Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ВІВТОРОК, 11 ГРУДНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
09.11.2012

ОЛЕКСАНДР РЕШЕТНИК ПРО СОКРОВЕННЕ

Сьогодні Олександр РЕШЕТНИК очолює управління державної ветеринарної медицини району. І не дивно, що його знають як експерта в цій галузі, того, хто інспектує переробні підприємства Кам’янеччини, контролює якість продуктів харчування в районі. А от нам напередодні його дня народження за чашкою чаю в невимушеній розмові вдалося послухати, як ветінспектор «хворіє» на футбол, і як людина, котра живе в місті й займає високу посаду, марить селом і в затишному кабінеті насолоджується давніми спогадами про роботу молотарки й поколені стернею ноги...

ПРИВ’ЯЗАНИЙ ДУШЕЮ ДО СЕЛА

Олександр  РЕШЕТНИКОлександр Решетник народився 13 листопада 1952 р. у с.Летава Чемеровецького району. Поки батьки думали, як назвати новонародженого сина, старша донька вирішила - буде Сашком.
- Мої батьки працювали в колгоспі, й робота в них займала багато часу. Але ми завжди тримали велике господарство, і мене не лякала важка праця, я любив до­глядати за тваринами. В шість років уже сам випасав худобу, - усміхаючись, розповідає Олександр Никифорович. - Коли набігаєшся по стерні, то ноги аж пашать, навіть мити їх боляче. Вже й тієї вечері не хотілося. Ой, як швидко те все минуло… Пригадую, як працювала молотарка. Скиртування пам’ятаю - тоді не було ще стогомету на тракторі, в’язки в’язали так званим журавлем.
Від батьків мені в селі залишилися земля і будиночок. Коли вийду на пенсію, то покину квартиру й піду жити в село. В мене гарний садочок і 40 соток городу. Ми з дружиною Галиною Михайлівною та сином Андрієм все вирощуємо своє - картоплю, капусту, помідори, огірки, буряк.
У нас дуже багато родичів і друзів у селі. Але про роботу не доводиться забувати й там. Коли приїжджаємо, люди завжди питають поради, просять допомоги. Я стараюся не відмовляти. Ой, робота в мене день і ніч - покійний батько завжди наказував: «Пильнуй свою роботу!».

