Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ЧЕТВЕР, 21 ЧЕРВНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
02.05.2013

Справи Олександра Бабчинського: влаштував приватні, взявся за комунальні

Трохи більше ніж півроку тому комунальні справи міста пересіли на плечі молодого директора, який і очолив департамент житлової політики, доріг та інфраструктури при міській раді. До цього ж Олександр БАБЧИНСЬКИЙ заявив про себе як справний підприємець у рекламній сфері. Але з нагоди його 35-річчя ми вирішили не тільки трохи «понишпорити» в публічних справах посадовця, але й з’ясувати, чим він живе, що планує і як ішов до того, що сьогодні має.

МАЙБУТНЬОМУ КОМУНАЛЬНИКУ - КАЛАБАНЯ

Для Олександра Васильовича Кам’янець-Подільський став містом, яке дало йому перспективну роботу, власну прибуткову справу і гарну сім’ю. Врешті-решт нині його службовий обов’язок - бути «на сторожі» комунальних проблем Кам’янця й відповідати за проекти благоустрою, які б покращили життя його мешканців. Але родинні корені нинішнього директора департаменту ЖПДІ - в іншому районі. Народився, виріс і ходив до школи Олександр у с.Пилипи-Олександрівські Віньковецького району. Там і живуть його батьки. Мама працює продавцем у магазині, а батько все життя був трактористом, вирощував цукрові буряки, а тепер - на заслуженому відпочинку за вислугою років.

2Без имени-1.jpg- Є у мене молодший брат Юрій, який також живе в Кам’янці й уже довгий час працює в міському управлінні освіти, - каже Олександр Бабчинський. - До речі, цікавий факт - народився він рівно через рік після мене, також шостого травня. Отак разом ми і йшли по життю. Мене віддали до школи на рік раніше за нього, але в другому класі я отримав серйозний перелом ноги, довго лікувався, а наступного року пішов із братом в один клас. Поки були малі, мама навіть одягала нас однаково, як близнюків. Потім і навчалися разом у ліцеї та інституті.

Саме вступаючи до тодішнього Кам’янець-Подільського обласного спеціалізованого ліцею-інтернату, що на Пановецькій, Олександр Бабчинський уперше в житті побачив Кам’янець-Подільський. Хлопець, який у школі вчився на «відмінно», вже тоді чітко поставив перед собою завдання - власними силами будувати своє майбутнє: закінчити 9-й клас, вступити до ліцею, потім навчатися в інституті, а тоді працювати вчителем. Усе йішло за планом. Але в перший день знайомства Кам’янець натякнув йому на іншу професійну нішу.     

- Коли я 1994 року вперше приїхав до міста, воно зустріло мене дощем і великою калабанею при вході до ліцею. Я її дуже добре запам’ятав, хоча тоді ще й гадки не мав, що колись матиму справу з міськими дорогами, ямами і калюжами.

Після закінчення ліцею я вступив на фізико-математичний факультет Кам’янець-Подільського педагогічного університету. Будучи студентом, трохи підробляв і паралельно проходив практику у 18-му ліцеї.

На четвертому курсі навчання хлопець влаштувався на підприємство «Тірас», що розташовувалося в Будинку побуту (нині «Розмарин»), і займалося виготовленням печаток і штампів. Директором підприємства був Віктор Тимченко. Олександр працював завідувачем штемпельно-гравюрної майстерні й дуже радів, що має в місті роботу. Вже тоді він знав, що не повернеться жити в село, хоча батьки дуже цього хотіли.

БІЗНЕСОВА ЖИЛА - ЧИ ПЕДАГОГІЧНА ОСВІТА?

- Я закінчив виш і 2001-го року, крім роботи на підприємстві, таки почав працювати вчителем математики в тому ж таки ліцеї-інтернаті, - пригадує Олександр Бабчинський. - Пізніше фірма «Тірас» розпалася. А я, втративши роботу, вирішив спробувати започаткувати свій бізнес. Спочатку продавав канцтовари, 2003-го організував власну справу з виготовлення печаток. А через рік створив власне рекламне агентство «Ра-Плюс», яке встановлювало біг-борди.

Маленький Сашко (ліворуч) з батьками - Ольгою Василівною і Василем Сергійовичем, двоюрідною сестрою Людмилою і братом ЮркомСаме сферу зовнішньої реклами 26-річний Олександр обрав з двох причин: по-перше, ця ніша в Кам’янці на той час не була зайнятою, а по-друге, з’явилася креативна ідея, яку можна було втілювати в життя. Цьому сприяв випадок. Якось, коли в країні тривала агітаційна кампанія перед виборами, Олександр Васильович їхав із Хмельницького і звернув увагу на цілий ряд біг-бордів уздовж дороги з різними обличчями, проте з одним надписом: «Твій вибір». Після цього, а ще після серйозних обмірковувань і підрахунків у Кам’янці з’явився один з перших біг-бордів, встановлений фірмою «Ра-Плюс». Бізнесова жилка не підвела власника - справа виявилася успішною. Довелося розставити пріоритети щодо майбутньої діяльності. 

