Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА
СУБОТА, 21 КВІТНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
17.10.2014

ХТО ТАКИЙ ДМИТРО САВЕНКО?

Дмитро СавенкоДо імені Дмитра САВЕНКА на шпальтах нашої газети читачеві не звикати. Щоправда, про столичного бізнесмена, щедрого мецената і засновника благодійного фонду «МіСт» імені Михайла Савенка пишуть здебільшого в контексті його гарних справ. «Успішний кам’янчанин став надійним фінансовим тилом для багатьох спеціалізованих навчальних закладів Хмельницької області», «київський бізнесмен підтримав відродження кам’янецької мотобольної команди «Поділля»», «від початку військових дій в Україні підприємець активно допомагає військовим у зоні АТО» - приводів розповісти про благодійника годі й шукати.
Втім поки про добрі справи говорять ті, хто допомогу отримує, той, хто їх робить, тільки скромно відмовчується. Натомість залюбки дискутує про українську історію, згадує своє юнацьке футбольне минуле і ділиться дитячими спогадами про рідний серцю Кам’янець-Подільський, бабусин будинок у селі Довжок і нетлінний заповіт батька, який навчив жити, любити й вірити. Про це й поговоримо з невиправним філантропом, а заодно й дамо відповідь на запитання читачів «Хто такий киянин Дмитро Савенко, і чому він вирішив допомагати кам’янчанам?».

МІСТ У ДИТЯЧІ СПОГАДИ

Батька нашого співрозмовника - Михайла Савенка - до Кам’янця-Подільського доля приводила двічі. Влітку 1941 р. його сюди привезли 4-річним хлопчиком без батьків. І донині тривають пошуки його родового коріння (детальніше «ПОДОЛЯНИН» писав про це 22 червня 2012 р.). Після закінчення Лісоводської школи і служби в армії вдруге Михайла Михайловича до Кам’янця привела «Стрімка лань». 1967 р. із мостозагону київського тресту «Мостобуд №1» його відрядили будувати міст, що мав з’єднати береги Смотрицького каньйону. І саме тут Михайло Савенко зустрів свою другу половинку - довжоцьку красуню Альбіну Гречкосій. У місцевому загсі молодята зареєстрували шлюб, а згодом і народження донечки Тетяни та сина Дмитра, який з’явився на світ 24 червня 1973 р.
- Тато завжди нагадував мені головного героя старого радянського фільму «Комуніст», - каже Дмитро Савенко, - він був дуже працьовитою і відданою справі людиною. Його трудова книжка списана преміями «за раціоналізаторську пропозицію». На кожному з об’єктів будівництва татові вдавалось зекономити для бюджету близько чверті його вартості. Вихований у дитбудинку, він завжди ставив суспільну власність передусім і щиро вважав, що свої вміння й таланти людина повинна використовувати виключно на благо нових поколінь. Мати виросла без батька і дуже рано почала працювати, але при цьому була відмінницею. Батьки зростали в неповних родинах, втім на нас із сестрою Тетяною це ніяк не відбилося.
Після завершення будівництва кам’янецького мосту родина Савенків переїхала до Києва, але кордони Хмельниччини Дмитро Михайлович і досі перетинає з особливим трепетом. Тут зустрілися його батьки, вирували захопливі дитячі пригоди, згадуються перші в житті чоловічі шрами і пролягає дорога до затишного бабусиного будиночка в селі Довжок, куди Дмитро щороку приїжджав на літні канікули.
- Я дуже люблю ці краї, а вони, мабуть, відповідають мені взаємністю, - усміхається пан Дмитро. - Із Кам’янцем мене пов’язують виключно хороші спогади і дуже гарні люди.
Пригадує Дмитро Михайлович і чимало друзів, адже побавитися з однолітком зі столиці на подвір’я бабусі Ніни Дмитрівни збігалась дітвора з усього Довжка. Особливо діти любили гратися під вишневою алеєю, підкорювати висоти старих горіхів. Одного разу, вчергове видершись на Вихованці ДНЗ №17 «Світлячок» завжди радо зустрічають Дмитра Савенкавершечок дерева, Дмитро не втримався і, падаючи, дуже пошкодив ногу. Так у 9 років він отримав свій перший шов, який тоді швидко загоївся завдяки мазі за бабусиним рецептом.
До першого класу Дмитро пішов у Києві, столиця прищепила хлопцеві й захоплення спортом. О сьомій ранку в школяра був баскетбол, після уроків - боротьба чи бокс, а на п’яту вечора - футбольні тренування. Втім у щоденнику при цьому завжди виднілося тільки «відмінно».
- Коли серед захоплень зрештою довелося обирати одне, зупинився на футболі. По життю я - командний гравець, мені важливо відчувати підтримку, від когось взяти і комусь віддати. Такий маю стиль життя: віддав щось хороше - отримав натомість приємне. Адже моральне насправді коштує набагато дорожче за матеріальне.
Свою невеличку футбольну кар’єру Дмитро розпочав у команді ЖЕКу, пробував сили на відборах до школи «Динамо», але тоді до клубу не потрапив. А вже через рік здібного капітана дворової команди помітив заслужений тренер України Михайло Лабузов, який готував футболістів відомого київського ФК «Зміна».
- Михайло Михайлович - справжній професіонал. Тренером він був суворим, але завжди справедливим, - згадує Дмитро Савенко. - Я дуже любив футбол і на полі ніколи не міг собі дозволити впасти. Кульгав, відбивався від суперників, але біг далі. Спочатку грав на позиціях нападаючого, потім став півзахисником, втім подальшу кар’єру з футболом пов’язувати не захотів. А от багато одноклубників згодом вийшли на професійне поле. Мій друг Віталій Самойлов грав у команді з Андрієм Шевченком.