У ВЕТЕРИНАРА БУДНІ НЕБУДЕННІ

За словами Олександра Решетника, стати ветеринаром він вперто задумав ще з дитинства. Його дядько був ветеринарним фельдшером у колгоспі ім.Леніна, і хлопець часто приходив на ферму в складі шкільної виробничої бригади допомагати вет­лікарям. А 1974 р., після школи та армійської служби в Ужгороді, вступив на ветфакультет у то­діш­ній Львівський зооветеринарний інститут. Гортаючи фотографії студентських років, Олександр Никифорович пригадав перший досвід у ветеринарній практиці та конфузний випадок, що трапився зі студентами ветфаку, котрі з усіх сил намагалися продемонструвати доцентам свою сумлінність.
- Після II курсу ми відпрацьовували практику з оперативної хірургії в навчально-дослідному господарстві в с.Комарно на Львівщині. Нас навчали робити кастрацію жеребця. Потрібно було зафіксувати тварину. Вось­меро студентів (і я в тому числі) взялися тримати коня за голову. Ми дуже завзяті хлопці були, хо­тіли чогось навчитися, показати свою старан­ність. Так от, зафіксували жеребця і спостерігали за процедурою. Міцно зафіксували. Та коли почали знімати фіксацію і пов’язки, побачили, що кінь не рухається. Хлопці заметушилися:
- Ой! Професоре, а він не дихає!
- Як не дихає?!
Отак старанні студенти... задушили жеребця.  
Після закінчення інституту Олександр Решетник два роки працював завідувачем Поморянської дільничної ветеринарної лікарні в Львівській області, але дуже хотів повернутися на рідні терени. Дав серцю волю й не прогадав - якраз відкрився факультет ветеринарної медицини при сільськогосподарському інституті. 1981 р. молодому спеціалісту вдалося отримати по­саду головного ветлікаря в навчальному господарстві с.Заліс­ся Друге.
- Пригадую інцидент, коли через несправність водонагрівача на молочнотоварній фермі Залісся Другого електричний струм про­йшов через металеву трубу водопостачання в поїлки й уразив 25 корів. Тварини падали одна за одною. Страшна картина була. Ми працювали тоді цілі­сіньку ніч, нам допомагали викладачі ветеринарного факультету Микола Тихонов і Марат Фетлістов. Задіяні були й спеціалісти місь­кої лікарні ветеринарної медицини Євген Мель­ник і Вале­рій Пулик. Лікарі робили розтини тварин і відбирали проби для ви­ключення сибірки. Згідно з правилами ветсанекспертизи, все м’ясо було віддано для переробки 
 на м’ясо-кісткове бо­­рошно на Ка­м’я­нець-Поділь­ський м’ясоком­бінат.
На запрошення колишнього головного лікаря району Володимира Савіцького Олександр Решетник працював лікарем із санітарії на районній станції по боротьбі з хворобами тварин. А 1991 р. обійняв посаду директора районної державної лабораторії ветеринарної медицини. Після створення управління ветмедицини в Кам’янець-Поділь­ському районі в січні 2003 р. став заступником на­чальника управління, а з 2009 р. - очолив організацію.
За плечима Олександра Никифоровича чимало випадків, котрі підтверджують вислів «Ветеринарія береже людство». Пам’ятає він осінь 1981-го, коли на відділку в с.Оринин півтори тисячі свиней захворіли на інфекційне захворювання під назвою бешиха через порушення схеми вакцинації тварин. Або ж коли управляючий відділком №2 м.Кам’янець-Подільський без відома спеціалістів дав вказівку визбирати залишені в ріллі цукрові буряки й нагодувати ними худобу. Тоді було масове отруєн­ня корів нітритами й нітратами. А от виходити з таких ситуацій, щоб вберегти від небезпеки людей, доводилося ветеринарам.
- Дуже часто знайомі просять порад, що стосуються ветеринарії. Постійно чую запитання: «Як правильно вибрати свинину на ринку, адже є багато недобросовісних господарів, котрі годують тварин різними добавками?». Скажу, що, перш за все, треба дивитися на сало. Якщо свиню годували натуральними харчами, то сало - гарне, грубе. В іншому разі - нав­паки. Показником є й печінка. Вона - як депо, через яке проходять усі токсичні речовини. Дивіться, щоб печінка була гарна, темно-коричнева, не збільшена в об’ємі.  

«А ПЕРЕД БАНЕЮ ГРАЄМ У ФУТБОЛЬЧИК»

Олександр Решетник із тих людей, котрі роботі присвячують усе життя. Проте є в головного ветеринара району ще одна слабкість - футбол.
- Ще під час навчання в Львові я брав участь у чемпіонаті Союзу серед сільськогосподарських вишів і був чемпіоном Союзу, ось так. Тоді Решетник став Трошкіним, - сміється Олександр Никифорович. - Так мене друзі називали, бо я добре грав. А Трошкін - то був непробивний правий захисник київ­ського «Динамо».  
Олександр Решетник не пропускав жодного футбольного матчу, коли грала львівська футбольна команда «Карпати», яку тоді тренував Ернест Юст. Врешті запеклому вболівальнику все-таки випала нагода особисто познайомитися з гравцями ФК «Карпати». Він спілкувався з Левом Броварським, Степаном Юрчишеним, Рости­славом Поточняком, Андрієм Балєм, одним із тренерів ФК «Динамо» (Київ), помічником Олега Блохіна.
Вправно ганяє м’яча ветінспектор і сьогодні. Щонеділі разом із друзями, перед походом у баню.
- В мене дуже багато друзів. Щонеділі ми граємо у міні-футбол, а після цього йдемо паритися - така собі традиція, - по­ділився сокровенним співрозмовник.  



Автор:  Тетяна ДИКА

Повернення до списку