Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

СЕРЕДА, 12 ГРУДНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
15.04.2011

ВИКРУТАСИ ДОЛІ БАСЮКА

БасюкДекілька років тому до редакції зайшов чоловік. Чемно з усіма вітаючись, він пригощав домашніми яблуками з дачі. На моє запитання «Хто це?», почула у відповідь від шефа: «Колишній начальник міліції». Так я вперше познайомилася з підполковником міліції у відставці Петром БАСЮКОМ. Завжди говіркий, веселий, уважний, він для кожного знайде приємне слово. 18 квітня за родинним столом Петра Тимофійовича вітатимуть із 75-річчям від дня народження.
Ювіляр родом із с.Левківці (пізніше с.Жилинці) Ярмолинецького району. Як сам зізнається, з дитинства був дуже відповідальним. Із шести років уже пас корів. Спочатку власних, а вже через декілька років йому довіряли і чужих.
- За кожну худобину платили по сто карбованців за рік, а в мене було п’ять штук, - розповідає Петро Тимофійович. - І коли мама з татом (мама працювала в ланці, а батько - старшим конюхом) заробляли в колгоспі трудодні, на які їм потім видавали зерно, я приносив живі гроші. 
До 7-го класу він ходив до школи за 3 км. А вже 8-річка, до якої ходив у сусідні Буйволівці, збільшувала щоденний шлях школяра на 4 км. І це лише в один бік. 
Петро Тимофійович - із тих, кого сьогодні прийнято називати дітьми війни. Добре пам’ятає, як у село прийшли німці, як точилися бої за його визволення, як малим переховувався, щоб фашисти не відвезли у далеку Німеччину… 
Роботи ніякої не боявся, ким тільки не працював у місцевому колгоспі: і вагарем, і обліковцем. Разом з такими ж, як він, хлопчаками перед армією подався на будівництво дороги Хмельницький - Кам’янець-Подільський. А після армії на декілька місяців ледве бригадиром не став…
- 28 жовтня 1955-го забрали мене на військову службу в армію, - говорить ювіляр. - Потрапив я у 106-ту повітрянодесантну дивізію. Парашутистом був. Спочатку нас направили в полкову школу, що у Кривому Розі, а через рік мене вже призначили командиром відділення розвідки Київського військового округу. 
Про службу в армії маю багато спогадів. Після служби навіть було бажання вступити до льотного училища, та командир військової частини відрадив. Сказав: «Навіщо воно тобі? Краще йди в міліцію».  
БасюкЗвідки було знати командиру, що Петро БАСЮК не лише прислухається до його поради, а й досягне значних успіхів у службі та стане підполковником міліції?!
Сам же Петро Тимофійович, хоч думки зв’язати життя з міліцією не відкидав, проте на всяк випадок розмірковував і над іншими варіантами майбутньої професії. Одним із них було бажання вступити на агрофак Кам’янець-Подільського сільгоспінституту. 
- Якби я знав, що пізніше буду тут працювати викладачем упродовж 22 років і 9 місяців, - каже Петро БАСЮК. - Отакі-от викрутаси долі! 
З армії прийшов, на носі - комсомольські збори, а я на облік не став. Швидко - в райком комсомолу, там мої документи подивились і до начальника міліції відправили, бо той казав, аби всіх десантників до нього направляти. Приходжу, а майор ПИСАНКОВ і питає, чи не маю я бажання навчатися у Львівській школі міліції. «Чому би й ні?! - відповідаю. - Там якраз мій брат Іван на другому курсі вчиться». 
Так у кабінеті начальника міліції і вирішилася моя доля. Два роки райського життя: годували, одягали та ще й 400 карбованців платили. Я батькам гроші висилав, бо ще був менший - Володя. Його також треба було за щось навчати.
1960 р. після закінчення Львівської спеціальної школи міліції МВС УРСР молодого лейтенанта БАСЮКА направляють на роботу в Чорний Острів, а вже через місяць служби переводять оперуповноваженим відділу дізнання Смотрицького райвідділу міліції. Молодий, наполегливий, роботящий Петро Тимофійович як губка вбирає в себе нові знання. Його злет кар’єрними сходами результат наполегливої праці та, часом, несподіванок. Дивні збіги обставин, певні ситуації, які траплялись у житті, рано чи пізно відігравали свою роль.
Гортаю трудову книжку, в якій різниця між записами рік, два, три, максимум шість років. Здавалося б, 28 років міліцейської кар’єри, але як швидко вони пролетіли! Від оперуповноваженого до слідчого - якихось три роки, до начальника слідчого відді-лення ще менше - рік. Два роки - і начальник славнозвісного «ОБХСС», стільки ж - і перший заступник начальника міліції.
Та чи так було легко, як здається на перший погляд? І що додавало тієї легкості до життя? Такий же характер ювіляра? А можливо, його вміння легко знаходити спільну мову з людьми?  
- Після того, як ліквідували райони, - каже Петро Тимофійович, - мене перевели у Кам’янець-Подільський райвідділ міліції оперуповноваженим відділу дізнання. У Кам’янці в мене нічого не було: ні житла, ні родичів - чужий на чужині. Пам’ятаю, дружина телеграфує з Полтавщини, що у нас народився син. Я на сьомому небі від щастя, а начальник провідати не відпускає. І тут ще, до всього треба на виклик їхати - труп у Кудринцях. А сніг  іде такий, що нічого не видно! Доїжджаємо ми до висілка Вільного, як посеред дороги стоїть «Побєда» зеленого кольору, а біля неї чоловік високий, стрункий. Спиняє нас, дивлюсь, а на ногах у нього - легенькі туфлі. А я - одягнений по формі молодий лейтенант із пістолетом, у чоботях, - все, як має бути. Каже він: «Я - секретар міськкому партії Олександр ЛЄСОВОЙ. Застрягла машина, а виїхати ніяк». Що робити? Залишаємо ми ту «Побєду», сідаємо у міліцейський ГАЗик і їдемо. Тільки-но спустилися вниз, як застрягли, - ні туди ні сюди. А завірюха!..
Ну все, думаю, доведеться йти когось на допомогу кликати. Але пощастило - нізвідки з’явився дільничий на ЗІЛові, якраз із Кудринців повертався, з того виклику, на який я поспішав. Він і витягнув нашу машину на горб. Так ми вже і до міста доїхали…
З Олександром ЛЄСОВИМ не раз пізніше довелося пересікатися по роботі, тож інколи зі сміхом згадували, як колись застрягли посеред поля у хуртовину. 
Із дізнання Петра Тимофійовича 1963 р. переводять у слідче відділення міськвідділу міліції. А 1966 р. він вступає у Київську вищу школу МВС УРСР. Родина БАСЮКІВ на три роки переїжджає до столиці. Та назавжди залишитися там не доводиться, хоч пропозиції бути слідчим у Києві звучали. Упродовж кількох місяців Петро БАСЮК працює старшим слідчим у рідному Хмельницькому управлінні внутрішніх справ, а потім його переводять назад у слідче відділення Кам’янець-Подільського міськвідділу міліції на посаду старшого слідчого. Через рік він очолює цей міліцейський підрозділ. І зовсім випадково, сам на це не сподіваючись, стає… начальником ВБРСВ (ОБХСС) міськвідділу міліції.
- Викликає мене начальник міліції Анатолій БЄЛОВ і пропонує очолити «обехеесес». А я вже звик у слідстві, не дуже мені хочеться звідти йти. Я ж не знав, що то небо і земля, що, якщо порівняти, то слідство - це пекло, а «обехеесс»  - рай, - сміється ювіляр.
Через два роки з’явилася вакансія першого заступника начальника міськвідділу міліції. Та святе місце пустим довго не було. З, так би мовити, благословення тодішнього начальника міліції Віталія БАЧИНСЬКОГО її зайняв Петро БАСЮК. 
- Першим заступником Віталія Аполоновича був шість років, - каже Петро Тимофійович. - Є що згадати про той період життя. Показники роботи були значними, наш міськвідділ навіть отримав перехідний Червоний прапор області. Тоді якраз Йосип ЖЕЗІЦЬКИЙ був начальником карного розшуку, а Микола САВАРЧУК очолював слідче відділення.
За цей час двічі викликав мене до себе генерал Петро КОРОТЄЄВ, пропонував посаду начальника міліції у Шепетівці. Але я відмовлявся: сім’я не мала бажання зриватися з місця і переїжджати. КОРОТЄЄВ на мої відмови, звичайно, розсердився і сказав: «Больше я к твоей фамилии не обращусь, засохнешь замом!». 
«Та й нехай, - відповів йому. - До пенсії замом пропрацюю, не горить!».
