• ДОПОМОЖІТЬ

Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

П'ЯТНИЦЯ, 20 ЛИПНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
08.04.2011

ПРО ЩО МОВЧАТЬ КОСМОНАВТИ

«Дивлюсь я на небо...»12 квітня виповнюється 50 років від дня першого польоту людини в космос. Космічний корабель «Восток» із першим космонавтом Юрієм ГАГАРІНИМ на борту здійснив один виток навколо нашої планети та благополучно сів на Землю. Цей політ ознаменував початок нової ери в історії людства - початок пілотованої космонавтики.
У той час усі хлопчаки мріяли стати космонавтами, та лише одиницям вдалося здійснити свою мрію. Віктору РОКАЧУКУ, кандидату філософських наук, доценту кафедри філософських дисциплін К-ПНУ ім.Огієнка пощастило служити у святая святих радянської космонавтики -  Зоряному містечку під Москвою.

МРІЇ ЗБУВАЮТЬСЯ

Віктор Никодимович народився 1949 р. в с.Рашків Чернівецької області. У школі навчався на відмінно, постійно брав участь в олімпіадах із різних предметів, але особливо любив фізику та математику. Та на фізико-математичний факультет Чернівецького університету відразу вступити не вдалося - не добрав одного бала. Згодом з університету надійшов лист про зарахування хлопця без стипендії до нового року, та він уже принципово не хотів повертатися. Тож вступив до Дзержинського будівельного училища.
Та мріяв Віктор РОКАЧУК про Балашівське вище військове авіаційне училище, сподівався, що його направлять туди проходити військову службу, однак у військкоматі вирішили, що юнак більше підходить для іншої служби, та відправили його до Пушкінського училища підводного флоту. Віктор склав усі іспити, залишався лише один, його вже було зараховано до групи випробовувачів підводних атомних човнів, та душа була не на місці: хотілося іншого, тож на останньому іспиті він навмисно нічого не написав. 
Хлопця, звісно, до училища не зарахували, і військкомат відправив його до Чорноморського флоту в Севастополь. З групою юнаків Віктор доїхав до Дніпропетровська. Там їх зупинили, знову змусили пройти медкомісію. Потім вишикували. До них вийшов полковник, який почав називати прізвища, назвав і РОКАЧУКА. 
- Ми потрапили до льотної спецшколи Міністерства оборони СРСР, - розповідає Віктор РОКАЧУК. - Протягом місяця перед складанням присяги нас тренували для складання нормативів на звання майстра спорту: з бігу, стрибків тощо. Та я вже й до того був майстром спорту з боротьби. 
У спецшколі познайомився з Іваном КОЖЕДУБОМ, який на той час був командувачем Військово-повітряних сил Московського військового округу. Наш випуск був передостаннім і прискореним. Я вчився рік, закінчив училище з відзнакою, ставши раціоналізатором всесоюзного значення, брав участь в удосконаленні системи захисту літаків від радіолокаторів тощо, 
отримував на той час значні гонорари за раціоналізаторські ідеї. 
ПРО ЩО МОВЧАТЬ КОСМОНАВТИПісля закінчення училища Віктор РОКАЧУК отримав призначення до Західної групи військ. Буквально за декілька годин до від’їзду на вокзал його викликали до штабу. Там юнак почув, що КОЖЕДУБ дав розпорядження відкликати його та відправити у розпорядження Генерального штабу ВПС. До Москви Віктор поїхав разом із чотирма іншими випускниками училища. Та лише його єдиного направили до «Зоряного». 

«НІХТО З МАЙБУТНІХ КОСМОНАВТІВ НЕ ЗНАВ ДО ОСТАННЬОГО, ХТО ПОЛЕТИТЬ»

