Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

П'ЯТНИЦЯ, 22 ЧЕРВНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
02.07.2010

СЕРГIЙ БАБІЙ: IЗ НЕОПУБЛІКОВАНОГО

Сергiя БАБІЯПро начальника регіональної Державної житлово-комунальної інспекції в Хмельницькій області, голову МО Народної партії, а в минулому першого заступника міського голови, заступника міського голови, секретаря міськради, депутата міської та районної рад, першого секретаря РК ЛКСМУ Сергія БАБIЯ за останніх років 20 на шпальтах місцевих газет написано дуже багато.
I хоч цього тижня Сергій Віталійович через своє 50-річчя, яке він святкуватиме 3 липня, знову став ньюсмейкером, писати про нього те, що всім відомо, ми не збираємося, тому цього разу передамо перо самому винуватцю події. Тим більше, що, як розповідають його давні друзі, писати для газети Сергію Віталійовичу доводилося часто, адже свого часу він заснував першу в області недержавну молодіжну газету «ДеМоН» (Демократія. Молодість. Незалежність) і запросив бути її головним редактором Віталія БАБЛЯКА.
Тож ось вони, власноруч написані та ніде неопубліковані оповідання Сергія БАБІЯ.

МIЩАНКА ТА ПРАВОЗАХИСНИК

Весь шкільний період остання парта була постійним супутником Серьожі БАБIЯ. Одного разу на уроці хімії першим до дошки викликали його друга Сашка ДЗIКОВСЬКОГО, який чітко та виразно розказав домашнє завдання. Після нього черга прийшла до Лариси - дочки директора школи. I хоч вона вчилась на «відмінно», цього разу уроку не вивчила. Проте вчителька хімії поставила в класному журналі дочці директора «5», а Сашкові - «4». Задня парта такої несправедливості не винесла. Сергій встав і заявив, що такого неподобства світ не бачив. До того ж молодий правозахисник на весь клас заявив хімічці, котра була зі Старої Ушиці, що вона після цього - міщанка. Валентина Василівна на це відповіла однозначно: «За чверть із хімії - 2!». «Правозахисник» змушений був перездавати хімію за окремим графіком.

ПАРТОРГ

Кожен день в один і той же час повз будинок БАБІЇВ на роботу проходила жінка - парторг колгоспу. По ній можна було звіряти годинник. I так рік у рік. Сергій поцікавився в батьків, що це за робота така в парторга - ходити туди-сюди. А коли розізнав, то подумав, що добре було б і собі парторгом стати. I став...

IСТОРIЯ ПРО БIЛИХ ВЕДМЕДІВ, або ЧОМУ БАБIЙ НА ГАУПТВАХТУ НЕ ПОТРАПИВ

У районному комісаріаті було гамірно, бо допризовники ще не відчували військової дисципліни. Коли гамір виходив за межі дозволеного, з’являвся суворий на вигляд «воєнком» і грізно кричав молодим хлопцям: «Я вас всех к белым медведям отправлю!». Мабуть, він таки дотримав свого слова та запам’ятав непосидючого Серьожу БАБIЯ, бо відправив його ще далі від білих ведмедів - за 12 тисяч кілометрів - водолазом на Тихоокеанський флот. Важив юнак 64 кг, а його водолазне спорядження - 90 (!). Iз семи днів тижня п’ять - під водою. Тоді у матері вперше з’явилася сивина...
Незабаром Сергій став командиром групи водолазів, яка обслуговувала всю акваторію Камчатки та Курильських островів. Маючи веселу вдачу, службу ніс із задоволенням. На багатьох кораблях флотилії його знали та поважали за цікаві розіграші, які у великій ціні на флоті.
...Якось Сергій заступив помічником чергового по кораблю. Хтось подзвонив. Сергій взяв трубку, але почув лише короткі гудки. В цей час проходив мічман ШВИДОК - черговий по кораблю. Побачивши його, Сергій голосно закричав у трубку: «Есть! Передам! Так точно!» та чітко передав здивованому мічману неординарну новину: «По кораблях ходить перевірка з Генерального штабу Збройних сил. Наказано всіх моряків вкласти спати, бо «штабісти» рахують особовий склад по ліжках!».
Мічман відразу ж подав команду всім морякам лягти спати. Була 12 година дня. Здивовані такою командою, хлопці охоче лягли та вже через декілька хвилин засвистали носами...
Близько 15-ї години з’явився капітан 3-го рангу командир корабля ГОРЕВ. Уперше за багато років йому ніхто не подав команди «Смирно» (за корабельним статутом, коли сплять, команда не подається).
Коли він побачив, що весь корабель у глибокій ведмежій сплячці, в нього від здивування очі вийшли з орбіт. Черговий по кораблю мічман ШВИДОК тут же доповів, що по кораблях ходить перевірка з Генерального штабу, рахують моряків. Більше він не встиг сказати нічого. Ревіння кепа чули навіть високі камчатські сопки. На гауптвахту Сергій так і не потрапив, бо біля Курил сів на мілину високотоннажний «сухогруз», і треба було терміново займатись аварійними роботами. А мічмана ШВИДКА ще довго запитували, де б він не з’явився, чи не приїхала, бува, група з Москви рахувати сплячих моряків Тихоокеанського флоту.

