Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ВІВТОРОК, 19 ЧЕРВНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
19.03.2010

ОДИН ІЗ ПАТРІАРХІВ ЖКГ

Анатолiй КАЧУРОВСЬКИЙЖиття в сучасному місті з його динамічними ритмами важко собі уявити без систем тепло- і водопостачання, водовідведення, вивезення сміття та низки інших послуг, якими ми щодня користуємося, навіть не задумуючись над тим, хто забезпечує їх щоденне функціонування. Забуваємо ми також поцікавитися, коли житлово-комунальні послуги стали такими масовими, як сьогодні, та хто, власне, стояв біля їх витоків у нашому місті.
Саме тому напередодні професійного свята працівників житлово-комунального господарства та побутового обслуговування населення ми запросили на розмову відомого в місті господарника, громадського діяча, депутата міськради сімох (!) скликань, президента депутатського клубу, директора Кам’янець-Подільського МБТІ, почесного працівника житлово-комунального господарства України Анатолія КАЧУРОВСЬКОГО. Понад 30 років свого життя віддав він роботі в цій галузі, за що став лауреатом міжнародних нагород «Лідери ХХІ ст. - Лаври Слави» та «ТОП-менеджер України», був нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України «За заслуги перед українським народом», орденом Преподобного Нестора Літописця, відзнакою Кам’янець-Подільської міськради «Честь і шана», численними подяками та грамотами Міністерства ЖКГ, обласної та міської рад.
...Коли ми вперше завітали до МБТІ, була обідня пора. Але стрункий чоловік із військовою поставою та зосередженим і водночас сповненим добра та бажання допомогти оточуючим поглядом не помічав невпинного руху стрілок годинника, який щохвилини вказував на те, що директору установи Анатолію КАЧУРОВСЬКОМУ (а це був саме він) і цього дня обідати не доведеться.
- Сину, то нам зачекати, коли перерва закінчиться? - запитали в Анатолія Івановича дідусі та бабусі.
Анатолій КАЧУРОВСЬКИЙ- Ви ж, мабуть, здалека приїхали? - почули у відповідь люди, які згуртувалися зі своїми документами навколо нього.- Давайте я зараз усе швидко попідписую, бо Вам усім ще на автобус потрібно встигнути! Я ж сюди працювати прийшов, а не обідати!».
Після цього Анатолій Іванович запитав, чим може допомогти і мені. Але дуже швидко це зробити не вдалося, бо запитань було багато...
- Анатолію Івановичу, то яким було житлово-комунальне господарство міста на початку 70-х років, коли Ви стали головним інженером УЖКГ?
- Стан справ у цій галузі був, м’яко кажучи, плачевним. На той час у місті існувало 356 котелень, які працювали на твердому паливі та наповнювали димом усе місто. Обслуговувалися вони силами семи будинкоуправлінь - прототипами ЖЕКів, яких тоді ще не було. Жодне з них не мало виробничої бази (її, в кращому випадку, заміняв підвал чи дерев’яний сарай), а все його матеріально-технічне обладнання складалося зі стареньких мітел і лопат... А що вже казати про якісь структурні підрозділи, які б займалися ремонтом та експлуатацією доріг, ліфтами, теплозабезпеченням, вуличним освітленням та озелененням! Їх просто не існувало. Але ми були змушені їх створити, бо таку складну галузь, як міське господарство, експлуатувати наявними силами було неможливо.
- З чого вирішили починати?
- Перш за все, із законодавчої сфери. Спочатку, озброївшись товстими теками з детальним обгрунтуванням економічної неефективності функціонування будинкоуправлінь, я разом із першим заступником голови облвиконкому Віктором КРИКЛИВИМ поїхав до Міністерства житлово-комунального господарства. Ми довго доводили тодішньому міністру ПЛОЩЕНКУ, що котельні не можуть обслуговуватися будинкоуправліннями, які не мають для цього ні фахівців із досвідом роботи, ні необхідних інструментів. Нам таки вдалося довести, що існуюча система вижила себе і її потрібно було негайно змінювати. В результаті наказом міністра ЖКГ у місті було створено дирекцію котельного господарства, першим директором якої став Володимир КРИЛОВ. Завдяки його ініціативі, підтримці та фінансуванню УЖКГ упродовж трьох років роботи було створено та газифіковано перші три районні котельні, які давали можливість централізовано опалювати будинки.
Паралельно ми розбудовували виробничі бази ЖЕКів №№1, 2, 3, створювали комунальні підприємства «Міська шляхова дільниця», «Міськсвітло» та низку інших, які поступово укомплектовувалися необхідним обладнанням і технікою. На рубежі 80-90-х років житлово-комунальне господарство міста було майже готове обслуговувати кам’янчан на сучасному рівні.
- Кажуть, це був золотий час для житлово-комунальної галузі міста?
- Так. У радянські часи наше УЖКГ неодноразово на республіканському рівні визнавалося кращим, займало призові місця у конкурсах із благоустрою міст УРСР. На базі нашого міста регулярно проводилися республіканські наради з питань переймання передового досвіду роботи, а Ваш покірний слуга тричі (1973, 1974 та 1976 рр.) визнавався кращим інженером галузі в Україні.
