Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

СЕРЕДА, 26 ВЕРЕСНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
20.05.2011

ЕНЕРГЕТИК ДО НУТРА КІСТОК

ДИТИНЮКДо Кам’янець-Подільського РЕМу частенько навідується чоловік, якого добре знають усі працівники, і не лише знають, а тепло називають батьком. Тільки справжній батько може так щиро цікавитися усім, що відбувається в організації, знати як робочі, так і домашні проблеми колишніх колег, вміти вислухати, поспівчувати, порадити, підтримати. Він вважає РЕМ своєю домівкою. І не тому, що почувається тут господарем, а тому, що віддав йому все своє життя. Мова йде про колишнього начальника Кам’янець-Подільського РЕМу Леоніда ДИТИНЮКА, котрий 21 травня святкуватиме славний 80-літній ювілей.

ДАСТЬ ЩЕ ЛИХА ЗАКАБЛУКАМ!

Спершу ми планували лише поспілкуватися з колегами «по цеху», які довгий період працювали з Леонідом Андрійовичем, але, зайшовши у приймальню до теперішнього директора, стикнулися з приємним, усміхненим, життєрадісним чоловіком, який чемно сидів біля секретаря. «Це і є наш Леонід Андрійович», - прозвучало пояснення. Попросивши ювіляра пошукати фото в домашньому архіві, почули жваву відповідь: «Хвилин за десять привезу!». Спостерігаючи, як він швидкою ходою йшов коридором, ми не йняли віри, що цьому чоловікові - 80!
- Ви ще не бачили, як минулої суботи на святкуванні 60-річчя одного з наших майстрів Леонід Андрійович разом зі своєю дружиною Кларою Кирилівною кружляв у танку, даючи копоті молодим! - сміється директор Кам’янець-Подільського РЕМу Георгій ГРУБІ.
- Георгію Борисовичу, 1998 року Ви змінили на посаді Леоніда Андрійовича. Чи довелося Вам працювати з ним?
- Так. Леонід Андрійович ще декілька років був інспектором. На пенсію вийшов на 72-му році життя. Але я знаю нашого ювіляра давно, ще до того, як прийшов у РЕМ. Він пропрацював тут 45 років. Починав з Ніверської ГЕС техніком-електриком. Коли 1960 року організували Цвікловецький РЕМ, його призначили головним інженером. Після реорганізації в Кам’янець-Подільський РЕМ до 1975 року працював головним інженером, а з 1975-го до 1998-го був його начальником.  
- За період, коли працювали разом, яке враження про себе залишив наш ювіляр?    
- Мені пощастило працювати з порядною, грамотною, відповідальною людиною, справжнім спеціалістом. Він зробив дуже багато для будівництва та розвитку району електричних мереж. Скільки в районі є підстанцій - усі його заслуга. РЕМ за його керівництва був на гарному рахунку в райдержадміністрації. На сесіях райради бачив це ставлення. 
Леоніда Андрійовича дуже поважали. Він двічі нагороджений відзнаками «Відмінник енергетики та електрифікації України», має звання почесного енергетика СРСР, нагороджений медаллю «Заслужений енергетик СНД».
1985 р. Зі співробітниками- Часто зверталися до нього по пораду?
- Звертався, коли мова йшла про вирішення технічних питань. А от щодо керування, то наприкінці 90-х ситуація настільки змінилася, що давати управлінські поради йому було складно, тому що працював в іншій, радянській, системі. 
Леонід Андрійович - дуже добра людина. Пам’ятаю, коли я ще працював начальником ПМК-245, ми будували лінію на 10 кВт на Гораївку. Я звернувся до нього з проханням допомогти з опорами. Він мені їх позичив. Потім чи забув про них, чи не хотів забирати, але так вони і залишилися.

