Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ВІВТОРОК, 19 ЧЕРВНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
01.02.2013

Семен ДАРЧУК: «ГОЛОВНЕ - ТРИМАТИ ПЛАНКУ!»

Семен ДАРЧУКУспішному, принциповому, цілеспрямованому Семену ДАРЧУКУ завтра виповнюється шістдесят. Ім’я цієї людини знають не лише в місті та районі, а й в Україні загалом. Майже двадцять років він очолює завод-гігант «Подільський цемент». За його керівництва підприємство пережило кардинальну реконструкцію. Новозбудовану лінію заводу з виробництва цементу «сухим» способом два роки тому разом із Семеном Івановичем запускав сам Президент України Віктор Янукович.
Народився Семен Іванович 2 лютого 60 років тому в с.Перебиківці на мальовничій Буковині. Батько працював у колгоспі, а мати натирала мозолі в ланці біля буряків. Малий Семен разом з молодшим братом Анатолієм ходили до місцевої школи. У вільний час пасли корову. Після закінчення 9 класу наш ювіляр вступає до Чернівецького індустріального технікуму.
- Для села то був нонсенс, бо зазвичай усі йшли навчатися на агрономів, учителів, медпрацівників, а тут я зі своєю індустрією. Мамі такий вибір не зовсім сподобався, та я таки зумів його відстояти. Зовсім про це не шкодую, - заявляє Семен Іванович. - Як на мене, то була сильна школа, котра давала міцні знання. А такі речі, як креслення, просторове мислення, котрі ми штудіювали ще студентами, допомагають у роботі й нині. До того ж під час навчання в технікумі ми мали восьмимісячну практику. Я потрапив у Харків на завод, де виготовляли плитку. Будучи практикантом, уже працював механіком. Тобто була можливість отримати непогані навики роботи. Ще два місяці практикував у Полтаві. Це дуже важливо, адже на виробництво можна було прийти вже з певним досвідом роботи.
- І прийшли Ви з ним на цементний завод?
- Так. Після закінчення технікуму 1973 року мене за направленням скеровують на Кам’янець-Подільський цементний завод. А далі все просто: спочатку слюсар з ремонту цементного обладнання, одразу ж після цього - майстер. Потім за двадцять років змінив ще декілька посад, вісім років - у кріслі заступника директора з виробництва. А з 1994 року й донині - генеральний директор, голова правління ВАТ «Подільський цемент».
- Яким Ви застали завод 73-го?
- Хороший завод. Щоправда, тоді його була лише половина - сімдесят третього цементний ще активно будувався.

