Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

П'ЯТНИЦЯ, 21 ВЕРЕСНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
01.07.2011

5:0 НІНИ БЕРЕЗНІЦЬКОЇ

БерезнiцькаЦе був той випадок, коли зі співрозмовниці не потрібно витягувати відповіді, немов жили. Енергійна, завзята, жартівлива, впевнена у своїх вчинках і словах - таким було перше враження від знайомства з директором міської виконавчої дирекції Хмельницького обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності Ніною БЕРЕЗНІЦЬКОЮ, котра 5 липня святкуватиме ювілей. У сутичках із життєвими труднощами наша героїня завжди виходила переможницею. 5:0 на її користь. «Удари долі не прибивають, як декому може здатися, а навпаки, гартують і роблять сильнішими, витривалішими та мудрішими», - з упевненістю стверджує співрозмовниця.

1:0. КУРКУЛЬСЬКА ДИТИНА

Дитина-одинак, мамина і бабусина улюблениця.
- Можна сказати, куркульська дитина, але не тому, що з багатої родини, а тому, що мене надто опікали, - розповідає Ніна Сергіївна. - Батька не пам’ятаю. Мама жила з вітчимом, саме він і замінив мені рідного тата. Ніколи не чула, щоб вони із мамої сварилися. Але найбільше мені подобалося спілкуватися з бабусею. Якщо мама колись і давала прочуханки, то бабуся жаліла та захищала, хоч я і була пустункою. Гралася тільки з хлопчиками, любила битися і завжди вміла відстояти себе. 
- Куркульська дитина, напевно, навіть корови не пасла?
- Один-єдиний раз мені довірили цю справу. Мотузка обмотала руку, і корова протягла мене кільканадцять метрів вулицею. Зчесані руки, живіт, обличчя... Відтоді корови мені більше не доручали.  
Перші три класи Ніна провчилася в Шатавській школі, жила біля бабусі, поки вітчим з мамою працювали в Кам’янці. В 4-й клас пішла вже у ЗОШ №3.     

2:0. Я - ГОЛОВБУХ

Спостерігаючи за інтелігентними вчителями, відмінниця Ніна мріяла бути однією з них. Своє майбутнє бачила тільки в школі, на посаді вчительки математики та фізики - предметів, які особливо подобалися.
- Після закінчення восьмого класу вітчим повідомив, що мені потрібно вступати до планово-економічного технікуму. - згадує ювілярка. - Після такої новини аж присіла. Бути бухгалтером? Усе життя просидіти в нарукавниках за великою рахівницею? Нізащо! Проте, на моє здивування, мати підтримала батька. Змушена була здатися. Після закінчення технікуму мені запропонували залишитися там на посаді головного бухгалтера. Пропрацювала в ньому до 1989 року. 
- ?..
- Таке ж здивування було і в мами, коли повідомила їй про це. Як нині пам’ятаю: вона присіла біля столу і тихо сказала: «Доню, а в нас немає корови, щоб продати та покрити твої розтрати». Я й сама трішки боялася, але справжнє розуміння того, яка на мені відповідальність, прийшла набагато пізніше. В перший рік роботи поїхала в область здавати звіт. Начальник глянув на мене: «А головбух чому не приїхав?». «Я - головбух», - ледве промовила з себе, щосили притискаючи до грудей звіт.  
- Напевно, саме тому, що так боялися сидіти в нарукавниках за великою рахівницею, пропрацювали у технікумі всього 6 років?..
- Та ні. Як-то кажуть, не зійшлися характерами з директором, але я йому вдячна. Можливо, я і досі сиділа б у тому кріслі та не досягла в житті того, що маю.
3:0. «У НАС, СИНУ, МАТРІАРХАТ»
- Працюючи в технікумі, Ви вже були заміжньою?
- Заміж вийшла на другому курсі. Микола був братом моєї подруги. Зустрічалися з ним усього два тижні, а потім повідомила батькам, що виходжу заміж. На той час мені ще не виповнилося і сімнадцяти. Отакий характер: якщо вирішила, ніколи не передумаю. Перший раз поцілувалися з ним у РАЦСі. Уже 33 роки разом, і ніколи не шкодувала про свій вибір. Про стосунки між тещею і зятем існує багато анекдотів, але нашого випадку це не стосується. Між мамою і чоловіком завжди були дуже гарні стосунки, я деколи навіть сердилася: «Хто тобі, мамо, рідніший?». А вона у відповідь: «У мене зять, як у когось - п’ять».
Виростили сина Романа, який, як дві краплі води, схожий на батька, а характером - у мене. Сьогодні він працює у виконкомі начальником одного з відділів 
в управлінні комунального майна. Його 
дружина Алла - приватний підприємець. 
Подарували нам двох онучат - Нікіту та Аміну. 
- Ви були в родині однією дитиною і теж народили єдиного сина...
- Так сталося. Але, напевно, Бог почув мене і подарував прекрасну невістку. Люди по-доброму нам заздрять. Обов’язково щоранку та щовечора - дзвінок невістки. Мені відразу сподобалося в ній те, що має власну точку зору та вміє її відстояти.
- Ви багато років працюєте на керівних посадах. Вдома теж керуєте?
- Якось чоловік запитав у Романа: «Ти на уроках історії вчив, що таке патріархат і матріархат? Так-от у нас, сину, - матріархат». То, звичайно, жарт. Певним чином я, дійсно, лідер, але з Миколою Борисовичем намагаємося все робити разом, не ділимо справ на жіночі та чоловічі. 

