Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ВІВТОРОК, 19 ЧЕРВНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
11.03.2011

МЕДИК ІЗ КОЗАЦЬКОГО РОДУ

ГОЛОВКОЙого можна назвати дитям всієї України, адже народився він на Слобожанщині, довгий час пропрацював на Прикарпатті, а сьогодні він повністю наш - кам’янчанин. Із тисяч наших земляків лікаря та кандидата медичних наук, професора кафедри анатомії, фізіології та валеології К-ПНУ ім.Огієнка Олексія ГОЛОВКА окрім життєвих здобутків та успіхів вирізняє ще і його щирість, толерантність, доброзичливість і простота. 16 березня Олексій Федорович відзначатиме свій ювілей.
Як ми вже зазначали, Олексій ГОЛОВКО народився на Слобожанщині, а саме на Сумщині, в с.Бацмани Роменського району. Взагалі, прізвище ГОЛОВКО до сьогодні одне найпоширеніших на його батьківщині. За переказами, це село заснував козак Сидір Платонович ГОЛОВКО - прадід Олексія Федоровича. Козаком вважав себе і дід Платон Сидорович. Зважаючи на це, родина ювіляра завжди шанувала козацьку добу, історію України та її традиції. Зрештою глянеш на Олексія Федоровича - справжній козак. 
- Мій батько до Великої Вітчизняної війни працював машиністом молотарки на МТС, а в липні 1941 р., як і мільйони йому подібних, був призваний до армії та відправлений на фронт, - згадує Олексій Федорович. - Упродовж 30 років він вважався таким, що пропав безвісти. Лише 1972 року в передмісті Мінська під час будівництва були виявлені останки людей, серед них був і він. 
Теплом і дитячою любов’ю проникнуті спогади Олексія ГОЛОВКА про свою матір. Марії Андріївні довелося нелегко разом із двома дітьми в ті страшні воєнні та післявоєнні роки. 
- Виручало одне - мати була гарною швачкою. Це дозволяло сім’ї якось вижити, - знову поринув у спогади наш співрозмовник. - Також вона мала прекрасний голос. Довгий час співала у церковному хорі. 
Та страшна війна мала не лише опосередкований вплив на дитячий світ Олексія. Він був одним із тих, хто намагався боротися з фашизмом. Незважаючи на те, що дитині ледь виповнилося п’ять років, маленький хлопчина у партизанському загоні виконував роль зв’язківця. Неодноразово доводилося бути й провідником…
Також малим він вирізнявся від своїх однолітків великою жадобою до знань. Коли книжки були дефіцитом і розкішшю, головним та, по суті, єдиним джерелом науки ставали вчителі. Вони для Олексія були неймовірними людьми. Любов до них, до вчительської праці відіграла велику роль у житті ГОЛОВКА. Із особливою вдячністю Олексій Федорович згадує свою першу вчительку Софію Володимирівну та найулюбленіші уроки англійської мови. 
- Наштовхнув мене на мрію стати лікарем дещо курйозний випадок, - з усмішкою розповідає Олексій Федорович. - Одного разу медпрацівники прийшли до школи, аби провести щеплення. Мені так ця процедура запала в свідомість, заворожила, що вирішив неодмінно стати лікарем. 
Після закінчення 1954 р. середньої школи Олексій Федорович вступає до Харківського медінституту на педіатричний факультет. Сумлінність і відповідальність були основними супутниками студентського життя Олексія ГОЛОВКА. Особливо майбутній лікар захоплювався хірургією. Після четвертого курсу працював, підробляючи черговим фельдшером у наркологічному відділенні Харківської психіатричної лікарні.
Згідно з направленням, молодий лікар 1960 р. потрапляє на роботу на Івано-Франківщину. Тут, на Прикарпатті, Олексій Федорович пропрацював 22 роки. Спочатку педіатром Войнилівської райлікарні, через два роки він - головний лікар Войнилівського районного туберкульозного диспансеру. З 1971 р. до 1980 р. - перший заступник головного лікаря району з медичного обслуговування населення Калуської центральної райлікарні. Понад два роки працював головним лікарем Івано-Франківського обласного онкологічного диспансеру. 
