Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ПОНЕДІЛОК, 17 ГРУДНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
01.04.2011

ФЕНОМЕН ВОЛОДИМИРА СМИРНОВА

СМИРНОВ…Володимир Михайлович СМИРНОВ. До цього часу його образ наче зримо супроводжує тих, хто його знав, є тією живою основою, яка допомагає розібратися у складних перипетіях життя.
Чому виникла потреба сьогодні знову звернутися до СМИРНОВА? Підстав багато. Не вщухає біль від передчасної втрати. Теплом зігріває душу вдячна пам’ять… А головне - з роками все виразнішим є значення його життєвого прикладу - рідкісного феномену поєднання в одній людині кипучої енергії, працелюбства, професіоналізму, мужності, просто людяності та скромності.
…З висоти прожитих років і набутого досвіду щоденно прокручую в пам’яті свій життєвий шлях за останніх 45 років. Це були роки становлення і поглиблення спеціалізації сільськогосподарського виробництва, коли цей шлях розвитку ЦК КПРС і ЦК КП України визнали магістральним напрямком подальшого розвитку сільського господарства. Володимир Михайлович одним із перших у країні зрозумів правильність такої постановки питання і цілком захопився ним, залучивши до справи провідних спеціалістів управління сільського господарства. Це були роки масового переходу сільського господарства на виробничу основу. 
Він узяв на себе створення глибокоспеціалізованих господарств, зокрема, на базі колгоспу «Україна» с.Устя було створено міжколгоспне об’єднання з виробництва м’яса. Нічого - від першого камінчика, закладеного у фундамент, до останньої цеглини і цвяха - не проходило без активної участі СМИРНОВА. А наскільки вагомим було проведення на базі колгоспу «Україна» Всесоюзного семінару за участю секретарів із сільського господарства ЦК республік, керівників областей України, провідних спеціалістів Міністерства сільського господарства Союзу та України, видатних учених-аграрників!
СМИРНОВВолодимир СМИРНОВ настільки захопився спеціалізацією, що вступив до аспірантури Інституту економіки та організації сільського господарства ім.О.Г.Шліхтера, згодом захистив дисертацію на здобуття вченого звання кандидата економічних наук.
Володимиру Михайловичу було притаманне велике почуття відповідальності перед державою, областю і трудівниками району. Вражали його надзвичайна працелюбність, енергія та вміння доводити розпочату справу до кінця. Цього ж вимагав від підлеглих. Не міг миритися із розхлябаністю та неорганізованістю, з тими, у кого слова та обіцянки розходилися з ділом, були порожнім звуком. 
…Пригадую березень 1966 р. Мене, секретаря комітету комсомолу колгоспу «Ленінський шлях» с.Слобідка-Кульчієвецька, а також завклубу і вчителя музики і співів місцевої 7-річки запросив Володимир СМИРНОВ. Тепло розпитав, як працюється, чим живе молодь у селах, як навчаються діти, яку отримую зарплату, де мешкаю. Вислухавши відповіді, Володимир Михайлович сказав: «Ми тебе будемо рекомендувати секретарем парткому колгоспу, будеш отримувати 60 трудоднів і 80 карбованців, а після березневого пленуму ЦК КПРС зарплата буде тільки у грошах...». На чергових зборах комуністи обрали мене одноголосно. Через 5 років Володимир СМИРНОВ запросив у той же кабінет і запропонував посаду інструктора райкому партії.
СМИРНОВПравду кажучи, ця робота мені не імпонувала, хотілося десь себе реалізувати, не сидіти в кабінеті, а бути серед людей, хоч я розумів, що бути інструктором райкому партії, - не тільки відповідальна робота, а й своєрідна школа вміння працювати з людьми.
З диктором Всесоюзного радіо Юрієм ЛЕВІТАНОМУ червні 1971 р. мене запросив другий секретар райкому партії Антон МИХАЙЛИК і запропонував очолити партійну організацію колгоспу «Україна» с.Устя. А коли згоди не дочекався, то повів у кабінет до СМИРНОВА, який сказав мені: «Тебе, парень, попереду чекає велика і відповідальна робота. Ти закінчив вищу партійну школу при 
ЦК КПРС, навчаєшся у сільгоспінституті. Іди, ми на тебе покладаємо велику надію!». Мене глибоко вразило те, що Володимир Михайлович, не питаючи моєї згоди, сказав: «Прийдеш сьогодні, о 19.00, і ми поїдемо на партійні збори». На них, за рекомендацією СМИРНОВА, мене обрали секретарем партійної організації колгоспу «Україна». 
Партійна організація мобілізувала людей для виконання напружених планів і соцзобов’язань: було поставлено завдання збільшити виробництво зерна на 20%, цукрових буряків - на 25%, м’яса - на 23%.
