм Борисовичем конкуренції немає?
- Та ні. Ми ж, можна сказати, діти одного батька - керівництво спільне в Хмельницькому.
- Як відпочиває сім’я енергетиків?
- Раніше, коли дочки були молодшими, майже щороку їздили в Крим, на базу відпочинку «Енергетик». А останні декілька років відпочиваємо на дачі. Там у мене гарний виноградник. Сам виробляю червоне сухе вино за рецептом, який успадкував від батька.
- Пам’ятаєте, як познайомилися з дружиною?
- А що тут пам’ятати?! Жили ми з нею по сусідству в Цибулівці. Одружилися, коли я вже працював у РЕМі, а вона тільки вступила до Хмельницького технологічного інституту.  
- А що у Валентині Петрівні Вам особливо сподобалося?
- Так відразу і не скажеш. Напевно, її молодість, краса, розум...
- Самі готувати вмієте?
- Цим більше займається дружина. Хоча сам можу приготувати багато страв. Особливо смачними виходять шашлики. Вважаю, що ніхто краще за чоловіка не приготує: грубо, швидко та смачно.
- Під час служби в армії Ви отримали медаль «За бойо-
ві заслуги», але в Афгані не були...
- Я служив у резерві Центральної групи військ Міністерства оборони СРСР. А медаллю нагороджений за вдало виконані бойові навчання.  
З дружиною та молодшою дочкою- Вже 13 років поспіль очолюєте МРЕМ, до того довгий період був головним інженером. Напевно, вже й не пам’ятаєте, коли востаннє вилазили з допомогою кігтів на опору електромережі...
- Десь у 96-98-х роках, якраз тоді працював головним інженером.
- А хіба це входило у Ваші обов’язки?
- В обов’язки головного інженера все входить. Він має і показати, і перевірити, і подбати про безпеку. Головне - не допустити нещасного випадку. Кажуть, що сапер помиляється раз. На мою думку, електрик теж двічі не помилиться. 
- Напевно, через усвідомлення такої відповідальності вирішили 1993 року, після закінчення факультету механізації, отримати ще одну вищу освіту зі спеціальністю енергетика... 
- Це не була вимога керівництва. Мені самому було цікаво. Особисто допомагав тодішньому декану ПДАТА Івану БЕНДЕРІ відкрили цю спеціальність. Сьогодні Іван Миколайович - директор Інституту механізації та електрифікації ПДАТУ. Я був серед перших випускників. Впевнений, що відкриття цієї спеціальності було необхідне в нашому регіоні, бо досі енергетиків із вищою 
освітою готували Львівський і Вінницький інститути. В Чернівецькому є спеціальність «Нетрадиційні джерела електропостачання», але це дещо інший напрямок. Мені доводилося неодноразово бути головою екзаменаційної комісії на випускних іспитах у нашому виші, індустріальному технікумі та сільськогосподарському коледжі. 
- Спогади дитинства іноді приходять?
- Дитинство було, як у всіх сільських дітей: пас худобу, допомагав мамі по господарству, вчився, ще встигав пограти у футбол.
- А сьогодні у футбол граєте?
- У волейбол. Щонеділі на факультеті військової підготовки К-ПНУ збирається наша команда у складі дванадцятьох чоловіків. В основному, це директорський колектив міста. Пограли у волейбол, попарилися в сауні, попили чайку, поспілкувалися...
- І порадилися, напевно...
- Якщо мова йде про робочі питання, то раджуся більше з колективом. Кадри дуже ціную, бо вже неодноразово пересвідчувався в їхній відданості. На сьогодні у нас працює 122 людини. Досвід в енергетиці важить багато. Наприклад, щоб стати гарним диспетчером, треба мінімум 6 років підготовки, а щоб бути гарним головним інженером, усе життя треба прожити в енергетиці. Саме досвід допомагає справитися з нестандартними ситуаціями. Коли виникає надзвичайний стан на зразок буревіїв, виїжджають відновлювальні бригади. 
- Вас також викликають?
- Аякже. В мене вихідних немає. Цілодобово маю бути на зв’язку. Ті люди, які працюють у колективі, з розумінням ставляться до цього питання. Тільки один дзвінок - усі на роботі.
- Борисе Володимировичу, як так сталося, що Ви, волейболіст, очолили міську Федерацію футболу?
- Це одне одному не заважає. Мене попросили друзі. А чому б ні? Це громадська організація, основна мета якої - залучати спонсорів для підтримки та розвитку футболу в місті. Наше місто повинно мати гарну футбольну команду. Звичайно, в період кризи дуже важко це зробити. Коштів, які виділяються з бюджету, вистачає лише на підтримку дитячого футболу.  
- Що поважаєте, а що зневажаєте в людях?
- Ненавиджу зраду. В житті траплялося з нею зустрічатися. А ціную вірність. 
- Чого ще чекаєте від життя?
- Внуків. Щастя своїм рідним. А для себе - здоров’я.


Повернення до списку