Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ВІВТОРОК, 11 ГРУДНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
04.04.2014

НАВІТЬ ЗНЯВШИ ХАЛАТ, НЕ ПЕРЕСТАЄ БУТИ ЛІКАРЕМ

Микола САВЧУК«Кожному із нас дано життя на Землі. Коли народжується людина, на небі загоряється нова зірка. Але мало хто з нас замислюється, скільком зіркам не дають передчасно згаснути лікарі.
Вісім років тому, коли мене розбив інсульт, мене врятував районний невропатолог Микола САВЧУК. Це людина із золотими руками та чуйним серцем. Завдяки йому я живу», - розповіла нам свою історію Валентина БРАТЕНКО, жителька с.Залісся Перше.
Познайомитися із лікарем вирушив і «ПОДОЛЯНИН», та ще й привід відшукав - 5 квітня Микола Іванович відзначатиме ювілей.
Навіть після завершення трудового дня ювіляра застали в кабінеті, на стінах якого не один десяток грамот, нагород і сертифікатів, що засвідчують участь лікаря у всеукраїнських та міжнародних медичних семінарах, а у книжковій шафі - стос книг з неврології. Микола Савчук із тієї когорти людей, у трудовій книзі яких запис лише про єдине місце роботи. У нього це Кам’янець-Подільська райлікарня. Робота не з легких, адже інколи доводиться у вихідні та навіть серед ночі боротися за чиєсь життя. Однак Микола Іванович вважає, що лікар - це покликання, й неможливо, знявши халат і зачинивши кабінет, перестати ним бути.

ІЗ ЛЬОТЧИКІВ У НЕВРОПАТОЛОГИ

5 квітня 1954 р. в с.Кадиївці у родині Савчуків - Івана Іовича та Ніни Василівни (на жаль, уже покійної) - народився син Микола. Вчився він у Кадиєвецькій середній школі. Зростав, як і всі хлопчики: допомагав по господарству, ганяв м’яча із сусідськими дітьми, а ще ходив із батьком на риболовлю.
- Пам’ятаю, як батько брав мене на річку. Я був ще маленьким і ходив по берегу, він ловив рибу, а я її складав. Любив спостерігати, як батько спритно, навіть руками, витягував із води рибини. Під кінець риболовлі улов був щедрим, й ми щасливими поверталися додому, - ділиться спогадами лікар.
Як усі хлопці в ті роки, мріяв стати льотчиком, навіть документи подав до Тамбовського льотного училища, але не пройшов медкомісії. На вибір професії лікаря вплинув сусід і однофамілець Олександр Савчук, котрий на той час був студентом 5-го курсу Чернівецького медінституту й захопливо розповідав про виш та анатомію людини. Того ж року Микола Іванович поповнив студентські лави цього закладу.
Інтернатуру проходив у райлікарні, якій присвятив уже 36 років життя. Два роки працював завпунктом швидкої меддопомоги, два роки - дільничим терапевтом і фізіотерапевтом. 1983 р. перейшов в одне з найскладніших відділень - неврологічне, яке очолив 1997 р.
Перші кроки в медицині робив під керівництвом районного терапевта Марії Зарицької, яка, на жаль, трагічно загинула. Ази неврології допомагали пізнавати Лучія Ломіковська та Клара Ліхтерман.
- Миколо Івановичу, як так сталося, що з терапевтів пішли у невропатологи?
- Колишній головний лікар райлікарні Семен Флаксемберг запропонував. Я погодився і вже з часом зрозумів, що зробив правильний вибір. Незважаючи на те, що це одне з найважчих відділень, де лежать переважно хворі після інсульту, які потребують особливої уваги, терпіння та догляду. Я вдячний колективу, медсестрам, молодшому персоналу, які гідно виконують свої обов’язки. Допомагає мені лікар Надія Ткачук, а незабаром із декретної відпустки повернеться Тетяна Тарташник-Соколова.

РЕФОРМУВАТИ, АЛЕ ВСЕ ДОБРЕ ОБМІРКУВАТИ

- Ви - частий гість медичних семінарів, майстер-класів. Що нового вдалося втілити в життя?
Микола Савчук із дружиною Валентиною, сином Юрієм та онукою Олександрою- Хороший лікар - вічний студент. Ця професія потребує вдосконалення і нових знань. Нині почерпнути інформацію нескладно: є з десяток журналів і газет з неврології, Інтернет, розвивається телемедицина. Але ніщо не замінить живого спілкування. Я знаю можливості багатьох клінік не лише України, а й Росії та Європи. Адже на міжнародні конференції приїжджають фахівці з Америки, Німеччини, Великобританії, Франції. А ось молодим колегам радив би, крім фахових знань, опанувати комп’ютер і англійську мову.
Щодо роботи, то намагаюся втілювати підходи європейських країн, які лікують за своїми стандартами і протоколами. На жаль, не те що в області, а й Україні замало відділень реабілітації, куди можна направляти хворих після інсульту. Цю проблему потрібно вирішувати на рівні держави. У нас існує парадокс: людина має право на реабілітацію, коли вона вже є інвалідом. Щоб отримати статус інваліда, потрібно пройти комісію МСЕК, що займе 3-4 місяці. А реабілітацію потрібно проводити з перших днів. Вважаю, було б доцільно мати заклади медико-соціальної реабілітації, створювати хоспіси, де хворих позбавляють як від фізичного, так і душевного болю.
У нашому відділенні ми намагаємося максимально провести реабілітацію для хворих, які перенесли інсульт. Тут працюють масажист, спеціаліст з ЛФК, а у мріях - аби були ще кінезотерапевт, ерготерапевт, логопед, психолог.
- Уже чотири скликання Ви є депутатом районної ради. Саме на час Вашого депутатства припало реформування медичної галузі. Чи доцільні такі кроки?
- Зміни вкрай потрібні, оскільки з 1991 року країна змінилась. Ми розуміємо, що є слабкі місця. Але ті важливі проблеми, з якими стикаємось у медицині, не можуть бути вирішені на тому рівні мислення, на якому ми перебували, коли вони накопичувалися.
Медична реформа найскладніша. Реформувати потрібно свідомість лікаря і пацієнта. Медична галузь стрімко розвивається, потребує модернізації й переоснащення. Я за ті зміни, які б покращували якість надання меддопомоги, коли б збільшувались видатки як на пацієнта, так і на медикаменти. На жаль, нині в трикутнику держава (МОЗ) - медичний працівник - пацієнт, останній найбільше не захищений. Сьогодні рівень життя громади увесь світ міряє не лише ВВП, а станом здоров’я. Доки медицина не буде фінансуватися в тому розмірі, в якому потребує громада, ми ні до чого не дійдемо.
У шухлядах Верховної Ради є багато законопроектів, які б могли покращити життя і лікарів, і пацієнтів. Але для цього потрібна політична воля. Гадаю, що з часом в Україні буде впроваджуватись страхова медицина.

