• ДОПОМОЖІТЬ

Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

П'ЯТНИЦЯ, 20 ЛИПНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
05.08.2011

«АЛЕ ІНШИМ НІКОЛИ, НІКОЛИ НЕ БУДУ»

«АЛЕ ІНШИМ НІКОЛИ, НІКОЛИ НЕ БУДУ»Хто не мріє у спекотний літній день схопити обома руками холодний кухоль з напоєм справжніх чоловіків - запашним пивом, яке приємно випити де і коли завгодно, яке зустріч друзів зробить святом! Буде литися воно рікою 6 серпня, бо за святковим столом своїх рідних і друзів збере відомий у місті та за його межами підприємець - директор ТОВ «Євро-пиво», голова МО Європейської партії України Євген КРИКУН. І привід для цього неабиякий - Євген Васильович відзначатиме свій 50-річний ювілей, напередодні якого і ділиться з нами своїми міркуваннями.
- Хоч родом я з міста Городища Черкаської області, тепер мій дім - Кам’янець-Подільський, - говорить ювіляр, - адже тут - сім’я, робота і справжні друзі. А потрапив сюди за направленням - як молодий спеціаліст після закінчення Київського торгово-економічного інституту за спеціальністю «Товарознавець вищої кваліфікації». 
- Що ж вплинуло на те, що відмінник обрав таку «сумнівну» на той час професію? 
- Коли повідомив батькам, куди планую вступати, вони були шоковані. Навіть однокласники іронізували, як через роки попросять: «Зваж-но нам тюльочки!». Проте я жив у не надто забезпеченій сім’ї, тому в мене було особливе підгрунтя для нестримного бажання бути економічно незалежним. Старший брат, котрий вчився на філософському факультеті, навівши вагомі аргументи, порадив йти саме в торгівлю, і я не довго вагався з вибором, оскільки стереотипами не був обтяжений ніколи. Мій брат так і залишився філософом (сміється), а я завдяки йому вибрав саме такий шлях. І не прогадав.
А от «підприємницьку жилку» помітив у себе ще в юності. У 7 класі гостював у Криму та купив там дешеві дріжджі. Їду, пригадую, в поїзді, а вони смердять на весь вагон, думав, «живими» не довезу. Але перший бізнес-досвід вдався на славу - вдома вигідно продав свій товар. 