СОЮЗ ПЛЕМЕН І МАЙНОВА НЕРІВНІСТЬ

Молодий «мореман» після служби на Тихому океані кинув якір у рідному селі Пижівка. Око водолаза не радував старенький став із надокучливими жабами. Та й у колгоспі робочого місця для фахівця з такою спеціальністю, звісно, не було. Але не встигли ще моряцькі кльоші збити пилюку сільських доріг, як партія запропонувала піти в рідну школу піонервожатим. Переступивши поріг школи, Сергій отримав від директора «радісну новину»: «Завтра проведеш урок історії в 4-му класі на тему «Союз племен і майнова нерівність», бо я їду в районо!».
Наступного дня новий учитель повів весь клас до Дністра на перший у своєму житті урок і, зупинившись біля великого каменя, запропонував по черзі кожному з учнів піднятися на нього, бо, мовляв, звідти відразу стає видно, як однокласники, сидячи групками, разом утворюють союз племен. А коли почали ділитися шкільними бутер-бродами, то відразу виникла майнова нерівність. Пройшло більше 20 років, але 4-й клас до сьогодні пам’ятає, як виникає майнова нерівність і що таке союз племен.

ФОТОГРАФІЯ НА ВСЕ ЖИТТЯ

Часу на знайомства з дівчатами майже не було. Навчальна програма на підготовчому відділенні педінституту давалася важко. В кімнаті гуртожитку, крім Сергія, було ще шестеро хлопців.
По кімнаті почала ходити від тумбочки до тумбочки фотографія дівчини з філологічного факультету. Не відриваючись від книжок, Сергій поцікавився, що це за особа. З’ясувалося, що її в дівчат взяв всюдисущий Iгор САКСIН і приклеїв на своїй тумбочці. А потім фото кочувало всією кімнатою. Iгор повідомив, що ця дівчина не підтримує жодної теми розмови, бо їй усе нецікаво. Вирішено було перевірити відкриття САКСIНА. Доручили це випробувати старості групи Сергію БАБIЮ. На це відвели два тижні. Дізнавшись, що її звуть Світлана і вона теж староста групи, Сергій запросив «колегу» в кінотеатр «Юність» на фільм «Чорний тюльпан». Світлана не мала великого бажання підтримувати розмову, та після закінчення фільму Сергій сказав, що він бачив, як цвітуть чорні тюльпани в міському ботанічному саду, але це було добрих сім років тому. Світлана не повірила. Коли наступного дня прийшли в ботанічний сад, там дійсно цвіли декілька чорних тюльпанів. Розговорилися. Почали зустрічатися. Фотографія з чужої тумбочки перекочувала в альбом Сергія на місце постійної прописки.
Через рік, на початку травня, два автобуси студентів поїхали справляти студентське весілля в село Пижівка Новоушицького району. Саме в цей час кругом цвіли тюльпани.
Тепер у Сергія та Світлани двоє синів - Олег і Павло, є невістка Вікторія. Живуть усі разом, також з ними проживає мама Світлани. У сім’ї не практикуються грубі слова, їх ще тут не промовляли.

ПРОЩЕННЯ ЗА ВІРУ

У січні 1990 року в Старому місті, в приміщенні сьогоднішньої райдержадміністрації, відбувся неординарний пленум райкому комсомолу. На порядку денному було одне питання: «Про відбудову церков району». Доповідав перший секретар РК ЛКСМУ Сергій БАБIЙ.
Незважаючи на супротив представників райкому партії, доповідь була заслухана. Одноголосно було прийнято рішення просити в людей Кам’янець-Подільського району вибачення за обмануту молодь, що руйнувала святі храми в нашому районі 70 років тому. Також вирішили передати по 100 крб. на будівництво церков у селі Кульчіївці та Старій Ушиці.
Коли перший секретар Сергій БАБІЙ привіз гроші в Стару Ушицю, жіночка, що збирала по-жертвування, покликала священика. Той вислухав, гроші взяв і через декілька днів попросив ще допомогти з покрівельним листовим залізом.
Такі діяння для першого секретаря райкому комсомолу могли мати непередбачувані на-
слідки. Та, мабуть, ідеологічна машина 1990 р. вже давала збій, а люди тягнулися до віри, яку в них відібрали. Не виключено, що комсомольський пленум з таким порядком денним був чи не єдиним на весь Радянський Союз. Про нього було рекомендовано нікому не розповідати.

