Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ЧЕТВЕР, 13 ГРУДНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
30.03.2012

БУДІВЕЛЬНИК ЗА ФАХОМ, РЕСТАВРАТОР ЗА ПОКЛИКАННЯМ

Раїса Розум'як«Я б не змогла просто зводити нові будинки,» - зізналась нам напередодні свого ювілею жінка, яка вже понад 35 років займається реставрацією пам’яток архітекту­ри, - голова правління АТЗТ «Кам’янець-По­діль­ськреставрація» Раїса РОЗУМ’ЯК. В інтерв’ю нашій газеті 5 років тому Раїса Олександрівна з гордістю розповідала про десятки врятованих пам’яток у рідному місті і по всій Україні. Втім останні кілька років принесли для Раїси Олександрівни та її під­приєм­ства чимало випробувань, які вона ви­тримала з гідністю.
- 2009-2010 р. наше підприєм­ство було на грані банкрутства, - розповідає Раїса Олександрівна, - але, маючи ви­соко­класних фахівців, минулого року ми виграли міжнародний тендер на виконання ремонт­но-реставраційних робіт на пам’ятці архітектури резиденція буковин­ських митрополитів (нині університет ім.Федьковича) у Чернівцях на суму 12 млн.грн. Буквально днями я від­звіту­вала про виконані роботи. 
Там працювали наші покрі­вельники та позолотники. Багато кам’янчан, мабуть, бачили той старовинний дах, викладений з черепиці у вигляді буковинського орнаменту. Ми пов­ністю відновили його із автентичного австрійського матеріалу, виготовили золочені шпилі. Ду­же пишаюся тим, що нам вдалося виграти цей тендер і виконати таку унікальну роботу.
- Скільки фахівців сьогодні налічує підприємство?
- У зв’язку з тим, що не маємо постійної роботи, а працюємо за контрактами у другому півріччі, то півроку му­симо перетримувати своїх фа­хівців на біржі. На сьогодні в ме­не залишилося 20 чоло­вік, які ведуть звітність, надають інформацію контрольно-ревізійним службам та організовують подальшу роботу. Це фа­хів­ці, без яких неможливе існування товариства: Марія ГРОХ, Оксана МЕЛЬНИК, Олег ВДОВИЧЕНКО, Валерій КУЛІШОВ, Катерина ЧЕРНУХА, Микола ОЛІНЕЦЬ та інші, що складають бойове ядро нашого під­при­ємства. А щойно з’являється робота - всі працівники одразу приходять назад.
Наприклад, на цей рік уже є контракт по Маріїнському палацу в Києві. Ми працюємо там з 2009 р. в складі корпорації «Укр­рес­тав­рація». Залучаємось до реставрації пам’яток державного значення, які здійснює корпорація. Крім Маріїнського палацу, це бу­ли пам’ятки заповідника «Гетьманська столиця» в Батурині, від­будова лялькового театру в Києві, Одеський оперний тощо.
- Однак у рідному Кам’янці Ви чомусь останнім часом майже не працюєте...
- Ще коли міським головою був Олександр МАЗУРЧАК, він активно залучав нас до реставраційних робіт у Старому місті, але в останні декілька років, коли виділялися транші з Держбю­джету, місь­ка влада віддала перевагу іншим будівельним організаціям. Так, 2009 р. обвалилася стіна на Польській брамі, і ми на прохання НІАЗу виконали протиаварійні роботи, однак коли надійшли кошти з Міністерства надзвичайних ситуацій, реставрувати її залучили не нас, а хмельницьку фірму.
- Кам’янецькі пам’ятки за останні роки дали декілька серйозних приводів переглянути підхід до реставрації в нашому місті...
- Тут немає чого вигадувати - кожною справою мають займатись фахівці. При наявності НІАЗу, саме він і має виступати замовником робіт, а професійні реставратори з досвідом роботи 20-40 років, що мають відповідні лі­цензії, і повинні виконувати роботи.
Зупинимось на башті Новій Західній. За фактом обвалення її стіни порушено кримінальну справу, і я вже давала покази слідству. Наші фахівці займалися цією баштою у 2003-2006 рр. Тоді було прийнято рішення відновити зубці на верхній частині стіни та дерев’яні перекриття. Ми зробили зубці та водомети, щоб вода стікала зі стін. Однак згодом, коли інші реставратори зробили суцільне бетонне перекриття, то, певно, слід було зробити вже й дах, щоб вода не збиралася в башті, як у каструлі. Водночас та організація, яка займалася реставрацією після нас, повинна була фіксувати наявний стан па­м’ятки.