ЗДОРОВ’Я НА ЗАХОДІ НА ВАГУ ЗОЛОТА. ЧЕРГА ЗА НАМИ

- Миколо Івановичу, що Вас найбільше хвилює як лікаря?
- Те, що збільшилася кількість хворих на інсульт. Чи не щодня з району привозять людину, якій завдала удару ця підступна недуга. Статистика невтішна: щороку в Україні понад 100 тисяч осіб страждають від інсульту, з них 40 тисяч ідуть з життя. За 2013-й у районі зареєстровано 221 випадок захворювання на мозковий інсульт. Переважно це люди старшого віку, але діагностуємо інсульти НАВІТЬ ЗНЯВШИ ХАЛАТ, НЕ ПЕРЕСТАЄ БУТИ ЛІКАРЕМу 30-40-річних і навіть у дітей. Якщо не займемося профілактикою, то на нас чекає жахлива картина: кожен п’ятий українець помре від інсульту та ще кожен п’ятий стане інвалідом.
Головні фактори ризику виникнення інсульту - нелікована гіпертонія, церебральний атеросклероз, хвороби серця, що супроводжуються порушенням серцевого ритму, цукровий діабет, ожиріння, гіподинамія, депресії, куріння та вживання алкоголю. Світовий досвід демонструє, що кошти, вкладені в профілактику, окуповуються в розмірі 1:10. Зниження смертності від інсультів у США та Європі спеціалісти пояснюють тим, що сьогодні легше контролювати тиск, люди піклуються про здоров’я, обізнані із факторами ризику і намагаються вести активний спосіб життя. В Україні останніми роками проблема надання спецдопомоги хворим з церебро-васкулярною патологією також стала пріоритетною. В регіонах створюються спеціалізовані інсультні центри, інсультні блоки на зразок західних. Гіпертоніки отримали можливість купувати ліки на пільгових умовах.
Кожен із нас має усвідомити, що здоров’ям не можна запастися, про нього потрібно дбати щодня. Бути здоровим - це не лише вигідно, а й престижно. На Заході це давно зрозуміли, тепер черга за нами.

СИЛИ ВІДНОВЛЮЄ В РОДИНІ ТА СПОРТЗАЛІ

Микола Іванович зізнається, що часто лікарі потерпають від синдрому професійного та емоційного вигорання. Особисто він відновлюється й набирається сил у тренажерному залі або під час гри у волейбол чи футбол. Розрадою є й близькі люди.
Дружина Валентина працює головним редактором проводового радіо, син Юрій - стоматологом у клініці «Атланта». Від першого шлюбу є донька Тетяна, яка вже понад 10 років мешкає в Америці. Зять Майкл працює мануальним терапевтом. За тисячу кілометрів від міста над Смотричем, у Майамі, ростуть двоє щебетливих онуків: 9-річна школярка Олександра та 4,5-річний Максим. І хоча із ними ювіляр бачиться зрідка - раз на два роки, але часто вони спілкуються через «скайп».
- Сім’я для мене - це близькі люди, які розуміють, можуть порадити та підтримати. Це тиха гавань, в яку завжди хочеться повертатися після насиченого трудового дня. Інколи дружина дорікає, що я мало часу приділяю родині і востаннє разом ми відпочивали в Одесі років 15 тому. Я пообіцяв, що, як потеплішає, вирушимо до Карпат, - каже Микола Савчук.
Коли випадає вільна хвилинка, Микола Іванович бере до рук книги, спілкується із друзями по шкільній і студентській лавах, разом вони гортають книгу спогадів і хоч на хвильку поринають у безтурботні роки юності. Має чимало друзів і серед медиків та депутатів.
60-річчя відзначатиме скромно - у колі родини та найближчих друзів. Найкращим дарунком вважав би, щоб рідні завжди були здоровими, а діти й онуки знайшли своє місце під сонцем. На заслужений відпочинок не збирається й каже, що лікарів-пенсіонерів не буває. Лікар працює доти, поки зберігаються його професійна майстерність і здатність виконувати покладені на нього обов’язки.

Автор:  Галина МИХАЛЬСЬКА

Повернення до списку