Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

П'ЯТНИЦЯ, 21 ВЕРЕСНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
09.09.2011

ВЧИТЕЛЬ, ЧИНОВНИК, ГРОМАДЯНИН

ВІЧНИЙ РЕВОЛЮЦІОНЕР

Олег ДЕМЧУКЮвілейні інтерв’ю з Олегом ДЕМЧУКОМ «ПОДОЛЯНИН» робив уже двічі. І щоразу ця людина поставала в іншій іпостасі. Першого разу, у 30 років, Олег Віленович був відомий на все місто як найпрогресивніший вчитель української мови та літератури і наймолодший в Україні володар звання «Вчитель року». Наступного разу - у 35 - ДЕМЧУК уже давав інтерв’ю як заступник міського голови з гуманітарних питань. Через п’ять років ми знову зустрілися з ним напередодні 9 вересня - дня його наступного ювілею. Олег ДЕМЧУК тривалий час плідно займався популяризацією міста, розвитком туризму й фестивального руху, і з його іменем пов’язаний головний кам’янецький фестиваль «Терра-Героїка», з його ж іменем багато хто пов’язує раптову загибель «Терри». Після зміни влади ДЕМЧУК не став активним опозиціонером - він обрав третій шлях: разом з однодумцями створив та очолив громадсько-політичний рух «Гідність». Сьогодні намагається втілювати ідеї, якими жив усі ці роки: пробудження національної самосвідомості кам’янчан, а також розвиток і популяризація рідного міста.

ВЧИТЕЛЬ МИМОВОЛІ ТА ВСЕРЙОЗ 

Олег ДЕМЧУК- Олегу Віленовичу, Ви стали відомим у місті як вчитель української мови і літератури. Це був свідомий вибір? 
- Чесно кажучи, у школі ніколи не любив цих предметів. Я хотів бути то моряком, як мій батько (він 15 років ходив у море), то прикордонником, а в старших класах - актором. Але далі мрій справа не пішла. Зате мій дід, який працював у колгоспі, дістав для мене направлення в аграрну академію на ветеринарний факультет. І коли мама сказала, що дуже малий конкурс у педуніверситеті на філологічний, з двох зол я вибрав менше (сміється). 
- Тобто Ви пішли шляхом найменшого опору?
- Десь так. Це був 1988 рік і, як і більшість підлітків, ми з однокурсниками розмовляли суржиком, були такою сирою, невизначеною масою. Але на другому курсі я зрозумів, чому я тут. 1989 рік - установчі збори Народного Руху, «Просвіта», далі розвал Союзу, розсекречення архівів КДБ, пробудження національної свідомості. Філологічний на той час був одним із найпрогресивніших факультетів, осередком української ідеї. Викладачі Петро ТКАЧУК, Євгенія СОХАЦЬКА, Віктор ПРИТУЛЯК, Любов ЯРОПУД, Василь ТОВКАЙЛО,  Танасій КОЛОТИЛО - це люди, від яких я найбільше почерпнув. 
Пам’ятаю, ПРИТУЛЯК тоді приїздив з Києва: «Я привіз книжки ХВИЛЬОВОГО, Ліни КОСТЕНКО!». А хто такий ХВИЛЬОВИЙ, хто така Ліна КОСТЕНКО?! І пішли книжки, читання ночами... 
Олег ДЕМЧУКУ студентські роки щодня обходив усі книгарні міста і щодня купував книжку. Більша частина моєї домашньої бібліотеки, а це близько 5 тисяч томів, куплена в студентські роки. Але коли всі намагалися купити Вальтера СКОТТА чи Олександра ДЮМА, я купував, наприклад, «Ілюстровану історію України-Руси» ГРУШЕВСЬКОГО, 4-томник ВИННИЧЕНКА «Відродження», перші твори про МАЗЕПУ... Сказали нам, що книжка про українських січових стрільців є в Борщеві, і ми з друзями їхали туди. Дізналися, що поезія Грицька ЧУПРИНКИ є в Чорткові - з Кам’янця перлися у Чортків, щоб купити книгу за гривню сімдесят. До Львова по книжки їздили...
- Після університету, 1993 року, Ви одразу потрапили викладати до елітного навчального закладу - до міського ліцею. Важко було? 
- В ліцеї відбулося моє «педагогічне хрещення», та ще й яке! Сталося так, що інший вчитель української мови і літератури пішов, і мені вбабахали дві ставки. Я і з однією не знав, що робити: спецкласи, поглиблені програми, олімпіади!.. 
Паралельно стаціонарно навчався в аспірантурі, а 1994 року народився молодший син Роман. Що таке маленька дитина, пояснювати не треба. Зарплати не дають по півроку, дружина Галина, також вчителька, - в декреті. До третьої годин я читав уроки, потім біг на лекції в аспірантуру. А треба ще готуватися до уроків, писати статті, доповіді. Тут проректор викликає: «Де Ваша дисертація?», - там директор: «Де Ваші олімпіади?». Атестації, акредитації... Я часом не знав, на якому світі находжуся! 
- Проте Ви досить швидко здобули визнання як вчитель і серед учнів, і серед колегосвітян...
- Утвердитися в освітянському середовищі пацану в 22 роки було дуже важко, але в цей момент відбувся «зсув» - повністю змінилася програма з літератури, і досвідченим вчителям було вибито грунт з-під ніг. Вони знали ще радянські вірші СОСЮРИ, БАЖАНА, - те, чого я не любив. Зате я чудово знав діаспорян, оту заборонену українську літературу, і тепер «козиряв».
Десь два роки знадобилося, щоб утвердитись, і на третій рік мене «добровільно-примусово» попросили взяти участь у конкурсі «Вчитель року». Тоді, 1996-го, я посів у Хмельницькому почесне ІІ місце, а 1998-го став переломним у моїй кар’єрі: я виграв Всеукраїнський конкурс «Вчитель року». 
- До речі, а яка доля Вашої дисертації?
З друзями- Вона не захищена до сьогодні. Її тема: «Лексика водяного млинарства Західного Поділля». Я пішки обійшов чимало сіл, зупинявся у людей, ночував у скиртах... Ціле літо не носив взуття, і підошви були такі затоптані, що міг йти хоч по стерні, хоч по камінні. Не раз селяни ловили, думали, що наркоман і прийшов різати маковиння... Друкував дисертацію ще на друкарській машинці, ночами, а це не те, що на комп’ютері: помилився - передруковуй цілу сторінку. Але я тоді отримав значно більше, ніж вчений ступінь, - величезний досвід спілкування зі світом.
- А як дружина сприймала Ваші походеньки?
- Ну як дружина може до такого ставиться? Десь нарікала, але витерпіла все, і досі терпить. Я ж сьогодні приїхав з-під Печерського суду, три дні жив на асфальті, підтримував Юлю. Та й революцій тих було!.. Революція на граніті, Помаранчева... Все життя - в революціях...

