Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ПОНЕДІЛОК, 18 ЧЕРВНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
13.06.2014

ДАР ЗЦІЛЕННЯ ЧОТИРЬОХ ПОКОЛІНЬ

У родині КУШНІРІВ медиків чотири покоління. Якщо порахувати роки, які вони присвятили медицині, то перевалить за сотню. Саме їхня безвідмовність, уважність до кожного пацієнта та любов до медицини передаються генетично із покоління в покоління. Як і любов до музики.
Щороку, в третю неділю червня, родина Кушнірів збирається за святковим столом. До професійного свята, як зізнаються, готуються як до зустрічі Нового року. Адже цього дня двері їхньої затишної оселі відчинені для колег, пацієнтів, рідних і друзів, а в дворі всіх гостей весело зустрічає домашній улюбленець Чарлі.

ПРОФЕСІЮ ОБРАЛА ДОЛЯ

Зліва направо нижній ряд: Наталя Володимирівна, Володимир Сергійович, Алла Іванівна, Ольга Володимирівна. Верхній ряд: Валерія, іван і Андрій ВолодимировичНа одному подвір’ї в тихому районі с.Жовтневе мешкають травматолог Володимир Сергі йович, його дружина - лікар-терапевт Алла Іванівна, найменша донька - рентгенолаборант Ольга Володимирівна з чоловіком - зубним техніком Андрієм Володимировичем ЛЕВИЦЬКИМ і двома дітками. Старша донька Наталія, яка не пішла медичною стежкою, а працює в СБУ, з родиною оселилася в Хмельницькому, однак щовихідних навідується до рідного дому. Разом із нею в гості приїжджає
25-річний син Олександр, котрий не зрадив родинній традиції й нині працює зубним техніком.
На полицях у будинку - стоси книг з медицини, на стінах - картини. Є серед них і дорога для Володимира Сергійовича - з кіньми, яку подарували колеги на день народження.
Як зізнається Алла Іванівна, вибір професії був невипадковим. При пологах померла її мати, яка була студенткою медінституту. Тому ще зі шкільної парти вона мріяла вивчитися на лікаря-гінеколога. Крім того, її батько був військовим лікарем, рідна тітка та зведений брат Олег - також медики. Тож згодом вона продовжує медичну династію, вступивши до Вінницького медінституту.
Саме там зустріла свою долю - Володимира, котрий хоч і не одразу, але підкорив її серце не тільки скромністю і працелюбністю, а й віртуозною грою на акордеоні.
- Пам’ятаю, як у перші дні навчання в інституті нас відправили працювати в колгосп. У ті роки в медінститут вступало багато хлопців, котрі, повернувшись з армії, ходили у військовому вбранні. Якось увечері серед сотень незнайомих облич запримітила парубка у довгому військовому плащі з акордеоном. З ним навчалися на одному курсі. Я товаришувала з однокурсником Сашком, який знімав квартиру з Улюблений акордеонВолодимиром. І потім аж до закінчення вишу ми всі разом готувалися до іспитів. Так ближче познайомилася з Володею, а на останньому курсі ми одружилися, - ділиться спогадами Алла Іванівна.
Після навчання новоспечена родина три роки працювала у Вінницькій області. Володимир Сергійович робив перші кроки у хірургії. Мрія ж Алли Іванівни стати лікарем-гінекологом через певні обставини так і не здійснилася. Їй судилося стати чуйним терапевтом і підвищити практичні навички у клінічній ординатурі при Вінницькому медінституті.
Згодом молода сім’я із маленькою донечкою Наталією переїхала до міста над Смотричем, де мешкали батьки Володимира Сергійовича. І в Кам’янці подружжя не зрадило медицині. Дещо змінив профіль, з хірургічного на травматологічний, Володимир Сергійович, котрий понад чотири десятиліття працював лікарем, 15 з яких очолював травматологічну службу міста.
А 30-річній Аллі Іванівна одразу ж довірили посаду завідувача терапевтичного відділення міської поліклініки, де пропрацювала
35 років. Нині ж продовжує справу життя дільничим лікарем-терапевтом в амбулаторії сімейної медицини у мікрорайоні Жовтневому.

