Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

НЕДІЛЯ, 23 ВЕРЕСНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
14.09.2012

ЗАСНОВНИК ДИНАСТІЇ МАТЕМАТИКІВ

Василь ГнатюкКоли далекого 1970 року я став першокурсником фізико-математичного факультету Кам’янець-Подільського педінституту, в нас, майбутніх учителів математики, загальне захоплення викликала трійка молодих учених-математиків. Це 33-річний Андрій Томусяк, 31-річний Василь Годич і наймолодший серед них - 28-річний Василь Гнатюк. Їхні життєрадісність, енергія, вимогливість і разом з тим доброзичливість запам’яталися на все життя. Про математиків через специфіку їхньої діяльності не часто пишуть у масових виданнях. І все ж спробуємо розповісти про одного з них - наймолодшого з названої трійки, якому наступного тижня виповниться 70.
Народився Василь Олексійович ГНАТЮК 20 вересня лиховісного 1942 року. Сталося це в багатодітній сім’ї колгоспників Олексія Ілліча та Уляни Феодосіївни Гнатюків у подільському селі Іванівці тодішнього Хмільницького, а нині (після зміни меж) Літинського району Вінницької області.
Любов до математики, яка проявилася ще в шкільні роки, стала визначальною для Василя. 1959 р. він, закінчивши зі срібною медаллю середню школу в сусідньому селі Шевченка, вступив на фізико-математичний факультет (спеціальність «Математика і креслення») Київського педінституту (нині - Національний педагогічний університет
ім.Михайла Драгоманова). Серед його викладачів були відомі математики Семен Зуховицький, Микола Давидов, Іван Шиманський і Микола Шкіль.
Доктор фізико-математичних наук Семен Зуховицький організував для математиків усієї України спеціальний семінар із проблем теорії оптимізації, до роботи в якому залучав своїх найкращих студентів. Серед них був і Василь Гнатюк. Участь у семінарі Семена Ізраїльовича визначила подальший науковий шлях Василя Олексійовича. У червні 1964 р. він із відзнакою закінчив інститут, а в жовтні того ж року вступив до аспірантури рідного закладу за спеціальністю «Математичний аналіз». Його науковим керівником став якраз Семен Зуховицький. Провчитися довелося зовсім недовго: у тому ж таки жовтні 22-річного Гнатюка призвали до лав Радянської Армії. Військову службу він проходив у складі групи радянських військ у Німеччині.
У серпні 1965 р. Гнатюк звільнився у запас і продовжив навчання в аспірантурі під керівництвом Зуховицького, який тоді вже працював у Москві завідувачем кафедри прикладної математики інженерно-технічного інституту. Порадами та настановами щодо дослідження проблем із теми кандидатської дисертації допомагав також учень Зуховицького - Матвій Прімак.
1968 р., закінчивши аспірантуру, Гнатюк, за направленням Міністерства освіти УРСР, поїхав на роботу в Кам’янець-Подільський, у місцевий педінститут (нині Кам’янець-Подільський національний університет ім.Івана Огієнка), де працював спочатку асистентом. 1970 р. захистив кандидатську дисертацію «Розв’язування деяких екстремальних задач у лінійних нормованих просторах». А наступного року, 26 березня, коли місто відзначало чергову річницю визволення від нацистських загарбників, у житті Василя Олексійовича і Тамари Павлівни Гнатюків сталася одна з найрадісніших подій - народився син Юрій. На цьому досягненні подружжя не зупинилося - і 21 липня
1980 р., коли в Москві набирали розмаху Олімпійські ігри, лелека приніс Гнатюкам і доньку, яку на честь бабусі назвали Уляною.
Василь Олексійович працював в інституті старшим викладачем, доцентом, був деканом фізико-математичного факультету, який виборював перші місяця за підсумками роботи факультетів протягом навчального року. Організаторські здібності математика належним чином оцінили - і він став проректором із наукової та навчальної роботи. Змінювався статус навчального закладу: педагогічний, класичний і нарешті національний університет, змінювалися й обов’язки проректора Гнатюка: він опікувався навчальною, а з червня 2002 р. - навчально-організаційною роботою. 1 вересня 2006 р. його посада остаточно визначилася в структурі університету як перший проректор.
Завдяки постійним консультаціям Василя Гнатюка захистили кандидатські дисертації декан фізико-математичного факультету Віктор Щирба, доцент кафедри геометрії та методики викладання математики Володимир Мойко.
Діти Василя Олексійовича теж стали кандидатами фізико-математичних наук. Уляна в червні 2006 р. захистила кандидатську дисертацію «Найкраща рівномірна апроксимація неперервного компактнозначного відображення множинами неперервних однозначних відображень». Того ж року була обрана на посаду старшого викладача кафедри алгебри та математичного аналізу нашого університету. Нині вона доцент цієї кафедри. Відзначена почесною грамотою університету. Уляна Гнатюк, згодом Гудима, порадувала батьків онучкою Олександрою (Сашулею), якій уже два роки.
Син Юрій 1993 р. з відзнакою закінчив наш тоді ще педінститут. Дипломну роботу «Задача дробово-опуклого програмування і чисельні методи її розв’язування» писав під керівництвом батька. А в червні 1997 р. в Інституті математики НАН України успішно захистив кандидатську дисертацію «Задачі найкращої одночасної апроксимації кількох елементів опуклими множинами». Як і сестра, працював у нашому університеті, завідував кафедрою алгебри та математичного аналізу. Торік із сім’єю,
отримавши грін-карту, переїхав до США. Тож старша внучка Василя Олексійовича - 17-річна Мар’яна - нині мешкає на іншому континенті.
А що ж Василь Олексійович? За клопотами перших тижнів нового навчального року в першого проректора національного університету не було часу і вгору глянути, не те що викроїти час на інтерв’ю для газети. Тож довелося обмежитися виданим три роки тому про сім’ю Гнатюків біобібліографічним покажчиком «Династія математиків», скупим телефонним спілкуванням. «Що про мене писати», - було лейтмотивом нашої розмови.
Олександр Комарніцький, який десять років пропрацював у нашому університеті помічником ректора, охарактеризував першого проректора Василя Гнатюка як надзвичайно трудолюбиву людину, котра з великою ретельністю ставиться до кожного документа. А інакше і бути не може, бо точність це не тільки ввічливість королів, а й невід’ємна риса кожного справжнього математика.


Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку