Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

СУБОТА, 22 ВЕРЕСНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
06.05.2011

МИРОСЛАВОВА СТОМАТРОДИНА

Мирослав ЯЦКІВВже другий рік поспіль міську стоматполіклініку очолює лікар-стоматолог із майже 30-річним досвідом роботи, фахівець своєї справи Мирослав ЯЦКІВ. З колишнім головним лікарем Павлом ГРИНЧИШИНИМ у Мирослава Мирославовича склалися дружні стосунки, які базуються на багаторічній співпраці. До 2000 року Павло Іванович працював завідувачем ортопедичного відділення. Коли ж очолив поліклініку, на його місце прийшов Мирослав ЯЦКІВ. У лютому 2010-го чоловіки зробили своєрідну рокіровку - помінялися місцями. 
- Мені на той час уже виповнилося 60, - розповідає Павло Іванович. - Кращої кандидатури на своє місце не бачив. Мирослав Мирославович - відповідальна, працьовита та організована людина. Не соромиться звертатися до мене по пораду, а мені приємно допомогти, підказати. Радий, що така достойна людина очолила поліклініку.
…Ми вирішили ближче познайомитися з новим керманичем лікарів-стоматологів. Та й привід для того неабиякий - 50-літній ювілей, який головний лікар відзначатиме переможного 9-го травня.

РОДИННА ПРОФЕСІЯ

Саме тоді, коли вся країна вшановувала своїх переможців, на Прикарпатті, в селі Середній Березів Івано-Франківської області, в родині Мирослава та Марії ЯЦКОВИХ народився первісток, якого батьки нарекли Мирославом. Пізніше у Мирослава з’явився молодший брат Олег. Дитинство хлопчаків пройшло серед пишної незайманої природи, якою славиться Прикарпатська земля. Батько Мирослав Миколайович був головою колгоспу, а мати Марія Миколаївна - контролером в ощадкасі. 
- Мирославе Мирославовичу, невже мрією Вашого дитинства була стоматологія?
- Ні, звичайно. Як і більшість хлопчаків того часу, хотів бути льотчиком або танкістом. На наше з братом майбутнє вплинула мама. Коли я навчався у старших класах, в Івано-Франківському медінституті відкрили стоматологічний факультет. На той час дипломованих зубних лікарів майже не було, а в сільській місцевості про них навіть не чули. Тому мама і порадила, щоб ми з братом навчалися на стоматологів. Олег сьогодні працює лікарем-стоматологом на нашій батьківщи-ні - в одному з райцентрів.
- Ніколи не пошкодували, що прислухалися до маминої поради?
- Ні. Моя робота мені дуже подобається. Стоматологія - вузька спеціальність. Якщо вона не до душі, то нічого іншого, як повністю змінити фах, не вдієш. Економіст, наприклад, може виконувати декілька видів діяльності. Стоматолог або буде працювати стоматологом, або взагалі не буде лікарем.
- Наскільки нам відомо, стоматологія відіграла у Вашому житті більш значну роль…
- Так. Саме під час навчання у виші я познайомився зі своєю майбутньою дружиною Вікторією. Вже майже 28 років ми разом - і не тільки в житті, але й на роботі. Вікторія працює в лікувальній частині стоматполіклініки.
- Кажуть, що для сімейних стосунків шкідливо, коли чоловік і дружина працюють разом…
- Я працював в ортопедичному відділенні: спочатку - лікарем-протезистом, потім - завідувачем, тому з дружиною протягом дня бачився рідко. Але впевнений, що спільна праця, навпаки, об’єднує, адже завжди є спільні інтереси, теми для розмов. Я можу їй дати корисну пораду, вона - мені. До речі, наші дочки - також стоматологи. Старша Оля закінчила медуніверситет, сьогодні вона в декретній відпустці, виховує синочка Ярослава. А молодша Леся - студентка V курсу.          

