Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ЧЕТВЕР, 21 ЧЕРВНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
05.10.2012

«ПОМАЗАНІВСЬКА» ШКОЛА

Галина ПомазанЯкщо, коли ви чуєте словосполучення «сільська вчителька», у вас вимальовується образ ошатної жіночки в окулярах, втомленої від догляду за трьома поросятами, коровою, десятком каченят і курчат, котра все ж навчає учнів пересипаною діалектами мовою, то змушена переконати вас у протилежному. Особисто в мене асоціація інша. Завжди молода та активна, готова до будь-яких змін і нововведень, стійка до життєвих ударів, упевнена в собі, мудра жінка, котра цілком віддає себе роботі й отримує від цього задоволення. Такий асоціативний ряд формується при згадці про мого вчителя української мови і літератури та класного керівника Галину ПОМАЗАН, яка працює у Нігинській ЗОШ І-ІІІ ступенів.
Народилася вона у с.Нігин, що поблизу Кам’янця-Подільського, в родині колгоспників. Батьки, тепер уже покійні, з дитинства навчали маленьку Галю та її брата Василя бути добрими, чесними і мудрими людьми. І можна з упевненістю сказати, що наука ця не пройшла повз вуха. Донька сьогодні шанована людина не лише в рідному селі, а й у районі та області. Вчитель із 31-річним педстажем, заступник директора школи з навчально-виховної роботи, лауреат обласного конкурсу «Вчитель року - 2005», депутат Нігинської сільської ради трьох скликань, любляча матір - і це ще далеко не весь список, що охарактеризував би цю всюдисущу активістку. Однак на першому місці завжди була школа, учні, педагогічний колектив. Але стати мовником допоміг випадок.

 НЕЩАСНИЙ ВИПАДОК ЗІ ЩАСЛИВИМИ НАСЛІДКАМИ 

- Взагалі-то я планувала бути економістом, - зізнається Галина Євгенівна. - Навчалася на «відмінно» і навіть планувала закінчити школу із золотою медаллю. Однак на випускних іспитах обласна екзаменаційна комісія мала на ці плани свою точку зору. В результаті, шістьох потенційних медалістів із нашого класу, образно кажучи, «зрізали». Єдину четвірку я отримала саме за українську. І в той момент вирішила довести, що знаю рідну мову і буду вчителем саме із цього предмета.
Такий, тоді не зовсім щасливий, поворот долі закинув амбіційну молоду дівчину на філологічний факультет Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту ім.В.П.Затонського. Однак сьогодні про це не жалкує ні вона, ні її учні.
- Я не знаю, який там із мене вчитель вийшов, то вже не мені судити, але свою роботу я люблю, це - моє. В іншій сфері я себе просто не бачу. Коли приходять вихідні, то з нетерпінням чекаю понеділка, щоби знову поспішати до школи, - розповідає наша співрозмовниця.
А я достеменно знаю, що вчитель із неї вийшов чудовий, бо сама пройшла «помазанівську» школу і завдячую своїй тісній співпраці зі словом саме цій людині.

