Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ЧЕТВЕР, 21 ЧЕРВНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
12.10.2012

ІЗ СТАРОВИННОГО РОДУ ТРУБЧАНІНОВИХ

Сергій ТурбчанновПро кам’янецького історика Сергія ТРУБЧАНІНОВА я вперше дізнався в січні 1990 року, коли був рухівцем. Тоді Рух готувався належно відзначити День Злуки. У сучасному календарі це День Соборності та Свободи України, а в тодішніх радянських календарях, звісно, цей день з історії «буржуазних» Української та Західноукраїнської Народних Республік означено не було. І опублікована в місцевому «Прапорі Жовтня» стаття молодого історика Сергія Трубчанінова, який нещодавно захистив кандидатську, з висвітленням непростих подій 1919 року, про які і ми, рухівці, знали похапцем, не кажучи вже про широкі маси, була сприйнята з великим інтересом. Звичайно, нам, рухівцям, хотілося побачити возвеличення події, що сталася 22 січня 1919 року, тож цілком об’єктивна стаття Сергія Васильовича не зовсім припала до душі, тому її авторові перепало на горіхи на рухівському мітингу «Збруч - ріка єднання». Але ім’я - Сергій Трубчанінов - запам’яталося. Відтоді спливло понад два десятки років. Не раз випала нагода поспілкуватися із Сергієм Васильовичем уже очно. Причому не тільки як з істориком, але і видавцем - засновником «Оіюма». Він виявився надзвичайно цікавим співрозмовником. Тож як було прогавити нагоду і не завітати до Сергія Васильовича напередодні ювілею: 17 жовтня професорові кафедри історії України нашого національного університету Сергієві Трубчанінову виповнюється 50.
- Сергію Васильовичу, Ви як історик, звісно, не могли не зацікавитися історією свого роду.
- Хоча в багатьох довідниках прізвище Трубчанінових зараховують до класичних прізвищ донських козаків, до того ж іноземного походження, насправді це не так. Представники цього старовинного роду в XVII-XVIII століттях добре локалізуються в порівняно невеликому регіоні, куди входили міста Кроми, Карачев, Хотмизьк, а його центром був древній Трубчевськ (сучасні Брянська та Орловська області Росії).
Трубчанінови віддавна були «дітьми боярськими», тобто належали до військово-служилого стану. Найвідоміший із них Максим Трубчанінов, один із сибірських козаків-землепрохідців, який у 1619-1620 роках був першим воєводою в щойно заснованому Тунгуському острозі (нині місто Єнісейськ). Він навіть їздив з дипломатичною місією до монгольського Алтин-хана.
Відомо, що коли царський стольник Безобразов 1680 року «прихватизував» землі в Кромському повіті, його слуги насідали на місцевих дітей боярських. Так от, «Михайло Трубченинов сказал, что он своего жеребья никому не сдал и не хочет сдать до тех мест, покаместь себе сыщет иную землю...». Через деякий час «кромчани» - діти боярські знайшли собі земельку на Слобожанщині. Так на Харківщині з’явилося декілька сіл з однією назвою - Старовірівка. Там і жили мої предки, там і народився мій батько Василь Михайлович Трубчанінов.
Чимало Трубчанінових сьогодні працює в різних сферах в Україні та Росії. У Білій Церкві жив і помер відомий в УПЦ-МП духовник ієросхімонах Амфілохій (в миру Микола Трубчанінов). До 93-літнього старця приїжджали за духовною підтримкою жителі з різних місць України. В Чернігові живе і творить один із найвідоміших вітчизняних графіків - заслужений художник України Віктор Трубчанінов.
- А як Ви опинилися в Кам’янці-Подільському?
- Я народився в селі Тальянки Тальнівського району Черкаської області. Батько працював директором місцевого радгоспу-технікуму. Мати Ганна Гаврилівна, родом із Сибіру, завідувала бібліотекою. 1969 року батько, кандидат економічних наук, перейшов на роботу в Кам’янець-Подільський сільськогосподарський інститут, був доцентом кафедри економіки, деканом зоотехнічного факультету. На жаль, він загинув 24 лютого 1973 року під час автоаварії. Мама працювала в будівельному технікумі, статистиком у міськкомі партії, потім, до виходу на пенсію, - у відділі кадрів заводу «Електроприлад». На жаль, її теж уже немає на світі.
Сергій Трубчанінов із дружиною Оленою, сином Костянтином,   донькою Оленою та внуком Романом- Ви один були в батьків?
- Ні, маю старшу сестру Валентину. Нині вона живе і працює у Вінниці, за фахом - економіст, викладає статистику.
