Логін:
Пароль:
Реєстрація
Забули свій пароль?
Увійти як користувач:
Увійти як користувач
Ви можете увійти на сайт, якщо ви зареєстровані на одному з цих сервісів:

КОМІСІОНКА

П'ЯТНИЦЯ, 22 ЧЕРВНЯ 2018 р.
ПРИВАТНА ГАЗЕТА ЗАСНОВАНА 26 ГРУДНЯ 1992 р.
05.06.2015

ДО ЖУРНАЛІСТИКИ ПРИВЕЛА РОМАНТИЧНА ІСТОРІЯ

26-річна Ольга КОМАРОВА, напевно, винайшла спосіб, як розтягнути добу більше ніж на 24 години. Іншого пояснення її всюдисущості просто немає. Історик-аспірант, котра позиціонує себе як письменниця, головний редактор часопису національного університету, одна із засновників творчого об’єднання письменників і художників, завжди знаходить час для досліджень, літератури, журналістики, наставництва, нових проектів і маленького сина.
Ольга КОМАРОВАНапередодні Дня журналіста вона стала нашою співрозмовницею.
- Олю, як історики стають журналістами?
- Романтично. На першому курсі закохалася в одного з викладачів і подумала, що було б непогано на поетичній сторінці часопису факультету опублікувати свої вірші з присвятою. Дописувачів у «Кліо» (газети історичного факультету) тоді було чимало, і я подумала, що певні преференції в розподілі місця завжди мають члени редколегії. Вирішила стати її невід’ємною частинкою. Писала різні замітки, аби мій хист помітили і запросили до колективу. Врешті я неймовірно полюбила цю справу. Ось так усе умовно «заборонене» та жартівливе з’являлося на шпальтах і зачитувалося до дірок викладачами і студентами.
Через рік заснувала сайт «Кам’янець-Подільський історичний» - і вже там на повну силу відображала життя нашого факультету. Проте через брак вільного часу «Кліо» довелося передати молодшим колегам.
- Це тому, що отримала кращу пропозицію?
- Справді, нині працюю редактором університетської газети «Студентський меридіан». У травні 2013 року, коли заочно навчалася в магістратурі й перебувала в декретній відпустці, отримала пропозицію працювати в університетській газеті.
Хоча ніколи не була її дописувачем і здавалося, що ректор мав би розуміти, наскільки він ризикує, знаючи про всі мої новації в «Кліо».
Моменту, коли я посіла посаду редактора, передувало ще півроку суттєвих змін у виданні. Вже восени 2013 року до нашої редакції прийшли нові кореспонденти з інших факультетів - і почалася жвава робота з оновлення газети.
Намагалася самотужки вивчити досвід схожих університетських часописів у Львові та Києві, спілкувалася з редакторами. Чесно кажучи, моє щоденне поєднання функцій редактора, кореспондента, верстальника, дизайнера, фотографа, модератора сайту в одній особі викликало в них легкий шок. Але я справді поступово звикла до такого ритму. Втім розумію, що треба розвантажуватися, бо це закінчиться плачевно, як і в діяча Василя Доманицького, який віддав себе у жертву науці та журналістиці, відійшовши в інший світ у досить молодому віці. Тому хочу передати свій практичний досвід студентам, які входять у редколегію, щоб вони більше долучалися до процесу видання.
Роль редактора насправді є дуже цікавою для мене. Доводиться виховувати у собі здібності викладача, незважаючи на те, що більше тяжію до дослідницької діяльності.
Правда, викладачі кафедри журналістики іноді досить скептично за мною спостерігають, і впродовж цих двох років чую закиди, що я все-таки історик. Втім цьогоріч була на Всеукраїнському фестивалі «Видавничий NON STOP» у Києві. Побувавши на цікавих лекціях і воркшопах відомих журналістів, виявила, що далеко не всі мають відповідний диплом.
- А як історик продовжуєш себе реалізовувати?
- Редакційний робочий процес поглинув мене цілком. Але саме це дозволило швидко написати розділи до магістерської роботи про розвиток київського видавництва «Вік», редакцій «Київської старовини», «Ради» та «Громадської думки». Ще б пак - я відчувала всю цю «редакційну кухню» на собі. Нині є аспіранткою історичного факультету першого року навчання. Пишу дисертацію про відомого українського історика, редактора і видавця Василя Доманицького (1877-1910). Керуюся його досвідом, адже він також у період свого університетського навчання жив безперервним редакційним ритмом. Інколи мені здається, що за ці сто років, які розділяють нас, майже нічого не змінилося. Лише додалася сучасна оргтехніка, програми для верстання. Стрибки цін на друк, фактична відсутність відпочинку і циклічність дедлайнів залишилися незмінними.
ДО ЖУРНАЛІСТИКИ ПРИВЕЛА РОМАНТИЧНА ІСТОРІЯ- Керівництво університету гарно ставиться до «Студентського меридіана»?
- Найбільше долею часопису переймався і продовжує цікавитися наш ректор Сергій Копилов. У студентські роки боялася його як викладача до втрати пульсу. Нам, студентам, інколи здавалося, що він усміхається тільки на фото. Згодом цей навіяний студентськими оповідками острах минув - і поступово я побачила керівника із зовсім іншого боку. Це справді дуже добра в душі людина, на яку можна покластися на 100%, яка не залишить у біді й до того ж терпить мій непростий характер. По пораду можу звернутися і до декана свого факультету Володимира Дубінського. Напевно, не лише за звичкою, бо він опікується часописом «Кліо», а тому, що довіряю йому. На початку роботи в редакції також підбадьорював і голова міськрайонної спілки журналістів Василь Добровольський, який і запросив мене у НСЖУ. Хочу віддати належне і своїм «журналяткам». Саме так я називаю студентів, котрі допомагають мені вести часопис. Багато чого я навчилася і в них, незважаючи на те, що вони тільки на другому-третьому курсах університету.
- До яких жанрів журналістики тяжієш?
- Найбільше люблю брати інтерв’ю у цікавих студентів чи гостей університету. Але, як свідчить досвід, у кожного з нас є цікаві життєві історії.
- Ти будуєш плани подальшої журналістської кар’єри?
- О, це так голосно звучить…
Наукове дослідження та видавнича діяльність, яка розгорну-
лась із заснуванням ГО «Творче об’єднання письменників та художників «STONE ISLAND», теж вимагають чималої самовіддачі. Поки що продовжуються експерименти з форматом видання.
З 11 травня і до сьогодні ми отримали понад 60 листів з майже всіх куточків України й навіть Білорусі та США в рамках конкурсного відбору творів до другого випуску Міжнародного літературно-мистецького виданння «WHITE PHOENIX».
А восени будемо проводити в університеті міжнародний культурно-мистецький форум. Спробуємо із «журналятками» попрацювати в онлайн-режимі реального дорослого прес-центру.
Настане час, коли я передам часопис молодшій зміні. І мені насправді дуже хочеться, аби газета існувала та вдосконалювалася й надалі.
А щодо планів... Не хочу забігати наперед.

Аліна ПЕРЕБЕЙНІС, 
спец. для «ПОДОЛЯНИНА».

Повернення до списку