«ЦЕМЕНТНІ» ТРАНСФОРМАЦІЇ

Семен ДАРЧУК:  «ГОЛОВНЕ - ТРИМАТИ ПЛАНКУ!»  - За сорок років які суттєві зміни можете виокремити?
- Змін є чимало. Зовсім недавно Кам’янець-Подільський, Хмельницька область та й Україна загалом отримали один із найсучасніших у світі цементних заводів. Він зовсім не схожий на того радянського велетня, котрий зустрів мене, двадцятирічного хлопця, чотири десятки років тому. Нам вдалося здійснити кардинальну реконструкцію заводу й перейти від «мокрого» до «сухого» способу виробництва цементу. Нова технологічна лінія за своєю потужністю може замінити п’ять старих. А це стовідсоткова гарантія нашим покупцям, що ми завжди зможемо забезпечити їх цементом. До того ж життя подорожчало, плата за енергоресурси також різко зросла, а в цій реконструкції всі такі питання враховано. Ми відійшли від дорогого російського газу й надали перевагу вугіллю. Все це дозволило економити на паливно-енергетичних ресурсах у 2,2 раза. Відповідно, маємо найвищу зарплату. В середньому вона складає близько 6 тис.грн., але деякі 
головні спеціалісти мають оклади і по
30 тис.грн. (10 років тому середній розмір заробітної плати становив 630 грн. - Прим. ред.). Сьогодні маємо чергу в прийомі на роботу. А ще змінився і я. Не той уже директор, що був 1994-го, мабуть, подорослішав - он наскільки менше стало волосся на голові. Люди кажуть, що то досвід дається взнаки (сміється).
- А яким є сьогоднішній директор ВАТ «Подільський цемент»?
- По-перше, керівник такого рангу ніколи не має бути злопам’ятним, бо трапляється, людина щось зопалу сказала, то хіба варто таке пам’ятати? По-друге, я ніколи не приймаю серйозних рішень швидко. Нехай вони краще перечекають день, другий. Не раз було таке: хтось хоче звільнитися, але приходить на другий чи третій день, аби сказати, що передумав. А якби я ту заяву одразу ж підписав? Тобто, прийняття стратегічних рішень має бути зваженим. Тим паче, що такі рішення можуть вплинути на подальшу долю заводу чи навіть міста або району. Крім того, я дотримуюся позиції, що заробітна плата і податки - то святе. Наш завод та Хмельницька АЕС є найбільшими платниками податків в області. Ми сплачуємо понад 200 млн.грн. на рік до районного бюджету. А торік заплатили близько
38 млн.грн. за надра, тобто за весь камінь чи глину, які взяли, державі було сплачено 17 грн. за тонну видобутої сировини.
- Позиція директора зрозуміла, а якими мають бути працівники сучасного заводу?
- Наразі власником заводу є фірма зі світовим ім’ям CRH, що займається будівельними матеріалами, тому зрозуміло, що перед нами поставили нові вимоги й підходи до роботи. Минулої суботи я приїхав з Дубліна, де проводилася нарада щодо перспектив заводу на найближчі три роки. Власники в першу чергу хочуть бачити людей англомовних, молодих, а також зі знанням комп’ютера та фаховим підходом до справи. З останнім ми намагаємось допомагати. Одного хлопця відправили на навчання до Швейцарії. Ще одного взяли в кар’єр на посаду гірничого інженера, а він має вчительську освіту. То нині навчаємо його гірничій справі в Англії. Та якщо в цьому ми можемо посприяти, то з мовою та опануванням комп’ютерних технологій потрібно вдосконалюватися самим.
- І як вдається справлятися з цим підлеглим?
- Наразі на заводі працюють 720 чоловік, яким доводиться звикати до нових правил. Багато робочих процесів контролюються дистанційно з однієї будівлі за допомогою встановлених камер і моніторів. Довелося набирати нових людей, адже таких легше навчити, ніж ламати стереотипи старих працівників, змінювати їхній підхід до роботи і навики. Та проблема полягає ще й у тому, що старше покоління не хоче вчити молоде. Візьмімо хоча б бухгалтера з великим досвідом роботи, який звик працювати із зошитом і калькулятором, і нового фахівця, який ще не має практики, не завжди може звести дебіт з кредитом, проте добре знається на ком¬п’ютерних програмах. От трапляється, що молодий спеціаліст звертається по пораду до старшого, а той відмовляється допомогти, мовляв, ти такий розумний, от і роби все на своєму комп’ютері. Як на мене, така тенденція є дуже негативною.
- Семене Івановичу, нещодавно на підприємстві стався неприємний інцидент із трагічними наслідками - двоє людей загинули. Завод після цього зробив якісь висновки?
- По-перше, та піч, де сталася трагедія, вже ніколи не працюватиме. Та й взагалі, може, це страшно прозвучить, але всі старі лінії - то металобрухт, і рано чи пізно вони мають бути демонтовані. По-друге, висновки нами були зроблені. Сьогодні на заводі з’явилася нова посада - директор з техніки безпеки, значно посилено відділ, що відповідає за ці питання. Всіх працівників одягнено в спецодяг, який відповідає необхідним нормам. За місяць-півтора робітники отримали нові куртки, костюми та взуття. До того ж ми не кинули постраждалих напризволяще, зробили все, що було в наших силах: з Донецька привезли професора, котрий оглядав потерпілих. За наш рахунок було закуплено ліки, придбано апарат для пересадки шкіри. Кожному виплачено по 100 тис.грн. компенсації. Сьогодні з усіх сил намагаємося втовкмачити людям, що вони для нас значно важливіші, ніж те, що роблять, наражаючись на небезпеку.

ЖИТТЄВІ ПРИНЦИПИ СЕМЕНА ДАРЧУКА 

Семен та Оксана ДАРЧУКИ- Якого принципу в житті Ви дотримуєтеся?
- Порядності та чесності. Я не люблю брехати. Краще гірка правда, ніж солодкий обман. Бо ж через якийсь час усе випливає на поверхню.
- Сьогодні серед успішних бізнесменів побутує мода на благочинність. Ви за нею слідкуєте?
- Намагаюся допомагати тим, хто до мене звертається. Не знаю, як буде завтра, але сьогодні я можу це зробити, то й роблю. Хоча вважаю, що допомога ця має бути від щирого серця, а не для галочки чи звіту в пресі. В мене з міською і районною владою та Гуменецькою сільською радою підписані соціальні угоди. По кожній з них була надана допомога не менше як на 50 тис.грн. Гляньте на візитку селища Першотравневого - церкву, туди я теж немало вклав.
- А розкажете, як познайомилися із дружиною Оксаною?
- Нічого особливого, познайомилися, як і всі. Вона родом з Івано-Франківщини. Але ми разом навчалися в Чернівцях. У місті був парк Калініна, і не знаю, як він тепер називається, але туди всі ходили гуляти, на танці. Там я і побачив Оксану.
- Чому ж виділили саме її серед інших?
- Та тому що гарнішої дівчини за неї в Чернівцях не було (сміється). Трохи позустрічалися, а 1973 року вже одружилися. Мені тоді якраз було 20 років.
- Не зарано для створення сім’ї?
- Та ні. До того ж тут, розумієте, є два варіанти: або завчасно, або запізно. В мене от є один ще досі неодружений ірландець, якому вже 40 років. Думаємо, де для нього наречену знайти, щоб взяла його і сказала: «Ю а май хасбент».
- З ким дружить сім’я Дарчуків?
- Тут можу сказати лише одне: в нас точно немає ворогів.

«ОН УМЕЕТ ЗАРАБОТАТЬ, ОНА УМЕЕТ ПОТРАТИТЬ»

Візит Президента України. Жовтень 2011 р.- Ви багато подорожуєте. Що в світі вразило найбільше?
- Подорожуєте - то голосно сказано. Переважно я їжджу у відрядження. У власності CRH є заводи в Америці, Індії, Китаї, Туреччині, Польщі, Швейцарії, Фінляндії, Іспанії, Португалії, Тунісі, і на кожен з них я можу потрапити без жодних перешкод. Звичайно, не кривитиму душею, вдається оглянути те чи інше місто. Дуже сподобалася Варшава, Прага, Мюнхен, та й взагалі Європа - чудова.
- А день народження Ви зазвичай де і з ким святкуєте?
- Якось так складається, що свій день народження я фактично завжди зустрічаю за кордоном. Минулого року був у Карлових Варах, позаминулого - в Таїланді, якось святкував у Домініканах. Але завжди поруч лише найрідніші люди - дружина і, можливо, хтось із близьких. Сидимо за бокалом доброго вина. Між іншим, мабуть, немає такого вина, яке б я не дегустував. Просто не люблю ні коньяку, ні віскі, тому надаю перевагу саме цьому напою.
- А улюблена страва?
- Та, що дружина приготує.
- Самі не куховарите?
- Ні, нога чоловіка на кухню не ступає. І я вважаю, що це нормально. Як кажуть, «он умеет заработать, она умеет потратить». Нехай кому що дано, той тим і займається. Тим більше, що в нас так і заведено.
- Семене Івановичу, за спиною 60 років, чимало зроблено, багато досягнуто. Чи є ще нереалізовані плани?
- Я досяг вершини, тепер головне - не впасти та й не опустити планки. Погодьтеся, побудовано прекрасний цементний завод. Вчора в мене закрадались думки покинути його й піти на заслужений відпочинок, а сьогодні думаю, що все не можна кинути просто так, потрібен гідний спадкоємець, щоб міг утримати це все на тому ж рівні. В Старому місті побудовано готель «Клеопатра», який є взірцем для всіх подібних закладів у Кам’янці-Подільському. Нещодавно він отримав чотири зірки за високоякісний сервіс. Планка піднята, рівнятися є на що. Зроблено це все не з метою конкуренції, а для того, щоб показати місту, яким має бути готельний бізнес. Бо Кам’янець заслуговує лише на найкраще. Сподіваюся, що старання мої недаремні.

Автор:  Алла БАБЛЯК / Ганна РОГОЖИНСЬКА
Кількість коментарів:  1

Повернення до списку