ПЕРШИЙ, ХТО ВПРОВАДИВ У МІСТІ ДОСВІД ІЛІЗАРОВА

Володимир Сергійович - скромний і небагатослівний. До речі, єдиний лікар, котрий їздив на роботу на велосипеді. Про його заслуги та гарні вчинки розповідають пацієнти і колеги, які порівнюють свого наставника із відомим хірургом Михайлом АМОСОВИМ.
У роки, коли Володимир Кушнір очолював травматологію, це було найорганізованіше відділення. Весь персонал рівнявся на свого керівника - принципового, чесного, порядного, відданого медицині. Як і кожен справжній лікар, він ніколи не переставав черпати нові знання. Їздив на різні курси, семінари. Пощастило йому бути на лекціях відомого радянського хірурга-ортопеда Гаврила ІЛІЗАРОВА, заради них їздив у м.Курган (Росія). А повернувшись, першим у місті почав накладати хворим із важкими переломами й деформацією кісток апарат Ілізарова. Тож золоті руки Володимира Сергійовича були вкрай потрібні і вдень, і вночі. Вдома ж його розрадою залишалися сім’я та акордеон.
Алла Іванівна на прийомі...За роки своєї праці Володимир Сергійович поставив на ноги сотні хворих. Одного разу йому довелося боротися за життя дельтапланериста, котрий розбився у Кам’янці-Подільському під час святкування Дня міста.
- І вдень, і вночі батько разом із дружиною потерпілого були біля хворого. Він робив усе можливе, аби чоловік одужав. І коли стан почав покращуватися, рідні вирішили перевезти його на батьківщину, в Черкаси. Мабуть, важка дорога таки далася взнаки - і чоловік помер. Батько важко це пережив, взагалі він переймався всіма хворими, - каже Ольга.
На заслужений відпочинок Володимир Кушнір пішов, коли йому виповнилося 73 роки, підготувавши собі гідну заміну - Сергія Пастухова. Й хоча його просили залишитися, він все ж таки вирішив піти... Цей момент для нього був надто болісним і завдав удару здоров’ю. Володимир Сергійович переніс ішемічний інсульт, але, завдяки фізичному гарту, швидко став на ноги. Вдома він не сидить склавши руки. Адже приватна садиба вимагає постійного догляду, й працелюбним рукам роботи вистачає. Й хоча за станом здоров’я він не бере до рук акордеон, однак пильнує, як цей інструмент опановує наймолодший онук Іван.
Окрім щирих слів подяк від пацієнтів і колег, у Володимира Сергійовича, як і в Алли Іванівни, є стоси нагород і відзнак. Вони обидвоє - відмінники охорони здоров’я, не один рік їхні фото прикрашали міську Дошку пошани. А найдорожчою відзнакою для Володимира Кушніра є «За заслуги перед громадою», яку йому вручив тодішній міський голова Анатолій НЕСТЕРУК з нагоди 70-ліття. А ще Володимира Кушніра сотні кам’янчан обрали депутатом обласної ради (1990-1994).