- Сергію Васильовичу, якщо не помиляюся, Ви першим серед місцевих істориків стали застосовувати комп’ютери у своїй роботі.
- Скажемо так: одним із перших. Спочатку використовував комп’ютер для набору текстів і для тестових завдань для студентів.
- Бачу Ваш прискіпливий підхід у всьому, прагнення до максимальної точності, тож не можу не поцікавитися Вашим ставленням до точних наук.
- У другій школі, яку я закінчив 1979 року, в мене була тяга до різних предметів. Так, я брав участь в олімпіадах із фізики, хімії, географії та історії. Найвищі досягнення були з історії - другі-треті місця на обласних олімпіадах, з географії дещо гірше. З фізики та хімії я на обласний рівень не виходив, але зацікавленість до цих предметів, до техніки в мене була. Тож були думки і про якусь інженерну професію. Але їхати далеко від дому було фінансово не так то просто, тож обрав історичний факультет нашого педінституту. До речі, після школи я подавав документи і до військового училища, але мене не взяли за віком.
- Поганий той солдат, який не хоче стати генералом… Тож чи не думаєте Ви про роботу над докторською дисертацією?
- Наступного місяця вступатиму до докторантури нашого університету. Нині йде уточнення теми майбутньої докторської дисертації. Мене як вченого давно цікавлять різні аспекти історії Поділля XVII-XVIII століть, а також історичної географії.
- Скільки років може зайняти підготовка докторської, щоб її успішно захистити?
- Потрібно не тільки всебічно дослідити тему (із залученням численних архівних матеріалів), але й мати 20 авторських публікацій з теми та видану монографію. За три роки навчання в докторантурі це непросто зробити.
- Які мови повинен знати історик, що вивчає історію Кам’янця-Подільського?
 - Безумовно, польську. Якщо ж в коло твоїх інтересів потрапляє період Другої світової війни, то для серйозної роботи потрібно знати і німецьку мову. Я достатньо володію польською для роботи з документами, але коли нею розмовляю, то зауважують, що то не сучасна, а застаріла, архаїчна польська мова. Специфіка документів наклала свій відбиток.
- Сергію Васильовичу, а які Ваші захоплення поза історією, поза видавництвом?  
- На жаль, робота забирає стільки часу, що на щось інше його не дуже то і вистачає. Але я вже два роки живу в селі Суржа. З дружиною купили там занедбану хатку, відбудували її. Потихеньку починаємо там господарювати. Є два собаки, два коти. Ось таке поки що господарство… Але господарювати цікаво.
- Література про Кам’янець має чималий попит. Які Ваші найближчі плани щодо таких видань?
- Чотири роки тому ми з Олександром Расщупкіним видали книгу «Кам’янець на Поділлі». Ви добре знаєте це видання, оскільки були його літературним редактором. Плануємо цю книгу перевидати, причому хочемо повністю зробити її кольоровою. Відсвяткувавши ювілей, впритул займуся цим проектом. Знову розраховую на Вашу допомогу як літредактора.
Але здійснення всіх планів неможливе без діяльної участі моєї другої половини. Це мій надійний тил, мій перший помічник і перший критик. Олена чудово фотографує, редагує тексти, перекладає. Як підприємець, вона займається поширенням друкованої і сувенірної продукції видавництва, знаходить замовлення. Олена наполегливо і багато працює, сьогодні ще й є менеджером магазину брендового жіночого одягу «Петро Сорока».
- Ваші донька та син продовжать справу батька?
- Старша донька Олена заочно навчається в магістратурі на історичному факультеті нашого університету, працює над науковим дослідженням. Проте найголовніше для неї сьогодні - виховувати синочка Романа, якому 17 жовтня виповниться всього 5 місяців. Маю велику надію на 12-річного Костянтина, який проявляє великий інтерес до військової історії, особливо до періоду Другої світової війни.

* * *

Наша розмова із Сергієм Васильовичем тривала майже годину та стосувалася низки аспектів дослідження історії та її проекції на сьогодення, проблем сучасної видавничої справи. На жаль, всього на газетних шпальтах не охопиш.
Тож побажаємо ювіляру великого натхнення, успіхів в усіх починаннях, здоров’я йому та його родині.


Автор:  Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку