Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ВІВТОРОК, 19 ЧЕРВНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
29.04.2011

ДІДУСЬ ТІН

Валентин РАТУШНЯК
Коли донька, повертаючись із роботи в колективі, який багато років очолював її батько, радісно посміхається і повідомляє татусеві, що його й досі пам’ятають, люблять і згадують теплим словом колишні колеги по роботі, високий, сивий і досі міцний чоловік задоволено посміхається. Значить, недаремно жив, не марно відмовляв собі у відпочинку, піклуючись про довірене йому підприємство. І головне: не помилився у виборі професії. 
32 роки очолював Валентин РАТУШНЯК залізничну станцію Кам’янець-Подільський, перетворивши її з рядової на передове висококласне підприємство. За невтомну працю Володимиру Григоровичу було присвоєно звання «Заслужений працiвник транспорту України» та «Почесний залiзничник», вручено медаль «Ветеран працi», орден «Знак Пошани», ювiлейну медаль «За доблестный труд», вiдзнаку міськради «Честь i шана». 
1 травня Валентину Григоровичу виповнюється 80 років.

ВІД СТРІЛОЧНИКА ДО НАЧАЛЬНИКА

Дитинство Валентина РАТУШНЯКА минуло на станції Вікторія Городоцького району, яку очолював його батько та на якій стрілочницею працювала мати. Тож нічого дивного, що й свого життя Валентин не уявляв без залізниці. Коли 1949 р. помер батько, хлопець залишив школу та влаштувався стрілочником на станції.
А наступного року ініціативного юнака обрали другим секретарем ЛКСМУ Городоцького району. Та робота, про яку тоді мріяло багато молодих людей, не приносила задоволення Валентину. Тож незабаром різними правдами-неправдами йому вдалося добитися бажаного звільнення з партійної роботи та повернутися на рідну залізницю. А далі були курси начальників станцій у Київській школі Південно-Західної залізниці та посада начальника станції Закупне, заочне навчання в Харківському інституті інженерів залізничного транспорту. У квітні 1965 р. молодого та енергійного інженера Валентина РАТУШНЯКА призначили начальником станції Кам’янець-Подільський. 
Як згадує Валентин Григорович, станція тоді, у повоєнний час, нагадувала руїну та не могла впоратися з тим об’ємом роботи, якого вимагав швидкий розвиток промисловості міста, тож довелося докласти чимало зусиль для реконструкції станції: було збудовано нові складські приміщення та рампи, механізований комплекс із розвантаження сипких вантажів, термінал із переробки великовантажних контейнерів, вантажний двір і будівлю товарної контори, клуб і 115 квартир для працівників станції, встановили електричне управлiння переведенням стрiлок, мачтове освiтлення та ін. 
Завдяки цьому станція почала забезпечувати одночасну обробку чотирьох пар збірних потягів, а об’єм завантаження-розвантаження сягав 10000 т за добу. На станції проводиться школа передового досвіду для всієї Південно-Західної залізниці. Згодом довелося будувати станцію Гуменці та транспортний цех цементного заводу, відповідальним за які було призначено Валентина РАТУШНЯКА.

ЩОБ ЗБУДУВАТИ, ДОВЕЛОСЯ ЗБРЕХАТИ

Та найбільшим своїм досягненням Валентин Григорович вважає зведення нового приміщення вокзалу. Стара, ще дореволюційна, будівля не відповідала тому рівню, на який поступово піднімалася станція, і не була здатна забезпечити нормального пасажироперевезення. 1986 р. з’явилася можливість втілити у життя мрію про новий вокзал. Та цьому ледве не завадила аварія на Чорнобильській АЕС. 
...Одного дня до Валентина Григоровича зателефонував начальник пасажирської служби Пiвденно-Захiдної залiзницi та наказав негайно припинити розбирати вокзал, адже через катастрофу на ЧАЕС коштiв на будiвництво нового вокзалу, швидше за все, не видiлять.
Та РАТУШНЯК не розгубився: «Вибачте, але старий вокзал ми вже повнiстю розiбрали». Це була брехня, адже з даху будівлі встигли зняти лише декілька листків шиферу. Та за свої слова треба було відповідати, тому що наступного дня з перевіркою мав приїхати представник керівництва залізниці. 
Далі все відбувалося у стилі екшн. Валентин Григорович задіяв свої товариські зв’язки і вже за годину до будівлі вокзалу підїхали три військові «бетеери». Коли потужні машини, ніби граючись, звалили стіни вокзалу, в повітря піднявся величезний стовп пилу, а гуркіт стояв такий, що й на Довжку багато хто з мешканців не на жарт налякався. Валентину Григоровичу розповідали, що дехто навіть вирішив, ніби Кам’янець почали бомбардувати…   
Згодом представники Виставки досягнень народного господарства СРСР високо оцінили новобудову, зауваживши, що таким вокзалом не може похвалитися жодне 100-тисячне місто Радянського Союзу.

