Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ВІВТОРОК, 11 ГРУДНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
22.06.2012

У ПОШУКАХ ВІДІБРАНОГО ДИТИНСТВА

У ПОШУКАХ ВІДІБРАНОГО ДИТИНСТВАЛіто 1941-го... Чорнявий 4-річний хлопчик з острахом виглядає із задушливої теплушки. Потяг щойно зупинився на якійсь станції. На пероні метушня, здалеку чути гучні вибухи. «Ану, синьоокий, стрибай сміливіше!» - сильні руки спустили Мишка на платформу. Один за одним дітлахи покидали вагон, який ще вчора був для них домівкою, проте замість маминої колискової вони засинали під ритмічний стук коліс. Їх посадили на підводи, що повільно рушили з місця. «Куди ж нас везуть? Невже до мами?..».
Літо 1941-го... Чорнявий 4-річний хлопчик з острахом виглядає із задушливої теплушки. Потяг щойно зупинився на якійсь станції. На пероні метушня, здалеку чути гучні вибухи. «Ану, синьоокий, стрибай сміливіше!» - сильні руки спустили Мишка на платформу. Один за одним дітлахи покидали вагон, який ще вчора був для них домівкою, проте замість маминої колискової вони засинали під ритмічний стук коліс. Їх посадили на підводи, що повільно рушили з місця. «Куди ж нас везуть? Невже до мами?..».
Приїзд до Кам’янця-Подільського - ранній спогад дитинства Михайла САВЕНКА, хоча в подальшому їхні життя сплетуться назавжди. Михайло Михайлович ніколи не забуде єдиної ниточки до свого коріння та справжнього кохання - саме тут він зустріне свою другу половинку Альбіну Станіславівну, яка подарує йому двох діток - Тетяну і Дмитра. А Кам’янець ніколи не забуде, що праця мостобудівника Михайла Савенка застигла у величавій «Стрімкій лані».
Востаннє він сюди завітає  через 70 років після того, як вперше ступить на Подільську землю, - показати синові Дмитру місця нелегкого дитинства, не полишаючи надії дізнатися, де починається його рід. Через рік його син сюди знову повернеться. На жаль, уже без батька - воєнне дитинство, важка праця, ліквідація аварії на ЧАЕС не дали Михайлу Михайловичу дожити і до 75-ти.
А Дмитра Михайловича приведе до Кам’янця слово, дане батькові, - знайти бодай щось, бодай когось, хто зможе дати відповідь на запитання: ким був той хлопчик, хто його батьки, чи не залишилася хоч одна жива душа, яка може сказати, звідки привезли дітей у вагоні до воєнного Кам’янця?