ФЕСТИВАЛЬНИЙ ЧИНОВНИК

- Олегу Віленовичу, незважаючи на всі Ваші досягнення у вчительській професії, Ви чомусь таки залишили її й пішли у владу. Чому такий вибір?
Олег ДЕМЧУК- Завжди цікавився політикою і завжди чекав того ж, чого й усі люди: щоб прийшли часи чесних політиків. Членом політичної партії став після Помаранчевої революції, коли зрозумів, що ідеальних часів не настане. Щоб змінити політику, потрібно самому туди піти. 
До міської влади потрапив 2004 року, якраз під час президентських виборів. Вся країна - на вухах, розкол, усі чекають, чи не буде громадянської війни. Я вирішив іти на вибори спостерігачем, підписавши контракт з американською компанією «Freedom House», а наступного дня міський голова Олександр МАЗУРЧАК запропонував посаду заступника. Я дав згоду, а в місті в цей же час починалися мітинги: «Ганьба, владу у відставку!».
Хапаюся за голову: в школі місце втратив, тепер ще й звідси виженуть - маргарин повний! У виконкомі кабінету ще не дали, які мої функції - не пояснили. Всім було не до мене: тут революція, мітинги, пікети, акції, я навіть перші дві ночі ночував у наметовому містечку...
- Коли все «устаканилось», Ви думали про те, що хочете зробити для міста? 
- Насамперед я не поділяю тези ЛЕНІНА про те, що кожна кухарка може керувати країною, як абсолютно хибною є думка, що гарний вчитель може бути гарним держслужбовцем. Зокрема, я не мав жодного поняття ні про саму структуру влади, ні як усе це працює, ні що маю робити. Тому перше завдання, яке поставив перед собою, - стати професіоналом. Мер тоді дав мені дві унікальні можливості: перша - закінчити Українську школу політичних студій і пройти стажування у Страсбурзі, друга - навчання у Ньюпортській бізнес-академії. Це те, після чого я вже чітко знав, чого хочу, що можу, які людські та фінансові ресурси для цього потрібні. 
МАЗУРЧАК поставив переді мною завдання серйозно зайнятися туризмом, оскільки у ньому бачив стратегічний напрямок розвитку міста. Що я тоді знав про туризм? Ніде не був, нікуди не їздив... Це тепер - готелі, інфраструктура, турфірми і так далі... Мені дехто дорікає, що багато їздив за кордон. Але ніколи не їздив просто розважатися. Я намагався якомога більше почерпнути для Кам’янця, ходив кожним містом, фотографував і записував, що звідти можна запровадити в Кам’янці, по пунктах. З Польщі, Швеції, Японії...
Та ми ще досі не відбулися як туристичний центр, тому і не можна змінювати стратегію розвитку міста, доки не досягнуто результату. Обрали напрямок - поступово, крок за кроком, треба в цьому напрямку рухатись. 
- Чому такий потужний фестиваль, як «Терра-Героїка», раптом так безславно загинув? 
- Я знаю, що в місті ходять плітки, начебто я продав «Терра-Героїку». І ще до того було багато пліток про те, скільки ж я заробив на тих фестивалях. Але насправді все більш банально. Фестивалі - задоволення дуже недешеве, і в них має бути зацікавлена передусім міська влада, а також люди, котрі отримують від фестивалю прибутки: готельєри та власники закладів харчування.
Цією справою мають займатися не чиновники міськвиконкому, а професіонали. Так, 2006 року було створено фестивальну агенцію «Ратуша», до якої увійшли люди, що займалися тематичними фестивалями: Сергій АКИМОВИЧ (повітряні кулі), Сергій ВЕДЕРНІКОВ - (ралі), Олександр ЗАРЕМБА (військово-історична реконструкція) і так далі. Я як заступник міського голови став головою правління агенції, а директором обрали Дмитра НАЗАРЕНКА. 
З друзямиЗ чим ми стикнулися? З тим, що під фестивалі почали продаватися готельні номери, але самі готельєри нас не підтримали. Не буду вдаватися в подробиці, але наші люди досить часто не дотримуються угод, і з фестивалями було декілька катастрофічних ситуацій, коли ми розраховували на певну підтримку, а люди в останній момент підводили. Як організатори, ми опинялися сам на сам і з загрозою провалу фестивалю, і з космічним боргом. З цієї причини 2009 року не відбувся заявлений у програмі фестиваль «Остання столиця» - треба було рятувати «Терра-Героїку». Тоді нас непогано підтримали спонсори, і фестиваль нарешті вийшов на той концепт, який усім подобався. До того ж ми змогли тоді переконати Олега СКРИПКУ провести у Кам’янці фестиваль «Рок-Січ». 
2010-го, на прохання нового мера Анатолія НЕСТЕРУКА ми підрахували, що для проведення усіх фестивалів на рік потрібно 1мільйон 850 тисяч гривень, та не знайшли підтримки ні у міської влади, ні у готельєрів, і того року фестивальна агенція «Ратуша» не провела жодного заходу.
- Щойно Ви дозріли як державний службовець і як політик, як довелося різко покинути міську владу. Що винесли з цих 6 років, чим пишаєтеся?
- Мій останній класний проект, яким я дуже задоволений, - це участь Кам’янця у Всесвітній виставці «Експо-2010». 
- Ви хочете повернутися у владу?
- Чесно кажучи, ще не визначився, чи мені це потрібно. Але якщо я все-таки йтиму колись у владу, то лише зі своєю командою. 