БУДІВЕЛЬНИК ЗА ФАХОМ,  РЕСТАВРАТОР ЗА ПОКЛИКАННЯМЯк ми можемо відповідати за башту, якщо після нас зайшли інші підрядники, котрі при встановленні залізобетонного перекриття використовували крани, відбійні молотки, тягнули важкі залізні балки? Поза сумнівом, Кам’янцю потрібна власна реставраційна майстерня, щоб на­віть питання не виникало, хто має виконувати всі ці роботи, і хто має нести за них відповідальність.
Інший негативний момент у реставрації - траншеві гроші. Виділяють їх, як правило, в середині, а то й наприкінці сезону, а освоїти треба не пізніше, як до 31 грудня, і тут навіть мова не йде про дотримання технологій - лише про терміни. От до прикладу, реставрація Ратуші 2008 р. Ми зробили там покрівлю, і, згід­но з проектом, на вежі мали бути відтворені чотири білокам’яні бал­кони. Із захід­ної сторони ми балкон поставили, а решту три не всти­гали до 31 грудня - і з нас зняли ті гроші (близько 120 тис.грн.). Балкони так і лежать.
Ще одна проблема з траншевими грішми - вони вимагають звіту, що зроблено щось нове. Наприклад, 2002 р. з цією метою було вирішено відбудувати бойовий хід в Старій фортеці. А реально, крім бойового ходу, треба проводити осушення під­валів, реставрацію підводки фун­даменту і стін, однак ця робота для стороннього ока непомітна, а приїдуть і спитають: а де гроші?
- Раїсо Олександрівно, а
чи є пам’ятки, які особливо близь­кі Вашому серцю?
- Це кафедральний костел Петра і Павла. Наше підприємство ще з радянських часів постійно працювало і на самій будівлі костелу, і на дзвіниці, ми реставрували мінарет і золотили Мадонну. Я сама - католичка, щонеділі хо­джу до катедри на службу, во­джу туди дітей і внуків, і не полишає відчуття, що тут, куди не глянеш, вкладена праця моя і моїх колег. І, звісно, близька та рідна мені фортеця, яка стала вже частинкою життя.
- Ви колись уже зізнавались в інтерв’ю нашій газеті, що мурувати власноруч - це Ваша улюблена справа. А чи збудували Ви будинок для себе та своєї сім’ї?
- Ну аякже! І не лише для себе. Я живу в будинку на вул.Кня­зів Коріатовичів, 45, який збудувало наше підприємство для реставраторів. Я була майстром на будівництві, здала його в екс­плуа­та­цію і мешкаю там. Чоловік також за фахом будівельник, тож ремонт у квартирі зробили власноруч.
А ще у нас є хата чоловікових батьків у Великому Заліссі, де ми проводимо вихідні. Там також удвох постійно щось муруємо, будуємо... Це я дуже люблю. А от до городництва тяги не маю - це полюбляє чоловік. Я йому лише допомагаю.
- А хтось із дітей обрав для себе будівничий фах?
- Старша донька Оксана працює зі мною, і без її допомоги вже просто не можу обійтися.
Середня донька Віта працює в районній лікарні у відділі статистики, і є ще молодша, Антоніна, яка навчається в Чернівецькому університеті.
- Ви в дуже гарній формі. Чим себе підтримуєте?
- Мій спорт - це робота. Я не контролюю процесу з землі - за­вжди піднімаюся туди, де ведуться роботи: чи то на мінарет, чи то на самий верх ратушної вежі, чи то на дах чернівецького університету (сміється).
- Із чим зустрічаєте ювілей?
- Моя найбільша радість у житті - це робота і діти. Доньки вже заміжні, маю трьох зятів, які стали мені рідними, наче сини. Маю дві онучки і два онуки. Очі­кую ще одного - від Тонечки. Всі ми живемо в Кам’янці, тримаємось однією великою сім’єю.
«Головне для людини - мати здоров’я і розум, і тоді вона всього здатна досягти», - вважає Раїса Олександрівна і влас­ним прикладом доводить це твердження. Завжди енергійна, підтягнута й усміхнена, вона, зда­ється, з легкістю до­лає всі вибрики долі, тримаючи на своїх міцних плечах і сім’ю, і підприємство. Чого можна побажати цій щасливій людині? Лише одного - так тримати!


Автор:  Наталія ЯРОВА

Повернення до списку