Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

П'ЯТНИЦЯ, 21 ВЕРЕСНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
09.05.2013

НЕВГАМОВНИЙ ВЕТЕРАН

Переступивши поріг квартири 90-літнього кам’янчанина Юрія СОЛОВЙОВА, складається враження, ніби потрапив до картинної галереї. Його художні роботи розвішані на стінах усіх кімнат, а деякі лежать 
у коробці - місця не вистачає. А ще цей чоловік творчої натури - справжній воїн-герой, який під час Великої Вітчизняної війни на передовій громив фашистів. Чотири поранення, три ордени Червоної зірки та безліч спогадів принесла війна в таке різнопланове життя Юрія Сергійовича.

БІДА НАВЧИТЬ, ЯК НА СВІТІ ЖИТЬ

Юрій СОЛОВЙОВCаме дитинство навчило Юрія бути настирним і заповзятим. Народився він 1923 року в колишній столиці Казахської СРСР Алма-Аті в родині військового лікаря. Згодом його батька партія направила працювати в Алтайський край. Коли Юрію було 10 років, батько помер. У ті голодні роки мати розуміла, що не зможе сама прогодувати чотирьох дітей, тож віддала двох синів у дитячі будинки.
- Коли було холодно, я жив у дитбудинку, а щойно наступала весна, тікав у ліс, там полював, рибалив, - розповідає Юрій Сергійович.
Майже як у Фенімора Купера! А через чотири роки, закінчивши 7 клас, Юрій повернувся до матері. Для того, щоб матеріально підтримати сім’ю, він з 14 років почав працювати теслярем.

ТРИ ЧЕРВОНІ ЗІРКИ

1941 року, коли розпочалася війна, Юрій Соловйов якраз пішов до армії. Його одразу відправили до окремого лижного батальйону диверсійного призначення Волховського фронту.
- Починав воювати під Ленінградом. Тоді батальйон боровся з фінами, - згадує Юрій Сергійович. - Ми підривали, палили склади, викликали паніку, а потім йшли звідти. Це була зима, сніг випадав до двох метрів - без лиж не пройдеш. Ті, в кого вони ламалися або хто мав поранення, так і залишалися на місці, приречені на смерть, оскільки не було можливості забрати із собою товариша. Ми їм тільки давали гранати та боєприпаси, щоб у снігу копали окопи, захищали себе та затримували ворога. А я зметикував, що краще взяти менше гранат, але прихопити з собою цвяхи і кутики металу. Був випадок, коли командир загону зламав лижу і вже подумав, що приречений на загибель. А я його лижу взяв, витягнув два кутики, прибив посередині жерсть і знову одягнув на командира. Він мені потім видав медаль.
Наприкінці 41-го року Юрія Соловйова поранили. Після повернення зі шпиталю він був зарахований до артилерійської частини, де воював до 1943 р., коли його направили в артилерійське училище в Пензу. В жовтні 43-го, вже лейтенантом, він повертається на фронт. Юрія призначили командиром вогневого взводу 45-міліметрових гармат, і відтоді його життя було на передньому краї.
При звільненні Риги молодий боєць отримав друге важке поранення, але знову повернувся в стрій - воював у складі 1-го Білоруського фронту. Вже на чужій землі ворожа куля втретє зачепила Соловйова. За бойові дії в місті Шнайдемюль Юрій був нагороджений орденом Червоної зірки вперше.
Під час боїв за Берлін Юрій Соловйов уже командував батареєю і за підбитий танк «Тигр» знову отримав орден Червоної зірки.
За декілька днів до жаданої перемоги, 6 травня 1945 р., його було поранено вчетверте.
- Німці хотіли переправлятися через Ельбу, - розповідає Юрій Сергійович. - Я витягнув на дамбу гармату - і давай по них! А хтось із німців дістав кулемета і зарядив мені по ногах.
Проте передової герой не залишив, добивши фашистів до кінця. Зустрівши День Перемоги на милицях, Соловйов отримав третій орден Червоної зірки за останні дні боїв.

ПО СУСІДСТВУ З ЯПОНЦЯМИ, або ФОТОАПАРАТ ВІД МІКОЯНА

НЕВГАМОВНИЙ ВЕТЕРАНЗ настанням мирного життя для військового Юрія Соловйова пригоди не закінчилися. 1946 р. його відрядили служити на Курильські острови, де на той час проживали японці, однак територія вже перебувала у володінні СРСР.
- Служив я командиром вогневої точки, - розповідає Юрій Сергійович. - Зима там жахлива, а весна, літо і осінь - чудові. З радянських людей тут жили лише військові, для яких побудували дерев’яні казарми, однак я жив у японців на квартирі, де мені подобалося. В них для купання була велика дерев’яна бочка на двісті відер води. Воду гріли цікавим способом: спускали на мотузці у бочку гаряче камін-
ня - і вода нагрівалася до будь-якої температури. Купатися там було дуже добре.
Але я з японцями ніколи не їв. У них у дворі жило багато собак, але не такі, як наші, а жирні та ліниві (їх відгодовували рибою). Цих собак японці живими вішали на добу в сараї за задні ноги. Після того собакам перерізали горло, кров стікала, м’ясо ставало білим, і вони сиділи смакували. Я на таке дивитися не міг.
Одружуватися там не було як - наших дівчат не було, тільки японки. Проте існував закон: якщо зачепиш їхню дівчину - то отримаєш заслання на Чукотку або Сахалін. В японців були магазини, ми ходили купувати курей, цукерки, самогон, але близьких стосунків з ними не допускали. 1949 року їх усіх вивезли до Японії.
Дивовижна природа Курильських островів назавжди залишилася поруч з ветераном. Приїжджав у той час на острови відомий радянський політичний діяч Анастас Мікоян. Соловйов йому показав лежбища морських котиків та рибні місця Охотського моря, а в подарунок від одіозного політика отримав фотоапарат. Юрій Сергійович захопився фотографуванням на все життя, а в його альбомі й досі зберігаються чорно-білі згадки про тихоокеанські острови, де він служив до серпня 1950 р.