Попрацювати для цього довелося чимало. Пам’ятаю, як, займаючись капітальним ремонтом одно- та двоповерхових будинків на вул.Дзержинського, 2 (нині Драгоманова) та вул.Ленінградська, 42 (тепер Лесі Українки), у мене виникла ідея добудувати над ними ще по декілька поверхів. Технічні можливості для цього були (зокрема, міцні фундаменти та стіни завтовшки до одного метра), а от юридичні потрібно було ще знайти, адже міністерська інструкція забороняла це робити. Довелося знову їхати до міністерства з доводами.
Дякувати Богу, цього разу вони також виявилися переконливими, завдяки чому вдалося побудувати ще 45 квартир.
- Анатолію Івановичу, як позначилися на житлово-комунальному господарстві Кам’янця часи економічної скрути та невизначеності держави, які наступили в 90-х?
- Невдовзі після проголошення незалежності України в Кам’янці, як і в багатьох інших містах, розпочався процес приватизації всіх підприємств. Не можу сказати, що він здійснювався на користь держави та українців. На жаль, такі підприємства союзного підпорядкування, як кабельний, приладобудівний заводи, «Електроприлад», м’ясокомбінат і К-ПЕМЗ, не зберегли свого профілю, кадрів, обсягів виробництва та потенціалу.
Не знали, чого чекати, і працівники житлово-комунальної сфери. Однак Анатолій НЕСТЕРУК 1991-го року, одразу після його призначення першим за-ступником голови міськвиконкому, дав усім чітко зрозуміти, що житлово-комунальна сфера залишиться в комунальній власності міста і буде розвиватися в цьому напрямку і надалі. І це був вірний шлях, з якого Анатолій Макарович не зійшов і, ставши міським головою, таки повернув місту «Тепловоденергію». Приємно, що завдяки цьому житлово-комунальна галузь Кам’янця-Подільського не зазнала приватизації.
- Яких законодавчих змін, на Ваш погляд, сьогодні потребує житлово-комунальна сфера України?
- Проблема у тому, що наша держава залишила житлово-комунальну галузь напризволяще. Фактично, всю відповідальність за його функціонування «повісили» на плечі органів місцевого самоврядування. Однак поряд із цим місцеві громади змушені чекати на манну небесну від держави у вигляді мізерних бюджетів, які до того ж формуються «згори». А керівництво країни таким чином самоусунулося від проблем галузі.
Виходить цікава річ. З одного боку, всі на кожному кроці критикують Радянську владу за неринкові методи управління та централізацію, а з іншого - мовчать про те, що за часів СРСР кошти на капітальний ремонт житлового фонду виділялися з Держбюджету в розмірі одного відсотка (!) від балансової вартості житлових будинків. Це були величезні ресурси, які до-зволяли нам щороку проводити капітальний ремонт у 8-10 будинках міста. Сьогодні ж наша держава цього не робить. Тому, щоб нашкребти грошей на капремонт хоча б одного будинку, Кам’янцю доведеться відмовитися від багатьох інших видатків міського бюджету. Про централізацію я взагалі мовчу. Вона не лише не зникла разом із СРСР, але й стала значно спотворенішою.
Анатолію КАЧУРОВСЬКОМУТака політика може привести до повного колапсу ЖКГ. Наприклад, район Черемушки, побудований ще у 50-60-х роках, уже сьогодні потребує значних капіталовкладень для проведення капітальних ремонтів. У місті цих коштів немає, а держава їх не дає. Якщо цей стан речей залишиться без змін, то через 15-20 років місто зіткнеться з проблемою негайного відселення 4-5 тисяч мешканців цього мікрорайону. Але на це у нас знову ж таки немає коштів.
Звичайно, існують і інші підходи до вирішення цієї проблеми, наприклад, передача будинків з балансу ЖЕКів на утримання самих жителів (шляхом створення об’єднань співвласників багатоквартирних будинків - ОСББ). Але при цьому ЖЕКи зобов’язані спочатку провести капремонт будинків, а вже потім передавати їх на баланс його мешканцям. У нових будинках це зробити можна, от тільки Вам ніхто не скаже, де взяти кошти на ремонт 50-річного будинку. Розірвати ці «зачаровані кола» під силу лише парламенту, Уряду та Президенту України. За ними і слово, якого вже давно всі чекають.
- Нещодавно Кам’янець отримав кредит від Світового Банку - декілька мільйонів доларів США на реконструкцію комунікацій міста. На що вистачить цих коштів і скільки їх потрібно на вирішення всіх наших комунальних проблем?
- Цей кредит - велика перемога кам’янчан, яка була втілена у життя завдяки старанням міського голови Анатолія НЕСТЕРУКА та депутатів міськради. У першу чергу, отримані кошти будуть спрямовані на ремонт найбільш проблемних, аварійних ділянок водомереж і каналізації. Щодо загального кошторису витрат, то в житлово-комунальній сфері, як і в коханні, немає початку і немає кінця (сміється). Якщо ж серйозно, то конкретну вартість необхідних капіталовкладень міській владі зможуть скласти лише фахівці із проектних організацій і КП «Міськтепловоденергія». Вона обов’язково повинна включати вартість заміни старої лоткової системи теплозабезпечення на сучасну, що дозволить економити близько 35 відсотків енерговитрат, які ми несемо сьогодні.
