Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

ВІВТОРОК, 19 ЧЕРВНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
01.05.2015

ЯКБИ НЕ БИТІ ТАРІЛКИ, НЕ МАЛИ Б ГАРНИХ ВІКОН

Сергій ВЕДЕРНІКОВУспішна людина гарна в усьому: роботі, побуті, спорті, стосунках із рідними, близькими, колегами і навіть конкурентами. Звичайно, таких індивідів дуже мало, проте вони є. Сергій ВЕДЕРНІКОВ - із цієї «касти». Правильно було б почати з того, що депутат облради, власник відомої в Україні та за її межами торговельної марки «Вікно Плюс» 1 травня відзначатиме своє 50-річчя… Але такі роки взагалі не відповідають цьому завжди молодому та енергійному чоловіку.
Коли вперше йшла на підприємство «Вікно Плюс», чекала буденного виробничого процесу зі звичним робочим безладом. Насправді ж побачила частинку Європи. Затишні цехи, комфортні кабінети і кіт… Він тут - наче сир у маслі: із власним ліжком, кормом та іграшками. На підприємстві все так по-домашньому і тепло. Працівники усміхаються і люб’язно намагаються допомогти з будь-яких питань. Така атмосфера - заслуга директора, який живе підприємством, його проблемами та успіхами. До організації робочого процесу підходить за принципом: «Побут визначає свідомість, адже неможливо робити якісну продукцію в сараї».
Сергій Леонідович - справжній філософ. І філософія його життя дуже проста. Окремі його фрази можна цитувати: «Ми задекларували, що вільні люди, проте й надалі залишаємося рабами»; «Найголовніше - вичавити із себе рабів і запитати, що ми самі зробили для себе, свого міста»; «Почнемо жити краще, коли перестанемо вимагати рибу, а попросимо вудочки».
А свою рибу Сергій Леонідович почав ловити ще з 1992 р. Закінчивши ПТУ №14, з 1986-го до 1991 р. працював на заводі «Електроприлад». Коли у 90-х дозволили займатися підприємницькою діяльністю, робив усе, щоб знайти себе. Від звукозапису - до організації роботи закладів громадського харчування.
- Можливо, досягнув би чогось більшого у сфері ресторанного бізнесу, якби не мій характер, - каже Сергій Ведерніков. - Уявіть собі, у 90-х роках важко було знайти навіть якісний посуд. По нормальні виделки, тарілки та склянки їхав за кордон, зокрема до Польщі. А клієнти, добре взявши на груди, все це трощили, псували зі словами: «За все плачу!». Після чергового відрядження по посуд зрозумів, що це не моє. Коли стараєшся, вкладаєш душу в справу, а хтось приходить і все це знищує, то зникає будь-яке бажання якісно працювати, а інакше - абияк - просто не вмію.

ГОЛОВНЕ БАГАТСТВО - ДРУЖНИЙ КОЛЕКТИВ

2000 р. Сергій Леонідович зареєстрував ТМ «Вікно Плюс». Починалося все досить скромно: в орендованому приміщенні, на старому обладнанні. Сьогодні це потужний виробник із сучасними цехами та новітнім обладнанням. Підприємство відоме далеко за межами рідного Кам’янця-Подільського і гідно конкурує на міжнародному рівні. Більшість процесів тут автоматизовані, компанія співпрацює із провідними європейськими виробниками. Якість на першому місці, тому вся продукція відповідає європейським стандартам. Вікна, двері, ворота, фасадні системи, шафи-купе вражають красою, якістю та функціональністю. Проте кусаються ціною.
З 1984 р. служив у Мурманської області, у військах ПВО- Прекрасно розумію, що наша продукція для середньостатистичних українців стала дуже дорогою. Ми нічого не можемо вдіяти, адже всі матеріали купуємо за валюту. Здешевити товари можна лише за рахунок якості, але це не вихід, - пояснює Сергій Леонідович. - Проведемо аналогію із цитрусовими. Їхня ціна стовідсотково залежить від курсу валюти. Бачимо, якої якості вони сьогодні. Постачальники обирають найдешевший і, відповідно, найгірший продукт, аби максимально його здешевити. Як наслідок - ціна все ще кусається, а якість дуже програє. При такому співвідношенні люди не хочуть купувати, та й не мають можливості.
Так само і в нас. Наскільки могли, здешевили продукцію за свій рахунок, у зимові місяці взагалі працювали в збиток. Майбутнє компанії бачу лише у виході на зовнішній ринок. Наразі активно співпрацюємо з Молдовою. Раніше молдовани суттєво відставали від нас в економічному плані, сьогодні ж їхній середній клас значно багатший. Там люди можуть придбати наші вікна без серйозних втрат для сімейного бюджету. Керівники їхньої держави взяли курс на чіткий напрямок змін: провели реформи, так само підвищили ціни на комунальні послуги, але паралельно підтягнули рівень заробітних плат. У нас же зростають тільки ціни.
Раніше був упевнений, що все зробив для свого майбутнього, але сьогодні не знаю, чого чекати.
Проте в мене є найголовніше - міцна сім’я і дружний колектив, які в усьому підтримають. Ціную кожного працівника.

МІЙ СИН - МОЯ ГОРДІСТЬ

- Я - корінний кам’янчанин, обожнюю рідне місто. Як і в багатьох дітей, у мене не було села, куди б поїхав на канікули, тому весь вільний час проводив у місті. А оскільки змалку був дуже допитливим, то знав кожну шпаринку, вуличку. Як і всі діти мого віку, займався спортом. Проте найтепліші спогади в мене залишилися про рідну тринадцяту школу, першу вчительку, класного керівника. Ці люди давали не лише знання, а й дещо більше - вчили бути гідною людиною.
Сергій Ведерніков з мамою та синомЗ неабияким захватом Сергій Леонідович розповідає про свою сім’ю. «Вікно Плюс» стало родинною справою. Тут працює його мати Валентина Петрівна та син Дмитро.
- Мама - це мій янгол-охоронець. Живемо її молитвами. Вона, як ніхто інший, переживає за мене, сина, онука. Переживає, напевно, більше за нас самих. Радіє успіхам, підтримує у важкі моменти. Інколи в самого опускаються руки, а вона прийде, заспокоїть, і проблеми вже здаються не такими суттєвими. У свої 74 роки стежить за порядком на фірмі, подекуди краще й за нас.
Раніше займався екстремальними видами спорту. Бували такі ситуації, що точно мав зазнати важких травм. Дивом залишався цілим і неушкодженим. Впевнений, що це все сила маминої молитви. Люблю робити матері сюрпризи. Або завезу до Риги, де живе її сестра, або організую відпочинок у санаторії. Немає кращої подяки, ніж усвідомлення того, що зробив їй приємно.
Батько Леонід Олексійович помер, коли мені було 22 роки. Він був дуже талановитою людиною, проте мав яскраво виражену нетерпимість до несправедливості. Його не влаштовувала тодішня система, а система таких ламала.
Син Сергія Леонідовича Дмитро займається продажем готової продукції. На його рахунку 4 мобільні офіси в різних містах країни та за кордоном. У планах - відкриття ще трьох. Завдяки рекламній майстерності Дмитра, про «Вікно Плюс» заговорили в Польщі, Німеччині, Італії.
- Син - моя гордість. У деяких аспектах нашої родинної справи він мене вже переріс. Коли син іде далі за тебе - це привід, аби по-справжньому ним пишатися. Він знайшов себе в цьому напрямку. Бачу, як розвивається, вдосконалюється, і мені це дуже приємно.
Не перестає розвиватися і батько. Вже у зрілому віці, 2010 р., він закінчив Кам’янець-Подільський державний аграрно-технічний університет за спеціальністю «Менеджмент організації».

ЩОБ БУТИ ЗДОРОВИМ - ГРОШІ НЕ ПОТРІБНІ

При зрості 1 м 88 см Сергій Леонідович важить 85 кг. Його фізичній формі позаздрять не лише однолітки, але й вдвічі молодші хлопці. Такий результат - це роки праці над собою, регулювання в їжі, постійні фізичні навантаження, відмова від шкідливих звичок. Секретом ідеальної статури Сергій Леонідович поділився і з читачами «ПОДОЛЯНИНА».
- Нічого так просто не дається. Над собою треба працювати. Часто люди не хочуть відмовитись від шкідливих звичок, а при цьому скаржаться на екологію. Щоб бути здоровим, великих коштів не треба, варто лише слідкувати за своїм станом, проходити профілактичні огляди. Особливо ретельно контролювати себе в їжі. Корисна натуральна їжа не така вже й дорога, як звичні для нас м’яса, сала, копченості тощо. Мені, наприклад, зранку вистачає сиру. Надаю перевагу рослинній натуральній їжі.
Неабияке значення мають і фізичні навантаження, заняття спортом. Протягом чотирьох років займався авторалі, став майстром спорту. Виграв кубок із гірських перегонів і багато інших. Але в один момент зрозумів, що треба обирати між спортом і фірмою. Обрав бізнес, але досі люблю поїздити на мотоциклі. Торік із фірмою святкували День Нептуна. На дистанції 800 метрів, змагаючись із двічі молодшими хлопцями, приплив другим. Дуже пишаюся цим результатом. Тому можу з упевненістю сказати, що почуваю себе на 30 років, а не на ті роки, які записані в паспорті.