 ПРО ДНІПРОПЕТРОВСЬКУ РОМАНТИКУ  ТА НІГИНСЬКІ БУДНІ  

Накопичувати педагогічний досвід розпочала Галина Євгенівна у далекій Дніпропетровській області.
- Після закінчення інституту мала можливість залишитися в Кам’янці й учителювати в міській школі №3. Але мені, бачте, захотілося романтики, чогось далекого та незвіданого. Тому й подалась аж у Дніпропетровськ, - пригадує Галина Помазан. - Мене одразу ж призначили класним керівником 10 класу і дали години російської мови та літератури. Зрозуміло, що з нашої місцевості перейти в регіон, де розмовляють російською, було трохи важко. Потрібна була колосальна праця над собою. Я постійно боролась із українським акцентом, бо звикла, що працювати маю чисто і якісно. Словом, це був один із моментів мого життя, коли мені було насправді важко.
Але тривав він недовго - півтора року. Згодом Галина Євгенівна одружилась, і вийшла у декретну відпустку. Народжувати повернулася на батьківщину. Тут і залишилася, влаштувалася на роботу в Черчецьку школу, що у Чемеровецькому районі. Ці роки їй згадувати приємно.
- Там дуже гарна школа, сильний колектив. А тому, аби залишатися на тому рівні, потрібно було викладатися повністю. Але якраз це мені й подобалось, а ще я нарешті почала працювати за спеціальністю - викладати українську мову та літературу, - розповідає з посмішкою на обличчі. - Робота була дуже цікавою. Разом із колегами ми брали участь у різних конкурсах, КВНах... Золоті роки. Іноді я сумую за цим колективом.
Змінити місце роботи жінці довелося не за власним бажанням, а через обставини, що склалися. По-перше, долати щодня 10 км від дому до роботи було не зовсім зручно. По-друге, у 29 років Галина Євгенівна стала вдовою з п’ятирічним сином на руках. Тоді потрібно було бути на місці й дбати про рідних. А тому довелося чіплятися за посаду мовника у Нігинській школі.
- Трохи незвично було адаптуватися до нового колективу. Я, взагалі, не дуже люблю змінювати життєву обстановку, але, бачите, доля так складається, що по-іншому не виходить. Хоча з часом звиклося і тут. Спочатку працювала вчителем української мови та літератури, а згодом додалася ще й посада заступника директора з навчально-виховної роботи.
І хоч давати раду і школярам, і вчителям не так уже й просто, Галина Євгенівна ні на що не скаржиться.
- З учнями не маю жодних труднощів. Коли приходжу на урок, то саме там почуваюся на своєму місці. До того ж, я завжди відчуваю взаємність від учнів, і від цього ніби крила виростають. А щодо управління колективом, то після призначення мене на посаду заступника зрозуміла, що потрібна ще одна освіта. Так, у сорокарічному віці знову стала студенткою. 2005 року закінчила факультет управління навчальним закладом Кам’янець-Подільського державного університету і здобула кваліфікацію «Керівник навчального закладу». Тепер без лукавства можу сказати, що я - фахівець і в цій галузі (сміється).

Є ТАКЕ ХОБІ - МАН

Окрилена дитячою співпрацею вчителька ніколи не обмежувалася лише шкільною програмою. Впродовж багатьох років Галина Євгенівна активно працює з обдарованими дітьми. За її плечима чимала кількість переможців шкільних олімпіад, призерів районних та обласних змагань знавців української мови та літератури. А підготовка юних науковців для Малої академії наук стала своєрідним хобі.
- Я обожнюю наукову роботу. Можу годинами нишпорити у книгах, журналах, спостерігати за друкованими суперечками мовознавців. Це захоплення намагаюся передати і своїм учням, зокрема, через Малу академію наук, яку веду ще із Черчецької школи. І кожного року ми маємо призове місце в області. А по-іншому й бути не може, бо якщо вже йти на змагання, то тільки по перемогу, - впевнена Галина Євгенівна. - Я дуже сподіваюся, що моїм учням цей досвід наукової роботи знадобиться. Адже, прийшовши в університет, усім потрібно писати курсові, дипломні, а мої вже хоч приблизно знатимуть, як усе це робиться, як оформити наукову роботу і гідно її захистити. Як на мене, дуже важливо захопити чимось дітей, аби в них горіли очі, аби вони хотіли зробити щось самостійно, аби відчували задоволення від здобуття нових вершин.
Припущення, що міські учні після закінчення школи мають дещо вищий рівень знань, ніж сільські, Галина Євгенівна одразу ж відкидає. Та й особливої різниці між учительською роботою в місті та селі не бачить.
- Я маю загартування міською школою, а тому й у сільській працюється легше. Не важливо, чи то дитина куми, сестри, знайомої, якщо вона не знає предмета, високого бала не матиме. А тому вимоги у мене однакові до всіх. А щодо різниці між сільськими та міськими учнями, то сьогодні я її не бачу. В нашому селі майже кожний має комп’ютер, підведений Iнтернет, школа достатньо забезпечена підручниками. Багато залежить від бажання дитини вчитись, а прищепити його - завдання вчителя, яке ми щодня намагаємося виконувати.


Автор:  Ганна РОГОЖИНСЬКА

Повернення до списку