ЗА КРИХТАМИ АРХІВНОГО ПИЛУ

Все, що буде викладено далі, - факти, зібрані протягом року спеціальною пошуковою групою ХОО «Меморіал» ім.Василя Стуса на чолі з другом Дмитра Савенка - Сергієм Ісаєнком.
Буквально по крихтах ретельно вишукувалася інформація про дитинство Михайла Савенка - за цей час були підняті обласні архіви в Україні, архіви СБУ та МВС, військовий архів у підмосковному Подольську, архіви Червоного Хреста України та Росії.
За деякими припущеннями, діти, котрі прибули наприкінці червня - на початку липня 1941 р. до Кам’янця-Подільського, могли бути комінтернівськими, з Іс­па­нії, або з-під опіки Червоного Хреста.
Спочатку дітей, можливо тимчасово, направили до спеціалізованого дитячого будинку в с.Зінь­­ківці. Проте 8 липня 1941 р. німецькі війська зайняли Зінь­ківці, частину дітей було розселено в сім’ї мешканців с.Жердя (Орининського, а нині Чемеровецького району). За словами голови ради ветеранів с.Жердя Анатолія Кравчука, всього на початку війни в селі було розквартировано 350 дітей.
Михайло Савенко жив у сім’ї місцевого фельдшера Федора Волошина (помер 1947 р.), який ще до революції декілька років працював фельдшером у кам’янецькій в’язниці. На момент приїзду дітей у сім’ї було двоє дорослих синів. Володимир, який на той час був на фронті,  а вже згодом працював фельдшером райсанстанції в Кам’янці-Поділь­ському (мешкав на Підзамчі, помер 2010 р.), та Сергій (помер 1985 р.).
Згідно із записами знайденої пошуковою групою книги №1 реєстрації вихованців спеціалізованого дитячого будинку с.Лісоводи Городоцького району Хмельницької області, розпочатої 1944 р., група дітей разом з Михайлом Михайловичем у кількості 31 чоловік прибула до дитбудинку 7 липня 1946 р.
Дмитро та Михайло САВЕНКИУ цій же книзі йдеться про те, що вихованець Михайло Савенко, 1936 р.н., українець, народився в Кам’янці-Подільському, з родини колгоспників, батько загинув на фронті, мати працює (отже, жива).
Проте, за спогадами  колишнього інспектора по дитячих будинках Хмельницького облно Антоніни Григор’євої (1919 р.н.), цей дитячий будинок відразу після звільнення території від фашистських військ був спеціалізованим, і склад його вихованців формувався в такій пропорції: 90% - діти загиблих воєначальників, 10% - діти-інваліди.
1948 р., після спалаху в дитбудинку стригучого лишая, групу дітей разом з Михайлом Михайловичем відвезли на лікування спочатку до Проскурова, а потім - до Соколівки. Після ре­абі­літації він 1949 р. повернувся в Лісоводи.
22 серпня 1952 р. в Городоцькому районному ЗАГСі видано свідоцтво про народження Михайла Савенка, де батьками вказані Савенко Михайло Степанович (українець) і Савенко Людмила Володимирівна (українка). Не виключено, що дані у свідоцтво внесені зі слів дитини, або вони неточні.
Цього ж року Михайло Михайлович вступає до Ворошилов­градського (Луганського) ремісничого училища №1, після закін­чення якого, 1954 р., повертається до Жердя в надії побачити людей, котрі надали йому притулок. Проте на той момент фельд­шер уже помер, і юнак завербувався на роботу в ліспромгосп у Перм­ську область.
ПІВВІКУ ПОТОМУ
- День народження батька ми завжди святкували 4 лютого, а роки рахували з 1937-го, - згадує Дмитро Савенко. - Щоправда, за іншими даними, він міг народитися і 36-го. Та ось минулого року, після чергової дати, я вирішив зробити батькові подарунок до 75-річчя - все ж таки знайти коріння нашого роду. В травні 2011 р.  ми вирушили в подорож Хмельниччиною. Побували в Кам’янці-Подільському, на Довжку, завітали і в Жердя.
Михайло Михайлович хотів побачити місце, де ріс і виховувався в роки війни. Він ступив на подвір’я, впізнав криницю і стару яблуню. На місці колишньої хати вже виросла нова. Нині там живе тільки невістка Галина Волошина, яка дуже привітно при­йняла його разом із сином Дмитром. Відвідав гість і могили  Федора, Федори та Сергія Волошиних, а далі поїхав у Лісоводську школу. Там разом з донькою та онучкою улюбленої першої вчительки Марії Труш вони поклали квіти до її могили та відвідали територію профе­сійно-аграрного ліцею - колишній панський маєток, де знаходився дитячий будинок. Радо і дуже гостинно зу­стріли колишнього випускника і в Лісовод­ській школі.
На жаль, не дожив Михайло Михайлович до того дня, коли його синові Дмитру в січні 2012 р. було присвоєно звання «Почесний громадянин села Лісоводи», адже після візиту разом з батьком туди, де він виховувався і вчився, Дмитро Михайлович почав опікуватися Лісоводською школою.
- Де б ми не були, завжди звертаємося до людей з проханням допомогти з розшуком родичів Михайла Михайловича, - каже керівник пошукової групи. - Дуже приємно, що на Хмельниччині такі чуйні люди. Про останню подорож Михайла Михайловича на Хмельниччину та на вшанування його памяті чудовий фільм зняла творча група ТРК «Поділля-центр», на чолі з одним з кращих авторів та  режисерів ТРК «Поділля-центр» Раїсою Токар, а оголошення про наші розшуки друкували обласна та місцеві газети.
Ще раз через газету «ПОДОЛЯНИН» звертаємося з проханням відгукнутися всіх вихованців Лісоводського дитячого будинку 1944-1952 рр. або інших осіб, які пам’ятають чи мають інформацію стосовно колишнього вихованця дитячого будинку Михайла Михайловича Савенка, орієнтовно 1936-1937 р.н., який там у цей період виховувався, або які можуть надати іншу корисну інформацію щодо цього дитячого будинку за вищевказаний період.
Крім того, розшукуємо будь-яку інформацію стосовно можливих батьків Михайла Михайловича: САВЕНКА Михайла Степановича та САВЕНКО Людмили Володимирівни, орієнтовно 1895-1920 р.н., які, можливо, за неперевіреною інформацією, були уродженцями Городоцького району (або на той момент - Кам’янець-Подільської області), та шукаємо їхніх можливих нащадків.
У разі наявності будь-якої ін­формації, просимо повідомити за такими номерами телефонів: 
(067) 406-82-47 та (044) 229-98-69 - Сергій Миколайович (керівник пошукової групи ХОО «Мемо­ріал» ім.Василя Стуса), представник сім’ї Савенків; (096) 458-19-65 - Оксана Антонівна, директор Лісоводської ЗОШ.
Ольга МІРКОТАН, «ПОДОЛЯНИН», Сергій ІСАЄНКО, «Вісник меморіалу».

Для довідки

Михайло САВЕНКО  офіційно народився 4 лютого 1937 р., 1944-1952 рр. - вихованець Лісоводського дитячого будинку. Після закінчення 1952 р. Лісоводської школи вступив до Ворошиловградського (м.Луганськ) ремісничого училища №1, яке закінчив у червні 1954 р. за фахом «Токар-універсал 4-го розряду».1956-1959 рр. - служба в армії.
В лютому 1960 р. його було прийнято на роботу в мостозагін №2 тресту «Мостобуд №1» м.Київ.
1967 р. було присвоєно почесне звання «Ударник комуністичної праці». 1973 р. закінчив Київський технікум транспортного будівництва. З жовтня 1974 р. до травня 1976 р. працював у Республіці Гвінея в складі групи радянських фахівців з прокладання доріг і мостів. 1986 р. від імені Президії Верховної Ради СРСР був нагороджений медаллю «Ветеран праці». В перші дні аварії на Чорнобильській АЕС працював над ліквідацією наслідків катастрофи в зоні ЧАЕС.
Постановою Ради Міністрів УРСР 1988 р. портрет Михайла Михайловича було встановлено на Алеї трудової слави ВДНГ УРСР. 1990 р. вийшов на заслужений відпочинок, пропрацювавши всі 30 років майстром на одному підприємстві - Мостозагін №2 трес­ту «Мостобуд №1» м.Київ. За участю Михайла Михайловича було зведено більшість мостів не тільки в Києві, а й в Україні (в м.Кам’янець-Подільський збудовано за його участю міст «Стрімка лань»).
Разом з дружиною Альбіною Станіславівною виховав двох дітей - Тетяну і Дмитра, радів онукам - Владиславу та Діані.
Зупинилось серце Михайла Михайловича 19 липня 2011 р. Він похований у м.Київ, на Биковнянському кладовищі.

Кількість коментарів:  1

Повернення до списку