І знову - чи то збіг обставин, чи такою вже мала бути доля Петра Тимофійовича - але все склалося так, що хотів того генерал чи ні, але призначив БАСЮКА начальником міліції. Хоч і не Шепетівки, а нашого райвідділу, проте…
- Через якийсь час після нашої розмови з генералом звільняють начальника райвідділу міліції. А тенденція була такою, що нову кандидатуру на звільнену посаду пропонував або начальник обласного управління, або ж керівництво райкому партії, - пригадує підполковник міліції. - Тож, коли спитали Володимира СМИРНОВА, кого призначити начальником районної міліції, він відповів: «Ми на засіданні бюро одноголосно вирішили взяти БАСЮКА з міста, бо це наш комуніст, він у нас працював. Ми його добре знаємо». 
...А ми з Володимиром Михайловичем колись у Смотричі разом працювали. Так і склалося. Шість років я керував у районі, а мій учитель - Віталій Аполлонович - у місті. За цей час був депутатом районної ради двох скликань.
Сьогодні я щиро вдячний всім тим, у кого довелося вчитися, з ким працював пліч-о-пліч, - співробітникам обласного, міського та районного відділів внутрішніх справ, зокрема: Петру КОРОТЄЄВУ, Дмитру МАТЮЩЕНКУ, Дмитру ДАНЬКОВУ, Миколі ПЕТРІЩЕНКУ, Роману ТОВБІСУ, Федосію ГУЦАЛУ, Анатолію ХМИЗУ, Віталію БАЧИНСЬКОМУ, Йосипу ЖЕЗІЦЬКОМУ, Володимиру БІЛЮКУ, Миколі САВЧУКУ, Анатолію САФРОНЯКУ, Івану ПЕРУНСЬКОМУ, Івану та Таїсі АДАМОВСЬКИМ, В’ячеславу МАТВЄЄВУ, Миколі ГОРЕЦЬКОМУ, Олександру ОЛІЙНИКУ, Тимофію ЯКИМЧУКУ, Михайлу МАНЬКОВСЬКОМУ, Григорію ЛИСОМУ, Володимиру ГАВРИЛЮКУ, Вадиму ГАМАНЮКУ, Антону ЧОРНОМУ, Віктору ГАНШОВСЬКОМУ, Олегу ЯНКОВСЬКОМУ, Василю ПОПОВИЧУ та іншим.
Озираючись на прожиті роки, Петро Тимофійович жодного разу не жалкує, що колись своє життя на 28 років пов’язав із правоохоронними органами. Правда, з міліцейських буднів згадує хіба що якісь курйози, а от про справи не дуже говорить.
Басюк- От Ви кажете: «Гучні справи». Гучними вони були для карного розшуку, а в тих службах, де я працював, якою ж вона була гучною? - додає ювіляр. - Ми ж колись садили людей, а в них - родичі... Та й самі вони хіба б хотіли про це читати?
Хотів він колись, щоб і син Жора пішов батьківськими слідами, але дружина Валентина була категоричною: «Вистачить мені й одного міліціонера в хаті». Сьогодні син Георгій БАСЮК відомий у місті психіатр. Двоє доньок-двійнят Ірина та Наталя свого часу закінчили Чернівецький національний університет. Можливо, хтось із внуків, а їх у Петра БАСЮКА четверо - Аня, Саша, Андрій і Славко - продовжать справу діда і стануть міліціонерами? А можливо, - педагогами?
Так, педагогами, адже майже 23 роки Петро Тимофійович віддав викладацькій діяльності у сільськогосподарському виші.
- Всього 20 днів я був на пенсії, - каже Петро БАСЮК. - Викликала мене до себе професор, тоді завідувач кафедри охорони праці та права сільгоспінституту Світлана БУРАКОВА, і питає, чи не погодився би я викладати основи держави і права. «Чому б і ні?!» - відповідаю. Дала вона мені тему і три дні на підготовку. Так я став викладачем. В останні роки читав студентам господарське право. Роки беруть своє, нехай молоді працюють.
…Цього року восени Петро Тимофійович, як завше, частуватиме нас яблуками, вирощеними на дачі, а наступного вони разом із дружиною Валентиною Йосипівною святкуватимуть золоте весілля - піввіку разом живуть душа в душу. Тож зичимо нашому ювіляру міцного здоров’я, сил, наснаги і довгих років життя!


Повернення до списку