Ювіляр постійно займався вивченням проблем управління медициною, соціальними захворюваннями, передусім - туберкульозом. Цей досвід не міг так просто залежуватися - ГОЛОВКО стає аспірантом Івано-Франківського медичного інституту. А 1975 р. після успішного захисту Олексій Федорович стає кандидатом медичних наук. 
- За стільки років праці дуже полюбив цей край, - говорить він. - Гадаю, що і він мене прийняв як рідного. Нині можу по праву сказати, що є таким собі козацьким гуцулом, тим більше значна частина моєї сім’ї (дочка з родиною) живе та працює на Івано-Франківщині. 
Разом із працею Олексій ГОЛОВКО займався, як тоді було модно говорити, суспільно-корисною справою. Обирався головою райкому профспілки медичних працівників Войнилівської райлікарні, депутатом селищної ради, міської ради. Кожне таке «навантаження» сприймав як необхідність. Усе робив, щоб і тут його вважали професіоналом. 
1970 р. постановою Президіїї Вер-
ховної Ради СРСР його нагородили юві-
лейною медаллю «За доблесну працю», 
1972 р. наказом міністра охорони здоров’я УРСР - знаком «Відмінник охорони здоров’я». З кожним роком нагород ставало все більше та більше. А це, у свою чергу, означало одне - зростаючий професіоналізм лікаря, керівника та суспільного діяча ГОЛОВКА. 
1982 р. в житті Олексія Федоровича настає нова сторінка - переїзд до Кам’янця-Подільського. Саме в нашому місті він став займатися тим, про що теж мріяв у дитинстві - бути вчителем. 
Одразу після приїзду Олексія ГОЛОВКА було зараховано на посаду старшого викладача кафедри цивільної оборони та медичної підготовки педагогічного інституту. У серпні 1983 р. його обрали завідувачем цієї кафедри. Енергійно та наполегливо працював над удосконаленням навчального процесу.
- У жовтні 1990 року я, так би мовити, повертаюся до лікарської практики. Хоча слово «повернення» - це занадто сказано, 
оскільки від неї ніколи не відходив. Очолив міську дитячу лікарню, приміщення якої завершували будувати. Разом з тим, залишався доцентом кафедри анатомії, фізіології та валеології педінституту.
Після об’єднання міської дитячої лікарні з міським пологовим будинком Олексія ГОЛОВКА призначено заступником головного лікаря ОХМАТДИТу. 
У цей час він присвячує себе науковій роботі. Його дослідження різнопланові: від пульмонології, фтизіатрії - до дерматології, педіатрії та управління й організації охорони здоров’я. Низка наукових праць стосувалися навчально-методичної роботи. П’ять посібників, автором яких був Олексій ГОЛОВКО, вийшли під грифом Міністерства освіти та науки України. 
У травні 2008 р. на засіданні вченої ради університету Олексія Федоровича обрано професором кафедри анатомії, фізіології та валеології вишу.
Попри професійну завантаженість, ювіляр - турботливий сім’янин. Про це відомо всім, хто близько знайомий з Олексієм ГОЛОВКОМ. 
- Який би не був стомлений, завжди знаходжу час для сім’ї, - зізнається Олексій Федорович. - Сім’я для мене завжди була і залишається форпостом мого життя. У вільний час люблю поратися на городі, в саду. 
Окрім того, що ГОЛОВКИ козацького роду, їх нині ще по праву можна назвати династією лікарів. Дружина Людмила  Павлівна  - лікар-окуліст спеціалізованого медичного пункту УТОСу. Син Вадим закінчив Вінницький медичний інститут та історичний факультет Кам’янець-Подільського педагогічного університету, працює лікарем-дерматовенерологом райлікарні. З медициною пов’язала своє життя і донька Тетяна - завідувач терапевтичного відділення стоматологічної поліклініки (м.Івано-Франківськ), внучка Мар’яна - теж випускниця стоматологічного факультету Івано-Франківського медичного інституту. Лікарем-логопедом працює і невістка Катерина.
- Нас і справді можна назвати медичною сім’єю, - говорить Олексій Федорович. - І пишаюся цим, оскільки гадаю, що такому вибору посприяв і я. 


Автор: 

Повернення до списку