Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

СЕРЕДА, 12 ГРУДНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
18.01.2013

КОНТРАСТИ ЗАГНАНОГО В КУТОК СЕЛА

Глухе й далеке, але не зовсім забуте. Без газифікації, освітлених вулиць і хороших доріг, але з мальовничою природою, що не відчуває впливу промисловості, й лікувальними властивостями повітря, пронизаного пахощами акаційового цвіту. Зі старими, облупленими приміщеннями, але не без затишно облаштованих культурних острівців-осередків. Саме таким контрастним намалювалося нам нинішнє Підпилип’я - село, що зручно вмостилося в крайньому північно-західному кутку Кам’янець-Подільського району. Саме тут р.Збруч відтинає Хмельниччину від Тернопільщини і розділяє двох тезок - два Підпилип’я різних областей, які колись були одним селом.

ПІДПИЛИП’Я ПРОСИТЬ СВІТЛА, ГАЗУ І ДОРІГ

Іван Спасюк вже 24 роки очолює сільрадуМайже півсотні, м’яко кажучи, не зовсім гожих кілометрів доріг відділяють село від райцентру.
До Підпилип’я можна дістатися автобусами, які щодня декілька разів курсують за маршрутом село-місто. Проїжджаючи Оринин і Привороття, нарешті вузьким сніговим тунелем дістаємося до таблички, що вказує на села Підпилип’я та Подоляни. Здається, повернулися на декілька десятиліть назад. Серед поля «Гостинно просить» до села втомлена часом стела колишнього Підпилип’янського виробничо-сільськогосподарського кооперативу. Далі натрапляємо і на довжелезні цегляні корівники зі шнурочком дрібних віконечок, серед яких не кожне похизується вцілілою шибкою. Навіюють відчуття порожнечі та забутості й непривабливо-обшарпані, але, здається, міцні, будівлі комплексу. Тихо й глухо... Хоча прочищені проїзди, сліди від коліс і насторожений собака-сторож свідчать про те, що тут завмерло не все. Тому рушаємо в центр села, аби розпитати у сільського голови й самим побачити, як живе далеке Підпилип’я.
Перш ніж під’їхати до вмощених у долині хатин, минаємо колоритну автобусну зупинку, зроблену в народному стилі ще 1989 р. Там і соняхи, й калина, козак та дівчина з коромислом, вусатий дядько з бандурою. Та цілком український дух за декілька метрів змінюється на радянський - майже в самому центрі села височіє виразно червоний велетенський символ со¬ціалізму - серп і молот. 
До Підпилип’ян¬сь¬кої сільської громади входять два села: Підпилип’я та Подоляни. В першому живуть 325 людей, у другому - 205. А очолює сільраду вже 24 роки поспіль Іван СПАСЮК. За його словами, більшість жителів села - це люди поважного віку. А от молодих, віком до 35 років, - лише 80 у двох селах.
- Свого часу колишній голова колгоспу Михайло Мікшанський друкував повідомлення в газети, закликав молодь приїжджати і поселятися в селах. Тоді село жило. А нині мусить виживати. І причина в тому, що колгосп розпався, молоді люди були змушені виїхати в пошуках роботи. Наразі демографічна ситуація в нас невтішна. Минулого року померло 15 осіб, а народилося - лише 4. 
Більшість підпилип’ян, що не дивно, залишилися без роботи. Щоправда, на території сільради працює молочно-товарна ферма ТОВ СП «Нібулон» (директор Сергій Богачик), котра надає 35 робочих місць. І, як каже сільський голова, заробітна плата на підприємстві цілком пристойна - скажімо, доярки отримують у середньому 2500 грн., в залежності від надоїв. А в Подолянах діє і ковбасний цех (ПП Світлана Катеринюк), де також працюють підпилип’яни. Обидва підприємства поповнюють місцевий бюджет і допомагають вирішувати певні проблеми села.
Рятує селян, звичайно, й підсобне господарство. Нині в Підпилип’ї є приватні магазини, один з яких промисловий, а п’ять - продовольчих. Люди фактично забезпечені товарами першої необхідності. А от газу вони не мають, хоча планують найближчим часом усе ж отримати таке благо цивілізації. Торік 
із сільського бюджету виділили 16 тис. 250 грн. на виготовлення технічної документації підвідного газопроводу. 
Підпилип’янська школаІнше, не менш актуальне для села питання, - освітлення вулиць. Поки що вони темні, бо старі лінії, як і ліхтарі, вже не придатні. Але на сесії сільради вже затвердили програму щодо освітлення. Вона передбачає за рахунок інвестиційних коштів ТОВ СП «Нібулон» і виділених з місцевого бюджету придбати електролічильники, ліхтарі та кронштейни хоча б для центральних вуличок Підпилип’я та Подолян.
Поки вулиці чекають світла, сільські дороги плачуть за ремонтом.
- 2012 року інвестор ТОВ СП «Нібулон», що орендує землі громади, надав транспорт, ми завезли 100 тонн білого щебеню, виділеного дорожньо-експлуатаційною дільницею для ямкового ремонту, - каже Іван Спасюк. - А за рахунок субвенцій Держбюджету відремонтували найгірші ділянки доріг комунальної власності, цьогоріч на це отримали 7 тисяч 800 гривень. 
Хоч не мають підпилип’яни благ цивілізації, зате пишаються мальовничими краєвидами і цілющим повітрям, особливо навесні. До речі, колись на території сільради були лікарня й дитячий оздоровчий табір, дітям проводили екскурсії річкою Збруч.

