Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ВІВТОРОК, 11 ГРУДНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
19.08.2011

МЕДОВЕ ЖИТТЯ МАРІЇ ТА ОЛЕКСАНДРА

Як не дивно, у нас, україн­ців, виявляється, дуже солодке життя. Навіть не смійте обурюватися, бо так і є! За даними Між­на­род­ної федерації пасічницьких об’єднань, Україна входить до першої п’я­тірки країн світу за обсягами виробництва меду. Са­ме український мед вважається одним із найкращих. І це незважаючи на те, що держава майже не під­тримує вітчизняного виробника. А він, натягнувши крислатий капелюх,  дідів­ським методом, як і декілька століть тому, встановлює вулики, доглядає бджо­­ло­сім’ей і викачує мед. Хоч у країні не достатньо пропагується профі­лактика та лі­кування різних захворювань продуктами бджіль­ництва, всі добре знають, що найкращі ліки - природні, котрі для нас так дбайливо збирають маленькі смугасті трудівниці. 

ТО ХТО КОГО ПРИРУЧИВ?

Вітчизняних бджолярів умовно можна поділити на три групи. До першої входять селяни, котрі і є основними виробниками ме­ду. Саме ця група складає 90% (!) від усіх виробників, хоча дня них це лише додатковий заробіток. Друга група - міські жителі, які мають невелику кіль­кість вуликів на дачах. До третьої входять сцеціалізовані комплекси та окремі пасічники, котрі тримають понад 100 бджолосімей, а їхнє захоплення стало єдиним джерелом наповнення сімейного бю­джету. До цієї групи належать на­ші співрозмовники - Марія та Олександр ГОРБНЯКИ зі Старої Ушиці, родина яких має велику племінну пасіку, розділену на вісім під­роз­ділів. Сім’я розводить україн­ську степову породу бджіл.
У лісі, поблизу Старої Ушиці, знаходиться один із підрозділів пасіки. Саме там, посеред вуликів, під пташиний спів і гудіння бджіл, відбувалося наше спіл­кування. До речі, за півтори години, які ми там провели, жодна бджола не наважилася нас вкусити.
- Маріє Андріївно, Ви, напевно, приручили їх, бо в присутності господарів не наважуються жалити гостей...
- У Ваших словах є доля істини (сміється). Коли ми з чоловіком самі, то бджоли нас не дуже жаліють. Хоча я вже й звикла до укусів - вони для мене, немов комарині. Якось, коли ще працювала пасічником у радгоспі, на викачування меду прислали до мене двох контролерів, то бджоли тих жінок жалили безперервно, а мене - жодного разу. Можливо, вони звикають до одного запаху, а чужий сприймають агресивно...
- А Ваш запах для них коли став рідним?
- Тоді, коли стала пасічником, - з 1988 року. Бджолярством займаюся вже 24-й сезон.                
- Ми звикли, що пасічництвом займаються чоловіки поважного віку. Чому ж раптом у молодої жінки виникло бажання лізти у вулик?
- Його і не виникало - життя примусило. Після закінчення Ка­м’янець-Подільського сільськогосподарського інституту декілька років працювала за спеціальністю - зооінженером. Потім на­­ро­дилася донька Тетянка. Після виходу з декрету мені й запропонували місце пасічника у Староушицькому радгоспі. Спочатку трішки зам’ялася, бо в інституті хоч і проходила курс бджіль­ництва, практики не мала. Проте чоловік наполіг, щоб я погодилася. Відтоді ще жодного разу не пошкодувала про свій вибір.
- А Олександр Миколайович?..
- Ні, - посміхнувся господар. - Перші чотири роки Марія справлялася сама. Я тим часом працював на Бакотському водозаборі, а потім зрозумів, що без чоловічих рук на пасіці не обій­тися - навантаження чимале. Сьогодні наша пасіка нараховує 340 бджолосімей, в одному під­роз­ділі - від 25-ти до 76-ти вуликів. Протягом дня ми можемо обійти не більше одного під­розділу, тому вдома не тримаємо ні свиней, ні корови - ча­су на таке господарство просто не вистачить.
- А діти Вам допомагають?
- Звичайно. І дочка Тетяна, і син Олександр, і невістка Мар’я­на, і зять Юрій. Навіть онучок Юрасик у свої 6 років уже розбирається в сортах меду, вміє виготовляти рамки. Але всі вони не працюють безпосередньо біля бджіл. У сина, наприклад, алергія на бджолину отруту.