ЗУБА НА КОЛЕГ-ПРИВАТНИКІВ НЕ МАЄМО

- Мирославе Мирославовичу, який спадок перейшов у Ваші руки від Павла Івановича?
- Дружний, дисциплінований, відповідальний колектив, який нараховує 154 працівники, котрі люблять свою роботу. Всі знають, що мають вчасно приходити на роботу і вчасно йти додому. Цього вимагаю і від себе. Розумію, що коли сам дотримуватимуся правил, тоді матиму право вимагати це від людей. Колеги з легкістю сприйняли мене як нового керівника, бо працюю з ними дуже давно. Ніяких конфліктів чи непорозумінь ніколи не виникало.
- Зважаючи на велику кількість приватних стоматкабінетів, як вдається виживати комунальній поліклініці?
- Звичайно, нам важко конкурувати з приватними кабінетами в плані матеріально-технічної бази, але у нас працюють спеціалісти з великим досвідом - понад 30 років, а в приватних клініках - переважно молодь, яку менше знають люди. Стоматологія - це та галузь медицини, в якій пацієнт йде до того лікаря, до якого звик, до нього ж приводить своїх рідних. Лікарі - не держслужбовці, тому можуть поєднувати роботу в нашій поліклініці та в приватних кабінетах. Багато хто так і робить.
- Приватні клініки надають клієнтам уесь спектр стоматпослуг, чи щось залишається лише за Вашою поліклінікою?
- В основному, більшість приватних кабінетів працюють в одному-двох напрямках стоматології. Тільки приватні фірми «Атланта» і «Магістр-Валентина» надають послуги майже в повному обсязі. 
Наша поліклініка акредитована за вищою категорією. Єдине, чим ми не займаємося, - імплантологія, для якої потрібне не лише дороге обладнання, але й досить дорогі розхідні матеріали, котрі поліклініка собі дозволити поки що не може. Фінансування недостатнє. Ми намагаємося виживати за рахунок госпрозрахункового відділення. За ці кошти купуємо розхідні матеріали, частково покриваємо комунальні послуги.
- А на що не вистачає грошей?
- Нам би хотілося для дитячого відділення придбати сучасне обладнання, яке не тільки естетично виглядає, але й лікує безболісно, а це для маленького пацієнта дуже важливо. З міського бюджету фінансуються профогляди в шкільних і дошкільних закладах, які робимо двічі на рік. Також у поліклініці надається невідкладна медична допомога. Безплатно лікуємо дітей, пенсіонерів і всі пільгові категорії населення. Щодо протезування, то воно безкоштовне лише для пільгових категорій. Але коштів для нього недостатньо, тому існує черга. Без черги протезуємо інвалідів Великої Вітчизняної війни та учасників бойових дій. 
- Які поради дасть головний лікар міської стоматполіклініки, аби кам’янчани якомога рідше були пацієнтами цього закладу?
- У будь-якому випадку рідко звертатися не вийде. Якщо Ви хочете мати здорові зуби, то двічі на рік повині проходити огляд у стоматолога, який уже на ранніх стадіях може виявити будь-яке захворювання. Коли під час споживання їжі відчуваєте реакцію на холодне, гаряче або солодке, відразу ж звертайтеся до лікаря, не затягуйте з лікуванням, щоб не втратити зуба. Також варто не забувати про чищення зубів двічі на добу, яке потрібно починати вже з 3-річного віку. 

БОРЩ ІЗ КАРПАТСЬКИМ КОЛОРИТОМ

- Цікаво, як відпочивають лікарі-стоматологи?
- Не знаю, як відпочивають інші, а мій відпочинок пов’язаний із селом, в якому народився. Як тільки є можливість, їду до батька, допомагаю йому по господарству, підтримую як можу. На Пасху разом з дружиною їздили до нього. Я - людина непублічна, живу скромно, насолоджуюся спілкуванням зі своєю родиною. В тому моє щастя. 
- Ніколи не було бажання забрати батька до себе?
- Та Ви що! Тато про це навіть говорити не хоче.   
- Коли приїжджаєте додому, ностальгію відчуваєте?
- Ще й яку!.. Зустрічаю друзів дитинства... Поле, ставок, рідні місця... Дитинство було гарне, про нього залишилися тільки теплі спогади.
- Самі готувати вмієте, чи це обов’язок дружини?
- Чому ж?.. Я теж умію. Дуже люблю у вихідні готувати справжній український борщ. У мене це довгий процес. Піднімаюся в неділю вранці, коли ще всі сплять, відварюю м’ясну юшку, нарізаю овочі та етап за етапом варю борщ. А ще мені подобається готувати смажену картоплю за студентським рецептом - з лаврушкою, часничком і перчиком.
- Ви з таким захопленням про це розповідаєте. Хто ж Вас навчив готувати?
- Напевно, саме життя. У нас із братом рано померла мама. Залишилося нас троє чоловіків, тому з молодих років привчився виконувати всю жіночу роботу. 
- Мирославе Мирославовичу, який Ви дідусь?
- Люблячий і спокійний. А от онук у мене - хлопчик рухливий. Люблю ходити з ним на прогулянки, грати у футбол. А ще Мирославчику дуже подобається їздити зі мною машиною. 
- Всім у житті задоволені?
- Так. Задоволений долею, що все склалося так, як сталося: зустрів чудову дружину, маю гарних дочок, улюбленого онучка та роботу, яка мені до душі. Шкода, що мама цього так і не дочекалася... 


Кількість коментарів:  1

Повернення до списку