4:0. «НЕ СОРОМНО ДИВИТИСЯ У ВІЧІ» 

- Допомагаєте стареньким батькам?    
- Немає кому допомагати. Напевно, правду кажуть, що не можна святкувати 40-річчя. А святкувала його дуже гучно. Була тоді директором «Харчовика». Колектив із шестиста працівників влаштував мені незабутній день: море квітів, подарунків, привітань, концерт... Раптом пролунав дзвінок: «Нінко, мамі дуже погано». Я покинула свято у самому розпалі та більше на нього не повернулася. Маму доправили в реанімацію, а 22 липня, на 60-му році життя, вона померла. Бабуся не перенесла горя і за 30 днів пішла за мамою. Минуло вже 10 років. Відтоді у свій день народження зранку відвідуємо на кладовищі рідненьких, сім’єю потім кудись виїжджаємо. Цього року вперше спробуємо відсвяткувати в Кам’янці.
- Більшість кам’янчан знають Вас як директора КП «Харчовик» - підприємства, про яке залишилася лише пам’ять...   
-  Дуже шкода, що його історія так закінчилася. Продукцію випускали якісну, люди гарні працювали. Сьогодні з усіма ними спілкуюся, мені не соромно дивитися їм у вічі, адже зробила все, що було в моїх силах. 26 вересня 2010-го останньою написала заяву на звільнення, передавши документи ліквідатору. В архіві - вся історія підприємства. Принесла туди нагороди, грамоти, кубки, які вигравали впродовж багатьох років на різноманітних конкурсах. Працівники архіву подивилися на них: «Куди нам це? Залишайте собі на пам’ять!». Залишила. Так що вдома - маленька частинка «Харчовика». 

5:0. БІЛІ ТРОЯНДИ 

- Ніно Сергіївно, не було страшно братися за нову справу? 
- Прийти з виробництва в державну структуру важко. Перші два місяці сиділа тут зі слізьми на очах: термінів не розумію, законів не знаю. Ночами сиділа та вчилася, щоразу повторюючи собі: «Треба йти!». 
- Що ж допомогло перебороти себе і залишитися?
- Насамперед - колектив. Особливо мене підтримує головний бухгалтер Юрій БЕНДЕРА. Пам’ятаю, як уперше сіла за стіл і думаю: «Що має бути далі?». Раптом стук у двері, заходять працівники з величезним букетом білих троянд. Я розплакалася. Ці квіти майже місяць не в’янули. Того ж дня прийшли друзі з «Харчовика» з привітаннями. 
- У чому специфіка теперішньої роботи?
- Наш Фонд виплачує компенсації за лікарняними листами, до речі, немає жодної затримки. З 1 липня приймаємо замовлення від колективів і голів комісій 
із соціального страхування на лікування 
та оздоровлення працівників. З червня у нас проходить оздоровча кампанія «Літо-2011», на яку для нашої області виділено 3 мільйони гривень - на оздоровлення дітей шкільного віку в дитячих таборах. Фонд оплачує 38 гривень на день. Хочеться, щоб ми оплачували більше санаторно-курортне лікування, а не лікарняні 
листи.
- А чого хочеться для себе напередодні ювілею?      
- Добра, благополуччя, удачі, любові не лише мені та моїй родині, а всім. Людям потрібно робити добро, навіть коли до тебе повертаються спиною. Те добро рано чи пізно обов’язково повернеться якщо не від них, то від того, від кого і не чекаєш. Це я вже добре знаю.  


Повернення до списку