- Однак навряд чи це повний список комунальних проблем міста, які потребують негайного вирішення...
- Так. Серед багатьох інших є ще дві - перенесення сміттєзвалища за територію міста і будівництво сучасного підприємства з утилізації твердих побутових відходів, а також будівництво об’їзної дороги, яка є в Хмельницькому, Ярмолинцях, Хотині та якої немає в Кам’янці-Подільському. Приємно, що завдяки наполегливості нашого мера та депутатів у вирішенні цих питань уже є конкретні зрушення.
- Анатолію Івановичу, сьогодні чимало говорять про пряму залежність між якістю влади, ефективністю її діяльності (в тому числі і в житлово-комунальній сфері) та способами її формування. Якими, на Ваш погляд, вони мають бути при обранні представницьких органів?
- Як на мене, ми занадто рано перейшли на пропорційну систему. Країна до цього ще не дозріла. Вважаю абсолютно несправедливим той факт, що наше місто не має свого представника у парламенті, який на 80 відсотків складається з киян або вихідців із промислових регіонів країни. На мій погляд, мажоритарна система більше відповідає вимогам сьогоднішнього часу та здатна краще захистити інтереси виборців. Враховуючи це, ВО «Батьківщина», членом якої я є, закріпило своїх депутатів за конкретними виборчими дільницями. До речі, ми єдині, хто це зробив.
Крім того, на місцевих виборах доцільно було б запровадити принцип квот для різних соціальних груп, який існував за часів СРСР, бо, погодьтеся, п’ятеро вчителів, п’ятеро комунальників і п’ятеро медиків зможуть прийняти більш збалансований за різними статтями бюджет, ніж, скажімо, п’ятнадцять вчителів. Щодо кількісного складу міськради, то досвід попередніх років депутатства показав, що 50 чоловік - оптимальний варіант.
- 2006 року Вас було обрано президентом депутатського клубу. Наскільки ефективним є це формування, і чи не будуть його функції частково дублюватися політичним клубом, який нещодавно вирішили створити?
- Свою дієвість депклуб довів тоді, коли на сесіях міськради декілька разів не вдавалося прийняти рішення з принципових для міста питань. Тоді ми переносили їх обговорення саме до депутатського клубу, де проблеми вдавалося розглянути в найменших подробицях, знайти спільні для різних фракцій точки дотику та, врешті-решт, дійти до консенсусу. Після цього рішення на сесії міськради приймалися доволі швидко, адже вони вже не суперечили точці зору того чи іншого народного обранця.
Щодо політичного клубу, то його створення є вкрай необхідним, а діяльність жодним чином не переплітатиметься з депклубом. Участь у політклубі прийматиме не лише міська влада та представники різних політичних партій, але й журналісти, звичайні кам’янчани, представники громадських організацій. Впевнений, що завдяки таким розширеним засіданням нам вдасться подолати головний недолік пропорційної виборчої системи - відсутність зв’язку з людьми, а значить, і спільно вирішити значно більше нагальних для міста проблем.
- Робота директора міськрайонного БТІ, яке, до речі, було визнано одним з найкращих в Україні, зобов’язує Вас із ранку до вечора допомагати людям, які з тих чи інших питань звертаються до Вас. А ще чимало часу доводиться проводити на сесіях, брати участь у громадському житті міста. Сім’я не ревнує Вас до роботи?
- (Сміється). Кохана дружина Олена з розумінням ставиться до цього і разом із сином Сергієм підтримує мене в усьому.
- Анатолію Івановичу, що побажаєте своїм колегам-комунальникам напередодні професійного свята?
- Робота працівників ЖКГ - одна з найважчих. У ній немає ні відпусток, ні лікарняних. А термін «тривалість робочого дня» взагалі відсутній, оскільки він безперервний. Крім того, ця робота дуже відповідальна, бо від клопіткої праці працівників житлово-комунального господарства залежить затишок і комфорт кам’янчан. Саме тому напередодні нашого професійного свята я хотів би згадати теплим словом Павла ШОЛОМІНСЬКОГО, Володимира КРИЛОВА, Григорія КРОТЮКА, Івана ТУМІНКА, Анатолія ДУБІНСЬКОГО, Елеонору РОГОВСЬКУ, Віктора ТВЕРДОХЛІБОВА, Петра ДОРОША, Григорія МАРЧЕНКА, з якими ми починали працювати та яких сміливо можна назвати патріархами цієї галузі, а також усіх нинішніх керівників і працівників житлово-комунального господарства і побажати всім їм міцного здоров’я, удачі, успіхів і сімейного тепла.
Зі святом Вас, колеги!
Євген КУЦЕНКО, «ПОДОЛЯНИН».

Повернення до списку