НА РОЗДОРІЖЖІ

- Олегу Віленовичу, а як Ви прийшли до вегетаріанства?
- У мене є друг Руслан ЦУРСЬКИЙ, який став і моїм хрещеним батьком. Ми разом вчилися і десь із 3-4-го курсу почали займатися всім, що стосується різних практик: медитація, йога, астрологія... Закінчили школу адвентистів сьомого дня, тому що було цікаво, як вони бачать Біблію. Я ще зв’язався з Білим братством і мало туди не пішов. Втім читав і Пхагават-Гіту, і різну літературу, займався і системою Порфирія ІВАНОВА, і Поля БРЕГГА, почав практикувати вегетаріанство, обливання холодною водою. Я бігав узимку в 22-градусний мороз в одних трусах. Востаннє їв м’ясо ще в грудні 1991-го, коли в Україні проходив референдум «Бути чи не бути незалежній Україні». Правда, перші 5-6 років ще й риби не вживав. 
- Олегу Віленовичу, до школи не плануєте повертатися?
- Не виключаю, але це вже буде інший ДЕМЧУК - з іншими знаннями, з європейським досвідом. З іншого боку, мені б хотілося створити приватний дитячий садок. А ще є фантазія побути Прем’єр-міністром України. Не знаю, як між цим балансувати (сміється). 
- Після поразки ТИМОШЕНКО на президентських виборах БЮТ став дуже непопулярним серед кам’янчан, і Ваша приналежність до цієї політичної сили діє на багатьох, як червона ганчірка... 
- Я не можу зраджувати, в тому числі й ТИМОШЕНКО.
- Над чим працюєте сьогодні?
У родинному колі
- Основний проект - це, звісно, ГПР «Гідність», діяльність якого постійно висвітлюється в пресі, тому окремо зупинятися на цьому не буду. Наступний проект, над яким працюю, - це перша фестивальна майстерня в Україні, котру проведемо у Кам’янці спільно з американським проектом «Link» 17 - 23 жовтня. У ній візьмуть участь організатори українських фестивалів, зокрема, Олег СКРИПКА («Країна мрій»), Влад ТРОЇЦЬКИЙ («Гоголь-фест»), Андрій СЛАБІНСЬКИЙ («Джаз-Коктебель»). 
- У Вас багато друзів?
- Так, з кожного періоду життя залишилися друзі. Якщо іти за хронологією, то з дитинства досі дружу з Анатолієм ПАЛАДІЙЧУКОМ і Сергієм ТОМАРЖЕВСЬКИМ. Зі студентських років найбільшим моїм другом є пан ЦУРСЬКИЙ. Багато друзів у мене з числа учнів, ми навіть сім’ями товаришуємо. Друзями є також Дмитро НАЗАРЕНКО, Геннадій ДРУЗЕНКО, Ігор ГІЛЬОВСЬКИЙ, Юрій ЧИЖМАР, Михайло АНОСОВ, незважаючи на те, що він мені в батьки годиться, Олександр ШКВАРСЬКИЙ, Сергій АКИМОВИЧ. Давній мій друг Павло БІЛОУС, із котрим ми вже багато років разом і їздили, і голодували, і пікетували, і «Пласт» створювали. Хоч і ворогів, мабуть, вистачає... 
- А як із хобі?
Олег ДЕМЧУК- Люблю грати в настільний теніс, раніше захоплювався ще й футболом. Останні років десять колекціоную американські четвертаки, але не в значенні валюти, а в тому плані, що кожен штат мав свій четвертак. Одну з трьох своїх колекцій планую подарувати нашому Музею грошей.
А найбільше, що цікавить мене сьогодні, крім політики та фестивалів, - це тема цікавих промороликів міст. Завдяки Толіку ПАЛАДІЙЧУКУ маю кілька тисяч промороликів французьких, австрійських, бельгійських, новозеландських тощо. Думаю, такої колекції ні в кого немає. Сподіваюся, це згодиться.
- Чого б Ви собі зараз побажали?
- Знаєте, собі, і своїм учням завжди казав, що треба зрозуміти, для чого ти живеш. Нині у мене такий період, коли не знаю, для чого живу. Є досвід, енергія, бажання діяти, але немає вектора, куди усе це спрямувати. Одні мене підштовхують до виборів у Верховну Раду, хтось каже, що потрібно займатися громадсько-політичним рухом, хтось - піти у туристичний бізнес. Інші радять повернутися до школи або захистити дисертацію та йти викладачем в університет...
- А що каже дружина?
 
- Чесно скажу, у мене немає якогось тиску з боку дружини. Вона просто хоче, щоб я нарешті визначився...

УЧНІ ПРО ВЧИТЕЛЯ

Павло НЕЧИТАЙЛО, археолог, лідер гурту «Пропала грамота»:
- Іпостась Олега Віленовича як вчителя імпонує особисто мені набагато більше, ніж як політика. Це була настільки нова педагогічна школа, що ніяким СУХОМЛИНСЬКИМ І МАКАРЕНКАМ з їх дидактикою не снилося. Це був суперкласний постмодернізм, але заснований на дуже серйозних духовних засадах. Можу сказати, що Олег Віленович міг би очолити ще не один «політичний» рух: рух вегетаріанців, рух борців за справедливість, рух непротивленння злу насиллям, рух любителів рідної природи та екології. І ця потужна платформа була закладена якраз у такий тривожний проміжок часу - 90-ті роки, і в такому віці, коли відбувається формування особистості. Переоцінити внесок Олега Віленовича у виховання молодих кам’янчан за ці 11 років роботи в ліцеї просто важко. Наші стосунки давно переросли в дружні, але він досі залишається моїм вчителем.
Андрій РАДНЮК, відомий український продакшн-менеджер:
- Не сприймаю Олега Віленовича як вчителя у вузькому розумінні цього слова. Для мене він залишився вчителем назавжди, на всіх етапах мого життя: і безпосередньо в ліцеї, і під час Помаранчевої революції, і коли він прийшов у владу, і коли почав розвивати фестивальний рух. Для мене Олег Віленович відкрив одну глобальну річ - бажання повернутися в Кам’янець. Для багатьох тоді було відкриттям, що у Кам’янці та для Кам’янця взагалі можна щось робити, і я якоюсь частиною повернувся в рідне місто, аби працювати на фестивалях, щоб разом з ним змінювати місто на краще. 


Автор:  Наталія ЯРОВА

Повернення до списку