НЕ ХЛІБОМ ЄДИНИМ...

Але повернемося до мандрів¬ки. Їдучи сільськими вуличками, потрапляємо до центру села, де при купці розташовані Будинок культури, сільська рада, ФАП, далі - школа, поштове відділення і дитячий садок.
Впадає у вічі велика кам’яна будівля з колонами. Це сільський Будинок культури, зведений 1967 р., до 50-річчя Великого Жовтня. Сюди приходять жителі села на заходи з нагоди різних свят, саме тут проводять традиційні огляди художньої самодіяльності. Вже не один десяток років при Будинку культури діють чоловічий хор «Земляки» та вокальна група «Надзбручаночка» із с.Подоляни, керівником якої є Ніна Мельник, а музичний супровід здійснює Микола Білик. 
А праворуч від приміщення - могила перепохованих 1964 р. солдатів, які визволяли Підпилип’я в роки Великої Вітчизняної війни. 
Вже за декілька кроків від пам’ятника - сільський ФАП, де медичну допомогу надають завідувач Світлана Саранчук та її помічниця - молодша медсестра Люд¬мила Слободян. До речі, діє ФАП і в Подолянах, завідувачем якого є Віра Янчук, молодша медсестра - Онисія Федорчук.
Поруч із ФАПом, у конторі колишнього колгоспу - старенькому приміщенні, яке потребує ремонту, розмістилася Підпили¬п’ян¬ська сільська рада. Тут, крім сільського голови, працюють секретар Людмила Кащук і бухгалтер Оксана Трач. Одинокими селянами похилого віку опіку¬ється соціальний працівник Підпилип’я зустрічає колоритноЛюбов Шкрібляк. Не обминають увагою в селі й неблагополучних родин, малолітніх сиріт, дітей, які потребують соціальної допомоги. Цим займається фахівець із соціальної роботи районного ЦССМ Віта Соломон-Чепурна, яка обслуговує й Приворотську сільську раду. А інтереси ветеранів і пенсіонерів відстоює голова ветеранської організації Михайло Благуляк.
Недалеко від сільради - і двоповерхова кам’яна Підпилип’янська школа І-ІІ ступенів. Відразу помітили на шкільному дворі рівно вишикувані в ряд молоді ялини та туї. Як розповіла вчителька молодших класів, котра 40 років присвятила освітньому закладу, Євгена Батярко, декілька десятиліть тому школярі започаткували незвичайну традицію: після випуску посадити хвойне дерево. 
Приміщення школи збудоване ще 1939 р. Тут високі стелі й кам’яні стіни, тому воно холоднувате, враховуючи те, що доводиться обмежитися пічним опаленням. Зате минулого року в будівлі зробили внутрішній туалет. Заклад освіти розрахований на 250 учнів, але нині тут гризуть граніт науки тільки 36. Це переважно діти з Підпилип’я та Подолян, але є й школярі із сусідніх сіл Тернопільщини, яким до школи - перебігти кладку. В закладі працюють безкоштовні гуртки, на яких дітей навчають рукоділлю й народознавству. Після 9 класу випускники йдуть вчитися в Приворотську школу, або ж вступають до профтехучилищ.
- Декілька років тому, з ініціативи директора Миколи Соломона, в школі засновано народознавчу світлицю, - розповідає Євгена Михайлівна. - Автентичні речі домашнього вжитку, старовинний одяг та ікони в музей приносили жителі села. Маємо тут і традиційне весільне вбрання, якому вже понад 100 років! 
Про те, що жителі Підпилип’я немало часу приділяють духовному та вміють берегти народні традиції, свідчить і з любов’ю облаштована ще одна народо¬знавча світлиця, розміщена в сільській бібліотеці. До речі, в бібліотеки та поштового відділення приміщення одне на двох. Зовнішню його непривабливість цілком компенсує внутрішній затишок невеличкої бібліотечної кімнатки та насичений колорит музею. А поштарською справою займаються завідувач від¬ді¬лення Олена Ці¬пій та листоноша Альона Чебан.
Як розповідають підпилип’яни, їхній край славиться вишивкою. «Адже по тім боці Збруча - вже Тернопільщина, а там вишивання у великій пошані. От і у нас є багато вишивальниць», - кажуть люди. Неймовірні весільні рушники молодятам вишиває Марія Дзюба. Багато її вишивок прикрашають сільські світлиці. А Неля Пиріг робить неповторні вироби з бісеру, які демонструються восени під час проведення районного свята врожаю. 