І БДЖОЛИ ПЛЕМІННІ БУВАЮТЬ       

- Маріє Андріївно, щоб утри­-мувати таку кількість бджолосімей, мають і знання від­по­відні бути...
- Першим азам мене навчили старі бакотські пасічники Петро ВАРВАРУК і Леопольд ШМІДТ. Із часом, коли почала відвідувати різноманітні виставки, знайомилася з пасічниками з різних ре­гіонів України та щоразу брала від них щось цікаве. Навіть сьогодні купую спеціалізовану літературу, щоб знати усі новинки бджіль­ництва.
- Напевно, тепер і до Вас звертаються по пораду молоді пасічники?..
- Краще сказати - пасічники-початківці, тому що, на жаль, молодь не поспішає занурюватися в цю галузь. Наша пасіка для багатьох цікава тим, що ми займаємося розведенням української степової породи бджіл. Ці комахи не дуже вибагливі, мало хворіють і добре пристосовані до наших кліматичних умов. Окрім нас, в області ще двоє бджолярів розводять цю породу. Бджолосім’ї у нас купують багато росіян.
- І як продається бджолосім’я, яка нараховує від 10 до 70 тисяч бджіл?
- Нічого складного в цьому немає. Продавець приходить із маленьким вуликом на чотири рамки і туди переміщуються бджоли. Одна сім’я в середньому важить 1,2 кілограма.
- Окрім бджолосімей, Ви, і мед, напевно, реалізовуєте?
- Не тільки мед, але й віск, пергу, маточне молоко та пилок.      
- Покупців на товар вистачає?
- Так. Ми на базарі не торгуємо. В основному, продаємо свою продукцію гуртом постійним покупцям. Особливо багато замовлень із Києва. Також реалізовуємо продукцію на спеціалізованих виставках, які часто відбуваються в області та Києві.
- То де ж кам’янчани можуть придбати Вашу продукцію?
- Насамперед на виставках бі­ля центрального корпусу ПДАТУ або на спеціальних ярмарках, котрі діють на вулиці Соборній пе­ред святами.
- Про відкриття власного магазину не думали?
- Поки що це в планах.
- Скільки меду за сезон викачуєте?
- Не стільки, скільки можна було б від 340 сімей. У середньому 20 кілограмів з одного вулика. Решту, близько 17 кіло­грамів, залишаємо у вулику бджолам на зимівлю, оскільки не підгодовуємо їх цукром. Хочеться також зауважити, що наші бджоли не збирають нектару з ріпаку, бо поблизу немає полів, засіяних цією медоносною культурою. Саме завдяки цим двом факторам наш мед дуже якісний. Цей факт щороку під­тверджують сертифікатом якості у Київському інституті бджіль­ництва. Біль­ше того, його спів­робітники постійно замовляють у нас мед та інші продукти бджільництва.