«НАШ СЛАВНІЙ РОД ПОШЕЛ ОТ ДЕДА ТИНА…»

Валентин РАТУШНЯКВалентин Григорович умів будувати не лише станції та вокзали, а й стосунки з людьми. Саме завдяки цьому його завжди оточували вірні друзі та колеги по роботі, на яких міг покластися, як на самого себе. Олександр ЛЄСОВОЙ, Іван ЗАДВОРНИЙ, В’ячеслав ВАЛЬЦЕР, Анатолій НЕСТЕРУК, Іван ВАСИЛЕНКО, Анатолій ШЕВЧУК, Степан ЦИБУЛЬСЬКИЙ, Володимир КРИЛОВ, Антон ЛЕМЕШЕВ, Петро БАБЛЯК, Анатолій ОНИСЬКОВ, Володимир ОВЧАРУК, Антон ШКВАРСЬКИЙ - із цими людьми міг і поговорити, а з декими з них - на 340-кілограмового кабана піти (це тема окремої розмови!), міг розраховувати і на їхню допомогу. 
Вірними ж помічниками на станції були Ніна ЛЄСОВАЯ, Анатолій НЕСТЕРЕНКО, Йосип ВАЙН, Світлана ХАТИМСЬКА, Олена ГУМЕНЮК та Юлія  КОСТЮК. Їм можна було довірити найвідповідальнішу роботу та не сумніватися у результатах.
Оте вміння спілкуватися з людьми, врешті-решт, зробило Валентина РАТУШНЯКА героєм багатьох поетичних творів, яких написано про нього чи присвячено йому чимало. Відомий кам’янецький поет Анатолій ОНИСЬКОВ присвятив Валентину Григоровичу цілу поему «Валентиніада», а на честь виходу залізничника на заслужений відпочинок надрукував книжечку з присвятою йому, яка містить поему, котра починається та закінчується словами:
…Ридають мужики, 
ридають молодиці,
Сьогодні взагалі 
весь Кам’янець гуде,
Бо Валя Ратушняк на пенсію іде.
Сусідка та давній друг сім’ї РАТУШНЯКІВ - поетеса Міра МЕЛЕНТЬЄВА - дарує Валентину Григоровичу вірші з нагади різних урочистих подій. Ось рядки одного з них:
Кто в километрах 

Ваш измерит путь?
Мальчишка-стрелочник 

и станции начальник. 
А обернуться и назад взглянуть - 
Там труд, почет 

   и лиш чуть-чуть печали.
Піддалася чарам поетичного слова і дружина. Якось сіла і написала гімн сім’ї РАТУШНЯКІВ (а також пошила прапор і створила герб).
Наш славный род 
  пошел от деда Тина.
Сегодня все 
 за праздничным столом.
Виват КОРОЛЬ!!! 
 И главный наш мужчина!
Мы в честь Твою 
 семейный гимн споем. 

НАДІЙНИЙ ТИЛ ЗАЛІЗНИЧНИКА

Валентин РАТУШНЯКДобрим людям доля сприяє у всьому: і в роботі, і в особистому житті. Вірним другом і надійним тилом завжди була та залишається для Володимира Григоровича дружина Людмила Григорівна. На запитання, чому завдячує залізничник добрим здоров’ям і довгими роками життя, він, посміхаючись, киває на дружину: «Їй».
…Молоді люди знайомі були з дитинства. Юна пустунка, яка була подружкою сестри Алли, не раз допікала юнакові. Веселе щебетання двох дівчат часто не давало йому виспатися після важкої нічної зміни на станції. Та у відповідь на його прочуханки подружки лише вигадували нові витівки. Одного разу вставили поміж пальцями ніг сплячого хлопця шматки газети та підпалили. Ох і дісталося ж тоді пустункам!..
У листопаді подружжя РАТУШНЯКІВ відсвяткувало золоте весілля. Чудове свято для батьків організували сини Олександр, Сергій і донька Маргарита зі своїми половинками та п’ятеро онуків. До речі, це саме онуки вигадали для дідуся таке дивне милозвучне ймення Тін, яким його сьогодні називають і рідні, і друзі. Коли дітлахи були маленькими, їм важко було вимовляти довге ім’я дідуся Валентина, тож вони просто скоротили його до одного складу. 
Незабаром усі дорогі для Валентина Григоровича люди знову зберуться за святковим столом з нагоди 80-ліття ювіляра. Даруватимуть подарунки, говоритимуть теплі слова, читатимуть вірші. А він буде сидіти та задоволено посміхатися: «Найкращий мій дарунок - то Ви і робота, від якої отримував насолоду».
 Наталя МАРКОВСЬКА, спецкор «ПОДОЛЯНИНА». 


Автор: 

Повернення до списку