ЗАМІСТЬ ВИСНОВКІВ

І хоч Підпилип’я з усіма своїми бідами не зраджує невтішній тенденції розвитку українських сіл, проте склалося враження, що йому цілком комфортно у своєму віддаленому кутку. Хто живе у селі, бажаючи кращого, все-таки цінують те, що мають - рідні краєвиди, родючу землю, традиції та чисту природу. Шкода тільки, що ті, хто має можливість залишитися в місті, нізащо не хочуть повернутися у віддалене від райцентру безперспективне село. Що ж тоді на нього чекає через роки?..
Тетяна ДИКА,
 Галина ВЕЛИЧКО



  ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Підпилип’я разом із сусідніми Подолянами, які до 1 березня 1963 р. були відомі як Залуччя, належать до давніх подільських поселень. Цього року виповнюється 520 років першій письмовій згадці про ці села на лівому березі Збруча. В подимному реєстрі Подільського воєводства за 1493 р. записано латиною: «Podphylypcze et eiusdem Zalucze de decemnovem solvit». Тобто, 1493 р. Підпилип’я та сусіднє Залуччя мали 19 димів. Димом тоді називали податок, що нараховувався залежно від кількості печей і димарів у господарстві.  
У виданій 1901 р. під редакцією Юхима Сіцінського капітальній праці про парафії та церкви Подільської єпархії зазначено:
«Підпилип’я - село на похилому скелястому березі Збруча, біля австрійського кордону, від поштової станції Лянцкорунь (нині Зарічанка. - Прим. ред.) за 20 верст на південний захід, від містечка Оринин за 11 верст на південний захід.
Клімат дещо сирий через багатоводдя. Навесні частина села затоплюється розливом річки та гірськими потоками. Грунт чорноземний, рясно зрошуваний. Але на полях іноді трапляються мокрі, гнилі місця («млаки»), на яких нічого не росте.
У документах Підпилип’я згадується з кінця XV ст. 1510 р. власник села Яків Подфіліпський, каштелян кам’янецький, виклопотав Підпилип’ю магдебурзьке право, за яким воно стало іменуватися містечком, але цей статус Підпилип’я невдовзі втратило. Після Подфіліпських ним володіли Потоцькі, потім, у XVIII ст., тут деякий час було кілька спільних власників, після яких маєток зосередив у своїх руках граф Йосип Красінський, генерал коронних військ. При першому поділі Польщі 1772 р. частина земель Підпилип’я відійшла до Австрії, і досі поміщики Підпилип’я володіють за кордоном 300 моргами з фільварком Замостя. Тепер тутешній маєток належить Охоцьким.
Біля південного краю села є урочище Монастирок, покрите штучними нерівностями. За три версти від села на південний схід є два великі кургани.
Населення православного 560 чоловіків і 601 жінка, католиків 31, євреїв 14. Жителі - українці-селяни, займаються хліборобством, але, внаслідок невеликої величини земельних ділянок, багато хто йде влітку на роботи в Бессарабію. З ремесел поширено ткацтво.
У Підпилип’ї є прикордонний пост.
Церква в Підпилип’ї у XVIII ст. була уніатською на честь святого Архістратига Михаїла, дерев’яна, трибанна. Наприкінці століття вона згоріла, тож було влаштовано каплицю. 1800 р. парафію приєднано до православ’я. 1826 р. розпочато і близько 1843 р. завершено спорудження на кошти парафіян нинішньої церкви… Стародавній цвинтар від церкви біля місцевого прикордонного поста. Будинок священика і господарські приміщення побудовано 1887 р. поміщиком…
Церковнопарафіяльна школа з 1885 р. Розміщується в кам’яному будинку, побудованому 1895 р. на місцеві кошти».
Наведемо цікавий факт із книги Володимира Зибковця «Про чорну та білу магію». 1709 р. в Підпилип’ї під час посухи шляхтянку Яворську звинуватили в тому, що вона чарами утримувала дощ. На березі Збруча зібралися жителі села і викликали її. Селяни за наказом поміщика Дружківського роздягнули Яворську догола і зв’язали особливим чином, встановленим папською інквізицією для випробування водою: великий палець правої руки прив’язали до великого пальця лівої ноги, те ж зробили з пальцями лівої руки і правої ноги. Між зв’язаними кінцівками протягнули мотузок й опустили жертву у воду. Оскільки Яворська стала тонути, її визнали невинною.
У Підпилип’янській школі навчалося чимало відомих людей. Серед них Герой Соціалістичної Праці Леонід Скринчук, три доктори наук: біологічних - Володимир Микитюк, медичних - Леонід Якимець, історичних - Олександр Завальнюк, батько якого, Михайло Опанасович, у 1957-
1985 рр. був директором школи. У ній також працювали письменник Сергій Пантюк і журналіст Валер’ян Баньковський (у 1986-1989 рр. - директор школи), які створили в Підпилип’ї осередок Руху, за що тодішньою компартійною владою були добряче «пропісочені» 16 жовтня 1990 р. на загальних зборах села.

Підготував Олег БУДЗЕЙ.



Автор:  Галина ВЕЛИЧКО / Тетяна ДИКА / Олег БУДЗЕЙ

Повернення до списку