Володимир СМИРНОВ міг зазирнути в майбутнє, побачити у фактах сьогодення тенденції соціального прогресу. За роки його життя у нашому господарстві втілювалися великомасштабні плани капітального будівництва, реконструкції виробництва, впроваджувалися найсучасніші досягнення науково-технічного прогресу. Як наслідок, збудовані тваринницькі комплекси з виробництва свинини та яловичини перетворилися у потужні фабрики м’яса на промисловій основі. 
На декількох гектарах землі розгорнувся будівельний майданчик, з якого виросли свинокомплекс, репродуктор-маточник з 11 приміщеннями, корнажні траншеї, комбікормовий завод, комплекс із відгодівлі ВРХ на 10 тисяч голів, зона вирощування молодняка ВРХ, цех гранульованих кормів, відгодівельний майданчик на 1600 голів ВРХ. Було реконструйовано свиноферми у сс.Колибаївка, Баговиця, телятники в Усті, Баговиці, Панівцях. 
Паралельно розбудовувалася соціальна інфраструктура сіл: відкрито сільський Будинок культури у с.Велика Слобідка на 650 місць, завершилося будівництво такого ж Будинку культури у с.Баговиця, сільського клубу, медпункту, бібліотеки і школи у с.Шутнівці, школи у с.Тарасівка. Відкрито лазні в Тарасівці, Баговиці, Панівцях і Шутнівцях, кімнату психологічного розвантаження, оглядовий і стоматологічний кабінети, працювало 8 їдалень. 
У 14 населених пунктах телефонізовано та радіофіковано громадські приміщення. Більшість населення справляли новосілля у нових будинках. Усе це робилося при безпосередній участі та під постійним контролем СМИРНОВА.
СМИРНОВДуже часто у нас із візитами були секретарі ЦК КПУ БОРИСЕНКО, ЛУТАК, ПОГРЕБНЯК, МАЛАНЧУК, двічі - голова Ради Міністрів України О.П.ЛЯШКО, голова Президії Верховної Ради України О.Ф.ВАТЧЕНКО, міністр сільського господарства Т.ХОРУНЖИЙ, неодноразово - партійно-урядові та сільськогосподарські делегації з Болгарії, Угорщини, капіталісти з Америки, секретарі обкому партії М.Д.БУБНОВСЬКИЙ, Т.Г.ЛІСОВИЙ, У.Г.ДИКУСАРОВ, голови облвиконкому І.Ф.ЛЕВЧЕНКО, Т.Г.ЛІСОВИЙ, Т.Г.ПОПЕРНЯК, інспектори ЦК БІЛОБЛОЦЬКИЙ, РУЖИЦЬКИЙ та інші відповідальні партійні, державні та господарські працівники. 
Я завжди захоплювався стриманістю, сміливістю, особливим стилем Володимира СМИРНОВА, його вмінням знаходити спільну мову з людьми, які захоплювалися глибиною його знань, розповідями і прогнозами. Район за життя Володимира Михайловича став своєрідною лабораторією, академією, місцем господарського паломництва.
Володимир СМИРНОВ завжди опікувався молоддю. Наша комсомольська організація перебувала на правах райкому комсомолу, бо нараховувала більше ніж 510 членів. У господарстві було організовано всеобуч водіїв, механізаторів, створено жіночу тракторну бригаду, працювали курси операторів тваринницьких комплексів із відгодівлі ВРХ і свиней. У рослинництві та тваринництві працювало багато молоді, ще більше її було серед механізаторів і водіїв. Для молоді створювалися належні умови праці та відпочинку. СМИРНОВ завжди знав, чим живе комсомольська організація господарства. 
...У нашому колгоспі «Україна» сталося таке: завершували копання цукрових буряків на площі 700 га. Урожай був добрий, але до «круглого» престижного показника господарству бракувало якоїсь дещиці. І тоді на поля після комбайнів вийшли з власної ініціативи учні місцевих шкіл - визбирати те, що могли загубити механічні руки. Небагато назбирали - комбайнери попрацювали на совість. Але на краю поля виросла купа на декілька центнерів, чим юні помічники дуже пишалися. 
Тим часом колгоспне радіо повідомило: цукровий завод прийняв останню машину з буряками, підбив підсумок і виявилося, що тривожилися даремно - заповітного рубежу господарство таки досягло! Всі раділи, а про ту купу коренів на краю поля при дорозі якось забули. Там і замів її ранній сніг, а згодом і морози вдарили…
Суворо спитали з керівників господарства за ті декілька центнерів. Дехто навіть вважав, що суворіше, ніж би можна було… Але ні, так і мало бути. Бо ж не просто сировину змарнували - показали гіркий приклад неприпустимої байдужості, душевної сліпоти, яскравий урок дітям, які через рік, два, п’ять мають прийти на цей лан уже повноправними господарями…
Великим людським скарбом є вміння відчувати свою провину. Володимир СМИРНОВ, припустившись помилки, необачності, завжди знаходив шлях виправлення. Ніколи не соромився вибачитися. Послідовний, навіть прискіпливий, своїх позицій не змінював. Рідко усміхався, за що в районі його прозвали Сталіним. Насправді, він понад усе був дисциплінованим сам і вимагав цього від інших. Але найчастіше його називали ХАЗЯЇНОМ.