- Працюючи в школі, я отримував 160 гривень.  Чесно кажучи, їх не вистачало навіть на проїзд. Доводилося часто ходити з мікрорайону Жовтневого на Руські фільварки пішки. Тому, коли відчув смак власної справи, зробив вибір на її користь. Компаньйонів у мене ніколи не було, намагався обходитися без них. Користувався банківськими кредитами для розвитку бізнесу. Одні позички гасив, інші брав.

Молодий підприємець ризикнув - і випив шампанського. За рік-два розпочався справжній рекламний бум. Агентство «Ра-Плюс» розвивалося.

- Потрібно було знаходити клієнтів, розробляти сюжети реклами й розміщувати на біг-борди. Спочатку я сам усе робив, потім почав наймати людей: менеджерів, дизайнерів. А пізніше заручився підтримкою дружини. Вона стала директором фірми. На сьогодні підприємство продовжує працювати.

ДІЛОВИЙ КОСТЮМ ТАКИ ЗНАДОБИВСЯ

- Олександре Васильовичу, а як сталося, що Ви отримали посаду при міськраді?

- Раніше я не мав із цим справи, але за час роботи у власному бізнесі досягнув гарних результатів, мені було що показати. Очевидно, тому й потрапив у поле зору міській владі. Отримав пропозицію очолити департамент.

- Робота в комунальній сфері не викликала у Вас сумнівів?  

- Я розумів, що, перебуваючи в цьому кріслі, матиму набагато менше часу для сім’ї, тому сумнівався. Адже звик, що на роботі ми з дружиною постійно були разом, сиділи в одному кабінеті, за одним столом: вона - в червоному кріслі, я - в чорному. І донька звикла до того, що я забирав її зі школи, водив на репетиції. Але коли одного разу дружина мимохідь сказала: «... у тебе немає жодного ділового костю-ма - треба купити», то я зрозумів, що це була згода з боку сім’ї.

- А наразі вона не шкодує про це?

- Важко сказати… Хоча, напевно, десь глибоко в душі все-таки жалкує, але про це ніколи мені не казала і, думаю, не скаже. Річ у тому, що через вісім днів після того, як прийшов на цю посаду, в мене народився син. Дружина цілими днями з ним вдома сама. Мені навіть не завжди виходить приїхати пообідати. В такому разі я обіцяю, що прийду з роботи раніше, а не о 20-21-й годині, як завжди.

2 травня - рівно сім місяців, відколи я офіційно працюю на посаді директора департаменту ЖПДІ, тому вже звиклося. Навіть більше, мені здається, що без цього я матиму дивне відчуття: як це не бути комусь потрібним? Адже коли я заходжу до цього кабінету, одразу з’являються море дзвінків, проблем, питань і завдань…

- Ви вже, напевно, відчули, що комунальники ще ніколи й нікому не вгодили, а тому дуже часто отримують шквал критики від мешканців. Як Ви з цим справляєтеся?

- Так, є така ситуація. Звичайно, легше нарікати, що щось не робиться, ніж взятися й зробити самому. Тому це стандартна ситуація для такої сфери. Намагаюся адаптовуватися і просто робити свою роботу.

ДЛЯ КОГО БУДУЄ ПЛАНИ ДОМАШНІЙ «БАБЧИНСЬКИЙ»

На ГоверліОлександр Бабчинський не дуже любить розсекречувати свої мрії, не вірить у талісмани, вважає, що справжніх друзів не може бути багато, а всі плани на майбутнє присвячує сім’ї: дружині Тетяні, 14-річній доньці Олександрі та шестимісячному синові Михайлику.

2IMG_2776.jpg- Моя дружина - художниця. До речі, ось ці картини, що висять у моєму кабінеті, писала вона. Колеги жартують, що її око завжди тут, слідкує за мною. Вдома у нас двоє Саш - я і донька. Раніше на звертання «Сашо!» ми або реагували обидвоє, або ж мовчали. Тому тепер дружина вдома доньку називає Сашею, а до мене каже «Бабчинський» (сміється). 

Пишається Олександр Васильович і своїм дідом, який навчив його будівельній справі - мурувати каменем, цеглою, штукатурити тощо. Така робота для молодого посадовця не страшна. Колись у селі разом із батьками навіть звів будинок, біля якого посадив цілий яблуневий садок. А от готувати він не любить, проте вдома, якщо має час, завжди миє посуд, бо під час цього заняття відпочиває від роботи. Єдиним своїм хобі Олександр Бабчинський називає подорожі Україною.

- Коли я ще був підприємцем, ми із сім’єю просто обожнювали подорожувати різними містами. Особливо любили Львів, Почаїв, Карпати. Доньці Олександрі поталанило побувати в різних країнах. Вона танцює в ансамблі «Апельсин» і щороку їздить з колективом на конкурси за кордон. А от ми з дружиною жодного разу за кордоном не були, тому я дуже хочу в таку поїздку разом із сім’єю.


Автор:  Тетяна ДИКА

Повернення до списку