Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ПОНЕДІЛОК, 18 ЧЕРВНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
11.03.2011

СІМЕЙНИЙ ЛІКАР ДЛЯ БРАТІВ НАШИХ МЕНШИХ

Олександр БОДНАРПевне, цю людину знає кожен, хто має вдома домашнього улюбленця. А хто ще не знає, то варто було би познайомитися, адже наш співрозмовник - справжній лікар Айболить, сімейний лікар для братів наших менших - тварин. 14 березня завідувач кафедри ветеринарного акушерства та хірургії ПДАТУ, кандидат біологічних наук, доцент Олександр БОДНАР святкуватиме півстолітній ювілей.
З дитинства Олександр Олександрович мріяв бути лікарем. Двічі вступав до медінституту та двічі не набирав потрібних балів. За третьої спроби вирішив не брати долі штурмом, а зробити, як кажуть, хід конем: замість того, щоби вчитися лікувати людей, вирішив, що лікуватиме тварин, тож вступив на ветеринарний факультет Кам’янець-Подільського сільгоспінституту. 
- Раніше про ветеринарів думали, що вони можуть хіба що коням хвости крутити та самогон пити, - зізнається ювіляр. - У наш час змінилася не лише робота ветеринарного лікаря, а й ставлення до нього людей. З кожним роком професія ветеринара набуває все більшої популярності. Як приклад, можу навести той факт, що минулого року набір на факультет ветеринарної медицини нашого університету за останні 10 років був найбільшим за кількістю абітурієнтів. Ми повністю виконали державне замовлення: на одне місце претендувало більше двох чоловік, конкурс був навіть на комерційне відділення.  
Я радий, що рік за роком наша професія стає все престижнішою. За кордоном робота ветеринарів дуже високо цінується, а отримати ліцензію та займатися власною практикою, тим паче мати ветклініку, не так уже й легко.
Один із наших випускників нині працює в Сполучених Штатах. Минулого року він отримав ліцензію на право працювати лікарем ветеринарної медицини. До цієї мети йшов протягом п’яти років, робив необхідні документи, здавав іспити. Сьогодні він каже, що якщо в розмові сторонні почують, що він лікар ветеринарної медицини, одразу ж відчувається зовсім інше ставлення. Він в їхніх очах миттєво стає на сходинку вище. Та й ми пишаємося тим, що маємо такого випускника, який зумів не лише досягти бажаної мети, а й довести, що наша освітня база досить потужна.
- Олександре Олександровичу, при факультеті ветеринарної медицини діє клініка дрібних тварин. Чи може будь-яка людина звернутися туди та бути впевненою, що отримає консультацію чи кваліфіковану медичну допомогу для свого домашнього улюбленця?
- Звичайно. Це навчальна клініка, на базі якої студенти можуть отримати початковий практичний досвід. До нас привозять різних тварин, і не лише з нашого міста і району. Нікому не відмовляємо, завжди намагаємося допомогти, але ліками тварину повинен забезпечити її власник. На жаль, кошторис навчального закладу не дозволяє нам таких витрат. 
- Кого частіше за все доводиться лікувати?
- В основному, ми надаємо допомогу собакам і кішкам. Рідше приносять птахів, різних декоративних тваринок, плазунів. Колись нам доводилося навіть мавпу лікувати. Також студенти виїжджають на виробничу практику в господарства, з якими наш навчальний заклад має договір про співпрацю. 
Олександр БОДНАРУ минулому числі Вашої газети була стаття, в якій порушувалася актуальна на сьогодні проблема безпритульних тварин. Вважаю ганебним факти, коли тваринам роблять евтаназію негуманними методами, зокрема таким препаратом, як дитилін. Основне правило евтаназії - тварина повинна перебувати в стані абсолютної втрати відчуттів. Лише в такому випадку можна застосовувати цей препарат. А якщо дитиліном стріляють у тварину, то вона від нього задихається і помирає, перебуваючи в повній свідомості. Порівняно з таким методом повішання виглядає більш гуманно. 