...У Кам’янці-Подільському Євген КРИКУН пройшов довгий шлях: заступник директора магазину, директор магазину, очільник комбінату громадського харчування, а згодом - міськуправління громадського харчування. У 90-х, коли розпочалися перебудовні процеси, управління почало дробитися на менші структури, і Євген Васильович очолив одну з них -  товарну продуктову базу. Пізніше виникла думка створити на її базі власне приватне підприємство. Разом з колективом викупив базу і створив акціонерне товариство, пізніше придбав устаткування міні-пивозаводу. З часом деякі члени колективу змінили вид діяльності, хтось пішов на пенсію, і Євген КРИКУН отримав контрольний пакет акцій, заснувавши ТОВ. 
- Чому товариство та, відповідно, і пиво було названо «Євро-пивом»? Не хотілося, щоб його асоціювали з нашим містом?
- На той час було двоє засновників: я - Євген, інший - Ростислав СЛОБОДЯН. Ось так за першими буквами імен і утворилася назва підприємства. Спочатку виготовляли тільки пиво, пізніше виникла ідея робити ще й квас. Робимо їх тільки натуральними, живими. Квас називається «Рус-сич», але люди, коли приходять у магазин, просять просто кам’янецького квасу. Саме так його та наше пиво ідентифікують не тільки в Кам’янці-Подільському, поширені напої нашого виробництва і в Києві, Чернівцях, Хмельницькому, в Криму...
- Ці два продукти є Вашою візиткою. Певно, у гості Вас чекають саме з 
ними?
- Обов’язково. Мої знайомі та друзі вже звикли до цього. 
- Як оптиміст КРИКУН бореться з негативними емоціями? 
- Я - холерик, тому майже всі емоції вихлюпую відразу. Потім, найчастіше, шкодую про зроблене, сказане, але тепер намагаюся притримуватися правила ділити будь-яку проблему навпіл. Як показує досвід, переважна їх більшість має здатність вирішуватися без нашого втручання, а вирішенню деяких ми самі заважаємо. Подобається вислів Дейла КАРНЕГІ: «Живіть у відрізку сьогоднішнього часу». Тому, звичайно, варто будува-
ти плани, але життя вносить свої корективи.  
- Читали чи читаєте популярну тепер літературу про те, як стати успішною людиною, чи вважаєте, що цього не навчить жоден посібник?
- Книжки - це добре, але дехто далі прочитання не йде. Якщо займатися тільки теорією, наприклад, прочитаєш усе про те, як їздити на велосипеді, як правильно вивертати, гальмувати, падати, але доки не сядеш на нього і не почнеш крутити педалі, жоден посібник не зробить Вас майстром спорту. Бажання діяти, наполегливість, впертість - ті головні елементи будь-якого успіху, яких не прищепить жодна книга. Пахати, пахати, пахати... 
- Так за роботою можна пропустити багато важливих речей... 
- Чого би там не казали, але людина почувається повноцінно тільки тоді, коли у неї все гаразд із роботою, її чекають удома, коли здорові діти, які також знайшли себе у житті, коли вона відчуває, що комусь потрібна. На щастя, можу похизуватися тим, що знайшов ту довгоочікувану гармонію.
- Кажуть, чим більше маєш, тим більше хочеться. А де ж межа?
- Насолоджуватися успіхом і при цьому жити в гармонії, як на мене, можна доти, доки ходиш без охорони (сміється).
- Чи важко бути підприємцем у Кам’янці? 
- Тепер цим шляхом, певно, важко йти будь-кому будь-де, і залежить все швидше від законодавства на державному рівні. А наш регіон, навпаки, вважаю досить сприятливим для такої діяльності: тут гарний мікроклімат, живуть освічені люди прогресивних поглядів, тому підприємці повинні відразу ставити високу планку.  
- Чия думка відіграє вирішальну роль у прийнятті рішень?
- Якщо питання стосується роботи, раджуся з колективом, друзями, коли сімейні проблеми - не обходиться без порад дружини Олени. Вона - моя права рука. Допомагає на роботі, є моїм заступником. А от переступивши поріг дому, з легкістю віддаю штурвал у надійні руки дружини, оскільки хочеться, аби і в неї було поле діяльності, на якому можна проявити творчість, ініціативу. Це їй, дякувати Богу, вдається на всі 100. Але я завжди радий зробити їй приємність: можу і борщ зварити, і каву в ліжко подати. І це приносить таке задоволення! Мені навіть здається, що чоловіки більші романтики, ніж жінки. Хочеться виконувати забаганки дорогих людей, робити їм сюрпризи.
- Маєте дітей?
- Аякже, трьох синів. Тарасові 29 років, Арсенові - 25, а Данилкові всього 3,5 року. Старші закінчили Інститут міжнародних відносин Київського національного університету ім.Шевченка. Тепер вони держслужбовці, але обоє вже подумують про підприємницьку діяльність. Завжди звертаються по поради до батька, хоч тепер усе частіше дають їх мені.
- Євгене Васильовичу, кажете, що не могли би повноцінно жити і без своїх надійних друзів? 
- Ростислав СЛОБОДЯН, Володимир ЗАЄЦЬ, Анатолій ЧИСТЯКОВ, Борис ЧОРНИЙ, Василь ЧОРНИЙ, Дмитро ГУЗАК, Михайло ГУМЕНЮК, Андрій ХІМІЧ - це ті люди, з якими зустрічаємося щовихідних, аби пограти у волейбол, поспілкуватися, поділитися проблемами та досвідом. Це стало своєрідним ритуалом, наркотиком, джерелом адреналіну... Завдяки цим людям здобуваю стійкість до будь-яких ударів.
- Що підштовхнуло до ведення громадської діяльності, адже Ви очолюєте міську організацію Європейської партії, є членом Громадської ради?
- Коли людині вдається самореалізуватися, у своєму казані стає тісно, нудно, виникає бажання впливати на певні процеси в суспільстві, допомагати досвідом, висловлювати власну громадянську позицію, та й, власне, самому не зупинятися в розвитку.
- Думаю, незалежно від віку кожен замислювався над тим, коли ж бу-
де готовий повністю відійти від усіх справ.
- Якщо чесно, такі думки ще не наздогнали мене, хоч готуюся до зустрічі з ними. Якось мій знайомий висловив теорію про те, що життя людини умовно поділене залежно від її активності та здатності до дій. У 1-й період (20 - 30 років) людина - помічник, далі (30 - 40 років) - чудо-людина, оскільки може і вміє все. У 40 - 50 років настає період людини-боса - є власна справа, море досвіду. А після 50-ти маємо людину-аксакала - поважну, яка дає поради, допомагає. Поки що вважаю себе босом, але готуюся до пори переходу на наступний рівень. Уже подбав про заміський будиночок, тепер облаштовую його. Та, разом з тим, мене бентежать думки, що перебувати у стані спокою не зможу, і вже замислююся, що би вигадати, аби і там розпочати якийсь невеличкий бізнес: боюся, щоб бездіяльність не стала тією кісточкою, яка завалить увесь скелет гармонії із самим собою. 
- Вашою другою візиткою є вірші. А як же стереотип, що митцями стають нещасні та голодні?
- Дійсно, коли ніхто тебе не розуміє, тоді і пишеться найкраще. Вперше написав аж після 40 років, тоді «пробило» мене на лірику. Потім почали з’являтися дружні шаржі. Періодично виникає просто потреба душі чи трапляються ситуації, коли не можеш зрозуміти людини, а вона - тебе. Тоді пишу вірш, залишаю на столі - нехай думає, що ти хотів цим сказати.
- Євгене Васильовичу, що би Ви повідали про себе всім, хто Вас знає?
- Я вдячний своїй сім’ї та друзям за те, що сприймають мене таким, який я є,  оскільки іншим ніколи, ніколи не буду! А ще декілька рядків про головне в житті кожного:
Коли впускаєш сум і опускаєш руки,
А кожен новий рух лиш болю завдає, 
Згадай ти про любов, лиши душевні муки,
Бо щастя повний дім лиш сильним Бог дає.
Коли на самоті ніщо тобі не миле,
А порятунок твій десь у путі спішить,
Ти не тамуй любов, а розв’яжи їй крила, -
І краще не марнуй життя прекрасну мить!


Повернення до списку