Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

П'ЯТНИЦЯ, 22 ЧЕРВНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
30.11.2012

100 РОКІВ КАМ’ЯНЕЦЬКОМУ ВОДОКАНАЛУ

Сто років тому в Кам’янці-Подільському розпочали надважливу справу, що дозволила місту розвивати свою інфраструктуру, набувати нових обрисів. Саме 1912 року почалося будівництво міського водогону, який мав забезпечити питною водою і Старе місто, і Новий план.

КОЛИ ЧИНОВНИКАМ НЕ ВИСТАЧАЛО НА ВОДУ

Електрогазозварника Григорія БЕВЗА нагороджено Подякою   Кабінету Міністрів України  Ситуацію з водою в місті у
ХІХ ст. описує в книзі «Каменец-Подольский» Анатолій СЕМЕНТОВСЬКИЙ (1862 р.): «По неимению в Каменце другого, не только общественного, но и частного колодезя, и по невозможности употреблять для питья воду р.Смотрича, наполненную всевозможными текущими из города нечистотами и потому постоянно грязную и зловонную, потребная для питья и других житейских надобностей вода до¬ставляется или из так называемой Гуннской криницы, находящейся в трех верстах от города, считая это расстояние не по прямому пути, а по дороге, удобной для проезда, или же из казенной деревни Жабинец, лежащей в 5 верстах от города на почтовой бессарабской дороге (...) В настоящее время приобретение воды - этого первейшего для жизни предмета, поглощает у нашего бедного канцелярского чиновника едва ли не все жалованье...».
Можливість проведення водогону вивчалася ще у 70-х роках ХІХ ст., судячи зі справ міської управи.
З протоколу думи за 1896 р. видно, що питання водопостачання, каналізації та освітлення слухалося, обговорювалося на засіданні 6 вересня, після чого доповідь із відповідною постановою була розіслана Київській будівельній конторі Балкіна, представнику Товариства бельгійських капіталістів Едмунду Натану та іншим російським і закордонним конторам.
Представник Товариства бель¬гійських капіталістів особисто прибув до Кам’янця. В результаті було підготовлено угоду з прописаними умовами будівництва водогону, який потім передавався у концесію на 48 років.
Здавалося б, справа зрушилась, але 21 січня 1897 р. 110 домовласників Кам’янця звернулися з листом до Міністра внутрішніх справ з приводу наміру управи здійснити будівництво водопроводу, каналізації та електричного освітлення.
Прохачі, визнаючи спорудження бажаними, вважають, що зобов’язання, які бере на себе міс¬то, не відповідають платоспроможності населення. На думку міщан, які підписалися під проханням, вартість будівництва завищена, і здається, що все це робиться заради чиєїсь наживи.
І все ж питання водопостачання населення міста було дуже нагальним, тому 1902 р. відкрилася перша міська артезіанська свердловина, яка знаходилася на Польських фільварках, біля р.Смотрич. Із неї за допомогою водовозів частина населення міста постачалася якісною питною водою. Однак це не вирішувало проблеми.

ВОДОГІН. НАСТУПНІ СПРОБИ

Намагалися побудувати водогін і в 1910-1912 рр. Зокрема, буріння й обладнання артезіанських свердловин паровими двигунами для роботи насосів.
Міська управа 9 жовтня
1910 р. уклала договір з уповноваженим Товариства глибоких свердлувань та артезіанського водопостачання «Аква» Йосипом Бараном про те, що Товариство бере на себе зобов’язання здій¬снити за допомогою парового двигуна викачування води з міського артезіанського колодязя на березі р.Смотрич протягом 12 годин для того, аби показати можливості двигуна.
Міська управа зобов’язалася заплатити п.Барану за безперервне викачування води протягом перших 12 годин 300 крб. 21 лютого 1911 р. двигун і насос працювали 9 год. 16 хв., було викачано 20925 відер води. 22 і 24 лютого робота продовжувалася понад 12 годин, і в середньому за годину добувалося 2420 відер.
Валерій ГОРДІЙЧУК (у центрі) на очисних спорудахХімік Акцизного управління Паскаренко щодня проводив аналіз води, результати якого порівнювалися з пробами із артезіанської криниці, що знаходилася на території Кам’янець-Подільської губернської земської лікарні, котрі робилися у 1909 та 1910 рр. У висновку Паскаренка вказано, що вода із артезіанської криниці на Поль¬ських фільварках дуже хорошої якості та є аналогічною воді із криниці земської лікарні.
Заслухавши доповідь міської управи, міська дума постановила доручити фірмі «Аква» скласти проект і кошторис на облаштування свердловини для подачі води у центр міста і на Польські фільварки.
Питання забезпечення водою жителів міста піднімалося й надалі. На засіданні II надзвичайної сесії Подільського губернського земства 13 липня 1912 р. роз¬глядалося питання «Про ві¬пуск води з артезіанського коло¬дязя різним установам Кам’янця-По¬дільська». Збори прийняли постанову про те, що, враховуючи прохання таких установ, як Поділь¬ська духовна семінарія, відділення Державного банку та інших, необхідно провести водопровід із лікарняної садиби на базарний майдан, облаштувати до крана відповідний під’їзд, встановити водоміри і відпускати воду установам та особам по розцінці 
25 коп. за стовідерну бочку.
Через початок Першої світової війни подальша робота з прокладання мереж припинилася.