Ніколи і нічим не виділявся серед людей. За першим секретарем райкому постійно було закріплено два службові автомобілі - «Волга» та УАЗ. Але в районі звикли бачити СМИРНОВА лише на УАЗі. Він не мав дачі, власної автівки, жив у звичайній трикімнатній квартирі, не вимагав якоїсь «данини» з господарств. Він працював, не рахуючись із часом, не просячи нічого взамін.
Долаючи труднощі, шукаючи, експериментуючи, він наполегливо йшов уперед. Його життя - поезія правди і краси, добра і щастя, гімн благородству душі дитини, віра в її невичерпні можливості. Він вийшов із низів на посаду лідера району без чиєїсь допомоги. Інтелігентний, завжди підтягнутий, зі смаком одягнений, з розкішною кучерявою шевелюрою, яка вже потім прихопилася на скронях благородною сивиною. Роблячи людям добро, Володимир Михайлович здобував неоціненне багатство. Той, хто живе в ім’я блага людей, - найбагатша, найщасливіша людина. Він знав, що у світі є єдиний вибір багатства, краси, величі - Людина. 
Можливо, хтось посміхнеться, прочитавши це, хтось подумає, чи не занадто я переоцінюю силу слова Володимира Михайловича, чи не приймаю бажане за реальне? Ні, так воно й є. Слова СМИРНОВА були ніби словами полководця, який веде у бій. Це був музикант, який доторкався до дрімаючих струн людської душі. Якщо сказав СМИРНОВ, значить - усе!
Кожен день я прагну прожити чесно і не дарма, бо так навчав мене СМИРНОВ, бо пам’ятають про людину не за слова, а за справи.
...Вибачаючись перед світлою пам’яттю Володимира Михайловича, дозволю собі внести декілька суб’єктивних штрихів до його портрета. Кажуть, що у районі існував культ СМИРНОВА. Так, існував. Ім’я СМИРНОВА органічно зливалося з уявленнями про Кам’янеччину, її людей, підприємства, про хліб, буряки, м’ясо, молоко, керівників, план, партактиви, бюро, систему управління. Все це був СМИРНОВ! Тож був культ наслідування його самовідданості у роботі, відповідальності, порядності, доброти, безпосередньої участі у вирішенні безлічі великих і малих справ. Він не був формалістом, у його лексиконі найчастіше звучала конкретика: «спрос», «отчет», «ответственность».
Завершуючи колективну розмову, Володимир Михайлович ніколи не говорив про високі матерії, а чітко ставив питання: «Нехай кожен запитає себе: «Що я сьогодні зробив для покращення життя людей?».
Стилю Володимира СМИРНОВА характерні виваженість, обгрунтованість і масштабність мислення. Не дивлячись на всю велич його постаті, ми ніколи не відчували великої дистанції між ним і нами - рядовими працівниками. 
Він не терпів безвідповідальності та позерства, нещадно викорінював чиновницько-бюрократичний підхід. Схильних до такого стилю працівників він називав скептично-презирливо «парень с папкою». Тож був грізним до тих, у кого проявлялися симптоми партійної переродженості, - не дивлячись на ранги та попередні заслуги, відкрито кидав їм у вічі: «Барчуки з партбілетами».
Про його працездатність до цього часу ходять легенди. Я ж хочу відмітити його творчий підхід - це був вдумливий керівник, аналітик.
Епоха СМИРНОВА залишила помітний позитивний слід у районі, підняла його виробничий і соціальний потенціал на висоту, яка сьогодні здається недосяжною. Щорічно район виробляв понад 50 тис.т молока, 12 тис.т м’яса, 330 тис.т цукрових буряків, у державні засіки надходило близько 70 тис.т кам’янецького хліба, будувалися школи, дитячі садки, будинки культури, житло, дороги. У районі проживало близько 100 тисяч забезпечених, щасливих, впевнених у завтрашньому дні людей.
… Володимиру Михайловичу не судилося бачити, що станеться з плодами його праці, невблаганна смерть накрила своїм чорним крилом його праведні справи. 
СМИРНОВА з нами немає вже 15 років, але пам’ять про нього житиме вічно. Ми можемо дуже любити людину, з якою постійно працюємо, і не відчувати цієї любові, аж поки якесь горе не покаже нам усієї глибини нашої прихильності. Людина смертна, але безсмертне багатство людської душі зберігається у пам’яті та серцях наших. 
...Мене глибоко засмутила звістка про смерть Володимира Михайловича, і кожного разу, коли буваю на міському кладовищі, з тугою в серці зупиняюся біля пам’ятника Володимиру СМИРНОВУ і кажу: «Спи спокійно, товаришу і наставнику, прекрасна і славна Людино!».
Антон МАЛИК, голова районної організації ветеранів війни та праці.


Повернення до списку