ВЧИТИСЯ І ВЧИТЕЛЮВАТИ НІКОЛИ НЕ ПІЗНО

Повернувшись до Алтайського краю, Юрій знайшов до вподоби дівчину та одружився. До Кам’янця-Подільського він поїхав служити за призначенням уже одруженим. Дружина Валентина влаштувалася на швейну фабрику, згодом стала начальником відділу праці та заробітної плати, тож її і досі там пам’ятають, хоч вона п’ять років тому відійшла у вічність. Разом вони виховали дочку та сина.
Фото з Курильських островів1960 р. в званні капітана Юрій Сергійович був демобілізований у зв’язку зі скороченням військовослужбовців, але місто над Смотричем так припало до душі, що вирішив тут залишитися на все життя.
Але куди було йти працювати військовій людині в цивільному житті? Тут стала в пригоді довоєнна професія тесляра. Влаштувався у ЗОШ №8 вчителем трудового виховання. Паралельно вчився у вечірній школі. Закінчивши 10-й клас, продовжив навчання в будівельному технікумі. Однак за час викладання в школі зрозумів, що робота з дітьми - це ще одне його покликання. Отож, твердо вирішивши освоїти педагогічну професію, вступив на історико-філологічний факультет Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту. Після закінчення вишу почав викладати історію в школі №5. Історія стала ще одним захопленням Юрія Сергійовича.
- Я досліджував історію Росії, систематизував інформацію про події Великої Вітчизняної війни, - розповідає він. - У мене он скільки книг!
1970 р. колишньому військовому запропонували викладати військову підготовку в старших класах цієї ж школи, що він успішно і робив до 1984 р.
І хоча вже можна було відпочивати на пенсії, така активна людина сидіти без роботи не могла. Юрій Сергійович влаштовується працювати в міський архів, ще згодом - теслярем у Будинок офіцерів. І так - до 1992 р., коли невтомний воїн вдруге пішов на пенсію - здоров’я і роки не дозволили більше працювати.

ВІЛЬНИЙ ЧАС ТРАНСФОРМУВАВСЯ У МИСТЕЦТВО

Талант часом відкриваєш у собі там, де й не очікуєш. В Юрія Соловйова різні таланти проявлялися протягом усього життя. Хоча художній хист у нього був завжди.
НЕВГАМОВНИЙ ВЕТЕРАН- Малювати почав ще в дитинстві, - розповідає ветеран. - Колись на своєму будинку намалював ліс, з якого виходить ведмідь. Усі приходили дивитися і захоплювалися - тоді мені було 14 років.
Працьовиті руки Соловйова просто не могли сидіти без діла. Юрій Сергійович знову знайшов роботу до душі - почав займатися виготовленням картин з різних природних матеріалів (кори дерев, мушель, камінців), інтарсією, різьбою по дереву, випалюванням, пап’є-маше. В багатьох роботах знайшли відображення мальовничі куточки милого серцю Кам’янця-Подільського. Але найбільше кумедних картинок із гумористичним змістом, які можна довго із зацікавленням розглядати. За цими професійно виконаними роботами точно виставкова зала плаче - вони б сподобалися всім. Навіть досада бере - чому ця творчість захована від людських очей? Утім, гадаю, коли-
небудь вона таки вийде в широкий світ. А ветеран і досі працює над новими картинами.
А ще він пише вірші! Те, що відбувається в його душі, виливається в поезію.
- Коли я почав писати вірші? - згадує Юрій Сергійович. - Та хіба пам’ятаю. Ще на Курилах у стінгазети писав. Потім припинив, а вже в солідному віці знову відчув тягу до рим.
Не знаю, когда завершу я
Судьбой отпущенный мне срок,
Но вахту армейскую и трудовую
Я нес безотказно, как мог.

Ці рядки, написані Юрієм Соловйовим, мабуть, найкраще відображають його життя.
Дідусь, у голосі якого і досі відчувається твердий характер, не надто бажає хвалитися своїми життєвими здобутками.
- Живу тихо, спокій людський не тривожу, - каже про своє нинішнє життя колишній солдат, який славився шаленою, без інстинкту самозбереження, сміливістю.
Але це людина, яка живе, а не доживає, тому хтозна, де ще зможе знайти себе Юрій Соловйов.

Автор:  Віталій ГОРБУЛЕНКО

Повернення до списку