КАРТЯРІ У ШАХИ ГРАТИ НЕ ВМІЮТЬ, ДО ТОГО Ж КАРТАМИ

Сергій Ведерніков із песимістичними настроями зустрічає свій ювілей. Чимало розчарувань довелося пережити за минулі роки. Він щиро вірив у Партію регіонів, активним членом якої був. Не тішить його і теперішня влада.
- Мені часто закидають, що був членом Партії регіонів. Але моя совість чиста, адже не зробив нічого поганого. Так, вірив тодішньому прем’єру, вірив тому, що він декларував, бачив людей, які від нашого міста та області йшли у цю політичну силу. То були підприємці, промисловці. На початку 2009-го всім серцем вірив, що ця сила зробить економічні перетворення. Потенціалу, лише на прикладі нашої області, було предостатньо. А сталося те, що сталося, розчарування прийшло дуже швидко.
Все ж сплю спокійно, адже ніколи не фінансував цієї партії, а також не мав жодного стосунку до тітушок, у чому мене звинувачували. Тепер добуваю свою каденцію як депутат облради і надалі себе в політиці не бачу. Мене бісить те, що питання, яке можна вирішити за 10 хвилин, вирішуємо 5 годин. Колишні опозиціонери, які воювали проти закриття шкіл, сьогодні самі їх і закривають, хоча без цього можна було б обійтися. Сидиш і розумієш, що від тебе нічого не залежить, а вирішується все кулуарно. Люди ніби й кивають тобі головами, бо ти кажеш правильні речі, а голосують по-іншому.
Хоча не все так погано. Радію, коли бачу активну молодь. У людей, які хочуть реальних змін і мають можливість їх втілити, інша свідомість, інше бачення. Тому я волію відійти в бік і дати їм шанс. Допоможу своїм досвідом у всьому.
Щодо теперішньої влади скажу одне: ротація кадрів відбулася, і вималювалася картина: 23 роки наші політики грали в карти, а сьогодні задекларували, що гратимуть у шахи. Ну, не можуть картярі грати у шахи, до того ж картами…
На собі переконався, що неможливо займатися бізнесом і політикою одночасно.
Найбільше розчарування - чому за рік не знайдені вбивці Небесної сотні? Вбито понад сто людей. І не одна ж людина це робила, а ми не можемо знайти винних. Чим далі затягується розслідування, тим менше шансів на розкриття злочину.

ЯК ЖИТИ ДАЛІ? ЯК ЖИТИ КРАЩЕ?

- Подивіться, скільки за два десятиліття незалежності України повиростало маєтків за містом, у межах міста? Чому на тих місцях не виросли заводи, фабрики? - обурюється Сергій Ведерніков. - Раніше більшість людей чекали, що за них усе зробить держава, сьогодні чекають інвесторів. Вони прийдуть використовувати нашу родючу землю, дешеву робочу силу. На великі заробітки розраховувати не варто. Все залежить від нас самих.
Подивіться, що робиться сьогодні: поки одні воюють - інші грабують країну. Хлопці з АТО повертаються і бачать, що тут нічого не змінюється. За що вони віддають свої життя, проливають кров?
Як розв’язати цю ситуацію? Перш за все - закінчити війну на сході. Треба стати до зброї усім і за тиждень вирішити проблему. Пухлина війни вбиває країну. Я не експерт, але якщо ми це питання до осені не вирішимо, то наступну зиму не переживемо.
Ми повинні створити таке життя в Україні, аби завтра до нас просилися Крим і сепаратисти із Донбасу.
На запитання щодо перспектив у бізнесі Сергій Леонідович говорить лише про західні ринки. А коли мова заходить про дар підприємництва, згадує бабусю Парасковію Ігнатівну, яка працювала в дитячому будинку медсестрою, а паралельно займалася пошиттям одягу. В неї обшивалися найвизначніші та найбагатші кам’янчани. Коли жінці було 80 років, вона ще шила молодим дівчатам. Її смаку та відчуттю моди заздрили професійні швачки.
- Так, дар підприємництва передався від бабусі. Знайшов себе у вікнах. Бо тут немає меж досконалості, немає планки. Якщо я не досягну бажаних результатів, то заплановане продовжить син.
Наше майбутнє - це наші діти. Їм розвивати країну, нам треба тільки їх підтримати.
Як істинний кам’янчанин, і надалі працюватиму на благо міста, виїжджати нікуди не збираюся, зроблю все, що в моїх силах, була б можливість.

Вікторія КОЖЕВНІКОВА.

Повернення до списку