ПАМ’ЯТЬ БІЛЬШЕ НЕ ЗАГУБЛЕНА

Довгий час розвинуте промислове та історичне місто Кам’янець-Подільський, на відміну від інших міст і навіть сіл, не мало меморіальної пам’ятної дошки земляків, які не повернулися додому після Великої Вітчизняної війни. Чому? На це запитання не змогли дати відповідь ні старожили міста, ні колишні партійні працівники, які справляли річниці за річницями, а місця для увіковічення земляків не знайшли. Шукав на нього відповідь і секретар міськради Сергій БАБIЙ. Відбулася розмова з мером міста МАЗУРЧАКОМ, потім було засідання виконкому.
Дізнавшись про ініціативу будівництва меморіального комплексу, до міського голови від ветеранів прийшов Станіслав БАРБАРУК і сказав, що ветерани вимагають, щоб виконання цього проекту очолив БАБIЙ. Мер погодився...
Для того, щоб на мармурових плитах з’явилися прізвища всіх кам’янчан, які не повернулися з війни, довелося виконати титанічну роботу. А сам проект вписався у сквер Танкістів так, ніби споконвіку стояв там... Для Сергія Віталійовича це була найбільш знакова людська місія, яку через півстоліття треба було обов’язково виконати.

ЯК У КАМ’ЯНЦІ ПУСТОВОЙТЕНКА ЛЯКАЛИ

Мер міста Олександр МАЗУРЧАК у складі делегації Президента України Леоніда КУЧМИ відбув до Польщі на економічний форум. У цей самий час Прем’єр-міністр України Валерій ПУСТОВОЙТЕНКО прибув до Кам’янця-Подільського. Його зустрічали секретар міськради Сергій БАБIЙ і перший заступник міського голови Володимир КРИЛОВ. За протоколом зустрічі, Прем’єр-міністр знайомився зі станом збереження Старої фортеці.
Оглядаючи її, ПУСТОВОЙТЕНКО отримав несподівану пропозицію від Сергія БАБIЯ спуститись у підземелля та оглянути нову експозицію. Цього в протоколі не було, а якби і було, то такі відвідини були б викреслені. Почувши це, охорона Прем’єра скорчила гримасу, але ПУСТОВОЙТЕНКО сказав: «Веди!».
...У підземеллі було напівтемно, експозиція захвату турками фортеці була цікавою. На завершення ПУСТОВОЙТЕНКА підвели до місця, де лежала купка людських кісток. Коли Прем’єр наблизився, кістки раптово піднялися, і в повний зріст склався людський скелет. Валерій Павлович вийшов на вулицю і сказав: «Що хотіли Прем’єр-міністра України налякати, щоб гроші дав? Не переживайте, гроші будуть! А це підземелля я Вам запам’ятаю надовго!».
Через два тижні кошти з Кабміну почали надходити і в Кам’янці розпочалася велика відбудова. А коли ПУСТОВОЙТЕНКА зняли з посади, міська рада нагородила його відзнакою «Честь і шана». Вручали її в Кам’янці, у відреставрованій Картинній галереї.

СТРИБОК У СВIТОВИЙ БАНК

Представник Світового банку та голова обласної ради прибули до нашого міста розглянути можливість фінансування міських проектів за рахунок кредиту Світового банку. Після проходження всіх організаційних питань, необхідних для заявки міста на отримання кредиту, делегація у супроводі БАБIЯ поїхала дивитися місто.
Зупинились на мості «Лань, що біжить», з якого здійснювалися стрибки «Банджі джампінг». Представник Світового банку забажав стрибнути, але спочатку захотів подивися, як це зробить хтось із місцевих чиновників. Зрозуміло, що голова облради стрибати не буде. Тому вибору великого не було. Хочеш кредит - стрибай. I Сергій Віталійович здійснив стрибок. Він йому запам’ятався надовго, адже найважчим було не стрибнути, а скорчити щасливе обличчя, коли тебе витягають на міст, щоб кредитора не налякати. Наступним стрибнув Світовий банк. Мабуть, відчуття вільного польоту йому не сподобалося, бо грошей Кам’янець так і не отримав.