ІЗ АВТОСЛЮСАРІВ У ПРИКОРДОННИКИ

Натомість одразу після закінчення школи Дмитро Михайлович влаштувався на роботу. Трудову біографію розпочав поруч із батьком у другому мостозагоні тресту «Мостобуд №1» Києва. Хлопцеві було 17, коли він пішов працювати автослюсарем, а паралельно опановував курси водія в тодішньому ДТСААФі.
- Працювати в такому віці було непросто, але інших варіантів не існувало, назад до школи вже не брали, - сміється тепер успішний підприємець. - Але це був важливий етап мого становлення - я усвідомив, що маю стати підтримкою для батьків, адже вони завжди жартома казали: «Сьогодні ми ставимо на ноги тебе, а завтра ти маєш піднімати наші ноги». Із задоволенням крутив гайки на величезних КрАЗах, МАЗах, ЗІЛах. Але мені страшенно не подобалося одне - щодня одягати брудну, вщент вимащену чорним мастилом робу.
Мабуть, саме тому Дмитро Савенко згодом і подався у фі-нансисти. Закінчив школу економістів, Київський фінансово-економічний технікум, став магістром Київського національного економічного університету. Впродовж трьох років працював начальником відділу одного зі столичних комерційних банків, а згодом започаткував успішний приватний бізнес.
- Я ніколи навіть уявити не міг, як це - все життя пропрацювати на одній роботі, - каже Дмитро Михайлович. - Ну, отримаю я ще декілька розрядів автослюсаря, а далі що? Хотілося самореалізації.
Черговим кроком до цього стала служба в прикордонних військах. Пам’ятаю, як хвилювався, коли приймав присягу у Брестській фортеці. Через любов до історії Великої Вітчизняної це місце для мене було дуже символічним. Став помічником командира відділення, із середини побачив роботу прикордонних застав, утім дослужити до кінця не судилося через проблеми зі здоров’ям.
Проте в серці назавжди залишилося почуття відповідальності за суверенність кордонів держави. Коли після анексії Криму в Херсоні довелося будувати нову прикордонну заставу, налагоджувати її побут допомагав саме Дмитро Савенко. Від початку АТО на сході України підприємець особисто закуповує для армії тепловізори, бронежилети, кевларові каски, захисну бойову амуніцію, забезпечує військовослужбовців меблями і казарменим обладнанням.
- Разом зі мною українській армії активно допомагають друзі-підприємці, однодумці з Україною в серці із Києва, Львова і Львівської області: Василь Рябченко, Іван Запотічний, Ярослав Кобзар, Микола Зятік, Ігор Козєєв. Нині ми всі об’єдналися заради того, щоб допомогти Україні себе захистити. Адже усвідомлюємо, що знаходимось у спільній обоймі людей, які хочуть допомогти своїй державі. Не важливо, підтримують вони її фінансово чи власними знаннями, працею, досвідом. Тому що просто захищати мало, Україну потрібно розвивати.
Курс на допомогу державі благодійник впевнено взяв ще 2011-го. А 21 листопада 2012 р. в реєстрі Мін’юсту з’явилася назва благодійного фонду «МіСт» імені Михайла Савенка. Рішення про його заснування Дмитро Михайлович прийняв після смерті батька, а от фундамент гарним справам вдалося закласти ще за його життя.
«ЩОБ ДІЯТИ

НА БЛАГО УКРАЇНИ, ПОЛІТИКА НЕ ПОТРІБНА»

