Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

СУБОТА, 22 ВЕРЕСНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
10.08.2012

ПОДВІЙНИЙ ЮВІЛЕЙ НА ХЛІБОКОМБІНАТІ

Наталія ЛящукЗдавна пекти хліб вважалося справою шляхетною. Кажуть, що Бог навіть пробачає гріхи тим, хто цим займається. Споконвіку наші пращури пекли хліб: спочатку у власних оселях, а згодом облаштували примітивні пекарні. В нашому місті 120 років тому було створено першу муніципальну пекарню з метою регулювання ціни на хліб. Її правонаступником по праву вважається ПАТ «Кам’янець-Подільський хлібокомбінат». Аби побачити, як печуть запашний буханець, так званий «Кам’янецький», завітала на підприємство. А ще хотілося познайомитися із керівником Наталією ЛЯЩУК, розмова з якою відбулася напередодні її ювілею, який відзначатиме 11 серпня.
У кабінеті зустрічає інтелігентна жінка приємної зовнішності, схожа на княгинь, зображених на полотнах художників.

ДВОРЯНСЬКЕ ПОХОДЖЕННЯ І ЗАЛІЗНИЙ ХАРАКТЕР

- Ви не дворянського роду?
- Родинна легенда стверджує, що наш прадід був радником генерал-губернатора Санкт-Петербурга, а згодом - настоятелем Володимирського собору в Києвi. Маємо навіть сімейні фото! Мій дідусь по лінії батька - Георгія Акимовича, теж Георгій, був офі­цером царської армії, а пізніше працював у школі вчителем ро­сiй­ської мови та лiтератури. Про ро­дину можна книгу написати.
- Наталіє Георгіївно, в дитинстві Ви були, мабуть, непосидючою і дуже допитливою?
- Батьки працювали на відповідальних посадах: батько Георгій Георгійович був головним інженером ТЕЦ, мати Галина Степанівна, маючи активну громад­ську позицію, була керівником багатьох підприємств, зокрема і хлібокомбінату. Мене виховувала няня - бабуся Маня із села Цибулівки. Маю старшого на сім років брата Сергія. Моїми друзями були його товариші. З ними грала у футбол, хокей, ходила в кі­но. Батько, на жаль, уже покійний, зібрав розкішну бібліотеку і прищепив любов до читання.
- З дитинства мали нахил до гуманітарних предметів?
- Сім’я була російськомовною, але до школи я ходила україномовної - п’ятої. Шкодую, що знаю лише дві мови. Коли мені було сім років, моя тітка Тетяна Лабанова-Сопітько навчала мене французькій. Вона за­кінчила пансіонат шляхетних ді­виць в Ірані, володіла дев’ятьма мовами, в’язала без жодного шва! На жаль, через важку хворобу рано пішла з життя...
Проте не можу сказати, що я тільки гуманітарій - завдяки Га­линi Московчук розв’язувала най­складніші задачі з математики. Це стало в пригоді, особливо на посаді голови правління.
- Ви з червоним дипломом закінчили наш педінститут, а як впоралися з неписаним правилом філфаку: дівчата мають вийти заміж після ІІІ курсу?
- На відмінно. Миколу знала з дитинства. Ми жили в одному районі, вчилися в одній школі, познайомились, коли він передавав мені справи комсорга школи. Одного дня під час літніх канікул йшла до стоматолога. Я страшенно боялася цих лікарів, тепер - ні! Зустрівши Колю на вулиці, аби хоч на хвильку від­тягнути візит до лікарні, заговорила першою. На той час він навчався у Харківському авіаційному інституті. Так розпочався наш роман, який переріс у міцний союз, що триває вже 20 років.

