Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ПОНЕДІЛОК, 18 ЧЕРВНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
08.11.2013

«ШУМОВИННЯ КАНЕ В ЛЕТУ, ІСТИННЕ Ж - ЗАЛИШИТЬСЯ»

Галина НАСМІНЧУК9 листопада, у день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця, в Україні відзначається День української писемності та мови. І дуже символічно, що саме цього дня свій ювілейний день народження зустріне Галина НАСМІНЧУК - кандидат філологічних наук, професор кафедри історії української літератури та компаравістики, заступник декана факультету української філології та журналістики К-ПНУ імені Івана Огієнка.
Галина Йосипівна - подолянка, родом з містечка Чемерівці, з родини простих колгоспників. Там зросла, там 1971 року із золотою медаллю закінчила загальноосвітню школу. Про вибір майбутньої професії, як зізнається, двох думок не було - покликання саме до української філології відчула ще зі школи, завдяки своїй учительці української мови і літератури Ганні Годованюк.
- Ганна Євдокимівна була справді майстром, подвижницею своєї справи, - ділиться спогадами Галина Йосипівна. - Вона і літстудією керувала, і була дуже зацікавлена в тому, аби діти прилучилися до краси українсько-
го слова. Часи ж, самі знаєте, - 60-70-ті роки, - зовсім не сприяли такому зацікавленню. Вона ж дбала про те, щоб до нас, у Чемерівці, на периферію, приїжджали українські письменники. 
Вже відтоді моє майбутнє було визначене. Після школи я з першої спроби вступила до Чернівецького університету, де мене вчили не менш видатні люди. Насамперед це Михайло Івасюк - батько славетного композитора Володимира Івасюка; Василь Лесин - за його словником літературознавчих термінів досі навчаються студенти; видатні мовознавці, як-от Іларіон Слинько. Я й сьогодні з великим трепетом їду до Чернівців, тому що там досі працює один з моїх улюблених викладачів - Богдан Мельничук. Ми вже як колеги зустрічаємося, звичайно.
А після навчання в Чернівецькому університеті була аспірантура в Києві, де моїм науковим керівником був Петро Хропко - видатна людина, що навчила цілу школу науковців. Насправді дуже важливо в житті зустріти саме тих людей, які в потрібну мить зможуть підказати, спрямувати, допомогти, і я вдячна долі, що саме з такими людьми мене звела. Ніколи не пошкодувала, що саме філологія стала справою мого життя. 
Такою доленосною людиною в житті Галини Йосипівни став і її чоловік Анатолій Миколайович, котрого вже, на жаль, немає серед живих. З ним побралася ще під час навчання в університеті, і саме він пов’язав її долю з Кам’янцем, адже тут жив і працював інженером на кабельному заводі. Завдяки підтримці чоловіка, вдалося поєднати наукову діяльність, захист кандидатської дисертації та виховання двох маленьких донечок.
Доля Галини Насмінчук не робила крутих поворотів, її шлях - це планомірний підйом до наміченої вершини. Коли після університету молода філолог приїхала до нашого міста, деякий час працювала в Кам’янець-Подільському архіві, що був тоді обласним. Але вже 1980 року познайомилася із Полікарпом Свідером, котрий обіймав посаду завідувача кафедри української літератури нашого педінституту, і отримала запрошення на посаду асистента кафедри.
- Звісно ж, я з радістю погодилася на цю пропозицію, - ділиться Галина Йосипівна. - Бо хоча робота в архіві була цікавою і творчою, однак моєю метою і мрією завжди було працювати з молоддю. Тож у грудні виповниться вже 33 роки, як я працюю в цьому виші. Почала як асистент, обіймала посади старшого викладача кафедри, потім - завідувача кафедри, і вже близько десятка років є заступником декана факультету української філології і журналістики.
Студенти із захопленням відгукуються про лекції Галини Йосипівни, а її саму вважають викладачем строгим, та при цьому дуже справедливим.
Що стосується наукової діяльності, то темою дослідження Галини Насмінчук є український історичний роман. Хоча, як сама із жалем зізнається, робота в деканаті не дає змоги віддатися науці й підготувати докторську дисертацію. Зате під її керівництвом підготували й захистили кандидатські дисертації троє молодих науковців, вона видала низку навчальних посібників з грифом міністерства та статей у фахових виданнях. Тож доречним подарунком для Галини Йосипівни до ювілею став атестат ВАКівського професора.
Сьогодні найбільшою втіхою і гордістю Галини Насмінчук є її доньки, які вже подарували їй двох онуків та онучку, і які також обрали педагогічну стежину. Старша, Лариса, закінчила дефектологічний факультет нашого університету й працювала дефектологом, тепер - у декретній відпустці. А молодша, Ірина, пішла маминою стежкою, обравши філологію, й нині працює разом із нею на кафедрі журналістики, захистила кандидатську дисертацію. Галина Йосипівна сподівається, що й онуки, коли виростуть, продовжать династію і також прилучаться до царини педагогіки та філології.

Автор:  Наталія ЯРОВА

Повернення до списку