- Батько давно хотів, аби ми разом відвідали дитбудинок у Лісоводах, де він зростав у повоєнні роки, - розповідає Дмитро Савенко. - Тож напередодні його ювілею я вирішив подарувати татові невелику мандрівку Батьківщиною. Разом із керівником спеціальної пошукової групи Хмельницького обласного товариства «Меморіал» імені Василя Стуса Сергієм ІСАЄНКОМ ми зайнялись пошуком родинних коренів батька. У травні 2011-го утрьох сіли в автомобіль і вирушили на Городоччину, завітали в село Жердя, де батька в дитинстві прихистила родина Волошиних. Діставшись до Кам’янця, провідали бабусин будинок на Довжку і навідались до «Стрімкої лані» - мосту, котрий власними руками колись збудував тато. Він був дуже щасливий, усю дорогу всміхався і співав.
Знайшовши у Лісоводах старе приміщення колишнього притулку для сиріт, побродили зруйнованими коридорами, потрісканими сходами піднялися до батькової кімнати, де поруч з 20-ма іншими колись стояло і його дитяче ліжечко. Завітали столичні гості й до сільської школи, що колись працювала при дитбудинкові, а тепер навчає лісоводських школярів.
Мандрівка на Батьківщину, травень 2011 р.   Зліва направо: Дмитро і Михайло Савенки, президент БФ «МіСт» Сергій Ісаєнко- Батькові було дуже приємно побачити фото своїх викладачів, згадати першу вчительку Марію Труш, яка на все життя прищепила йому любов до книг, відвідати з квітами її могилку в Лісоводах, - згадує Дмитро Михайлович. - Але коли ми вийшли зі школи і подивились на стареньку будівлю та двері, що ледь трималися на завісах, я запропонував чимось допомогти. Спочатку замінили дверний блок, згодом - вікна, і все якось завертілося. Мене так зачепило зворушливе ставлення батька до рідного дитбудинку, його бажання знову зробити цю будівлю світлою і затишною, що це прагнення допомогти загострилося і в мене. Просто захотілося зробити щось хороше.
Відтоді список гарних справ фонду тільки зростає - нині серед підопічних члена Асоціації благодійників України не лише Лісоводська ЗОШ, але й спеціалізовані навчальні заклади Кам’янця, школи-інтернати в Солобківцях, Ямполі, Оринині, Ізяславі, Антонінах, Меджибожі, Ярмолинцях (детальніше на сайті фонду: bf-mist.org.ua).
За благодійність Дмитро Савенко вже отримав десятки подяк від батьків, освітян і чиновників, звання «Почесний громадянин села Лісоводи», відзнаку Кам’янець-Подільського міського голови «За заслуги перед громадою», орден Христа Спасителя від УПЦ КП і медаль «За сприяння в охороні державного кордону України» від голови Держприкордонслужби України.
- Коли ми створювали фонд, в Україні саме розпочалася виборча кампанія, - каже Дмитро Савенко. - Чомусь дехто подумав, що наше бажання допомогти продиктовано політичними амбіціями. Але на вибори ми підемо виключно для того, аби віддати свій голос. У нардепи ж я ніколи не збирався. «Всі йдуть на вибори, а ми - на допомогу» - так починав і так працює наш фонд. Адже за гроші, які політики нині витрачають тільки на рекламу, можна врятувати десятки життів. Ми вирішили по-своєму діяти на благо України, тому політика нам для цього зовсім не потрібна.
Під «натиском» патріотизму благодійний фонд «МіСт» ім.Михайла Савенка нещодавно взявся допомагати кам’янецькій мотобольній команді «Поділля».
- Мотобол завжди був гордістю містян. На мій погляд, у ньому живе дух кам’янчан, - каже Дмитро Савенко. - Це спорт справжніх чоловіків, і цього «справжнього» нам нині дуже не вистачає. Тому хочемо відродити команду, адже спорт єднає людей, і ми впевнені, що мотобол має жити в Кам’янці. Пишаємося, що можемо допомогти знову виходити на поле нашій команді, яка тепер захищає честь міста у новій формі патріотичних синьо-жовтих кольорів.
Від мотоболістів Дмитро Савенко вже отримав пропозицію стати почесним головою Федерації мотоболу в Хмельницькій області. До гуркоту моторів «залізних коней» підприємцеві не звикати, адже часом він і сам не проти осідлати блискучого мотобайка.
- Вперше на мотоцикл я сів на Довжку, - згадує тепер без трьох хвилин почесний очільник мотобольної федерації. - Покататися мені дав друг, але тоді я погано уявляв, як на ньому перемикати передачі. Це було друге в моєму житті падіння. Я дуже обпікся і зарікся сідати на мотоцикла. Втім під час подорожі Сполученими Штатами побачив у вітрині новенький «Honda Valkyrie» - шикарний такий, хромований. Не встояв. І на байку поїхав з магазину.
Улюблене хобі, втім, не відволікає Дмитра Савенка від приємних домашніх клопотів. Кожну вільну від справ хвилину він намагається присвятити маленьким донечкам - Вікторії та Діаночці, яких виховує разом із коханою дружиною Наталією. Як і тато, дівчата ростуть активними спортсменками, займаються танцями, полюбляють лижі, цікавляться татковою благодійністю і вже роблять перші благодійні кроки. Улюблені іграшки та велосипеди дівчатка подарували найменшим підшефним фонду - вихованцям кам’янецького дитсадка №17. З раннього дитинства вони твердо знають, що таке добро, справедливість і людяність, адже мають гарний і гідний взірець.   

Автор: 

Повернення до списку