НЕПОСИДЮЧИЙ ТЕРАПЕВТ

Алла Іванівна ще й досі працює. Вона також має депутатський досвід. Двічі була депутатом міськради (1976-1980, 1998-2002 рр.). І хоча після першого депутатства присмак залишився гіркий, бо багато справ робилися задля галочки, від другого лише приємні спогади.
- Друге депутатство було активним. На комісіях обговорювали всі питання і пропозиції. Ми, депутати-медики, порушували проблеми умов праці жінок, особливо вагітних, оздоровлення працівників і дітей тощо. Цікавими були й сесії, до кожного із нас дослухався тодішній міський голова Олександр МАЗУРЧАК. У ті роки на долю медиків випали реформи й реорганізації, - каже Алла Кушнір.
- Алло Іванівно, Ви довгий час працювали терапевтом. Які хвороби доводилося лікувати, скажімо, 30 років тому, а які надокучають нині?
- Раніше такої болячки, як остеохондроз, на яку нині нездужають 80% українців, не було. На мою думку, причини криються в тому, що люди працювали фізично, а не сиділи в офісах, більше ходили пішки. Молодь зазвичай зверталася із застудами. Хворих на гепатити В та С були одиниці, а тепер їх десятки. Адже подивіться, що ми їмо: продукти харчування нашпиговані «єшками», барвниками і консервантами, молодь веде невпорядкований спосіб життя.
Володимир Кушнір із прекрасною половиною медичного колективуФіксувалися й поодинокі випадки онкології. І хворіли переважно люди старшого віку. А нині вже у немовлят трапляється рак. У нашому місті ця страшна недуга вражає жителів певних районів. Так, на цукрозаводі кількість онкохворих збільшується. Однією з причин є те, що там каньйон річки Смотрич, куди весь час впирається сонце. Тож радіаційний фон значно підвищений. Велика захворюваність на мікрорайоні Жовтневому та в селищі Першотравневому. Причинами є екологія, продукти, стреси, малорухливий спосіб життя тощо.
Пам’ятаю, коли сталася аварія на Чорнобильській АЕС, у дітей масово спостерігалися проблеми зі щитовидною залозою. Нещодавно одній із пацієнток у столиці повністю вирізали щитовидну залозу. Ще з дитинства вона її непокоїла, а причина в тому, що коли мати ходила вагітна, сталася катастрофа у Чорнобилі.
Також нині медики б’ють на сполох через збільшення хворих на серцево-судинні захворювання.
- Важко знайти людину, котра не робила УЗД. А що заміняло це обстеження на початку Вашої лікарської кар’єри?
- Тоді діагностика шкутильгала. В моєї знайомої Ганни були настільки сильні болі в шлунку, що доводилося колоти морфій.
А коли провели дослідження й рентгенографію нирок, з’ясували: одна нирка настільки опустилася, що перегнула сечовід. Працювала жінка на м’ясокомбінаті, її робоча рукавиця була з металу й важила близько десяти кілограмів. Але сьогодні діагностувати багато захворювань стало набагато легше, завдяки сучасним апаратам.
- Алло Іванівно, вже 7 років, як Ви працюєте дільничим лікарем-терапевтом в амбулаторії сімейної медицини, а не в поліклініці. Щось змінилося в роботі?
- Сімейні лікарі - це добре, але така, окремо вирвана з контексту, схема не адаптована до наших реалій. Курси, які перекваліфіковують терапевтів на сімейних лікарів, не можуть дати належної підготовки. Крім того, амбулаторії сімейної медицини мають бути обладнані за зразком міні-поліклінік. Тут мають бути лабораторії, вузькі фахівці, реєстратура тощо. Сподіваюся, що ситуація в країні владнається, і все зміниться на краще і для медиків, і для пацієнтів.
Алла ІванівнаНині ж доводиться стикатися з тим, що амбулаторії не мають власного транспорту та лабораторії. Також мене як лікаря непокоїть байдуже ставлення людей до власного здоров’я. Не всі пацієнти проходять профогляди. Якщо кілька десятків років тому ця процедура була обов’язковою для всіх працівників, на підприємства приїжджали лікарі, то нині це все занепало. Звісно ж, сімейні лікарі проводять роз’яснювальну роботу в засобах масової інформації, роблять поквартирний обхід, бесідують із хворими, які прийшли на прийом, направляють їх на флюорографічне дослідження та онкоогляд. Але не всі з них є свідомими.
За кордоном діє страхова медицина. І якби пацієнт не пройшов обов’язкового профілактичного обстеження, то мав би проблеми. В нашому місті були спроби започаткувати страхову медицину, лікарську касу, але через юридичні тонкощі вона так і не прижилася.
Гадаю, вона б стала панацеєю для багатьох хворих, особливо нині, коли лікування - справжня розкіш. Майже кожен із нас на власній кишені відчув стрибок цін на лікарські препарати. Особливо відчутно він вдарив по кишені гіпертоніків. Адже донедавна вони мали змогу отримувати ліки за пільговими цінами. Сьогодні ж змушені платити сповна і переходити з дорожчих на дешевші аналоги. Більшість гіпертоніків - пенсіонери, яким грошей вистачає лише на комунальні та мінімальний набір продуктів харчування. Крім кусючих цін, існує ще проблема фальсифікатів ліків. Нещодавно дві мої пацієнтки, які користувалися уколами для судин - пентоксефіліном - на собі відчули всі побічні дії фальсифікату.

МЕДИКИ В РОДИНІ НЕ ПЕРЕВОДЯТЬСЯ

Тією ж стежиною пішла донька Ольга, котра ще з дитинства переймалася розповідями батьків про того чи іншого пацієнта. Тож після 9 класу вона вступила до медучилища, де здобула спеціальність фельдшера. Там же навчався її майбутній чоловік Андрій. По закінченні училища Ольга пішла працювати медсестрою у медсанчастину, що на Руських фільварках. А після декрету працює в рентгенкабінеті міської лікарні. Її чоловік, здобувши ще одну спеціальність - зубного техніка, працює в приватній клініці.
Їхня старша донька Валерія, яка з дитинства займається в танцювальному колективі «Апельсин» і веде активний спосіб життя, мріє стати реабілітологом і допомагати людям. Нині вона навчається на І курсі факультету здоров’я людини К-ПНУ ім.І.Огієнка. Планує продовжити сімейну справу і наймолодший онук Іван, який хоче стати хірургом.
Ось такими є традиції медичної династії, де шанують здоровий спосіб життя, оптимістичний настрій, а між рідними панують взаєморозуміння, повага, довіра й підтримка.

Автор:  Галина МИХАЛЬСЬКА

Повернення до списку