РОБОТА РОБОТОЮ, А ОБІД - ЗА РОЗКЛАДОМ

Серед підлеглих Георгія Борисовича є такі, яких Леонід ДИТИНЮК приймав на роботу. До них належить головний інженер Кам’янець-Подільського РЕМу Володимир ШУБАРСЬКИЙ:
- 1972 року Леонід Андрійович взяв мене черговим електриком з обслуговування Вихватновецької трансформаторної підстанції. Через два роки я прийшов сюди диспетчером і пропрацював на цій посаді 24 роки. В той час ДИТИНЮК був головним інженером - діловим, активним і суворим керівником. Його дуже поважали працівники. Він побудував багато ліній електромереж, які тоді встановлювалися господарським способом. Дуже принципово ставився до цієї роботи: дав завдання - наступного дня запитує, що вже зроблено. 
...Пам’ятаю випадок, коли ще працював диспетчером. Вночі чергував, а під ранок надумав трішки подрімати. Де там! Близько четвертої ранку - стук-стук у вікно. Дивлюся - стоїть ДИТИНЮК.  
...Коли будували лінію електромереж на 35 кВт із Кам’янця до Ніверки, Леонід Андрійович працював головним інженером, але разом з іншими робітниками встановлював опори. Та що там опори! Після роботи сам будував свою хату на Смотричі, вкладав цеглину за цеглиною. Та й на Цибулівці хату теж сам звів.
- Усі приміщення на території РЕМу, диспетчерську будували не лише під його керівництвом, а й безпосередньо за його участю, - додає заступник директора Кам’янець-Подільського РЕМу із загальних питань та економіки Анатолій СЕМЕНЮК. - Колись не було такого, як тепер: платиш гроші - підрядна організація виконує замовлення. Область дала завдання і виділила кошти, а решта - клопіт Леоніда Андрійовича. Сам діставав усі матеріали, організовував роботу електриків, які по черзі бригадами по 8-10 чоловік щодня були на будівництві. ДИТИНЮК виконував функцію виконроба. Без нього не мали права ні розчин розколотити, ні цеглу покласти. Сам усе покаже і проконтролює.
Вмів цінувати спеціалістів і дорожити ними. Вислуховував кожну, як тоді казали, раціоналізаторську ідею. Якщо була варта уваги, обов’язково брав її собі на замітку, і та людина, яка її подала, мусила довести справу до кінця. Для нас Леонід Андрійович був не лише керівником, а нашим батьком: цікавився сімейними проблемами кожного, допомагав їх вирішувати. Навіть квартирні питання своїх підлеглих вирішував.
Його особливістю було те, що у всьому дотримувався суворого графіка. Які б там комісії з перевірками не наїхали, всі знали, що з 12.00 до 13.00 у Леоніда Андрійовича обід вдома.   
- Анатолію Васильовичу, чим сьогодні цікавиться колишній начальник?
- Виноградарством. Має чималий виноградник, виготовляє домашнє вино і саме ним іноді смакує трішки для здоров’я. Тому й тримається так бадьоро. Все життя любив водити машину, хоча мав власного водія. А сьогодні як він їздить! Гарно, впевнено, не скажеш, що за кермом людина поважного віку. Дуже любить свою білу «шістку», доглядає за нею.     
А ще Леонід Андрійович живе нашим колективом. Часто навідується сюди, знає, що нового відбувається в РЕМі. Ми запрошуємо його на всі свята, які тільки відзначаємо разом, бо він, як і раніше, є частиною колективу. 

МЕНІ ТРИНАДЦЯТИЙ МИНАЛО...

...Як ювіляр і обіцяв, хвилин за 10-15 уже був на місці з підбіркою фотографій.
З дружиною- Леоніде Андрійовичу, часто приходите сюди?
- Майже щомісяця. Коли прошу про якусь допомогу, ще жодного разу не відмовили. Тягне мене сюди... 45 років віддав цим стінам. Скільки цими руками зроблено! - трохи тремтливим голосом відповів співрозмовник. І в тому голосі була така невимовна туга за справді щасливими роками праці, праці, праці... - Ніколи не боявся роботи. До неї призвичаївся ще змалку. Я ж 
дитина війни. Пам’ятаю посівну 44-го, коли ходив за плугом. Мені тоді було 13. Батько зі старшим братом воювали на фронті. 
Наша хата знаходилася найближче до ферми. Коли німці мали відступати, дійшло до людей, що вони мають зарізати єдиного бика-запліднювача, тому привели його до мого хліва. Я зробив із соломи заслін і доглядав за ним, поки наші війська не прийшли 
у село. Було не так важко, як страшно, - бик усе ж таки. Але, набравшись сміливості, доглядав, годував. Люди приводили корів на запліднення та приносили із собою трохи ячменю - тим бика й годував. Після війни його забрали у колгосп. 
Далі - важкий післявоєнний період відновлення країни. Електрифікація - на той час справа нова і цікава, спеціальність затребувана, тому й вступив на факультет електрифікації до Львівського сільгоспінституту, який закінчив 1956 року. Приїхав сюди і розпочали електрифікацію всього району, потім автоматизацію ліній електромереж, побудували багато закритих трансформаторних підстанцій. Ото був час! Є що згадати... - Леонід Андрійович неквапливо підвівся з місця. - Пора додому. Завтра за сапу - і на город картоплю сапати, нівроку гарна зійшла... 
P.S. Іноді ми запитуємо ювілярів, що б вони побажали собі. Леоніда ДИТИНЮКА запитувати було не варто - відповідь очевидна: повернути роки назад, знову стати таким незамінним головним енергетиком району. Втім для людей, з якими він працював і для яких проводив таку необхідну електроенергію в кожну сільську хату, він назавжди залишається незамінним, головним... 


Повернення до списку