Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ВІВТОРОК, 23 ЖОВТНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
06.05.2011

...І МАРШАЛА ЖУКОВА ПІДСТРИГ

Іван КРОПИВКАКоли 70 років тому лиховісна фашистська орда чорною хмарою посунула на нашу землю, розірвавши спокійний плин часу вибухами та кулеметними чергами, затьмаривши небо димом від згарищ, тисячі людей повстали проти неї, щоб зупинити це страшне нашестя. Дорослі чоловіки та безвусі юнаки, жінки та зовсім юні дівчата брали до рук зброю та вирушали на фронт, щоб, можливо, ціною власного життя захистити мирне майбутнє своїх дітей: тих, що залишилися вдома, і ще ненароджених…
Їх стає все менше - живих свідків страшних подій Великої Вітчизняної війни. З кожним роком усе більше рідіє колона стареньких ветеранів на параді на честь Дня Перемоги. Мине ще трохи часу, і вже зовсім не буде кому розповідати школярам на уроках мужності про запеклі бої та подвиги наших солдатів.
…18-літній Іван КРОПИВКА був демобілізований на фронт 1941-го. Здається, ще вчора орав на тракторі колгоспне поле, вечорами грав на сільських вечорницях на гармошці, жартував з дівчатами, а тут довелося пересісти у танк. Так раптово обірвалася юність. З того іншого, мирного та безтурботного, життя прихопив із собою на фронт лише гармошку, щоб у рідкісні хвилини спокою між боями розважати музикою втомлених товаришів по зброї.
Іван КРОПИВКА народився у с.Білоусівка-2 Тульчинського району Вінницької області 19 січня (у документах записали 10 лютого) 1923 р. в сім’ї колгоспників. Батько був майстром на всі руки, тож до нього часто зверталися по допомогу односельці. Мати народила 12 дітей, та вижили лише семеро: двоє хлопчиків та п’ятеро дівчаток. Іван закінчив у Білоусівці 7 класів. Працював у колгоспі. А потім почалася війна.
- В армії я перш за все змінив прізвище, - з посмішкою розповідає Іван Григорович. - Капітан, який оформляв мої документи, сказав: «Какой КРОПИВКА? Надо по-русски - КРАПИВКО». Так і став я на фронті КРАПІВКО. Воював у 337-й стрілецькій дивізії 33-го корпусу ІІ Українського фронту, був старшиною батареї. А закінчив війну в місті Грац в Австрії 2 травня, о 13.30. Тоді фактично закінчилася війна, бо припинилися бої. А 9 травня було оголошено Перемогу. За весь час був один раз поранений. Це сталося, коли ми брали Будапешт.
На фронті мене постійно підтримувало палке бажання швидше добити фрица та закінчити війну. Такий у нас був настрій. СТАЛІН вів таку політику, що ми розіб’ємо ворога у його власному барлозі - у Берліні. Так і вийшло.
- Який бій залишив найбільший слід у пам’яті?
Іван КРОПИВКА
- Коли брали Будапешт. Там велися дуже важкі танкові бої. Багато тоді людей загинуло...
- Іване Григоровичу, сьогодні багато говорять про те, що населення Західної України не дуже люб’язно зустрічало Радянську армію. 
- На Західній України люди були різні. Бувало, звільнимо село від фашистів, а його мешканці виносять нам на рушнику хліб-сіль, наїдки різні, вино. І таких було багато. Тих, що погано до нас ставилися, було менше. Вони кричали: «Чого ви, москалі, сюди прийшли?». А я відповідав: «Запитайте у СТАЛІНА! Я ж сам не прийшов до Вас. Нас послали. Ми ж військовослужбовці, нам дали наказ, і ми його виконуємо». 
Різних людей зустрічав. У Граці, в Австрії, якось побачив старого, що стояв на веранді другого поверху свого будинку. Я привітався. Він мене запросив зайти. Піднімаюся та гадаю: «Звідки ж він знає нашу мову?». А старий розповів: «Я тут залишився ще в Першу світову війну і так живу донині». Ми 14 днів стояли в Граці, і старий усе мене вербував залишитися, мовляв, знає, як погано живуть «рускі». Та він не просто так мене вербував, перед тим розпитав, що я вмію робити. А мені передався батьків талант, у мене в руках все виходить. Дізнавшись про це, старий і каже: «Ти за рік тут озолотишся. Я тебе сховаю, «рускі» підуть, а ти залишишся». А при СТАЛІНІ, якби я залишився і мене знайшли, то розстріляли б як зрадника. А якби не знайшли, розстріляли б рідних. Тоді з цим було суворо. Тож я пожалів сім’ю та поїхав додому. 