УРЯДУ НАЧХАТИ, А БАБІЮ - НІ

У Польщі на високому владному рівні було вирішено відбудувати український цвинтар, що знаходився в одному з найстаріших міст республіки - Каліші. Саме тут були поховані українці, які, відступаючи 1919 р. з України, заснували тут поселення. Зважаючи на те, що це місто тривалий час є містом-побратимом Кам’янця-Подільського, до міської влади надійшло запрошення прибути на відкриття першого оновленого українського цвинтаря. Делегацію від міста очолив секретар міськради Сергій БАБIЙ.
У призначений час поїхали на урочисту церемонію відкриття. Зібралася величезна кількість людей, військові, духовенство. З Варшави прибув міністр з гуманітарних питань. 0 14.00 було за-плановано розпочати урочисту процедуру відкриття цвинтаря, яка транслювалася національними телеканалами на всю Польщу. I тут виявилося, що урядова делегація від України запізнюється на 2-3 години. З невідомих причин не прибув НIХТО з ураїн-ського посольства у Варшаві...
Рівно о 14.00 прозвучали гімни двох держав - Польщі та України. Слово від України тримав Сергій БАБIЙ. Без підготовки лягали щирі слова, які викликали у всіх присутніх схвалення та непідробну повагу до представника дружньої держави. Стрічку, яка символізувала відкриття оновленого українського цвинтаря, Сергій Віталійович перерізав разом із польським міністром. I тільки надвечір добралась урядова делегація з України.

СВIТЛА ПАМ’ЯТЬ ДЕПУТАТАМ

Раніше за кожним депутатом закріплювалили по 5 тисяч грн. на його виборчий округ. Так сталось і цього року. Але Сергій БАБIЙ на сесії міськради запропонував не витрачати депутатам цих коштів на потреби округів на власний розсуд, а вкласти їх у цікаву програму під назвою «Світла пам’ять депутатам». Суть її була проста: скласти докупи всі депутатські 5 тисяч і за ці гроші провести вуличне освітлення від «учгоспу» до міста. Це й буде «Світла пам’ять». Депутати, подумавши трохи, проголосували за таку пропозицію. А за місяць Володимир КРИЛОВ зі своєю командою відновили вуличне освітлення, яке служить кам’янчанам і гостям міста до сьогодні.

ЯК НАД МІСЬКОЮ РАДОЮ ПРАПОР ЧІПЛЯЛИ

Близько 21.00 задзвонив мобільний телефон. На дисплеї - «Мер». «Сергій, учасники мітингу під стінами міськради в підтримку Помаранчевої революції мають намір встановити жовто-блакитний прапор на приміщенні виконкому. Які твої пропозиції?» - запитав Олександр МАЗУРЧАК. - «Місце прапора і справді не на залізній трубі, а на приміщенні. Це рішення треба підтримати!» - відповів Сергій БАБIЙ. I за декілька хвилин зв’язався з організаторами мітингу, знайшов завгоспа, який вночі відкрив вихід на приміщення, а організатори цього задуму прикріпили прапор. Він і до сьогодні там. Тільки інший - значно більший і гарно підсвічений.

ПОЛIТИКА І ПОЛІТИКИ БУВАЮТЬ РІЗНИМИ

«...Є партійні лідери, які живуть за принципом «Все одно яким прапором розмахувати, лиш би держалом не зачепило». Пропускати таких у владу - все одно, що дозволити дальтоніку керувати веселкою. На жаль, таке буває...»
«...Я боляче переношу бути останнім (мабуть, це від мами. Вона завжди старалася бути першою) і добре пам’ятаю вислів Володимира ЛИТВИНА на прес-конференції в міській Ратуші: «Бути останнім личить лише новинам». Але, незважаючи на це, вважаю, що бути мерами, губернаторами і президентами всім не треба. Маю велике переконання, що навіть найнижча посада буває людині причиною щастя, коли до неї є природний, генетичний нахил...»
«...У нас сьогодні 467 членів партії. Це політично самодостатня народна команда. Тричі підряд мене обирають головою міської організації Народної партії. 31 жовтня вибори до міського парламенту. Особисте рішення прийняв: в партійних списках ховатися не збираюся, а буду радитися з жителями селища Жовтневого про можливу підтримку на цьому мажоритарному окрузі. Там жив, багато чого разом з людьми зробив. Але далеко не все задумане вдалося завершити. Переконаний, що Жовтневе потребує постійного представника в міській раді, бо ще є що робити. Проте програти на таємній сповіді не боюся, бо це найбільш правильна оцінка людьми...»


Кількість коментарів:  4

Повернення до списку