-Вікторе Никодимовичу, з ким із відомих космонавтів Ви були знайомі особисто?
- Я дружив із чоловіком першої жінки-космонавта Валентини ТЕРЕШКОВОЇ - космонавтом Андріяном НІКОЛАЄВИМ, який третім здійснив політ у космос. Космонавтів з першої двадцятки не бачив: Юрій ГАГАРІН загинув, Володимир БОНДАРЕНКО згорів у барокамері. В барокамерах тоді сиділи, хто скільки міг. Вчені перевіряли, скільки людина може витримати. Я провів у барокамері 71 добу. Їжу з тюбиків раніше у барокамерах розігрівали на електроплитках, але після трагедії з БОНДАРЕНКОМ плитки прибрали. 
Взагалі, до підготовки космонавтів ставилися дуже серйозно. Спочатку до польоту в космос готували групу медиків, але після виснажливих тренувань ті відмовилися продовжувати: людський організм не витримував таких навантажень. Тому було вирішено почати зі спеціальних людей. 
З травня 1959 року державна комісія приступила до вивчення справ представників Військово-повітряних сил СРСР і відбору кандидатів для підготовки до польоту в космос. Упродовж 1959 ро-ку - до 30 вересня - ця робота була завершена, було вивчено документи 3461 пілота у віці до 35 років. Для першої співбесіди було відібрано та рекомендовано 347 пілотів, які були представниками Повітряних сил, Протиповітряних сил і Морської авіації. За результатами співбесіди та амбулаторного медичного обстеження, для подальшого відбору було допущено 206 найбільш підготовлених пілотів.
З жовтня 1959 року до квітня 1960 року допущені пілоти проходили останнє стаціонарне обстеження у Центральному військовому науково-дослідному авіаційному шпиталі. За цей період від можливості стати космонавтом відмовилися 72 молоді пілоти. Не пройшли за вимогами щодо здоров’я, які були висунуті комісією, ще 105 чоловік. Залишилося тільки 29 пілотів.
Існувала, крім медичної комісії, і мандатна, яка приймала остаточні рішення щодо зарахування у загін майбутніх космонавтів. Прийом відбувався у два етапи. Перша група складалася з 12-ти чоловік. Критерії відбору в цю групу були такі: вік - до 35 років, зріст - до 175 сантиметрів, вага - 70-75 кілограмів. Друга група складалася з 8 чоловік. Їм висунули вже інші вимоги: вік до 30 років, зріст - до 170 сантиметрів, вага - до 70 кілограмів. Таким чином, з першої та другої груп було відібрано 20 чоловік. 
Після того, як у США прийняли рішення, що їх астронавт здійснить політ у космічний простір 20 квітня 1961 року, керівництво СРСР приймає рішення про прискорений курс підготовки групи майбутніх космонавтів. Одним із кандидатів для польоту в космос був Анатолій КАРТАШОВ - майстер спорту з парашутного спорту, який здійснив на той час понад 600 стрибків із парашутом з різних висот. Проте його організм не витримав перевантажень на центрифузі, в результаті чого він був відрахований. Його місце зайняв харків’янин Валентин БОНДАРЕНКО, який, як я вже казав, під час тренувань у барокамері трагічно загинув під час пожежі. 
Тоді було прийнято рішення про спеціальну групу з 6-ти кандидатів, до якої увійшли: Юрій ГАГАРІН, Григорій НЕЛЮБОВ, Герман ТИТОВ, Андріян НІКОЛАЄВ, Павло ПОПОВИЧ і Валерій БИКОВСЬКИЙ. Усі вони склали іспит для першого польоту в космос, і керівництву держави було запропоновано 3 кандидатури. Одним із основних критеріїв відбору був сімейний стан. Оскільки НЕЛЮБОВ і ТИТОВ були неодруженими, то саме вони і потрапили до остаточного списку. 
Останнім був Юрій ГАГАРІН. Коли Микита ХРУЩОВ взяв справи кандидатів для аналізування, йому не сподобалося прізвище НЕЛЮБОВА та ім’я ТИТОВА. На кандидатурі ГАГАРІНА наполягав і головний конструктор Сергій КОРОЛЬОВ. З цією пропозицією погодився і Микита Сергійович.
Представники Центрального радіо та телебачення СРСР у кожного з кандидатів взяли інтерв’ю. Записали їх виступи-звернення до народу та керівництва держави, розмножили ці виступи, запакували в окремі конверти та поставили гриф секретності. Ніхто із майбутніх космонавтів не знав до останнього, хто конкретно полетить, навіть представники трійки.
На стартовому майданчику було встановлено дві космічні ракети. В одній із них був ГАГАРІН, в іншій - НЕЛЮБОВ. А ТИТОВ знаходився як дублер на землі. І тільки через годину після того, як Юрій ГАГАРІН здійснив свій політ і приземлився після багатьох перипетій у Саратовській області, було відкрито пакунок із його зверненням до народу, і воно пролунало в ефірі. НЕЛЮБОВ зійшов з космічного корабля, не знаючи про успіх ГАГАРІНА… 