Іван КРОПИВКА демобілізувався з армії в м.Бар Вінницької області 1947 р. А 1 травня того ж року одружився. Суджену знайшов у м.Гримайлів, куди поїхав шукати роботу. Ганна Григорівна працювала у друкарні метранпажем. Познайомилися молоді люди на танцях і вже більше ніколи не розлучалися. У Гримайлові Іван Григорович працював перукарем.
Іван КРОПИВКА- У мене такий талант з дитинства, щоб з волохатої голови зробити гарно підстрижену. Спочатку я шукав роботу у Львові, та там мені один старенький перукар порадив: «Знаєш, синку, тут є містечко Гримайлів, там перукар був бандерівець і його посадили у в’язницю, тепер у Гримайлові перукаря нема. Їдь туди і будеш єдиним спеціалістом на весь район». Я послухався і поїхав. Потім працював у Гусятині, Чемерівцях, а потім доля привела до Кам’янця.
У Кам’янці-Подільському сім’я КРОПИВОК 1952 р. отримала під забудову земельну ділянку на Польських фільварках. Майстер на всі руки Іван Григорович планував власноруч звести будинок. А поки жити не було де, чоловік викопав на своїй ділянці землянку, в якій мешкав із дружиною три з половиною роки, поки тривало будівництво. У землянці народилися обидві доньки КРОПИВОК - Людмила та Валентина. 
Перукарем Іван Григорович трудився, аж поки не вийшов на пенсію.
- …Я і великих начальників стриг. Навіть маршала ЖУКОВА, коли він приїхав до Вінниці перевіряти ракетний корпус. Тоді тільки з’явилися ракети нового зразка. Це була секретна техніка, тож усе було закрито палатками, щоб ніхто не бачив. А я в цей час працював від Кам’янець-Подільського воєнторгу у військовому училищі, точніше танковому батальйоні, яким командував підполковник БУРИКІН і на базі якого згодом відкрили військово-інженерне училище. 
Нас із Кам’янця відправили «на показуху» 12 чоловік: перукарів, шевців, чоботарів. Кожен відкрив свою майстерню на території військової частини. І от якось підходить до мене ЖУКОВ. Я до цього уявляв, що ЖУКОВ - солідний дядько, а він виявився низьким, але коренастим. Подивився він на мене і каже: «Що, синку, підстрижемося?». А я відповідаю: «Прошу в крісло, товаришу маршал!». Я його підстриг, він виймає 5 карбованців (а стрижка тоді коштувала 1,6 карбованця із «Шипром» і 35 копійок - без нього). Тож я кинувся шукати решту, а ЖУКОВ посміхається: «У попа рукави широкі - решти піп не дає. І ти не давай». 
- Іване Григоровичу, як будете святкувати День Перемоги?
- Нап’юся (сміється), на парад піду. Минулого року, коли був на святкуванні Дня Перемоги, пригадав, які паради були у нас після війни, коли фронтовики йшли колоною по шість чоловік і колона ця простягалася від виконкому до базару. А тепер що? Жменя ветеранів залишилася...
Іван Григорович забув, та донька Валентина нагадала, що День Перемоги фронтовик зустрічатиме у Хмельницькому обласному шпиталі для ветеранів Великої Вітчизняної війни. 
- Та нічого, - не засмутився Іван Григорович, - буду святкувати у шпиталі. Там у нас головний лікар - така бойова молодиця! 
...За бойові заслуги Івана КРОПИВКА нагороджено 33-ма нагородами: двома орденами бойового Червоного Прапора, медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За взяття Будапешта», «За перемогу над Німеччиною» та ін. 27 жовтня 2009 р. Івану Григоровичу присвоєно звання підполковника у відставці.



Автор: 

Повернення до списку