ДІТЯМ - МЕДОВИК, РЕШТІ - МЕДОВУХА

- Із цукром усе зрозуміло, а от чому медоносний ріпак краще не використовувати для збирання нектару?
- Тому що під час цвітіння цю культуру близько семи разів обробляють хімікатами! Уявіть, який «корисний» мед подарує Вам бджілка після цього! Коли ж говорити про нашу пасіку, то її підрозділи розташовані в екологічно чистих зонах, поблизу - жодного виробництва, у навколишніх сільських господарствах не сіють ріпаку та соняшнику. А от природних медоносів хоч від­бавляй: акація, синяк, буркун. У нашій зоні люди сіють на городах лікувальні трави: мелісу, нагідки, ромашку, фенхель, валер’яну та м’яту, - які вже розмножилися навіть за межі господарств, тому маємо мед і з лі­карських рослин.
- Напевно, він і найкорисніший? 
-  Мед корисний увесь: гречаний, наприклад, допомагає при лікуванні анемії, акацієвий - більш ніжний, його ще називають жіночим, адже застосовують для лікування гінекологічних хвороб, а от липовим лікуються при за­студах.
- А самі свою продукцію спо­живаєте?
- Аякже. Цукор використовуємо лише для приготування варення та компотів. Онук п’є чай тільки з медом. До речі, меду в чай не потрібно додавати, а змащувати ним хліб, адже при контакті його з гарячою водою утво­рюються шкідливі речовини. 
- Навіть не запитуємо, чи часто хворієте...
- Тьху-тьху. За стільки років роботи ще жодного разу не була на лікарняному. Мій останній візит до лікаря був 25 років тому, коли народжувала молодшого сина. Працюючи на пасіці, від-чуваєш спокій, впевненість і рівновагу, яких так бракує в цьому шаленому світі. Коли приїжджаю до міста, мені навіть ди­хати важко. 
- А дітей лікуєте продуктами бджільництва?
- Дуже люблять пергу. Вона не тільки смачна, але й надзвичайно корисна - зміцнює імунітет. Основна складова перги - квітковий пилок, який бджоли приносять у вулик на своїх ніжках. Там він змішується з різними компонентами, які виділяють бджоли для переробки меду. До речі, саме пергою бджоли годують своїх личинок.
Також унікальними природними ліками для зміцнення імунітету є маточне молочко, з’єд­нане в певній пропорції з медом. Навесні зять узяв для своїх су­сідів із Кадиївців це молочко, тому що їхній 8-річний хлопчик не переставав хворіти. Дитина в’яла, худа, постійно кашляє. Наприкінці липня в зятя був день народження, під час святкування якого ті сусіди подарували йому дуже гарну велику ікону зі словами подяки. Дитина виздоровіла, у неї з’явився апетит, по­чала набирати вагу. Вони вже й забули про лікарню. 
- Мед - незамінний помічник кулінара. Тішите внука медовими солодощами?
- Випікаю для нього медовики. А для дорослих у мене рецепт цікавіший. Гостей пригощаємо настоєм власного виробництва - не лише корисно, але й дуже смачно. До його складу входять акацієвий мед, збір трав і трішки оковитої.

ДО БДЖІЛ - ЗІ СПАРТАНСЬКИМ ПІДХОДОМ

- Маріє Андріївно, поді­літься секретами, як визначити на око, чи якісний мед?
- Насправді, це важко зробити. Деякі недобросовісні бджолярі підігрівають мед, аби надати йому свіжого вигляду, дехто годує бджіл цукром. Цієї пори продають багато білого кристалізованого меду. Більшість продавців скажуть, що то у них або акацієвий, або весняний мед. Насправді ж вони продають звичайний ріпаковий. До речі, акацієвий мед ніколи не кристалізується, тому найкращий спо­сіб ви­значити якість меду - добре знати пасічника, в якого його купуєте, та довіряти тій людині. 
- Ви працюєте, напевно, від весни до осені?
- Так. Але навіть узимку об’їжджаємо пасіки, дивимося, чи, бува, вітер не зірвав дахів з вуликів, чи миша не пробрала-ся поласувати медом. Інтенсивний період роботи розпочинається на теплого Олеся - 30 березня. Саме цього дня відбувається перший весняний обліт бджіл. А завершуємо роботу всередині листопада, обробляючи бджіл спеціальним препаратом від кліщів.  
- Бджоли схильні до бага­тьох хвороб. Ви намагаєтеся їх лікувати?
- Якщо виявляємо хвору сім’ю, то знищуємо її, тому що вона може заразити решту. В нас природний відбір - виживають силь­ніші. Тай годувати бджіл антибіотиками якось недобре, бо ж потім від них беремо мед.
- Кажуть, що у бджолиній сім’ї такий порядок, якому б не завадило і людям повчитися...
- Це правда. Кожен член сім’ї чітко виконує свою роль. Там є бджоли-розвідниці, охоронці, робітниці тощо. Цікаво, що бджілка не народжується з певно визначеною для неї роллю - вона поетапно проходить кожен щабель: спочатку чистить рамки, потім у неї - перший обліт, сторожування, далі - польоти по нектар. Якби ж і люди настільки відповідально ставилися до своєї роботи, то жили б набагато краще.
- Знаю, що підтримуєте стосунки з багатьма пасічниками в Україні. Багато жінок-колег зустрічаєте? 
- Не дуже. Бджільництвом займаються переважно чоловіки, бо справа ця не з легких. Якби мій чоловік вчасно не приєднався до мене, то не впевнена, що стільки років протрималася б. 
Р.S. «Саш, глянь, он шершень присів!», - схвильована пані Марія підбігла до якогось куща. Бачачи, що ми так і не зрозуміли її стурбованості, пояснила, що шершні поїдають бджіл, тому в жодному разі не можна допускати, аби вони літали біля вуликів. Спостерігаючи за її моторністю і тією ніж­ністю, з якою ставиться до своїх смугастих улюбленців, ми впевнилися - така протримається... 


Повернення до списку