АВАРІЇ 

У Зоряному містечку- Мабуть, у Зоряному містечку була дуже сувора дисципліна? Позаштатних ситуацій не траплялося?
- Якось ми святкували в Москві день Збройних сил СРСР. Потрібно повертатися назад, а Андріян НІКОЛАЄВ каже: «Я за кермо не сяду!». Льотчик-випробовувач Георгій МАСАЛОВ теж відмовився сідати за кермо свого автомобіля. Довелося мені вести авто НІКОЛАЄВА, а Толя КОВАЛЬОВ сів у машину МАСАЛОВА. Привез-
ли їх у Зоряне і повернулися до 
Москви. А зранку здійнявся гвалт: вкрали машину НІКОЛАЄВА. Виявилося, що я, коли привіз Адріяна, загнав його авто у відкритий бокс. А це був бокс ГАГАРІНА…
- Яке з випробувань під час тренувань було найважчим особисто для Вас?
- Барокамера. Навіть центрифуга, порівняно з нею, - не таке важке випробування, хоча у ній і збільшується вага людини у десятки разів. Коли хочеш, наприклад, почухати ніс, просто не потрапляєш рукою, куди треба.
- Але в космос Ви так і не полетіли...
- Так, мене списали після двох аварій. Перша - коли у нас на висоті близько 15000 кілометрів сталася розгерметизація кабіни. Ми були без скафандрів, тож усі постраждали. У мене стався крововилив у гайморові пазухи, довелося робити операцію. І майже в цей самий період загинули Жора ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ, Володя ВОЛКОВ і Вітя ПАЦАЄВ. Вони першими полетіли в космос без скафандрів. Тоді під час відстрілу спускового апарата від орбітального відбулася розгерметизація. Інженерна служба не врахувала сили, з якою відбувається відстріл, і погано закрутила гвинт, що з’єднував два апарати. Там така маленька дірочка була, що її можна було заткнути пальцем... Але космонавти про це не знали. У хлопців згорнулася кров у судинах, вони приземлилися вже мертві. 
А потім сталася друга аварія: у нас відмовили двигуни, і ми вдарилися об землю поряд із Москвою. Тоді я пошкодив хребет і зламав руку. Інші члени нашого екіпажу теж були травмовані. Після цього мене списали. 

ПІДПИСКА ПРО НЕРОЗГОЛОШЕННЯ ЗАКІНЧИЛАСЯ

- Із Зоряного містечка Ви, мабуть, повернулися у рідне село героєм? Сусіди приходили подивитися на кандидата в космонавти?
- Та ні. Лише розповідали, що поки я був у армії, приходила міліція, все розпитували про мене, моїх батьків. Ніхто й не знав, що я був у Зоряному містечку. Нам було заборонено про це розповідати. Лише значно згодом я почав показувати фотографії, книги з дарчими написами. У мене було близько 600 книг, подарованих відомими людьми. На жаль, у Кишиневі з моєї квартири викрали 150 ящиків, в яких була величезна бібліотека, фотографії, мемуари. Залишилося лише те, що роздав рідним. 
Я тоді отримав роботу в Кам ’янці-Подільському, а місця, куди можна було перевезти книги, ще не було. Тож усе те багатство залишилося спакованим у ящики в моїй кишинівській квартирі. Сусід без постійного місця роботи, котрий жив поверхом нижче, певно, запримітив, що у квартирі нікого немає, і за його вказівкою гурт таких, як він, і виніс усе, що там було.
- Як Ви опинилися у Кишиневі?
- Коли я повернувся додому і пішов ставати на облік до військового комісаріату, мене звідти направили до райкому партії. В армії я був інструктором політвідділу, помічником начальника політвідділу дивізії, тож у райкомі мені запропонували стати секретарем комітету комсомолу колгоспу ім.Чапаєва та одночасно інструктором райкому комсомолу. 
Потім я вступив на філософський факультет до МДУ. А звідти мене забрали на навчання до Вищої комсомольської школи. Після того працював викладачем, завідувачем кафедри філософії та наукового комунізму Хмельницького інституту побутового обслуговування. Був лектором обкому партії. Доводилося писати доповіді першим секретарям. Врешті, я від цієї роботи відмовився, тому що не хотів думати чужими мізками. Я попросив звільнити мене і дати можливість довчитися в аспірантурі. 
Тоді мене перевели до Молдавії. Там мене відразу призначили вченим секретарем філософського товариства республіки та викладачем кафедри філософії політехнічного інституту ім.Сергія Лазо (тепер технічний університет Молдови). Це був видатний на той час виш, в якому, наприклад, розроблялася автоматична рука для роботи у космосі. Під час роботи в інституті я видав свої перші книги та підручники з історії філософії молдавською, румунською та російською мовами.
- Багато мов знаєте?
- Я навіть кандидатську писав німецькою. Але сказати, що знаю ці мови досконало, не можна. Знаю мови завдяки тому, що у Зоряному містечку доводилося спілкуватися з людьми різних національностей: з американцями, французами, в’єтнамцями, монголами, угорцями, німцями, індійцями.
- Вікторе Никодимовичу, студенти знають, що Вас готували до польоту в космос?
- Ні, та й раніше не можна було говорити про це. Підписка про нерозголошення закінчилася 2007 року. 
- Чому зайнялися філософією?
- Філософія - це наука, яка вивчає світ, людину та її мислення. А чим краще ми пізнаємо світ, тим більших висот зможемо досягти, у тому числі й космічних.


Автор: 
Кількість коментарів:  0

Повернення до списку