Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

НЕДІЛЯ, 23 ВЕРЕСНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
25.01.2013

МРІЯ ХУДОЖНИКА

Леонід Сорокатий , «Троїцький монастир. Церква Святої Трійці   XIV­XVIII ст., перебудова XIX ст.». Папір, акварельХудожнику Леоніду СОРОКАТОМУ ось уже 20 років не дає спокою велика мрія. Це грандіозний історико-мистецький альбом «Кам’янець-Подільський», для якого Сорокатий намалював понад 200 картин, що відображають фрагменти давніх майданів, вулиць, кварталів, архітектурних і природних об’єктів нашого міста. Цей альбом став би унікальним на теренах України, порівнявши вигляд нашого міста нині та декілька століть тому. От тільки чи перевтілиться ця мрія на реальність? Для цього загорітися нею маємо, мабуть, і ми з вами.
Леонід Сорокатий ­ своєрідна постать в історії Ка­м’янця­Подільського. Свого часу він був одним із найвідоміших художників Хмельниччини, про якого невтомно писали газети. А грамот за виставки різних рівнів (у тому числі й персональних, яких було чимало) в нього назбирався цілий стос. Його реалістичній творчості притаманні індустріальні сюжети і портрети робітників, архітектурні об’єкти і чарівні подільські пейзажі, ну і, звісно, натюрморти з яскравими квітами, які приносять художнику найбільше задоволення.
«Творчість Леоніда Сорокатого оптимістична. Він домагається такого звучання своїх творів не тільки силою захованого в них почуття, а й енергійним, темпераментним, соковитим живописом, напруженим і насиченим колоритом», ­ писала свого часу відомий художник і мис­тецтвознавець Катерина Дегтяр.
Для багатьох Сорокатий відомий як засновник і керівник художньої студії «Подільські Барви».
Однак останніми роками Леонід Олексійович, здається, зник з поля зору. Нині він проживає у с.Привітне, займається бджолярством і сільським господарством, яке забирає більшість часу митця. А ще ­ своїм альбомом.
Спочатку давайте познайомимося ближче з цим своєрідним художником. Леонід Сорокатий народився 1942 р. в с.Пудлівці, а у Кам’янці розкривався його талант.
­ Сучасний вигляд..Леоніде Олексійовичу, якими були Ваші перші кроки як художника?
­ Ще змалку я захоплювався малюванням, хоча спочатку в селі мене не було кому навчати. Але 1954 року пішов у Палац піонерів, де керівником дитячої художньої студії був Дмитро Брик. Він і став моїм першим художнім наставником, а вже згодом вступив до Вижницького училища декоративно­прикладного мистецтва.
­ Ваша праця, в основному, була пов’язана із цементним заводом...
­ На цемзавод я пішов працювати художником­оформлювачем. Тоді по­­
­тріб­но було робити наочну агітацію, плакати, портрети тощо. Я зробив цілу картинну галерею про завод, понад 30 великих робіт. У той час закінчив Заочний народний університет мистецтв у Москві.
­ Як з’явилася ідея організувати художню студію «Подільські Барви»?
­ Я був членом профкому заводу та відповідав за наочну агітацію. Коли переглядав наші плакати, то розумів, що в них багато недоліків, тому 1977 року вирішив відкрити на заводі художню студію на громадських засадах. Після роботи ми проводили практичні заняття для робітників.
Леонід Сорокатий, «Польський ринок. Кафедральний костел, ХVI-ХVІІІ ст.   Католицька семінарія. 1782 р.». Папір, акварель.  Утім завод працював за змінами, і було дещо незручно проводити заняття. Тому я домовився із директором школи №6 про виділення приміщення для художньої студії. Відтоді там у мене почали займатися діти (дорослі вже тільки у вихідні). Щороку студія проводила декілька виставок. Також успішно брали участь в обласних, республіканських і всесоюзних виставках, за що 1988 року нам присвоїли звання народного колективу. Тоді ж мені дали ставку, і я почав отримувати зарплатню за студійну роботу.
­ Учнів у Вас, мабуть, було чимало?
­ У студії одночасно займалися близько 50 дітей, тому я їх поділив на 2 групи. Кожна мала по три заняття у тиждень, по черзі. Учні за це нічого не платили, всі матеріали (папір, олівці, фарби, мольберти, стільці тощо) забезпечував профком цемзаводу. Ми ходили на пленери, їздили на екскурсії в музеї, до визначних пам’яток. У мене не було конкретної навчальної програми, як у художніх школах, кожен учень творив по­своєму, обирав власну тему. Я з дітьми працював індивідуально. Чимало з них згодом вступали до художніх навчальних закладів. Для мене головним був результат, і діти дуже наполегливо працювали.
­ Розповідають, що Ви для дітей були не лише художнім керівником, але й вихователем?
­ Я спілкувався з дітьми на різні теми. Одного разу (це було у 80­х роках) зайшла мова про Леніна та Сталіна. Діти ставили мені різні запитання, і я сказав, що Ленін ­ це великий кат, який знищив мільйони людей. А вже зранку наступного дня мене викликали до кабінету директора школи.
­ Звідкіля у Вас такі глибокі крає­знавчі знання?
­ Я постійно спілкувався з обізнаними людьми, зокрема із Сергієм Гайхом, який викладав історію мистецтв. Також, коли є вільний час, люб­лю читати книги. А ще мені пощастило: за участь у виставках мене нагороджували не лише грамотами, а й путівками до Москви, Санкт­Петер­бурга, Києва, Харкова, Вільнюса, Виборга та інших міст.
- Чому ж студія припинила існування?
- Змінилася влада, Україна стала вільною, а нашим, ще неграмотним, капіталістам дали багато прав на місцях. Почалося скорочення, під яке потрапив і я зі своєю студією, а приміщення використали для інших цілей. Згодом забрали в мене і півставки в Палаці піонерів, де також працював. Звісно, намагався достукатися до керівництва, але тоді на це не звертали уваги.
- В той час Ви і переїхали в село Привітне?
- Ну, як пішов на пенсію, то що вже робити? Переїхав у село: рискаль, сапа, коса, корова, свині... Малював уже дуже мало. А над альбомом про Кам’янець працював постійно. Планів є багато, але немає часу ними займатися. Та й для художника потрібно мати окрему кімнату, де можна розкласти всі свої знаряддя.
- Де нині знаходяться Ваші картини?
- В основному, вдома. Хоча дуже багато робіт розкупили. Чимало подільських пейзажів вивезли до Ізраїлю, також картини купували поляки, німці, американці, росіяни, італійці. Є вони і в нашому історичному музеї, деякі викупило Міністерство культури в Києві. Але най¬кращі з них не продаю.
- Уже мало хто пам’ятає, але створення виставкової зали на Соборній - це теж Ваша заслуга.
- Коли працював у студії, то було проблемно знайти зал для виставок. Я зібрав багато підписів на підтримку будівництва на Новому плані виставкової зали Леонід Сорокатий та його «Портрет подолянина». 1980 р.та відніс їх до міськвиконкому. В середині 80-х вулицю Соборну ще тільки збиралися забудовувати, і я мало не щодня ходив до головного архітектора міста Віктора Яворського і наполягав на зведенні зали. Він погодився. Вона мала бути значно більшою, ніж є нині, і займати цілий кут між вулицями Гагаріна та Соборною (тоді ще Котовського). Але коли дійшло до її здачі в експлуатацію, то виділили менше як половину запланованої площі.
- Але Ви там ніколи так і не виставлялися...
- Не довелося. Спочатку все якось не виходило, а через декілька років міськвиконком забрав це приміщення для Єдиного дозвільного центру. Але підписи, які я колись збирав, таки відіграли свою роль. Я їх віддав новому поколінню художників і фотографів, і вони все-таки добилися повернення виставкової зали на Соборну.
- Коли ж відбулася остання Ваша персональна виставка картин?
- Це була виставка 1992 року в Ратуші, присвячена моєму 50-літтю. Минулої осені я планував велику ви¬ставку до 75-ліття Хмельницької області. Зробити її запропонував міськвиконком - у відповідь на мою ідею щодо випуску історико-культурного альбому про Кам’янець. Потрібні були лише рамки та зала, однак мене запевнили, що це не мої проблеми. Я переміряв усі свої роботи і домалював ще 50. Однак незадовго до відкриття виставку відмінили, бо влада не знайшла 9000 гривень на рамки.  