СПОЧАТКУ - ВІДРАМИ, ЗГОДОМ - КУБОМЕТРАМИ

У звіті за 1929 р. міська рада зазначає, що у 1928-1929 рр. планувалося прокласти мережу водогону у дві черги: лікарня - Кооптах і лікарня - БУПР, - довжиною 3,49 км. Проте зроблено тільки першу чергу. 26 липня 1930 р. стартувало прокладення водопровідної лінії від міської свердловини до ДОПРівської магістралі.
У довідці Кам’янець-Поділь¬ського відділу комунального господарства за 1931 р. повідомляється:
Заступник директора з питань водопостачання та водовідведення   Сергій БОДНАР (другий ліворуч) проводить оперативну нараду на ВНС-1  «До 1929 р. мережа водого¬-ну складала лише одну лінію -
550 м від артезіанської щілини до цент¬ру Старого міста. В 1929-1930 році збудовано 3,3 км но¬вої лінії для обслуговування залізничного поселку та промислових підприємств, розташованих біля залізничної станції.
1930-31 р. збудовано магістраль, яка пересікає одну з найбільш безводних частин Кам’янця - Польські фільварки.
На 1932 р. передбачається, як санітарний мінімум, забезпечити водою центральну частину Кам’янця. Це найбільш скупчена й населена територія в місті; за браком води уявляє постійний очаг інфекції та епідемій (як на даний момент дизентерія, черевний тиф). Довжина мережі складає 3060 метрів. На мережі буде встановлено 13 відрамів, 4 колонки-автомати для населення та 1 водорозбір для бочок.
На 1932 р. передбачається також спорудити ще одну артезіанську щілину».
На кінець 1935 р. кам’янчани вже мали можливість отримувати воду з міського водогону. Населення міста, за станом на 1 січня 1936 р., становило 36000 людей, кількість води свідчила, що на одного жителя припадало 30 літрів на добу.
Однак вказана кількість води подавалася і для промисловості, яка, у свою чергу, потребувала від міста водопостачання близько 1200 м3 на добу. Інженер Бєлін¬ський у своєму висновку зазначає, що міський водогін не в змозі задовольнити потреб населення і промисловості у воді.
1936 р. Харківське відділення Всесоюзної державної контори із проектування водопро¬відно-каналізаційних і гідротехнічних споруд (Водоканалпроект) розробив робочі креслення до проекту розширення водопостачання м.Ка¬м’янець-Подільський: 1. Артезіанська свердловина з відцентровими насосами - 1300 крб. 
2. Переобладнання насосної стан¬ції, що існує, - 1350 крб.
3. Водонапірна башта - 3800 крб.
Ремонт засувки на ГКНСЦього ж 1936 року Укркомунводбудом тресту Укргіпровод виготовлено для міста проект каналізації, на будівництво якої виділено 350 тис.крб.
1936 року в Кам’янець-По¬діль¬ському міському водопроводі пра¬цювало троє інженерно-технічних працівників і 20 робітників.
У роки Великої Вітчизняної війни (1941-1944) Кам’янець-По¬дільський міський водопровід тимчасово припинив свою діяль¬ність, а відновив роботу з 26 березня 1944 р. 1 листопада 1951 р. його було перейменовано на Кам’янець-Подільський міський водоканал.
1954 р. збудовано Смотрицький водозабір із насосною станцією другого підйому. 1957 р. запущено Біланівські свердловини.
Та все ж води місту не вистачало. За даними геологічної експедиції, на території міста і довколишніх районів джерел питної води не було. Надію подавала тільки одна ділянка - на околиці Жовтневого, біля Мукші. Незабаром тут знайшли воду, і було вирішено будувати водопровідний комплекс. Роботи тривали 2 роки. 1971 року комплекс почав діяти. Iз семи артезіанських свердловин щодоби до міста надходило близько 6 тис. кубометрів води. В загальному ж, у міську мережу надходило 16,5 тис. кубометрів води. Цей артезіанський водовід функціонує й досі, забезпечуючи питною водою частину міста.

