Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

СУБОТА, 22 ВЕРЕСНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
10.08.2012

ГЕНЕРАЛ, ЩО ПРОКЛАДАЄ ШЛЯХИ

Василь МельницькийЄ люди, котрі люблять приходити на все готове і, не докладаючи зусиль, скачуть зайчиком щаблями службової кар’єри. А є люди, на долю яких випадає долати труднощі, весь час щось будувати, відроджувати, створювати і удосконалювати. Вони не шукають легких шляхів, вони самі прокладають ці шляхи, залишаючи після себе для прийдешніх поколінь, для держави вагомі й добрі справи. До таких людей і належить Почесний громадянин міста Кам’янця-Подільського, депутат міськради двох скликань, генерал-майор інженерних військ, кандидат військових наук, колишній начальник Військово-інженерного інституту ім.Маршала В.Харченка
Ще в далекому 1993 р., прийнявши факультет, він зробив з нього військово-інженерний інститут. Звільнявся же Василь Іванович із лав Збройних сил України як начальник інституту, і не його провина в тому, що на сьогодні ми знову маємо факультет військової підготовки, який до того ж під великим знаком запитання.
Народився Василь Мельницький 14 серпня 1952 р. в с.Анадоли Хотинського району. Батько Іван Андрійович був сільським ковалем, мати Тетяна Микитівна працювала в колгоспній ланці. Неподалік від їхнього села розташована Хотинська фортеця, яка свого часу була наймогутнішою серед укріплень Східної Європи. Саме тут 1621 р. гетьман Сагайдачний на чолі запо­різького війська здобув блискучу перемогу над турецьким султаном Османом з його 250-тисячною армією. Вихований на таких славних, героїчних традиціях, Василь Іванович уже не бачив для себе іншого шляху, як захисника Батьківщини. 1972 р. він успішно закінчує Кам’янець-Подільське вище військово-інженерне командне училище. Далі - військова служба в Чечні, де завжди було неспокійно, навчання в Москві, у Військово-інженерній академії ім.В.Куйбишева. Після неї він не шукав легкого життя, а поїхав продовжувати військову службу в Забайкальському військовому окрузі. Цей і Далекосхідний військові округи вважалися найважчими для проходження служби. Нелегко тоді було: малі ще діти Сергійко та Ваня і дружина Світлана Іванівна - студентка Читинського медичного інституту, що за вісімдесят кілометрів від місця служби. Але, незважаючи на це, з війсь­ковою службою все було гаразд. Командир батальйону, командир полку, начальник інженерної служби дивізії - ці посади він обіймав у Забайкальському ВО. Розпад СРСР боляче відгукнувся в серцях офіцерського складу. Довелося виконувати такі завдання, про які ніколи і не думали. Василю Івановичу як одному з кращих командирів доручили виконати дуже відповідальну місію - виведення радянських військ з Монголії. З цим завданням він успішно впорався, за що був нагороджений орденом Червоної Зірки, а такі нагороди в мирний час дають тільки в особливих випадках.
За патріотичним переконанням Василь Іванович переводиться служити в Україну, а саме в Дніпро­петровськ - начальником інженерної служби армії. А згодом було направлення до Ка­м’янця-Подільського. Про умови, в яких доводилося служити, писала в той час газета «Народна Армія» від 22 жовтня 1996 р.: «На помилках вчаться. Хто на чужих, а ми - на своїх. …Нелегко сьогодні приходиться не лише жити, а й служити. Одна з причин тому - короткозорість у реформуванні системи військової освіти. Під машину реформ потрапило і Кам’янець-Подільське ВВІКУ (сьогодні це військово-інженерний факультет при Ка­м’янець-По­діль­ському сільськогосподарському інституті). Своєрідний навчальний заклад (у колишньому СРСР таких було ли­ше 3) з багатою історією сьогодні не впі­знати. Позбавивши його могутньої бази, змінивши вивіску, навчальні програми, взяв­ши на озброєння її замор­ські зразки, декому здавалося, що справу зроблено. Однак, як кажуть, хотілося як краще, а ви­йшло як завжди… Словом, за ви­віскою військово-інженерного факультету сьогодні стоїть лише один навчальний корпус, на одному з поверхів якого розмістилося і командування закладу». Сам Василь Іванович зазначав у тій же статті: «Процес реформування військово-інженерного факультету виявився досить три­валим і виснажливим». А життя, навчальний процес особового складу факультету був такий: «А тим часом борг військових зростав. Зокрема, на хліб, газ, воду. Часто під заставу доводиться віддавати слово честі. Буває, інколи погрожують відключити газ чи воду. А ось електроенергію вимикають без попередження. Курсанти вже звикли вечеряти при свічках».
Та не з таких був Василь Іванович, щоб змиритися, опустити руки. Почалося відродження навчального закладу. В його історії було два дуже важливі періоди. Це початок, коли на порожньому місці ветеран Великої Вітчизняної війни, легендарний генерал-майор Василь Іванович Єрмаков започаткував і дав крила військово-інженерному училищу, і другий період, коли знову ж таки Василь Іванович, але вже Мельницький, зупинив розпад і відродив славний навчальний заклад. Позитивні зміни не забарилися. Швидкими темпами почала нарощуватися матеріально-технічна база, налагоджуватися наукова робота та навчально-виховний процес. І знову про навчальний за­клад заговорили не тільки в Україні, а й на всьому пострадянському просторі. Іноземців також цікавили досягнення українських саперів, гостями інституту були представники із США, Франції, Великобританії, Швеції, Росії, Білорусі. Тут почали навчатися майбутні офіцери з Китаю, африканських та інших держав. На базі інституту розпочали підготовку миро­творчі контингенти. В той час сформувалася потужна плеяда фа­хівців інженерної справи.
У кожної відомої людини обов’язково вишукують слабкі міс­ця, недоліки в роботі. Чи були слабкі сторони у Василя Івановича? Так, були. Це надмірна щирість і доброта, глибока до­віра і повага до людей. Йому про це не раз казали ті, хто його знає. Такі «недоліки» мають тільки сильні духом люди. Такі «недоліки» тільки прикрашають особистість, додають людяності.
В серпні Василь Мельницький відзначає 60-річчя. Гадаю, багато людей, в тому числі й колег, згадають ювіляра добрим словом, надішлють привітання, найкращі побажання доброго здоров’я, щастя, активного довголіття. І ветеранська організації міс­та в тому числі.

Анатолій БЕРНАДІН,
прес-центр міської ради ветеранів.


Повернення до списку