КАМ’ЯНЕЦЬ, ЯКОГО МИ НЕ БАЧИЛИ

То що ж це за книга, яку мріє видати Сорокатий?
- За задумом, це має бути якісний широкоформатний (розміром 33х25 см) історико-мистецький альбом «Кам’янець-Подільський», що складатиметься з понад 400 сторінок, виготовлений на високополіграфічному рівні, - розповідає Леонід Олексійович. - Текст має бути подано п’ятьма мовами: україн¬ською, російською, польською, англійською та німецькою. У текстовій частині книжки мова піде про історію і культуру міста. В ілюстративній буде вміщено 220 кольорових картин з давнім 
виглядом міста, під якими роз¬містяться фото меншого розміру тієї ж місцевості ХІХ століття та сучасні фото з невеличким коментарем. Ілюстрації будуть розміщені розділами: «Старий Замок», «Оборонні споруди міста», «Брами», «Майдани», «Сходи. Мости», «Кам’янець повоєнний», «Сакральні споруди», «Передмістя», «Навчальні заклади», «Прогулянка Кам’янцем», «Панорами», «Нове місто». Кожен розділ починатиметься із поетичного нарису.
Я хочу показати, яким наше місто було у XVII-ХІХ століттях (цей період мало вивчений), адже це був зразок середньовічного західноєвропейського градобудування. Нині від тієї краси залишилася, мабуть, десята частина.
З фортеці, для прикладу, зробили ляльку для туристів, а вона ж була зовсім не така. Варшаву, скажімо, під час війни взагалі зрівняли із землею, але її так відбудували, що все одно відчувається подих давнини. Своїми картинами я намагався увійти у той час. Матеріали збирав із багатьох джерел: це наші історичний, архітектурний музеї та фонд рідкісної книги, Львівська бібліотека ім.Стефаника, Івано-Франківська бібліотека та приватні колекції.
Ідея створення такої книги виникла в Леоніда Сорокатого, коли він ознайомився із листівками ХІХ ст., де зображено Кам’янець. Однак на його малюнках зображення із цих листівок «оживають» і дають можливість cповна оцінити вигляд міста минулих століть. За 20 років художник зібрав чимало матеріалів, і нині книга майже готова до друку.
Готувати книгу Леоніду Сорокатому допомагають доктор історичних наук Лев Баженов, кандидат історичних наук Андрій Задорожнюк, колишній завідувач відділу НІАЗ «Кам’янець» Ганна Ківільша, поетеса Людмила Дрезналь і художник Аркадій Данилюк. Львівське видавництво «Каменяр» готове взятися за її видання. От тільки ця проблема до болю банальна - де взяти кошти? Якщо альбом випустити накладом 5000 примірників, друк буде коштувати близько 250 000 грн. (в такому разі 
роздрібна ціна може бути до 
100 грн). Менший тираж підвищуватиме ціну книги. Зважаючи на те, що в Кам’янці-Подільському завжди багато туристів та
офіційних гостей, цей альбом навряд чи залежиться. Та й кожному кам’янчанину, гадаю, було б цікаво його полистати і порівняти колишній вигляд міста із сьогод¬нішнім. До речі, таких альбомів в Україні ще ніхто не видавав (подібні книги були про Київ та Львів, проте в дещо іншому форматі).
Приємно, що не перевелись ще справжні патріоти рідного міста, які не для власного збагачення, а завдяки ентузіазму та творчому натхненню готові творити унікальні речі. От тільки фінансами вони, зазвичай, не володіють. А ті, хто володіє, не завжди цікавляться мистецтвом (хоча в цьому разі вкладені кошти можна повернути). Леонід Сорокатий зі своєю ідеєю звертався до багатьох відомих посадовців, які навіть надсилали позитивні відповіді на його листи, однак не більше того.
У пошуках меценатів автори книги готові додати ще один розділ, присвячений діяльності своїх спонсорів, якщо такі знайдуться.
Фінансову допомогу на видання книги можна пересилати на реквізит:
Видавництво «Каменяр»,
р\p №26005000 11388 у Львівській обласній філії АКБ «Укрсоцбанк» м.Львова, 
МФО 325019,
код ЄДРПОУ 02473895 із зазначенням «На випуск альбому «Кам’янець-Поділь¬сь¬кий».
Контактувати із автором Леонідом Сорокатим можна за тел.: 095-361-5062.


Автор:  Віталій ГОРБУЛЕНКО

Повернення до списку