ІЗ ФІЛОЛОГА - В ХЛІБОПЕКАРІ

- Цього року хлібокомбінат відзначає 120-ту річницю з дня заснування.
- Це підприємство одне з найстаріших в Україні. 1892 року в місті було створено муніципальну пекарню. Саме на цю дату орієнтувалося Міністерство аграрної політики, коли вручало нам грамоту з нагоди 115-річчя заводу.
1927 року на вул.Суворова бу­ло відкрито механічну пекарню, де 140 працівників випікали за рік 5513,2 тонни хліба. Під час війни її було зруйновано, а після звіль­нення міста від загарбни­ків - відновлено. В березні 1944 року спекли перший хліб. 1955-го за­працював хлібокомбінат, а 4 жовтня 1971 року було завершено будівництво та запущено в дію новий хлібозавод, який розташований на вул.Кри­п’я­ке­вича. Хлібопекарською спра­вою в певні роки опікувалися Петро Глі­зер і Володимир Штаферук. А з 1979-го і до сьогодні виробництво хліба перейшло в жіночі руки. Понад чверть століття завод очолювала Галина Акимович, яка зуміла не лише вберегти його в скрутні часи, а й постійно працювала над розвитком підприємства, розширенням асортименту.
- Наталіє Георгіївно, як склалося, що Ви присвятили себе хлібопекарській справі?
- Шлях на завод пролягав через навчання в аспірантурі Інституту української мови та літератури НАН України, торгівлю на ринку та у фірмі, що займалася продажем оргтехніки. 2000 року Галина Степанівна прийняла ме­не на роботу начальником цеху з переробки зерна. Тоді запустили в дію перший млин, через рік - другий. На 90% підприємство було запезпечено власним борошном. Через брак коштів млини не функціонують. А так хочеться працювати з борошном власного виробництва!
- Протягом 7 років Ви очолюєте хлібокомбінат. Які проекти реалізували і що в планах?
- Сьогодні ми пропонуємо спо­живачам хлібобулочні, кондитерські та молочні вироби, газовану воду, тобто понад 220 найменувань продукції. Я продовжила справу мами з оновлення виробництва та енергозбереження. Планую виготовляти сири європейської якості: « Мааздам», «Пармезан». В одній з торгових точок, що в Старому місті, мрію облаштувати заклад на кшталт львівської кнайпи. А
ще - відкривати нові торгові точки, покращувати стан тих, що існують. Але, на жаль, маючи лише 5% рентабельності, при цьому ж 30% кредиту та купу боргів, втілити в життя деякі проекти поки що не під силу. Навіть дала собі слово: доки не виплачу боргів - жодної каблучки не одягну! А ще дуже хочеться допомагати місту.
- Наразі точаться розмови про подорожчання хліба та неврожай пшениці.
- Говорити про це зарано. По­бачимо, скільки пшениці піде на експорт. Головне - аби не було штучно надуманої проблеми, як було з гречкою. Вважаю, що зняття ПДВ для виробників хліба значно покращить ситуацію для покупців.
- А що Вас найбільше непокоїть як керівника?
- Ставлення українців до представників бізнесу. Дехто вважає керівників підприємств буржуями, капіталістами, які позажиралися, сидять на валізах з грішми і гноблять бідних людей. Хоча ця робота вкрай важка... Болить і те, що близько 70% хлібопекарень перебуває в тіні, маємо жорстку конкуренцію, недосконале законодавство, не можемо впливати на процес ціноутворення…

ЛЮБЛЮ ЛІТАТИ, ГОТУВАТИ, А БЕЗМЕЖНО - СВОЮ РОДИНУ

- Ви є співзасновницею Кам’янець-Подільського товариства повітроплавців «Триглав». Як склалося, що повітроплавання стало Вашим хобі?
- На запрошення повітроплавців на кузові ЗІЛа, тримаючись за борти і сидячи на оболонці кулі, поїхала дивитися на це дійство. І відтоді не уявляю свого життя без повітроплавання. Літала разів 10!
- Ваш син теж захоплюється повітроплаванням? Розкажіть про нього.
- І не тільки. Андрій перейняв усе найкраще від мене і чоловіка. Ще в шкільні роки був переможцем міських і обласних олімпіад як з гуманітарних, так і точних наук. Неодноразовий учасник телевiзiйного проекту «Найро­зум­нiший», має публiкацiї в журналi «Комп’ютернi iгри». З відзнаками закінчив міський ліцей. Посівши
ІІІ місце з економіки малої академії наук, поза конкурсом вступив до Київського політеху на спе­ціальність «Прикладна фізика», де навчається вже на ІІІ курсі. Бере участь у літературних конкурсах, досконало володіє анг­лійською, планує опанувати ні­мецьку. Його мрія - створити космічний двигун нового зразка, аби мати можливість подорожувати. Андрій - мені син, друг і порадник.
- Полюбляєте готувати?
- Так. Люблю гострі та м’ясні страви, бо за гороскопом Лев і на­родилася в рік Щура. На зиму сушу помідори, гриби. Люблю частувати друзів, хоча їх у мене небагато, але залишилися справжні й надійні. Коронною стравою є качка з яблуками.
- Як її готуєте?
- Беру качку, натираю спеці­ями, фарширую яблуками чи іншими інгредієнтами. Щільно замотую у фольгу - і в духовку, розігріту до 180 градусів на 4-5 годин. Потім знімаю фольгу і запікаю ще хвилин п’ятнадцять, аби була хрумка скоринка.
- А що це за картина, де зображено Кам’янець, лицаря та повітряну кулю?
- Художника Сергія Михайлова, подарунок колективу. Мені подобаються його роботи, маю їх три.
- Бачу, у Вас чимало нагород. Яка з них найцінніша?
- Лист-подяка екс-мера міста Олександра Мазурчака, з яким було напрочуд приємно працювати. Відзнаки «Кращий керівник року України - 2010», «Краще під­приємство року - 2010», місь­кого голови «За заслуги перед міською громадою» і, звісно ж, сертифікат на зірку, яку мені подарував чоловік на 35-річний ювілей.
Наталія Георгіївна - впевнена в собі, мудра та дивовижна жінка. Навіть дивуєшся, звідки в неї вистачає сил та часу, аби самотужки долати всі труднощі та робити добрі справи! Кредо її життя: «Терпение и труд - все перетрут». А ще вона дорожить своїм чесним ім’ям. Кожному б так.
 


Автор:  Галина ВЕЛИЧКО

Повернення до списку