Якби місцева влада змогла нас забезпечити необхідними ліками, то ми би, у свою чергу, на факультеті ветеринарної медицини та в клініці власними силами змогли проводити операції зі стерилізації тварин, що певною мірою допоможе припинити розмноження безпритульних тварин у місті. 
- Лікар - людина, яка швидше належить людям, ніж собі: у нього рідко бувають вихідні чи свята, будь-якої хвилини можуть викликати до хворого. У ветеринарів такий же напружений графік роботи?
- Точнісінько. Можуть і серед ночі підняти, і в свята. Незважаючи на сімейні обставини, стук у двері чи телефонний дзвінок піднімають тебе на ноги, і, хочеш чи не хочеш, а йдеш, бо тебе чекають пацієнти. Вони ж, на відміну від людей, не можуть сказати, де і що болить, маєш сам визначити. За життя багато різних випадків траплялося. Було таке, що на Великдень люди йдуть із церкви, а я - в старі чоботи та одяг і - гайда рятувати корову. Я постійно в русі, а коли сам не встигаю, допомагають колеги та діти.  
Ветлікар - це важка праця, мінімум рік треба потрудитися, навіть помучитися, перетерпіти, щоб набратися досвіду та практичних умінь. Ніколи не потрібно опускати рук. Я завжди казав і кажу своїм студентам, що не варто боятися визнавати власних помилок, а ще краще - вчитися на чужих.
Є лікарі, які, так би мовити, «не дозволяють» собі оглядати чи лікувати тварину, якщо її вже лікував інший. Вважаю, що це неправильно. Студентам постійно повторюю неписане правило: «Навіть якби тварину оглядали десять лікарів, якщо її привезли до Вас, Ви зобов’язані надати максимальну допомогу і в жодному разі не відмовляти». Також ніколи не можна обговорювати при власникові тварини помилок, допущених попередніми ветлікарями, чи висловлювати неповагу до колег. Пам’ятай: якщо ти погано говориш про когось, так само можуть говорити і про тебе, а ворон ворону ока не повинен видовбати.
- Олександре Олександровичу, сини пішли батьківськими стопами чи обрали інший професійний шлях?
- Дякую долі, що сини вирішили продовжувати мою справу. І таке рішення вони приймали не з-під палки. З дитинства хлопці спостерігали за моєю роботою, бачили, як додому постійно приносили тварин, як їх лікували. Старший - Анатолій - закінчив наш факультет ветеринарної медицини, отримав ліцензію на право займатися приватною практикою, а декілька місяців тому відкрив клініку ветеринарної допомоги. Молодший - Олексій - ще навчається. Тож маємо такий собі сімейний підряд. І в ньому найбільша опора та надійний тил - дружина Галина Василівна. Вона вміє заспокоїти людину, вислухати, дати гарну пораду. Дякую Богу, що маю таку гарну сім’ю. 
- Сім’я ветлікаря була би неповною, якби в ній не було домашніх тварин. У Вас повноцінна сім’я?
- Аякже. Маємо кішку та французького бульдога, які прекрасно вживаються, навіть дружать. Вони - наша радість і втіха. Коли собака вночі хропе, то здається, що навіть ми краще від того спимо. Раніше мали ще двох папужок, але вони весь час верещали, навіть декілька разів тікали, тож ми подарували їх сусідському хлопчику, який їх дуже сподобав. 
- На Вашу думку, яким має бути найкращий відпочинок?
- Спокійним. Для мене це рибалка та ліс. Можливо, з роками вподобання змінюються, але ліс заспокоює, знімає напругу. Влітку частенько до роботи намагаємось поїхати по гриби, подихати свіжим повітрям, зарядитися позитивною енергією на весь день. 
- Півстолітній ювілей - це багато чи мало?
- Навіть не можу сказати. Немає коли думати про вік, адже постійно в роботі. Ще багато потрібно зробити, зрештою, закінчити докторську дисертацію, не підвести свого керівника. Планів багато, головне, щоб було бажання для їхнього здійснення.


Повернення до списку