РОКИ СПЛИВАЮТЬ, МОВ ВОДА

ХХ ст. стало найбільш інтенсивним періодом у будівництві насосних станцій, інженерних мереж, впровадженні нових технологій. Як згадують очевидці, історія водоканалу - це історія постійної боротьби, долання перешкод (у прямому та переносному значеннях цього слова), втілення нових ідей. А ще - це історія самовідданої праці людей, згуртування їх довкола од¬нієї мети і завдання: не шкодуючи власного часу, сил і натхнення, таки добитися того, аби всі кам’янчани могли безперебійно отримувати питну воду, побороти всі рельєфні перепади і доставити-таки її до найвищих точок нашого міста.
Лариса Матковська, яка фактично весь свій трудовий шлях пов’язала із тодішнім водоканалом (працювала тут у 1950-1988 рр.), згадує, що ще 1950 р. водоканал був підприємством, на якому працювало всього близько сотні людей. Він розміщувався у невеличкому приміщенні на
вул.Смотрицька і на той час обслуговував усього 3 насосні станції. Обладнання було старим, ще довоєнним, і працювало зі страш¬ним скрипом і гуркотом. Насоси постійно виходили з ладу, тому перебої з водопо¬стачанням були доволі часто. 
Ось, що розповідає Лариса Олексіївна про той час:
- Працювати тоді було важко, бо ті насосні станції та свердловини, які були в місті, не мали такої потужності, аби всіх забезпечити водою. А потреба у питній і тех¬нічній воді постійно зростала, бо будувалися нові заводи, мікрора¬йони з висотними будинками. Часто тиску не вистачало, щоб подати воду на четверті-п’яті поверхи, а що вже й казати про восьмі-дев’яті.
Щоб хоч якось вирішити цю проблему, створювалися графіки подачі води: півдня отримує одна частина міста, а півдня - інша, давали воду погодинно... Всіляко бувало. Ми постійно друкували графіки у місцевій газеті, але все одно було багато скарг. Люди писали заяви й у Хмельницький, і навіть у Москву, але води просто не вистачало. Значно покращилася ситуація після того, як вибурили нові свердловини.
Безперечно, знаковою подією для розвитку водопостачання Кам’янця-Подільського стало будівництво Дністровського водогону.
Першу засувку біля Центрального ринку випала честь відкрити слюсарю-ремонтнику Юрію Піскуну, який на той час чергував на зміні.
- Мені довелося відкривати засувку, і дністровська вода пішла у перші будинки. До цієї події була прикута увага всього міста, ми навіть потрапили на шпальти газет, - ділиться спогадами Юрій Іванович.
Хоча остаточно забезпечити мiсто водою вдалося лише десь через пiвроку. Рiзко пiднявся тиск у мережi, i труби не витримували, було багато проривів.
Також у той час в місті функціонувало більше тисячі вуличних колонок. Їх також потрібно було постійно обслуговувати. Зокрема, ще у 70-х роках ХХ ст. у водоканалі працювало три ремонтні бригади, які займалися обслуговуванням колонок, а мережі ремонтувала всього одна бригада.
Як згадують слюсарі-ремонтники тодішнього водоканалу, ще у 70-80-х рр. існували колонки, обладнані старими автоматами, в які потрібно було кидати монети, щоб набрати води. Напри¬клад, така колонка була біля Георгіївської церкви і на Польських фільварках. Ремонтники там ще довго знаходили монети різного номіналу.
У роки становлення України як незалежної держави водоканалу також було нелегко. Через складну економічну ситуацію у 90-х роках ХХ ст. він практично перестав отримувати кошти: великі підприємства, які були основними споживачами, збанкрутували, а населення просто не мало грошей, аби сплачувати за комунальні послуги. Але сьогодні водоканал, який існує як структурний підрозділ КП «Міськтепловоденергія», повністю виконує покладене на нього завдання - місто цілодобово і майже без перебоїв отримує якісну питну воду.
Доволі символічним є те, що саме ювілейний 2012 р. став роком масштабного оновлення водоканалу, роком впровадження нових технологій, освоєння значних інвестицій. У своє друге сторіччя кам’янецький водоканал входить зовсім іншим: життя тут не зупиняється, а впевнено крокує вперед. 
Своєрідним двигуном цього процесу є директор підприємства Валерій Гордійчук, у якого, здається, ніколи не вичерпуються нові ідеї. А він сам ніколи не відпочиває на лаврах й іншим не дозволяє цього робити.
Валерій Григорович зауважує, що, незважаючи на численні досягнення у технічному плані, головною цінністю водоканалу завжди був, є і буде його колектив.
- Я б хотів особливу увагу звернути на тих, без кого неможливо було б досягти всього того, що ми маємо. На тих, хто своєю щоденною важкою, буденною, часто непомітною і невдячною роботою забезпечує безперебійне водопостачання Кам’янця-Подільського. Безумовно, це наш трудовий колектив, - розповідає Валерій Гордійчук. - Яким би не був талановитим чи розумним керівник, йому ніколи не вдасться нічого досягти, якщо в нього не буде команди однодумців, людей, які здатні віддано працювати на благо спільної справи, щодня творити свій невеличкий трудовий подвиг.

Колектив підприємства запрошує кам’янчан приєднатися до урочистостей з нагоди 100-річчя водоканалу, які відбудуться 30 листопада, о 13.00, у міському Будинку культури.


Вероніка ВЛАСЮК,
прес-служба КП «Міськтепловоденергія».



Повернення до списку